Протосоціологія. Середньовічне знання про суспільство
Информация - Социология
Другие материалы по предмету Социология
тоглядних змін, повязаних із формуванням буржуазно-капіталістичних відносин.
Буржуазію хвилювали "земні" проблеми і турботи, котрі були повязані з товарним виробництвом, розвитком відносин, які б мали забезпечувати оптимальність її існування та організації. На відміну від попереднього феодального класу, новий клас - буржуазія - вбачала перспективи в новому горизонті власного розвитку і намагалася якомога глибше осягнути сьогодення, а тому і виникла нагальна потреба в новому за своїм характером знанні про все, і особливо про суспільство. Далі інтенсивно розвиваються філософії, елементи соціологічного знання, все більший інтерес викликають пошуки психологічних механізмів пізнання, фактор географічного середовища в суспільному розвитку тощо. Цей період названо епохою Просвітництва - на знак поширення нових "обєктивних" знань про Всесвіт, природу, суспільство. Яскравими представниками тієї епохи були видатні філософи-просвітителі Д. Дідро, Т. Гоббс, Дж. Локк, Ш. Монтескє, Ж. Руссо, Ф. Вольтер, Дж. Віко, А. Кондорсе, Й. Гердер та ін.
Гуманісти епохи Відродження істотно розширили межі і характер розуміння людської діяльності, що зумовило в подальшому розвиток уявлення про те, що людина є субєктом, творцем власної історії. Соціальне пізнання стає одним з природничих факторів розвитку суспільства. Середньовічну систему цінностей і світосприйняття поступово займає нова соціальна парадигма, повязана із натуралістичним розумінням світу природи та людини. В суспільному знанні натуралізм орієнтував дослідників на вивчення впливу соціальних детермінант соціального. Відомими теоретиками з цих питань були представники англійської філософії та соціології Томас Гоббс і Джон Локк [1, с.44].
Томас Гоббс (1588-1679) був відомий своєю концепцією "природного права" і "суспільного договору". Одним з перших він дає досить обєктивне окреслення людини як біосоціальну істоту, котра завдяки своїм біологічним особливостям та соціальним характеристикам у процесі взаємодії з іншими формує суспільно-договірну конструкцію, яка надалі завдяки власному поступальному розвитку трансформується на більш складну конструкцію - державу, суспільство.
З метою спільного утримання суспільства, на користь держави як виразника загального інтересу і суспільного блага, люди змушені вдаватися до своєрідного "суспільного" договору. В такого роду договірні стосунки, на думку Гоббса, люди вступають між собою, відводячи державі роль зовнішнього гаранта дотримання договору. Ідея, що історія - продукт власне діяльності людини, яка формує себе як історичний субєкт - соціальну істоту, ставала фундаментом соціального світогляду.
Проблему державності розробляв також англійський філософ Джон Локк (1612-1704). Як і Гоббс, він виходив з концепції "природного права" та "суспільного договору", завдяки чому держава створюється людьми свідомо для гарантії їх прав на приватну власність, особисту свободу, права на життя. Між особою, суспільством та державою, таким чином, завязуються конструктивні відносини, завдяки чому досягається злагода, соціальний порядок тощо. Дж. Локк - основоположник соціально-політичної доктрини лібералізму, автор концепції конституційної парламентської монархії, яка, зокрема, передбачала поділ влади на законодавчу, виконавчу та "федеральну". Джон Локк прагнув теоретизувати та систематизувати знання про державу та владу, що вплинуло на подальший розвиток європейської соціальної думки [4, с.38].
Особливе місце займає творчість видатних французьких просвітителів Ш. Монтескє та Ж.Ж. Руссо.
Французький мислитель, соціолог Шарль Монтескє (1689-1755), як і Жан Боден, був фундатором нового напряму в суспільствознавстві, що у XIX ст. отримав назву географічної школи в соціології. Як і всі просвітники того часу, Монтескє виступав проти релігійного редукування історії суспільства (хоча і вважав, що Бог створив світ, але не втручається в закони природи та історії людства), обґрунтовував обєктивний характер законів розвитку природи та суспільства, взаємозвязок між природним і соціальним.
Монтескє обґрунтував так звані основні закони людини, які, на його думку, обумовлювали (у філософсько-антропологічному контексті) зміст і спрямованість людської діяльності: життя в мирі, добування їжі, потреба в спілкуванні, бажання жити в суспільстві. Тобто Монтескє будує логічний ланцюжок, у якому у взаємоповязаній системі виступають і природа, і суспільство.
Беручи до уваги природні дані та спираючись на дані власного спостереження, вчений намагається довести залежність фізичної, розумової та психологічної природи людей у різних географічних регіонах, насамперед, від клімату, природних умов. Монтескє послідовно аналізує вплив клімату на виробничу діяльність людей, політичну організацію суспільства, принципи державного управління, на дух, звичаї народу, натури, розглядає проблеми інституцій (торгівля, гроші тощо). На основі цього постає нова соціологічна теорія про роль клімату, ґрунтів, території, ландшафту не тільки в розвитку суспільства, а й у формуванні духу народу, що, у свою чергу, впливало й на політичну та правову системи держави [1, с.46].
Серед французьких мислителів-просвітителів визначне місце займає Жан-Жак Руссо (1712-1778) - соціолог, теоретик мистецтва, філософ, політичний мислитель. Велику увагу Руссо приділяв політичному праву, аналізу соціальної нерівності. Головною темою його роздумів були