Антифашистський рух опору на Хмельниччині в роки Другої світової війни
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
?жливості боротьби більш дієвими способами. Були створені бойові групи, завданнями яких було проведення диверсійних актів. Групи були малочисельними та складалися в основному з військовополонених, бійців Червоної армії, що переховувалися у лісах під час відступу, а також тих місцевих жителів, які за різними причинами увійшли в конфлікт з новою владою.
На засіданні міжрайонного комітету у лютому 1943 було розглянуто питання про створення партизанських загонів, спеціальних підривних груп, баз зброї, боєприпасів і харчування. У першій половині 1943 року був створений партизанський загін Славутського району, який згодом перетворився на зєднання. Командиром його став А.З.Одуха. На озброєнні партизан було 2 міномета, декілька кулеметів, 87 гвинтівок, пістолети, вибухівка. Восени 1942 року підпілля Славути встановило звязок з Великою Землею, і через білоруських партизан було отримано радіостанцію.
Загін поповнювався як за рахунок місцевих жителів, так і за рахунок військовополонених з концтабору Гросслазарет, який знаходився на території міста Славута. Підпільники та партизани організовували втечі з цього табору полонених та формували з їх числа підрозділи загону. Відомим є факт, коли підпільники 14 червня 1942 року організували втечу кількох десятків військовополонених з табору. Крім того, дуже частими були уходи з табору, які організовував Михайлов (головний лікар міста) для хворих Гросслазарету. Він доповідав німцям, що вони вмерли, підроблював відповідні документи, а мертві душі уходили у ліс, до партизан. В районі села Стригани підпільники організували шпиталь для таких хворих, а також для поранених партизан. Усього за час окупації підпільники разом з партизанами визволили з канцтаборів Славути і Шепетівки 2190 чоловік.
Методи боротьби партизан Славути були в основному диверсійними. Через Славуту йшла одна з основних залізничних магістралей, що звязувала німців з їх глибоким тилом. Партизанські загони основні свої зусилля спрямовували на ушкодження цієї магістралі, а також на підрив ворожих ешелонів з живою силою та технікою. Дуже частими були напади на ворожі гарнізони, знищування поліцаїв.
Напади партизанів стали настільки дошкульними, що гітлерівське командування змушене було надіслати з Шепетівки понад 3 тисячі солдат і офіцерів, щоб блокувати славутські ліси. Але це не дало дієвого ефекту.
З кожним днем зростала міць одухівського зєднання. В грудні 1943 р. воно мало у своєму складі 5 партизанських загонів, у яких нараховувалося 1200 чоловік. Поступово ця цифра зросла до 4000 тис. Бійці партизанського зєднання імені Михайлова (самого Ф.М.Михайлова німці викрили і стратили у липні 1942 року) діяли на території не тільки Камянець-Подільської (колишня назва Хмельницької області), а й Волинської, Рівненської, Тернопільської області.
За даними звіту партизанського зєднання, яке побачило світ після визволення Славутського району від німців, партизани Славутчини провели 948 бойових та диверсійних операцій, влаштували 344 залізничні диверсії, внаслідок чого 287 ворожих ешелонів пішло під укіс. 18190 ворожих солдат і офіцерів загинули під час вчинених партизанами диверсій на залізниці, а ще 2773 фашисти були знищені у відкритих боях.
Таким чином, можна сказати, що партизанський рух на Славутчині мав два періоди у своєму розвитку: перший - до 1943 року - підпільницький, другий - з січня 1943 року до січня 1944 (момент визволення Славути від німецьких загарбників) - партизансько-підпільницький. Особливістю його була можливість поповнювати свої лави за рахунок військовополонених. Активності діям партизан Славути надавала наявність лісових масивів, що були поширені в Славутському, Шепетівському, Ізяславському районах. Ще одним сприятливим фактором для розвитку партизанського руху на Славутчині було відсутність крупних збройних угрупувань німецьких військ на території району і навколо нього, що значно підсилювало позиції партизан.
2. Боротьба народного підпілля в центрі області
Іншим центром народного опору німецько-фашистським окупантам стало місто Проскурів, а також найближчі до нього райони Камянець-Подільської області: Меджибозький, Чорноострівський, Теофіпільський і Старосинявський, Гвардійський.
Через Проскурів проходила ще одна залізнична артерія, що мала важливе військове значення для німців. Місто Проскурів на той час було достатньо розвинутим промисловим центром. Воно мало розгалужену інфраструктуру, яку використовувало німецьке командування для дислокування та управління військами. В Проскурові знаходилися значні угрупування ворога. Це свідчило про те, що цей регіон мав для німців стратегічне значення.
Німці залізною рукою наводили порядок в цієї місцевості. Смертю карався кожен, хто не виконував будь-яких розпоряджень нової влади. Жорстокості фашистів не лякали жителів. Одна за одною виникали антифашистські підпільні групи.
В перші дні окупації в Проскурові сформувалися і розгорнули боротьбу з ворогом підпільна група: на цукровому заводу, яку організував і очолив Г.М.Мацьків; група на залізничній станції Гречани (організатор і керівник Л.А. Пірковський); група проскурівських залізничників під керівництвом В.І.Ручковської.
В середині липня 1941 року капітан Радянської Армії О.С.Поліщук створив у місті підпільну групу, переважно з військовослужбовців, які в перші дні війни були поранені і доставлені в Проскурівський військовий шпіталь. Після окупації Проскурова німцями вони, захопивши з собою зброю