Провал внутрішньої і зовнішньої політики російського царизму в роки Першої світової війни. Лютнева 1917 року революція в Росії та її історичне значення
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?олдатами супротивника. До осені 1916 року значна частина 10-мільйонної армії знаходилась в стані бродіння.
Головною перешкодою до перемоги стали тепер не матеріальні недоліки (озброєння і постачання, військова техніка), а внутрішній стан самого суспільства. Глибокі протиріччя охоплювали верстви. Головним було протиріччя між царсько-монархічним табором і двома іншими - ліберально-буржуазним і революційно-демократичним. Цар, і що групувалася навколо нього придворна братія, хотіли зберегти всі свої привілеї, ліберальна буржуазія хотіла отримати доступ до урядової влади, а революційно-демократичний табір на чолі з партією більшовиків боровся за увергнення монархії.
Бродінням були охоплені широкі маси населення всіх воюючих країн. Все більше трудящихся вимагали негайного миру і засуджували шовінізм, протестували проти нещадної експлуатації, нестачі продовольства, одягу, палива, проти збагачування верхівки суспільства. Відмова правлячих кругів задовольнити ці вимоги і придушення протестів силою поступово навели маси до висновку про необхідність боротьби проти військової диктатури і всього існуючого ладу. Антивоєнні виступи переростали в революційний рух.
В такій обстановці в правлячих кругах обох коаліцій росла тривога. Навіть самі крайні імперіалісти не могли не вважатися з настроєм мас, жадавших миру. Тому були вжиті маневри з "мирними" пропозиціями в розрахунку на те, що ці пропозиції будуть відкинуті супротивником і в такому випадку на нього можна буде звалити вину за продовження війни.
До початку 1917 року загострилась політична обстановка в країні. Вкрай напружена атмосфера політичної боротьби висунула новий засіб: переворот! Але доля розпорядилась інакше. Раніше перевороту почалася найбезкровніша російська революція. Підготовка до революції прямо або побічно велась давно. В ній прийняли участь найрізнородніші елементи: германський уряд, не жалівший засобів на соціалістичну і поразкову пропаганду в Росії, в особливості серед петроградських робочих; соціалістичні партії, що організували свої осередки серед робочих і військових частин; протопопівське (поліцейське) міністерство, що провокувало вуличні виступи, щоб збройною силою подавити їх і тим самим розрядити атмосферу. Ніби-то всі сили по діаметрально протилежним побудженням, різними шляхами і засобами йшли до однієї кінцевої мети. Але все таки, повстання спалахнуло стихійно. Перші спалахи почались 23 лютого, коли натовпи народу запрудили вулиці, збиралися мітинги, і оратори закликали до боротьби проти ненависної влади.
Так тривало до 26 лютого, коли народний рух прийняв грандіозні розміри і почалися криваві зіткнення з поліцією, з застосуванням нею кулеметів. Вранці на сторону що повстали перейшли запасні батальйони Литовського, Волинського, Преображенського і Саперного гвардійських полків (нинішні гвардійські полки були на Південно-західному фронті). Війська вийшли на вулиці без офіцерів, злились з натовпом і сприйняли його психологію. Збройний натовп, тік по вулицям, приєднуючи до себе все нові і нові натовпи, змітаючи барикади. Офіцерів, що зустрічались, обеззброювали, інколи убивали. Збройний народ оволодів арсеналом Петропавловської фортеці, Хрестами (вязницею). В цей рішучий день вождів не було, була одна стихія. В її грізній течії не бачилося ані мети, ані плану, ані гасел. Єдиним загальним вираженням був заклик: "Хай живе Свобода!" Хтось повинен був оволодіти рухом. І цю роль прийняла на себе Державна Дума. Центром політичного життя країни стала Дума, котра після патріотичної боротьби її проти ненависного народу уряду, після великої плідної роботи в інтересах армії, користувалася широким успіхом в всій країні і армії.
Лютнева революція почалась в умовах Світової війни, що загострила і поглибила проблеми і протиріччя в політичній, соціально-економічній, національній і інших сферах життя. Лютнева революція була одним з пошуків шляхів виходу з кризи буржуазної цивілізації.
В Думі ще в серпні 1915 року був створений так званий Прогресивний блок партій, що включив 236 членів Думи з загальної кількості 442 членів. Блок сформулював умови для переходу від самодержавства до конституційної монархії шляхом "безкровної" парламентської революції. Тоді в 1915 р., натхненний тимчасовими успіхами на фронті, цар відхилив умови блоку і закрив засідання Думи. До лютого 1917 р. обстановка в країні ще більш загострилась із-за невдач на фронті, великих втрат в людях і техніці, і т. ін., що викликало широке незадоволення самодержавством в великих містах і передусім в Петрограді, внаслідок чого Дума була вже готова зробити цю "безкровну" парламентську революцію. Голова Думи М. В. Родзянко безупинно надсилає в ставку тривожні повідомлення, подаючи від імені Думи уряду все нові наполегливі вимоги про реорганізацію влади. Частина оточення царя радить йому піти на поступки, давши згоду на утворення Думою уряду, що буде підвладний не царю, а Думі. З ним лише будуть погоджувати кандидатури міністрів. Не дочекавшись позитивної відповіді Дума розпочала утворення незалежного від царської влади Уряду. Так сталась Лютнева революція 1917 року.
28 лютого цар направив на Петроград з Могилева військові частини на чолі з генералом Н. І. Івановим для наведення порядку в столиці. В нічній бесіді з генералом Івановим, збентежений озлобленими вимогам Думи, що бунтує, цар висловив свої сумніви і важкі міркування: "