Проблема взаСФмодСЦi людини з природою в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
Проблема взаСФмодСЦi людини з природою в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
фСЦлософський проблема людина природа
ФСЦлософське вирСЦшення проблеми людина природа мало певнСЦ особливостСЦ та рСЦвнСЦ осмисленостСЦ на рСЦзних етапах розвитку: в античнСЦй фСЦлософСЦi, в середньовСЦчнСЦй, в епоху ВСЦдродження, в НовСЦ часи та в умовах сьогодення.
а) Антична фСЦлософСЦя
ФСЦлософське осмислення взаСФмодСЦi людина-природа в СФвропейськСЦй фСЦлософСЦi прослСЦдковуСФться майже у всСЦх представникСЦв античноi доби СЦ в часовому вимСЦрСЦ датуСФться початком боротьби фСЦлософСЦi з мСЦфологСЦСФю. Остання виражала фантастичний спосСЦб мислення людини при поясненнСЦ причинно-наслСЦдкових явищ донауковими засобами, У гносеологСЦчнСЦй основСЦ мСЦфу був здоровий глузд. РЖ це цСЦлком вСЦдповСЦдаСФ дСЦям людини при вирСЦшеннСЦ вузькоутилСЦтарних проблем емпСЦричного характеру.
Спираючись на здоровий глузд, мСЦфи пояснювали все, з чим людина стикалась безпосередньо. Правда, пояснення цСЦ мали казковий характер, хоча в мСЦфологСЦi концентрувались СЦ окремСЦ зародки наукового розумСЦння оточуючоi людину дСЦйсностСЦ.
В епоху, коли мСЦфологСЦчна свСЦдомСЦсть поступилась фСЦлософському осмисленню явищ, проблема людина природа стаСФ однСЦСФю з головних. РЖ це не дивно: адже вСЦдношення людина свСЦт стоiть у центрСЦ фСЦлософського пСЦзнання (див.: ШевченкоВ.РЖ. КонцепцСЦя пСЦзнання в украiнськСЦй фСЦлософСЦi. К., 1993. С.47.), а коли мова йде про свСЦт, то там природа займаСФ одне з основних мСЦсць. СлСЦд тут же зазначити, що коли ми говоримо людина, то маСФмо на увазСЦ не одну якусь особу чи групу людей, а людський рСЦд в цСЦлому, а коли мова йде про природу-то це всСЦ природнСЦ процеси в iх сукупностСЦ.
ПроблемСЦ людина-природа в античнСЦ часи придСЦляли велику увагу фСЦлософи Платон, Емпедокл, АрСЦстотель, ЛукрецСЦй Кар, неоплатонСЦки.
Так, Платон у своiх численних творах, спираючись на космологСЦчнСЦ уявлення орфСЦкСЦв СЦ ПСЦфагора, прийшов до висновку, що людина СЦ природа СФдине цСЦле, але з певними вСЦдмСЦнностями. Ця СФднСЦсть обумовлена ДемСЦургом. Розглядаючи Бога як творця, Платон не абсолютизуСФ його в своiй фСЦлософСЦi. Це мало свою причину: полСЦтеiстичнСЦ вСЦрування древнСЦх не досягай ще того абсолюту, який був СЦ СФ характерним для таких розвинених релСЦгСЦй, як, наприклад, СЦудаiзм, СЦслам, християнство. В мСЦфах стародавньоi ГрецСЦi боги СЦнодСЦ здСЦйснювали вчинки, характернСЦ для звичайних людей. Мислення древнСЦх грекСЦв ще не дСЦйшло до цСЦлковитого видСЦлення богСЦв (СЦ людей) СЦз природи (див.: ГерценА.И.Избранные философские произведения. М.: Госкомиздат, 1948.-С.1819,142143,152.).
ФСЦлософи стародавньоi ГрецСЦi розглядали людину СЦ природу як взаСФмозалежнСЦ елементи, де людина виступаСФ як творче начало на вСЦдмСЦну вСЦд тварин, якСЦ хоч теж активно впливають на природу, але цей вплив не виходить за межСЦ пристосування. В своiх генСЦальних здогадках про розвиток тваринного свСЦту фСЦлософ Емпедокл з АгрСЦгента (острСЦв СицилСЦя) доводив, що потвори, якСЦ ранСЦше жили на землСЦ, загинули тому, що не змогли простосуватись до умов, якСЦ змСЦнились на землСЦ: змСЦнився клСЦмат, змСЦнились рослиннСЦсть СЦ тваринний свСЦт, змСЦнився СЦ характер iжСЦ.
Природа в фСЦлософСЦi ДемокрСЦта виступаСФ як великий вчитель СЦ наставник людей. ВСЦн вважав, що виникненню багатьох ремесел люди зобовязанСЦ тваринному свСЦту. ВСЦд тварин, писав вСЦн, ми шляхом наслСЦдування навчились важливим справам, а саме: ми учнСЦ павукСЦв у ткацькому СЦ кравецькому ремеслСЦ, учнСЦ ластСЦвок у справСЦ будування житла СЦ учнСЦ птахСЦв у спСЦвах, як лебСЦдь СЦ соловей.
Значне мСЦсце взаСФмодСЦi людини СЦ природи вСЦдводить учений-енциклопедист античностСЦ Аристотель. ВСЦн приходить до висновку, що природа дСЦлиться на ряд рСЦвнСЦв: свСЦт неорганСЦчноi природи, органСЦчна природа, рослини, тварини, людина. Людина в фСЦлософСЦi Аристотеля органСЦчно входить у свСЦт природи, розлита в нСЦй. Разом з тим, пише вСЦн, своСФю сутнСЦстю вона видСЦляСФться з природи як вид людини. Людина СФ метою космСЦчного розвитку природи, вона одна стоiть перед нею як свСЦдома СЦстота. Тому людське око бачить, а вухо чуСФ все по-СЦншому, нСЦж очСЦ СЦ вуха тварин. Людина, зазначав АрСЦстотель, думаСФ СЦ розумСЦСФ, тварина тСЦльки вСЦдчуваСФ. Рука у людини це не лапа мавпи, а органон органонСЦв. Природа, писав Аристотель, дала людинСЦ все, що СФ в нСЦй досконалого, людиною вона себе СЦ вимСЦрюСФ.
Проблема людина природа посСЦдаСФ значне мСЦсце в поглядах мислителя стародавнього Риму ВергСЦлСЦя. ВергСЦлСЦй був поетом. Позбавлений своiх плантацСЦй внаслСЦдок СЦмператорськоi полСЦтики надСЦлення землею ветеранСЦв вСЦйни за рахунок приватних власникСЦв, вСЦн гнСЦвно виступаСФ проти тих, хто одержав родючСЦ поля, а поводить себе на землСЦ як варвар, не працюСФ над ушляхетненням рослин, забурянив родючСЦ ниви. Сприйняття природи у ВергСЦлСЦя це сприйняття селянина, який повязаний з землею всСЦСФю душею. Людина, яка вивчаСФ природу, пише в ГеоргСЦках поет, набуваСФ знань про неi, перетворюСФ дикСЦ лСЦси, пустелСЦ, болота в прекрасний ландшафт, який милуСФ око СЦ приносить користь нинСЦшнСЦм СЦ майбутнСЦм поколСЦнням.
Другий видатний мислитель стародавнього Риму ЛукрецСЦй Кар у своiй знаменитСЦй поемСЦ Про природу речей стверджуСФ думку про те, що тСЦльки наукове пСЦзнання природи здатне урегулювати ставлення людини до природи. В своiй працСЦ ЛукрецСЦй Кар висмСЦюСФ тих мислителСЦв, якСЦ вихваляли золотий вСЦк людства. В так званий золотий вСЦк, пише мислитель, люди були беззахиснСЦ перед природою, жили, як тварини СЦ навСЦть гСЦрше.
У поемСЦ Про природу речей ЛукрецСЦй Кар вперше в
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение