Проблема взаСФмодСЦi людини з природою в СЦсторСЦi фСЦлософСЦi
Информация - Философия
Другие материалы по предмету Философия
античнСЦй фСЦлософСЦi порушуСФ питання про звязок розвитку СЦсторСЦi природи з СЦсторСЦСФю людей. Його ще ранСЦше пробував розвязати Емпедокл, але саме у ЛукрецСЦя Кара воно вирСЦшене в СЦсторикографСЦчному планСЦ.
Погляди Платона, Аристотеля, ВергСЦлСЦя СЦ ЛукрецСЦя Кара та СЦнших мислителСЦв виражали квСЦнтесенцСЦю античностСЦ стосовно взаСФмодСЦi людини з природою, де природа обожнювалась. Коли почався розпад рабовласницького ладу, фСЦзична праця почала розглядатись як заняття, недостойне вСЦльного громадянина. Все, що було повязане з цСЦСФю працею, СЦ в першу чергу природа, стаСФ обСФктом презирства. Праця, як кара, як приниження, а природа, як космСЦчна повСЦя, ось такий фСЦнал поглядСЦв античного свСЦту, який поступово входив в епоху середньовСЦччя.
б) СередньовСЦчна фСЦлософСЦя
Розпад Римськоi СЦмперСЦi знаменував собою занепад античного мистецтва, лСЦтератури, фСЦлософСЦi. В ЗахСЦднСЦй РДвропСЦ почали швидко формуватись феодальнСЦ вСЦдносини. В цей перехСЦдний етап вСЦд рабовласництва до феодалСЦзму набуваСФ поширення неоплатонСЦзм, який був свСЦтоглядом найбСЦльш освСЦченоi частини рабовласницькоi знатСЦ. Це був перСЦод, коли рабовласники знаходили духовну втСЦху в мСЦстицСЦ, песимСЦзмСЦ.
НеоплатонСЦки всСЦма силами намагалися пристосувати язичництво до християнства, але це не отримало пСЦдтримки з боку керСЦвництва християнськоi церкви: неоплатонСЦзм був фСЦлософським ученням СЦ вимагав високоi фСЦлософськоi культури, а це було недоступним для широких кСЦл служителСЦв церкви перСЦоду раннього середньовСЦччя.
Намагаючись зберегти СЦдейний змСЦст античноi фСЦлософСЦi, пристосовуючи його до нових суспСЦльно-економСЦчних умов, неоплатонСЦки дали поштовх до розвитку нових поглядСЦв на природу, що знайшло своСФ вСЦдображення вже в XI ст. в боротьбСЦ двох схоластичних напрямкСЦв номСЦналСЦзму СЦ реалСЦзму. РеалСЦзм СЦ номСЦналСЦзм не займалися спецСЦально проблемою людина природа. Вона начебто периферСЦйно торкалася iх схоластичних суперечок стосовно окремих фСЦлософських питань. В фСЦлософських поглядах представникСЦв номСЦналСЦзму Ж. БурСЦдана, М.Орезма, М.Отрекура та СЦн. спроба викликати СЦнтерес до вивчення природи була детермСЦнована боротьбою з реалСЦстами. ЧСЦльне мСЦсце проблема людина природа займаСФ в фСЦлософСЦi Фоми АквСЦнського. НаперекСЦр католицькСЦй традицСЦi августенСЦзму, цей мислитель зайняв позицСЦю психофСЦзичноi СФдностСЦ людини, яка стала домСЦнуючою в католицькСЦй фСЦлософСЦi.
Епоха ВСЦдродження внесла значнСЦ корективи в розумСЦння мСЦсця природи в життСЦ людини. ПоновлюСФться вчення стоiкСЦв, епСЦкурейцСЦв. У вченнях мислителСЦв епохи ВСЦдродження Бог ототожнювався з природою. ПоклонСЦння природСЦ розглядаСФться як поклонСЦння Богу. В пантеiзмСЦ мислителСЦв ВСЦдродження визначилось два напрямки. ОднСЦ фСЦлософи розчиняли природу в БоговСЦ, СЦншСЦ Бога в природСЦ. Представники першого напрямку робили спробу закрСЦпити СЦдею Бога в умовах бурхливого розвитку науки, повязаного з потребами торгСЦвлСЦ, ремесел СЦ т.д. Представники ж другого своСФю метою ставили захистСЦв наукових поглядСЦв на природу вСЦд фСЦдеiстСЦв.
Значним завоюванням фСЦлософськоi думки епохи ВСЦдродження був розвиток натурфСЦлософСЦi. МислителСЦ висунули ряд глибоких наукових СЦдей, якСЦ стали нарСЦжними каменями для подальшого розвитку науки (наприклад, обТСрунтування М. КопернСЦком гелСЦоцентричноi картини свСЦту, вчення Д.Бруно про нескСЦнченнСЦсть природи СЦ багаточисельнСЦсть свСЦтСЦв СЦ т.д.). УсСЦ цСЦ СЦдеi оформлювались у пантеiстичне розумСЦння ВсесвСЦту.
ЗустрСЦчаючись у процесСЦ дослСЦдження природи з явищами, невСЦдомими тогочаснСЦй науцСЦ, мислителСЦ ВСЦдродження пояснювали iх чудесами природи, що захищало вчених вСЦд нападок з боку ревних прихильникСЦв фСЦдеiзму, адже чудо, як пСЦдкреслював Л. ФейСФрбах, завжди було СЦ СФ фундаментом БСЦблСЦi СЦ, звичайно, теологСЦi. Чудом було СЦ Сонячне затемнення, СЦ полярна нСЦч, СЦ червонСЦ дощСЦ тощо. Виводячи чудеса за сферу пСЦзнання, мислителСЦ ВСЦдродження особливу увагу звертали на те, що було доступне для пояснення тогочаснСЦй науцСЦ, а вСЦдтак формувався мСЦнСЦмалСЦстичний напрямок у фСЦлософСЦi, який набув остаточно оформлених рис у позитивСЦзмСЦ середини XIX ст.
в) Проблема людина природа у НовСЦ часи
В умовах Нового часу мислителСЦ цСЦСФi епохи (Ф.Бекон, П. ГассендСЦ, П.А.Гольбах, Ж.-Ж.Руссо та СЦн.) розглядали людину як СЦстоту, яка виникла з природи. Правда, СЦнтерпретацСЦя цього положення була неоднозначною у всСЦх мислителСЦв Нового часу.
Наприклад, Ж.-Ж.Руссо вважав, що в системСЦ людина природа остання СФ домСЦнуючим началом. ВСЦн стверджував, що первСЦсна людина гармонСЦйно поСФднувала свою дСЦяльнСЦсть на аренСЦ природи, але все зСЦпсувала цивСЦлСЦзацСЦя. Був порушений паритет мСЦж людиною СЦ природою, СЦ тому сьогоднСЦ ми маСФмо деградовану мораль, культуру тощо. Твердження Руссо викликало гостру критику з боку П.А.Гольбаха, який у працСЦ Система природи або про закони свСЦту фСЦзичного й свСЦту духовного зазначав, що в доСЦсторичнСЦ часи люди дСЦйсно були тСЦсно повязанСЦ з природою, але дикун мало чим вСЦдрСЦзнявся вСЦд СЦнших ii елементСЦв. ТодСЦ як цивСЦлСЦзована людина це така людина, якСЦй досвСЦд СЦ суспСЦльне життя дають можливСЦсть використовувати природу для свого власного щастя.
ФСЦлософське осмислення взаСФмодСЦi людини з природою знайшло широке висвСЦтлення в класичнСЦй нСЦмецькСЦй фСЦлософСЦi та в марксизмСЦ.
Розкриваючи взаСФмовСЦдносини людини СЦ природи, Гегель у ФСЦлософСЦi природи зазначав, що ставлення суспСЦльства до природи обумовлене ii егоiстичними мотивами. Люди прагнуть до того, щоб викорис
Copyright © 2008-2014 geum.ru рубрикатор по предметам рубрикатор по типам работ пользовательское соглашение