Аналіз та удосконалення енергозберігаючих технологій заготівлі та зберігання кормів в СТОВ "Глуховецьке" Козятинського району Вінницької області
Дипломная работа - Сельское хозяйство
Другие дипломы по предмету Сельское хозяйство
це сіно містить найбільше протеїну, до складу якого входять майже всі незамінні амінокислоти, багато мінеральних речовин і вітамінів. Тому воно є бажаним, а для частини тварин і незамінним компонентом раціонів. Проте через біологічні особливості люцерни приготування сіна з неї супроводжується значними втратами найпоживнішої частини рослини - листя й суцвіть, що - істотно позначається на загальній поживності сіна та вмісті протеїну в ньому. Численні дослідження, проведені в нашій та зарубіжних країнах, свідчать, що ці втрати можна значно зменшити шляхом раціональної обробки скошеної маси у процесі польового сушіння. Заготівля сіна є одним із найпоширеніших способів консервування трав і являє собою складний фізіолого-біохімічний процес, який грунтується на висушуванні трави до вологості 17-18%, що виключає розвиток не лише бактерій, а й пліснявих грибів.
Основною метою, що передбачає застосування різних технологічних прийомів при заготівлі сіна, є зниження механічних втрат, що сягають до 10%, а також тих, які викликані біологічними процесами, що відбуваються у траві при висиханні.
Відомо, що у люцерни, як і в більшості трав, приріст вегетативної маси з початку цвітіння проходить за рахунок стебел і суцвіть. Через те, що листя містить у 2-3 рази більше поживних речовин і в 10-15 разів більше каротину, ніж стебла, зменшення частки їх у загальному виході сіна за рахунок механічних втрат у процесі його заготівлі призводить до зниження вмісту багатьох поживних речовин.
Листя люцерни має значно цінніший склад порівняно зі стеблами. У ньому міститься близько 80% протеїну й каротину, а також 70% основних мінеральних елементів, а кормова цінність його протягом вегетації змінюється мало, тоді як стебла швидко грубшають, особливо в нижній частині. До того ж, стебло в люцерни покрите товстим восковим шаром, що затримує сушіння, яке можна прискорити шляхом розплющування його, але це збільшує небезпеку вимивання поживних речовин у дощову погоду.
Листя у покосах люцерни сохне набагато швидше, ніж стебла, різниця у кількості води досягає 10-15%. Так, якщо маса люцерни має вологість 29%, то стебла - 36, а листя - лише 17%.За подовження строків збирання сіна втрати сягають 50% .
Особливо великі втрати листкової маси у несприятливу погоду, вони можуть досягати 27%.
Доведено, що листя люцерни втрачає свою еластичність і стає крихким уже за вологості рослин 50%, тому технологія сінозаготівлі передбачає ворушіння й згрібання провяленої маси у валки за вологості трави, що вища від зазначеної.
Якщо ж ворушать, згрібають і складають у копиці майже сухе сіно, то кількість листя, що обсипалося, може досягти 50% і більше від загальної маси, а втрати кормових одиниць і перетравного протеїну за гарної погоди, відповідно, 26-40 і 23%, а за дощової - 60 і 55%.
Значно зростають ці втрати за умов високої врожайності люцерни, коли скошувана зелена маса лягає у покоси щільним шаром, товщина якого може досягати 20 см. Через це навіть у суху та жарку погоду активно висихає лише верхній шар, під яким через відсутність аерації навіть на другу-третю добу в щільно укладеному покосі залишається абсолютно свіжа, інколи пожовкла маса.
І в нас, і за кордоном для прискорення сушіння люцерни застосовують такі технологічні операції, як плющення стебел, ворушіння маси, обертання валків тощо. При цьому віддають перевагу виготовленню пресованого сіна (в тюках або рулонах), завдяки чому механічні втрати за рахунок виключення таких операцій, як згрібання, стягування, складання в копиці, що призводить до обламування листя, зменшуються у 2-2,5 раза.
Виходячи з наведеного та з метою вивчення інтенсивності вологовіддачі, поживності та використання тваринами поживних речовин люцернового сіна, заготовленого з використанням різних технологічних прийомів, у дослідних господарствах Інституту кормів УААН та Вінницької обласної сільськогосподарської дослідної станції було проведено два польових технологічних досліди на чистих посівах люцерни синьої сорту Вінничанка за різних погодних умов.
У дослідах було виділено чотири ділянки поля відповідно до визначених варіантів: 1 (контроль) - маса висушувалася без будь-якої обробки валка; 2 - ворушіння валка проводили один раз на добу, о 10-й годині; 3 - ворушіння валка проводили двічі на добу, о 10-й та 17-й годині.
По досягненні масою вологості 50-60% операцію ворушіння змінювали на обертання валка, а за 20-22% її - пресували в прямокутні тюки щільністю 130-140 кг/м3 прес-підбирачем ПС-1,6 з навантаженням їх у полі.
Для ворушіння зеленої маси та обробітку валків у процесі сушіння люцерни на сіно використовували багатоцільову кормозбиральну машину БКМ-Ф2 з еластичними робочими органами.
Слід зазначити, що заготівлю сіна в обох дослідах проводили за ідентичною технологією, але за різних погодних умов. Так, у першому досліді під час заготівлі сіна кількість опадів становила 25-50 мм (норма - 22-29 мм), відносна вологість повітря - 74-82%. Грунт був насичений вологою, що певною мірою гальмувало процес випаровування води зі скошеної маси з огляду на її гігроскопічність. Температура повітря коливалася в межах 14-29С.
Другий дослід було проведено за сухої й жаркої погоди. Середньодобова температура повітря коливалася в межах 27-34С, а відносна вологість повітря становила 49-56%.
Скошували люцерну в обох дослідах косаркою Є-302 у валок без плющення.
Вихідна маса люцерни у першому досліді характеризувалася середньою врожайністю 544 ц/га, у другому - 327 ц/га (другий укіс).
Втрати сухої реч