Аналiз правового становища прокуратури Румунii
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
бачаi окремоi системи вiйськовоi юстицii. Проте, вiйськовi прокурори i суддi продовжують виконувати своi функцii i спецiальний закон (Закон №34/1993) узаконюi таке положення.
Слiдство у вiдношеннi полiцii, вiйськовослужбовцiв чи спiвробiтникiв служб безпеки, обвинувачуваних у здiйсненнi кримiнальних злочинiв, проводиться вiйськовими прокурорами, iх справи розглядаються вiйськовими суддями у вiйськових судах. Якщо навiть у злочинi замiшанi i цивiльнi особи i вiйськовослужбовцi, то цi справи розглядаються також лише вiйськовими прокурорами. Поряд iз правами й обовязками, якими надiленi iх цивiльнi "колеги", вiйськовi суддi i прокурори користуються всiма привiлеями вiйськового персоналу. Вiйськовi прокурори мають вiйськовi звання: iхнi просування по службовим драбинi у рамках професiйноi iiрархii регулюються правилами просування по вiйськовiй службi.
Добiр i пiдготовка вiйськових прокурорiв забезпечуються Мiнiстерством юстицii i Мiнiстерством оборони. Якщо у вiдношеннi вiйськових прокурорiв i суддiв проводяться розслiдування по пiдозрi в здiйсненнi посадових злочинiв, застосовуються вiйськово-диiиплiнарнi норми, а не норми Цивiльно-процесуального кодексу, iх заробiтна плата (яка перевершуi заробiтну плату цивiльних суддiв i прокурорiв) виплачуiться Мiнiстерством оборони. Але, з iншоi сторони, вони в меншому ступенi пiддаються "стабiльностi", iншими словами, менш твердому i затяжному стопору в просуваннi по службовiй драбинi, оскiльки iхнiй карiрний рiст визначаiться Мiнiстром оборони. Вiдзиваючи пiдвищення, мiнiстр може впливати на карiру вiйськового прокурора. При таких обставинах останнiй зацiкавлений у збереженнi незаплямованоi репутацii своiх начальникiв.
Велика частина скарг проти полiцейських, нiколи не досягаi судiв, i порушники користуються фактичною безкарнiстю. Як i у випадку з цивiльними прокурорами, тiснi вiдносини мiж вiйськовослужбовцями високого рангу i вiйськових прокурорiв можуть бути неофiцiйними, але вкрай серйозними перешкодами до належного розслiдування злочинiв. Це стало очевидним пiд час розслiдування подiй, звязаних зi скиненням Чаушеску. Хоча бiльш тисячi чоловiк були убитi полiцiiю й армiiю в груднi 1989 року, практично всi справи у вiдношеннi вiйськовослужбовцiв, були припиненi вiйськовою прокуратурою. Пiсля 1997 року, коли було приведено до присяги новий уряд, провадження по декiлькох таких справах були зненацька знову порушенi, що, мабуть, було обумовлено полiтичним тиском зверху.
Таке становище постiйно викликало критику Ради РДвропи. У своiй "Доповiдi про вiзит у Румунiю" Дж. Фроувейн писав: "Дiйсно, крiм цивiльних прокурорiв, i вiйськовi прокурори i вiйськовi суди, що мають виняткову юрисдикцiю по розгляду справ про злочини вiйськовослужбовцiв. При колишньому режимi, юрисдикцiя вiйськових прокурорiв i вiйськових судiв також поширювалася на багато правопорушень i злочини проти державноi безпеки. Нинi, очевидно, ситуацiя змiнилася, але релiкти минулого ще залишаються... На мiй запит про процедури подачi скарг на жорстокiсть поводження полiцii, менi було заявлено, що на сьогоднi лише прокурори i суди компетентнi вживати заходiв по таких справах. Таке положення несумiсне з ефективним наглядом за фактами зловживань полiцii; я одержав запевнення, що вiдповiднi норми будуть незабаром змiненi".
Хоча цi запевнення були зробленi ще в 1993 роцi, ситуацiя не змiнилася до 1999 року.
Одним словом, румунську прокуратуру фактично не торкнулися важливi iнституцiональнi змiни, що вiдбулися пiсля 1990 року. Навпаки, прокуратура зберегла багато з тих повноважень, якими вона користалася в перiод диктатури. До того ж, бiльшiсть прокурорiв, що одержали своi призначення в перiод правлiння Чаушеску, усе ще займають колишнi посади. Разючий приклад такого збереження наступностi в умовах змiн демонструi карiру Олександру Тукуляну, який, будучи прокурором високого рангу в Бухарестi, ухвалив у 1985 роцi продовжити термiн попереднього (досудового) слiдства дисидента Георга Урсу, згодом убитого у вязницi. Не дивно, що Тукуляну був понижений у посадi (у груднi 1989 року), але продовжував працювати в прокуратурi. У червнi 1990 року вiн знову проявив себе, розпорядившись про арешт декiлькох сотень громадян на тiй пiдставi, що вони брали участь у "антикомунiстичних i антиурядових" демонстрацiях, проведених в Унiверситетському Скверi в Бухарестi. У результатi Тукуляну був знову пiдвищений по службi, зайнявши посаду глави Департаменту Кримiнальних Розслiдувань, вищоi посади в рамках апарата Генерального прокурора. РЖ незважаючи на те, що в листопаду 1996 року вибори, якi вiдбулися, привели до влади тих же демонстрантiв з Унiверситетського Скверу, яких Тукуляну вiдправив у вязницю. В 1990 року, його професiйна карiра продовжували свiй "метеоритний шлях". Зберiгаючи свою високу посаду в апаратi Генерального прокурора, у червнi 1998 року вiн був обраний парламентом членом Вищоi Ради Магiстратури. До всього iншого, його iмя згадувалося в пресi, як можливого кандидата на посаду Генерального прокурора.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛРЖТЕРАТУРИ
- Мадиевский С.А. Правовая система Румынии. - М., 2004. - С.217
- Страшун Б.А. Конституционные перемены в Восточной Европе. - М., 2001. - С.58
- Даев В.Г., Маршунов М.Н. Основы теории прокурорского надзора. - М., 2004. - С. 89
- Моника Маковей Польша // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. - 2002. - №3. - С.69