Аналiз правового становища прокуратури Румунii
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
? прокурорам, що нинi формально "вiдносяться" до виконавчоi влади, впливати на карiру суддiв, що уособлюють незалежну судову владу. Висновок у даному випадку однозначний: прокуратура повинна бути "передана" виконавчiй владi лише за умови, що вона буде позбавлена одночасно прерогатив, що дозволяють iй впливати на судову владу.
Змiна складу Вищоi Ради Магiстратури не викликаi сумнiвiв у тому, що для цього буде потрiбно лише внести змiни в Закон "Про органiзацiю суддiвськоi справи", а не в Конституцiю. Однак тут виникаi iнша проблема, для вирiшення якоi може знадобитися внесення виправлення в Конституцiю. В даний чаiлени Вищоi Ради Магiстратури обираються Парламентом на 4 роки - термiн, занадто нетривалий для того, щоб забезпечити iх незалежнiсть.
Вiдповiдно до Конституцii, "призначенi Президентом Румунii суддi незмiнюванi" (ст. 124). Вiдповiдно до Закону про органiзацiю суддiвськоi справи, професiйний статус прокурорiв характеризуiться "стабiльнiстю". Наскiльки на практицi iснуi розбiжностi мiж "стабiльнiстю", змiст якоi нiяким чином не деталiзовано, i "незмiнюванiстю", визначити важко. Прокурори призначаються вiдповiдно до тiii ж процедури, що i суддi; термiн iхнього перебування в посадi не обмежений тимчасовими рамками. Проте, очевидним залишаiться факт того, що прокуратура зберегла своi широкi прерогативи. Прокурори можуть видавати ордер на арешт самостiйно i зобовязанi звертатися за одержанням санкцii суду лише в тому випадку, коли бажають продовжити дiю ордера за межi встановленого 30-денного термiну. Протягом i 30 днiв попереднього (досудового) слiдства, суддi вправi прийняти постанову про звiльнення арештованого, пiдозрюваного тiльки в тому випадку, якщо останнiй оскаржив законнiсть затримки.
У ходi кримiнального розслiдування прокурори мають винятковi повноваження видавати ордери на проведення обшукiв i прослуховування телефонних переговорiв, що не пiдлягають оскарженню в суд на будь-якiй стадii кримiнального процесу.
З iншого боку, у недалекому майбутньому очiкуються значнi змiни, повязанi з обмеженням волi розсуду прокурора. Наприклад, Мiнiстерство юстицii в даний час розробляi проект закону, що передбачаi передачу визначених повноважень прокурорiв слiдчим суддям (iнститут, запозичений iз правовоi системи Францii).
Владнi повноваження прокурорiв також були збереженi й в iнших вiдносинах. Генеральний прокурор маi виняткове право оскарження рiшень, винесених судами по кримiнальних справах. Вони можуть дiяти аналогiчним чином i по цивiльних справах, але тiльки в спецiально обговорених випадках. Зокрема, це можливо, "коли суди виходять за рамки своii юрисдикцii".
Примiтно, що в недавньому минулому ця можливiсть оскарження широко використовувалася деякими прокурорами. У перiод з весни 1994 року по кiнець 1996 року Генеральний прокурор оскаржив значне число судових рiшень про повернення нацiоналiзованих будинкiв i квартир iхнiм первiсним i власникам. Пiсля того як колишнiй Президент РЖон РЖлiiску привселюдно назвав цi рiшення судiв "неправомiрними" i закликав мiiевi адмiнiстративнi органи бойкотувати iхнi виконання, пiшла серiя "екстраординарних апеляцiй". Виконавча влада робила явний тиск на суди, з метою затримати процес реституцii власностi, i ця тактика, мабуть, досягла бажаного результату.
Пiсля такоi негативноi характеристики Президентом судових рiшень про реституцiю, Верховний Суд, що пiдтвердив юрисдикцiю нижчестоящих судiв по справах про реституцiю, зненацька заперечив сам себе й ухвалив, що суди перевищили межi своiх повноважень. Однак на цьому iсторiя не закiнчилася. Багато осiб, що ранiше виступали позивачами по справах про реституцiю, оскаржили рiшення Верховного Суду в РДвропейський Суд по правах людини, стверджуючи, що вони були позбавленi права на доступ у суд. У своiму рiшеннi вiд 22 травня 1998 року РДвропейський Суд по правах людини пiдтримав позивачiв. Значне число аналогiчних справ знаходиться на розглядi. Дiючий закон про органiзацiю суддiвськоi справи як i ранiше надiляi прокурорiв повноваженням здiйснювати нагляд за установами попереднього (досудового) слiдства, вязницями i забезпечувати дотримання необхiдних стандартiв виховання i безпеки (ст.27). В значнiй мiрi це завдання виконуiться недбало. Насамперед, прокурори найчастiше знаходяться в досить дружнiх вiдносинах з керiвництвом пенiтенцiарних установ, i тому вимога строгого дотримання встановлених правил ,може сприйматися як порушення професiйноi солiдарностi. Крiм того, прокурори покладаються на спiвробiтництво з тими, кого вони контролюють, виконуючи своi функцii нагляду. Наприклад, iм не дозволено входити на територiю центрiв затримки полiцейських дiлянок без згоди керiвника мiiевоi полiцii. Як результат цього, незлiченнi факти зловживань у вiдношеннi затриманих залишаються безкарними.
Нарештi, досить значне число дiй прокурорiв виявляiться поза судовим i контролем. Зокрема, рiшення прокурора про припинення провадження по кримiнальнiй справi не пiдлягаi оскарженню в судi. Незважаючи на те що Конституцiйний Суд оголосив цю норму неконституцiйноi (Рiшення 486 вiд 21 грудня 1997 р.) ще маi бути прийнята процедура судового контролю за i припиненням кримiнальних справ.
РОЗДРЖЛ РЖРЖРЖ. ПОВНОВАЖЕННЯ РЖНШИХ ОРГАНРЖВ
Наявнiсть iнституту вiйськових прокурорiв (i судiв) також дозволяi виконавчiй владi втручатися в судовий процес. Конституцiя не перед