Аналіз диференційованого підходу у навчанні математики молодших школярів у педагогічному досвіді
Информация - Педагогика
Другие материалы по предмету Педагогика
?і в роботі.
На етапі закріплення і застосування знань добирає завдання, які дають змогу точніше врахувати, що різним групам дітей потрібне різне за часом і складністю навантаження. Клас поділяє на декілька груп, причому учні можуть самі вибирати завдання або вона визначає, хто над чим працює. Організовує роботу груп по-різному. Якщо клас розбито на дві групи (сильніші і слабші учні), то одна група працює з допомогою вчителя, а інша виконує завдання самостійно або всі учні класу працюють самостійно, але сильніші учні отримують більш складне завдання, слабші учні - більш просте.
Плануючи диференційовані завдання, Козлова С.Ю. обовязково зіставляє їх мету і зміст з рівнем знань і розвитку учнів, шукає спільне в змісті й характері завдань, без чого не можна правильно визначити для кожної групи ступінь складності, необхідний і посильний обєм роботи. Лише за цих обставин створюються сприятливі умови для найповнішого розвитку здібностей, вміння і бажання вчитися.
У процесі використання диференційованих завдань здійснює поступовий перехід від колективних форм роботи учнів до частково самостійних і повністю самостійних у межах уроку або системи уроків. Такий підхід дає можливість учням брати участь у виконанні завдань, складність яких зростає.
Цебринська Н.І., вчитель початкових класів середньої загальноосвітньої школи № 28, побудувала навчально-виховний процес таким чином, що кожній дитині створено належні умови для повної реалізації інтелектуальних, творчих можливостей, морального і духовного розвитку, фізичної досконалості.
На основі даних, отриманих у ході вивчення учнівського колективу, учителька виділила три групи і з першого класу почала навчання з урахуванням особливостей організації діяльності дітей.
У своїй роботі використовує:
* методику аналізу загальної готовності учнів до навчання, розроблену
О.Я.Савченко;
* методику визначення психологічної готовності до навчання;
* методику визначення темпераменту учня, розроблену О.Яременко;
* методику диференціації в початковій школі, розроблену заслуженим
Учителем України С.П. Логачевською.
Наведемо приклад самостійної роботи над задачами (рівнева).
1)Складіть задачу за скороченим записом і розвяжіть її.
2)Складіть обернену задачу і розвяжіть її.
3)Складіть задачу за таблицею і розвяжіть її, склавши вираз.
Маса фруктів в одному ящикуКількість ящиківЗагальна масана ? кг більше 14 ящики 2 ящики36 кг 14 кг
Косенко Олена, учителька початкових класів школи № 6, м. Житомира вважає, що основним призначенням диференційованого навчання є забезпечити для кожного учня оптимальний характер пізнавальної діяльності в процесі навчальної роботи.
Кожен учитель знає, що учням на уроці стає нецікаво, якщо вони постійно виконують завдання не свого рівня складності. Навіть в учнів із високим рівнем навчальних досягнень темп виконання завдань швидший, тому що вони менше часу витрачають на обмірковування завдання, розуміють спосіб його виконання, усвідомлюють результат. Такі учні майже не потребують додаткових пояснень учителя.
Спираючись на це, починаючи з 1-го класу, вчитель виділяє групу, які добре підготовлені до школи, зокрема володіють способом читання. Їхнє читання усвідомлене й виразне. Вони легко і швидко адаптуються до школи, не бояться працювати самостійно й впевнені в собі. Цих учнів умовно обєднує в групу А. Інші діти переважно працюють з учителем - це група Б.
Учням групи А пропонує вчитель завдання:
або подібні до загальних, але для самостійної роботи (диференціація за рівнем самостійності);
або ускладнені (диференціація за рівнем складності).
Диференційовані завдання Косенко О. використовує на різних етапах уроку (актуалізації опорних знань, узагальнення і систематизації знань). Застосовуючи різні способи диференціювання, які дають змогу точніше визначити навчальне навантаження для кожного учня за обсягом і складністю.
В методиці диференційованої роботи над задачами зустрічається і інший досвід роботи. Розглянемо його детальніше.
В його основі лежить ідея про те, що кожен учень здатний відшукати самостійний шлях розвязування на різному етапі роботи над задачею.
Будемо називати задачу із підручника математики, яку треба розвязати на уроці, основним завданням, а перетворення цієї задачі - завданнями додатковими. Додаткові завдання відповідають темі і меті уроку, так як являють собою творчу переробку задачі із підручника. Це можуть бути обернені задачі, задачі на встановлення нових звязків між величинами.
Додаткові завдання повинні бути точно сформовані і посильні дітям для самостійного розвязку. Їх треба попередньо записати на дошці, таблиці чи плівці кодоскопа. Додаткові завдання одночасно пропонуються всім учням класу. Але до них кожний приступає тільки тоді, коли виконає основне завдання. Як правило, їх встигають виконати діти з хорошим розумовим розвитком. Додаткових завдань до задачі можна скласти одне, два або три в залежності від мети уроку, трудності завдань, наявності часу на уроці для виконання самостійної роботи.
Розглянемо приклад додаткових завдань до задачі для учнів 4 класу.
Основне завдання:
Довжина шкільного саду прямокутної форми 75 м, а ширина 40 м. 1/5 площі саду займають кущі ягід, а решту площі - яблуні. Скільки квадратних метрів зайнято під яблуні?
Додаткові завдання