Право власностСЦ на землю в ЗапорозьськСЦй ССЦчСЦ
Информация - Юриспруденция, право, государство
Другие материалы по предмету Юриспруденция, право, государство
бо рядовий козак, якСЦ отримали цю землю, мали право користуватися нею протягом одного року.
До другоi категорСЦi можна вСЦднести вСЦльнСЦ землСЦ, якими, за дозволом Коша, мСЦг володСЦти СЦ користуватися до самоi смертСЦ кожен бажаючий (козак чи посполитий). ВСЦн мСЦг побудувати на цСЦй землСЦ зимСЦвник, посадити сад тощо. В окремих випадках, знову ж таки з дозволу Коша, власник цих земель мСЦг навСЦть розпоряджатися ними: мСЦняти, продавати, закладати, залишати у спадщину. За користування цСЦСФю землею власник платив податок СЦ виконував СЦншСЦ повинностСЦ на користь Коша. Ця категорСЦя земель була основою для формування приватноi власностСЦ на землю.
Документи свСЦдчать, що в перСЦод Новоi ССЦчСЦ (1734-1775 рр. ) у звязку з СЦнтенсивним розвитком промислового скотарства СЦ землеробства (особливо з 50-х рокСЦв XVIII ст. ) почала формуватися приватна власнСЦсть на землю, але до лСЦквСЦдацСЦi запорозького козацтва у 1775 р. цей процес не був завершений.
АналогСЦчна ситуацСЦя була СЦ на землях ВСЦйська Донського. Тут, починаючи з 40-х рокСЦв XVIII ст., для органСЦзацСЦi хутора донським козакам потрСЦбно було отримати дозвСЦл ВСЦйська. У проханнСЦ про надання землСЦ потрСЦбно було вказувати мСЦсцезнаходження хутора СЦ розмСЦри земельноi дСЦлянки, яку хотСЦли зайняти. ТакСЦ дозволи обумовлювалися певними вимогами: суворо заборонялося приймати на хутори бСЦглих; як правило, хутори надавалися не для землеробства, а для прокорму в зимовий час худоби та СЦн. Уже у XVIII ст. земля у донських козакСЦв стаСФ обСФктом купСЦвлСЦ- продажу. Хоча формально продавалося тСЦльки господарство, яке знаходилося на цСЦй землСЦ, але разом з ним до покупця переходила СЦ земля.
У звичаСФвому правСЦ запорожцСЦв СЦснувало поняття давностСЦ володСЦння. Так, у 1774 р. вдова Ганка Силиха скаржилася в КСЦш, що старшина Самарськоi паланки вСЦдСЦбрала в неi дСЦлянку землСЦ в с. Панчовому. У скарзСЦ зазначалося, що цСЦСФю землею ii покСЦйний чоловСЦк користувався протягом останнСЦх 13 рокСЦв, обробляв ii своСФю працею, вирощував чорнСЦ СЦ родючСЦ (плодовСЦ) дерева. КСЦш задовольнив прохання Силихи про повернення iй землСЦ, посилаючись на давнСЦсть володСЦння. В ордерСЦ, виданому Кошем 10 грудня 1774 р. вСЦйськовому старшинСЦ АндрСЦю ПорохнСЦ, вказувалося, щоб для паланкових потреб знайшли СЦншу дСЦлянку там, де слСЦд СЦ згСЦдно з порядком.
До середини XVIII ст. адмСЦнСЦстрацСЦя ССЦчСЦ не забороняла поселення стороннСЦх осСЦб на територСЦi Запорозьких Вольностей. ЗгадаСФмо хоча б заселення Заднепрских мест (територСЦя, пСЦзнСЦше зайнята пСЦд Нову СербСЦю) вихСЦдцями з Полтавського СЦ Миргородського полкСЦв". Та у другСЦй половинСЦ XVIII ст. ситуацСЦя рСЦзко змСЦнилася. Пояснимо це детальнСЦше. У XVI-XVII ст. земля, особливо орна, не мала для запорожцСЦв особливого значення. Основну частину доходу запорозьких козакСЦв становила вСЦйськова здобич, а у вСЦльний вСЦд вСЦйськових дСЦй час запорожцСЦ займалися рибальством, мисливством та СЦншими промислами. Тому практичне значення мали тСЦльки землСЦ, на яких були розташованСЦ угСЦддя: рСЦчки, озера, ставки, лСЦси, сСЦножатСЦ. Орна земля в цей час практично не використовувалася. ЛюднСЦсть Запорожжя була невеликою (у XVII ст., наприклад, тут проживало лише декСЦлька тисяч козакСЦв), тому землСЦ було досить усСЦм. В основСЦ господарства лежали екстенсивнСЦ методи експлуатацСЦi природних багатств. Кордони земельних володСЦнь запорозьких козакСЦв не були чСЦтко визначенСЦ. Суперечки з сусСЦдами про землю в цей час були рСЦдкСЦстю СЦ стосувалися тСЦльки земель, на яких були розташованСЦ угСЦддя. Так, наприклад, 1688 р. ССЦч сперечалася з гетьманом РЖ. Мазепою в справСЦ будСЦвництва Новобогородицькоi фортецСЦ (на правому березСЦ р. Самари, у 5-7 км вСЦд впадСЦння ii в ДнСЦпро), оскСЦльки на цих землях у запорожцСЦв були своi гаi, пасСЦки та рибна ловля.
Ставлення до землСЦ змСЦнилося пСЦсля повернення запорозьких козакСЦв з-пСЦд турецького протекторату в 1734 р. У перСЦод Новоi ССЦчСЦ вСЦйськова здобич втрачаСФ своСФ вирСЦшальне значення, а основою життя запорожцСЦв стаСФ господарська дСЦяльнСЦсть. ПогСЦршення економСЦчного СЦ полСЦтичного становища селянства у ГетьманщинСЦ СЦ на ПравобережжСЦ, а також незлСЦченнСЦ природнСЦ багатства запорозького краю викликали посилену мСЦграцСЦю населення на територСЦю Запорозьких Вольностей. У 60-х роках XVIII ст. населення Запорожжя, за пСЦдрахунками А. Скальковського, досягало 100 тис. КозакСЦв. (З цими пСЦдрахунками в основному погоджувалися й СЦншСЦ дослСЦдники, наприклад, В. Кабузан). Це зумовило перехСЦд до бСЦльш СЦнтенсивних методСЦв господарювання. Поширення набуло промислове скотарство (конСЦ, воли, вСЦвцСЦ), а також землеробство. КрСЦм того, як вСЦдомо, до середини XVIII ст. Запорозька ССЦч була залежною вСЦд привозного хлСЦба. З кСЦнця 50-х рокСЦв XVIII ст. запорожцСЦ не тСЦльки повнСЦстю забезпечують себе хлСЦбом, а й починають його експортувати.
Земля у цей перСЦод набуваСФ великоi цСЦнностСЦ. ЗапорозькСЦ козаки вже не задовольняються спСЦльним землекористуванням зСЦ своiми сусСЦдами (татарами, донськими козаками та СЦншими), а намагаються чСЦтко визначити кордони своiх земель СЦ не допускати на неi чужих осСЦб. Дуже часто справа доходила до збройних сутичок СЦз сусСЦдами. Особливо ситуацСЦя загострилася в останнСЦ роки СЦснування Запорозькоi ССЦчСЦ (з кСЦнця 60-х рокСЦв до 1775 р. ).
В цей час стороннСЦм особам, якСЦ не мали вСЦдношення до ВСЦйська Запорозького, отримати дозвСЦл вСЦд Коша на користування запорозькими землями було дуже важко. Наприклад, 1774 р. помСЦщик МихайлСЦв уклСЦнно просив КСЦш, щоб йому вСЦдвели землю для пасовища СЦ сСЦнокосу та будСЦвництва хутора. ВСЦн пропонував значну суму грошей, незважаючи на щорСЦчне жеребкування землСЦ. Прохання й