Початок державного відродження України у 1917–1920 рр. Пошук оптимальних моделей державотворення
Информация - История
Другие материалы по предмету История
нського суспільства.
Директорія УНР
14 листопада 1918 року Директорія звернулась до населення з відозвою, в якій гетьман оголошувався узурпатором влади і зрадником української держави. Бойові дії Січові стрільці почали з наступу на київському напрямі. На бік повстанців перейшли деякі з найдобірніших загонів гетьмана. 21 листопада війська Директорії оточили Київ. Після тривалих переговорів з німецьким командуванням було досягнуто домовленості про нейтралітет німецьких військ. 14 грудня 1918 року гетьман П. Скоропадський зрікся влади і в той же день з німецькими військами залишив Київ. Доба гетьманату, яка тривала сім з половиною місяців, закінчилася.
18 грудня 1918 року Директорія УНР урочисто вступила до Києва. Момент захоплення влади був кульмінацією її успіху. Саме тоді чітко виявилися сильні сторони Директорії, оскільки вона, хоч і на короткий період, стала виразником інтересів більшості населення. Її виступ досяг успіху тільки тому, що спирався на піднесення народної активності, на масовий рух проти політики гетьманату та окупаційного режиму. Саме ці обставини дали змогу Директорії зібрати чисельну армію і протягом кількох тижнів взяти під контроль майже всю територію України.
Однак становище нової влади було дуже тяжке, Директорії не вдалося надовго втримати владу. Всередині уряду не було єдності, не було спільної лінії в політиці. Єдине, що на перших кроках обєднувало, була боротьба проти Гетьмана та його уряду. Елемент дезорганізації вносило й особисте протистояння лідерів, відсутність єдності щодо першочергових завдань та політичної орієнтації. Більшість яких стояла за радянську платформу, за союз з більшовиками проти Антанти. Друга частина була за спільну дію уряду з Антантою проти більшовиків.
Між тим час вирішального вибору орієнтації для Директорії наближався. Радянська Росія не полишала думки про встановлення свого контролю над таким стратегічно важливим для її життєдіяльності регіоном. 24 грудня 1918 року в газеті Известия - органі ВЦВК циркуляра Наркомату закордонних справ РСФРР було опубліковано, що внаслідок анулювання Брестського мирного договору РНК РСФРР більше не визнає Україну як самостійну державу і припиняє діяльність усіх представницьких установ України на своїй території. Тим самим це був наступний крок підготовки для вторгнення радянських військ на українську територію. Всі спроби Директорії зупинити агресію дипломатичним шляхом були марними. Намагання вивести державу з політичної ізоляції, знайти засоби для зміцнення власних дипломатичних, фінансових та воєнних позицій були безуспішними. Безперспективним виявився курс на союз з Антантою, яка робила ставку на відновлення единой и неделимой не більшовицької Великої Росії.
У ході збройного протистояння дедалі очевиднішою ставала ще одна слабка сторона Директорії погано підготовлена та організована армія. Під час гетьманату Директорія мала 100-тисячну армію, а перед здачею Києва могла розраховувати на 21 тис. бійців. Створена за короткий час із різних за досвідом та політичною орієнтацією сил, ця армія не могла бути ні міцною, ні боєздатною. Крім вказаних факторів, у її подальшому розвалі значну роль відіграли нестача матеріального постачання та озброєння, недостатнє фінансування, незадовільний санітарний стан тощо. Після того, як радянські війська захопили Чернігів, Полтаву, Катеринослав, поразка директорії стала очевидною. 5 лютого 1919 року війська УНР залишають Київ, а навесні цього року радянська влада була встановлена на всій території України, крім Надзбруччя і західних областей.
Західно-Українська Народна Республіка
Державне відродження на західних українських землях, які входили до складу Австро-Угорщини, відбувалося відокремлено, але під сильним впливом подій на Наддніпрянщині. Зазнавши нищівної поразки у війні Австро-Угорська імперія почала розпадатися. Падіння імперії призвело до значної активізації революційного руху на західноукраїнських землях. Основною проблемою тут стали відносини між українцями та поляками. Останні бажали відтворити польську державу і включити до її складу західноукраїнські землі. Щоб запобігти цьому 18 жовтня 1918 року у Львові було проголошено про створення Української Національної Ради. Така позиція українців вступила в протиріччя з намірами поляків, які створили польську ліквідаційну комісію завданням якої було ліквідування всіх австрійських установ і передача їх польським. За цих обставин українська сторона вирішила взяти ініціативу в свої руки і в ніч з 31 жовтня на 1 листопада оволоділа головними позиціями у Львові, взяла під контроль ратушу та інші державні установи, і встановила свою владу в місті. 11 листопада було утворено виконавчий орган влади Державний секретаріат, а вже через два дні було затверджено конституційні основи новоствореної держави вона отримала назву Західно-Українська Народна Республіка.
Оговтавшись після українського превентивного удару , польська сторона почала крок за кроком відвойовувати свої позиції в західноукраїнському краї. Краще підготовлені збройні формування поляків досить швидко вийшли зі скрутного становища і 21 листопада захопили Львів. За цих обставин уряди ЗУНР і Директорії, намагаючись взаємно зміцнити свої позиції та реалізувати на практиці споконвічні мрії українців, 1 грудня 1918 року у Фастові уклали попередню угоду про обєднання ЗУНР та УНР. Урочисте проголошення Акта зєднання відбулос