Початок державного відродження України у 1917–1920 рр. Пошук оптимальних моделей державотворення
Информация - История
Другие материалы по предмету История
·атвердив цього документа, а сам видав Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату, яка суттєво обмежувала права України. У відповідь Центральна Рада прийняла резолюцію, де не ухвалювала і не відкидала Інструкцію, а брала її до відома. Така ситуація не сприяла нормалізації стосунків між Радою і урядом. Те, що Центральна Рада категорично не виступила проти Інструкції, не означало перемоги Тимчасового уряду, оскільки цей документ так і залишився клаптиком паперу, бо його основні положення, які фактично мали на меті перетворити Україну на провінцію Росії, так і залишилися нездійсненними.
Становище в Україні створилося дуже тяжке. Фактично влада Центральної Ради й Генерального Секретаріату не виходила поза межі Києва, провінція їх не знала, і це було великою помилкою. Україну охоплювала анархія. В армії поширювалась агітація проти війни і військові комітети один за одним ухвалювали резолюції припинити війну. Спроба почати 7 липня 1917 року наступ на фронті закінчилася повною катастрофою. Фронт практично перестав існувати.
У Петрограді в липні 1917 року наступила політична криза, Тимчасовий Уряд почав переслідування партії більшовиків, яка звинувачувалась у спробі державного перевороту. У серпні-вересні заколот генерала Л. Г. Корнілова, який прагнув встановлення військової диктатури, вдалося придушити. Але з цього часу починається значне зростання впливу партії більшовиків, яка швидкими темпами брала верх у Радах робітничих і солдатських депутатів.
До осені 1917 року на території колишньої Російської імперії склалося дуже важке економічне і соціально-політичне становище. Країна була в стані глибокої кризи. Тимчасовий Уряд виявився неспроможним керувати ситуацією. І саме в цей час на політичну арену активно виступила партія більшовиків, яка розпочала підготовку до збройного повстання і захоплення влади. Вони були партією сурової дисципліни, жорсткої централізації, партією відданих своїй справі революціонерів, на чолі якої стояв В. І. Ленін блискучий тактик революційної боротьби.
Завоювавши більшість у радах і проголосивши гасло Вся влада Радам, більшовики на чолі з Леніним 7 листопада 1917 року здійснили успішне збройне повстання і повалили Тимчасовий Уряд. Перемога була закріплена рішенням II Всеросійського зїзду Рад, який проголосив перехід всієї влади до Рад і прийняв декрети про мир і землю. Було проголошено утворення нового уряду Ради Народних Комісарів на чолі з В. І. Леніним.
Проголошення Української Народної Республіки
З падінням Тимчасового Уряду вся влада в Україні перейшла до Центральної Ради. Продовжуючи власну державотворчу лінію, 7 листопада 1917 року вона ухвалила III Універсал, у якому проголошувалося утворення Української Народної Республіки (УНР) у межах девяти українських губерній. Цей документ накреслював широку програму дій: скасування поміщицького землеволодіння; запровадження 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю над виробництвом; надання національним меншинам національно-персональної автономії; забезпечення українському народові демократичних прав і свобод; скасування смертної кари, амністію політвязням; скликання 9 січня 1918 року Українських Установчих зборів. Але універсал мав суттєву суперечність широко окресливши Україну як незалежну державу, він все ж залишив федеративний звязок із Росією, що як держава вже не існувала.
У цей час на перебіг подій в Україні дедалі більше впливали нові чинники: зміцнення більшовицької влади в Росії, її бажання втримати під своїм контролем українські землі; фактичний розвал та деморалізація російської армії, її перетворення на носія насильства, анархії та безладу у краї.
Відносини між Центральною Радою і Радою Народних Комісарів продовжувались загострюватись. Після роззброєння більшовицьких частин у Києві, які 30 листопада 1917 року готували повстання для захоплення влади, український уряд вислав їх за кордони України. 17 грудня 1917 року Рада Народних Комісарів надіслала українському урядові ультиматум, який одночасним визнанням УНР втручався у внутрішні справи України. Обвинувачення в дезорганізації фронту, роззброєння радянських військ, наданні допомоги контрреволюційному заколотові на Дону та Уралі. Закінчувався документ загрозою проголошення війни.
IV Універсал та його історичне значення
Після відхилення ультиматуму, починаючи з 5 грудня 1917 року, Центральна Рада перебувала в стані війни з Раднаркомом Росії. Вирішальні події розпочалися 25 грудня, коли В. Антонов-Овсієнко віддав 30-тисячному радянському війську наказ про наступ на УНР. Просуваючись прискореним темпом, війська, очолювані М. Муравйовим, досить швидко оволоділи Катеринославом, Олександрівськом, Полтавою, Лубнами, перед ними відкривався шлях на Київ. За цих обставин для Центральної Ради головними стали три завдання: мобілізувати та організувати український народ для відсічі агресору; формально відмежуватися від більшовицького режиму; створити передумови для самостійних переговорів з Німеччиною та її союзниками. Спробою реалізувати ці завдання і став IV Універсал, ухвалений 11 січня 1918 року. Лейтмотивом цього документа була теза: Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Центральна Рада закликала всіх громадян республіки захищати добробут і свободу у боро