Польська республіка наприкінці ХХ поч. - ХХІ ст.
Курсовой проект - Юриспруденция, право, государство
Другие курсовые по предмету Юриспруденция, право, государство
виборча Солідарність (ABC), який обєднав близько 40 партій і рухів консервативно-ліберального й християнського напряму. Він здобув 33,8% голосів виборців, 202 (із 460) місця у сеймі і 51 (зі 100) в сенаті. Коаліційний уряд очолив автор економічної програми Солідарності, професор хімії Єжі Бузек. Одним із його заступників і міністром фінансів знову став Л.Бальцерович, лідер Унії свободи. Зусилля уряду були спрямовані на завершення приватизації й демонополізації енергетики, освіти і телекомунікації, реструктуризації важкої промисловості, на всебічну підтримку малого і середнього бізнесу, підготовку країни до вступу до Євросоюзу. Уряд Є. Бузека започаткував чотири важливі інституційні реформи територіального самоврядування, охорони здоровя, пенсійного забезпечення, а також освіти, проте не зумів утримати економічної динаміки і втратив громадську підтримку вже на половині каденції.
Поступальні економічні перетворення другої половини 90-х років, політична стабільність і зміцнення міжнародних позицій країни стали основними передумовами нової перемоги О.Квасьневського на президентських виборах у жовтні 2000р. Уже в першому турі він здобув переконливу перевагу, діставши 56% голосів виборців. Зовсім по-іншому розвивалися події напередодні й під час чергових парламентських виборів. У середині 2001р. Польща переживала найважчий період системно-економічної трансформації з часу повалення комуністичної системи в 1989р. Безробіття в країні сягнуло 18% (в деяких найбідніших регіонах 40%), а темпи економічного розвитку не перевищували 1%. Низькі ціни на світових ринках призвели до радикального зменшення зайнятості у вугільній галузі та чорній металургії. Під ще більшим тиском опинилося сільське господарство країни, де прогнозувалося зменшення зайнятості майже наполовину. [15, С.56]
На загальних виборах, що відбулися 23 вересня 2001 p., перемогу здобули польські соціал-демократи, обєднані в Союз лівої демократії (СЛД) під керівництвом Л. Міллера (46%). Решту голосів поділили між собою Громадянська платформа, Унія праці, Польська селянська партія, а також Права та солідарність і популістська Самооборона, які вперше домоглися успіху на парламентських виборах. Праві партії Солідарність і Союз свободи зазнали нищівної поразки й вибули з парламентського блоку. Новий польський уряд очолив Л. Міллер, підтриманий лівоцентристською коаліцією. Таким чином, у Польщі склалася унікальна політична ситуація, коли в руках одного політичного напряму вперше з 1989р. зосередились усі гілки влади: президентська, законодавча й виконавча. УрядЛ. Міллера, портфелі в якому отримали переважно професіонали, насамперед відмовився від політики штучного збільшення грошової маси заради передвиборних обіцянок. І хоча йому не вдалося повною мірою подолати наслідки економічної кризи (у 2002р. ВВП країни зріс лише на 1%), політика цього кабінету полягала в тому, щоб протриматися до моменту інтеграції Польщі до Європейського Союзу. Вступ країни до ЄС мав стати не лише однією із найважливіших подій у більш як тисячолітній історії держави, а й відкривав би нові можливості для відчутного прискорення економічного розвитку. Співпраця з фондами, що сприятимуть структурним реформам і самому входженню країни до Євросоюзу, дасть можливість Польщі досягти протягом життя одного покоління середнього європейського рівня. Виходячи з цього, завершення переговорів про вступ до ЄС було одним із основних завдань уряду. З огляду на графік, що передбачав черговий тур розширення Євросоюзу на 2004 p., переговори відбувалися у прискореному темпі. Необхідно було також прийняти низку законів, які б підтягли польське законодавство до норм ЄС, а згодом запровадити нові законодавчі норми. Численні нові правила, зокрема, стосовно важливої для здоровя людини охорони довкілля, повязані зі значними витратами. А тому в польському суспільстві точилися стихійні дискусії щодо можливих плюсів і мінусів від входження до ЄС. Загалом уряд Л. Міллера представляв однозначно проінтеграційну позицію. [2, С.28]
Таким чином, з крахом соціалістичної системи, та розпадом польської комуністичної партії до влади в країні приходять демократичні сили, які починають орієнтуватися на західноєвропейські країни.
3. Основні засади зовнішньої політики польської держави на рубежі ХХ ХХІ ст.
Посткомуністична Польща радикально трансформувала свою зовнішню політику, спрямувавши її головний вектор на Захід, що пояснювалося як політичними, так і економічними мотивами. Наприкінці 1991р. Польща увійшла до Ради Європи і Ради північноатлантичного співробітництва. У 1992р. країна стала асоційованим, а в 2004р. повноцінним членом ЄС. Вона активно співпрацює з країнами-учасницями Вишеградської четвірки, центральноєвропейської ініціативи, у рамках міжнародної асоціації Карпатській Євро регіон та ін.
Не менш важливим аспектом зовнішньополітичної діяльності Польщі є її вступ в 1999р. до блоку НАТО. Ще після розпуску Варшавського Договору Польща, як зазначає секретар Атлантичного клубу цієї держави Кшиштоф Цільке, сформувала і почала реалізацію концепції розширення НАТО. [6, С.86.] Згідно з нею вона мала стати спочатку членом НАТО, а потім вступити до Євросоюзу. Це розширення слугувало інтересам країн Вишеградської групи, мало створити нову ситуацію у справі безпеки в Європі й стати фундаментом геополітичного ладу на континенті.
Членство в НАТО означає також членство в європ?/p>