Політична ситуація на Україні наприкінці XIV — у першій половині XVI ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ах всевладдя литовських і місцевих магнатів православне населення українських земель перетворилося на обєкт нещадного поневолення й покатоличення. Більшість місцевих феодалів дотримувалася щодо Польсько-Литовської держави угодовської політики.
Після смерті у червні 1492 р. короля Казимира IV литовські пани-магнати обрали великим князем литовським його сина Олександра Казимировича. Олександр обнародував привілей, за яким погодився на дальше обмеження своєї влади панами-Радою. А польські магнати і шляхта обрали своїм королем іншого сина Казимира IV Яна Альбрехта. Отже, унія Польщі та Литви на якийсь час розпалася. Проте польські феодали й католицька церква прагнули до зближення з Литвою, і після смерті у 1501 р. Яна Альбрехта обрали цього ж року великого князя литовського Олександра королем Польщі, поновивши тим самим унію двох держав. Укладена в 1501 р. Мельницька унія відбивала намагання Польщі ще більш ущільнити звязки з Литовським князівством. Литовський сейм, однак, не затвердив Мельницької унії.
Взагалі литовські магнати, не бажаючи посилення шляхти (як це мало місце в Польщі), воліли розірвати навіть династичну унію. Польша ж докладала зусиль до її збереження й зміцнення. Після смерті Олександра у 1506 р. великим князем литовським було обрано його брата Сигізмунда. Польські магнати незабаром обрали його своїм королем (Сигізмунд 1). У 1529 р. литовці зробили останню спробу розірвати династичну унію, обравши великим князем сила Сигізмунда І Сигізмунда Августа, та даремно: польські пани її шляхта у 1530 р, заздалегідь, ще за життя Сигізмунда 1, обрали Сигізмунда II Августа королем Польщі. В 1544 р., досягнувши повноліття, Сигізмунд Август почав правити Литвою, а після смерті батька в 1548 р. Польщею. На цьому бездітному королеві й урвалася династія Ягеллонів.
Турецько-татарські напади. У XV ст. Україні почала загрожувати нова небезпека з боку Турецької (Османської) держави та Кримського ханства. Протягом XIV XV ст. Турецька військово-феодальна держава за султанів Баязіда, Мурада і Махмеда захопила Візантію (Константинополь був завойований у 1453 р.), увесь Балканський півострів. У 40-х роках XV ст. за хана Хаджі-гірея Кримське ханство остаточно відокремилося від Золотої Орди. Основу його зовнішньої політики становило грабування країн-сусідів. Під час правління хана Менглі-гірея кримчаки захопили Причорноморя з містами Дашів (Очаків), Хаджібей, які раніше належали Литовській державі. В 1475 р. Туреччина, підкоривши міста Кафу, Мангуп, Перекоп, Очаків, примусила Кримське ханство визнати васальну залежність від неї й таким чином встановила своє панування на узбережжях Чорного та Азовського морів. Турецький уряд збудував тут ряд фортець, то використовувалися для нападів на українські землі. Наприкінці XV ст., після завоювання Буджаку й зведення фортець в Аккермані, Бендерах, Хотині, розпочалися напади турків на Галичину та Поділля. 1498 р. вони вперше спустошили галицькі міста Перемишль і Ярослав, Кримські ж татари, спираючись на підтримку Туреччини, ще з 80-х років XV ст. постійно нападали па Україну. В 1482 р. Менглі-гірей з великим військом вдерся на Київщину, здобув Київ (град взя... и огнем сожже, писав літописець, полону бесчисленно взя, а землю Киевскую учииише пусту). Наприкінці XV у першій третині XVI ст. татарські орти (загони) на чолі з беями і мурзами майже щороку грабували, палили, руйнували й спустошували українські міста і села, гнали в полон (ясир) тисячі людей, продаючи їх у рабство на східних ринках. Найбільшим невільничим ринком стала Кафа.
Хоча литовські князі почали сплачувати кримським ханам щороку грошову данину (упоминки), кримчаки не припипяли своїх розбійницьких нападів на українські землі. Польсько-литовська держава була не в змозі організувати захист своїх південних рубежів. Наймане військо було незначне, налічувало ледве 4 тис. чоловік. Шляхетське ополчення та магнатські надвірні загони не заважали, більш того навіть потурали загарбникам: коли татари поверталися додому з ясиром, шляхетські загони нападали па них і відбирали полонених і добро, повертаючи їх потім власникам за викуп. У найскрутнішому стані перебували райони Побужжя, Придніпровя та Лівобережжя, котрі почали заселюватися лише в XV першій половині XVI ст. Зведені тут литовським урядом замки, навколо яких зосереджувалося місцеве населення, Брацлав, Вінниця, Черкаси, Канів, Остер були погано обладнані, мали невеликі гарнізони й неспроможні були забезпечити надійний захист. Так, в описі Остерського замку від 1552 р. зазначалося: Замок Остерський... 14 літ тому назад з дерева соснового поставлений, необліплений, недбало весь зроблений, недобре покритий...; є всіх городень старих і нових ЗО, веж 5; але, крім нових, всі городні і вежі некріпкі, ветхі... Крім замку, передмістя острог, огороджений деревяним тином з земляним валом... У замку 2 великі гармати (діла), 2 серпентини, 38 гаківниць... Цей красномовний опис не потребує якихось коментарів.
Лише в першій третині XVI ст. шляхетське військо та загони місцевих князів на чолі з воєводою князем К. І. Острозьким завдали ряд поразок татарським нападникам (битви під Лопушною у 1512 р., під Соколом у 1519 р. та під Ольшаницею в 1527 р.). Головний тягар оборони українських земель від турків і татар ліг на плечі народних мас селян, городян і нової сили, що піднімалася, козацтва.
Утворення Російської держави та її роль в історії українського народу. Російсько-українські взаємозвязки.
Першим на шлях боротьби за національну незалежність ст?/p>