Політична історія Галицько-Волинського князівства
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат з історії України на тему:
Політична Історія Галицько-Волинського князівства
Роман Мстиславич. Данило Галицький. У 1097 р. Галицька земля відокремилася від Києва. Тут укріпилися правнуки Ярослава Мудрого, князі Ростиславичі Василько, Володар і Рюрик, які перемогли князів-суперників на Рожні полі та угорців під Перемишлем у 1099 р. З великою енергією вони налагоджували внутрішню організацію та оборону свого князівства, підтримували союзницькі звязки з Володимиром Мономахом, але водночас обстоювали незалежність від Києва. Після смерті братів Ростиславичів син Володаря Володимирко (11241152 рр.) обєднав Галицьку землю. Столицею князівства у 1141 р. став Галич, зайнятий Володимирком по смерті свого племінника Івана Васильковича. Володимирко дав відсіч спробам польських феодалів захопити Галицьку землю, розширив межі князівства на сході (по Дністру, Пруту й Серету), уклав союзні угоди з Візантією та Юрієм Долгоруким, вів тривалу боротьбу проти Угорського королівства, яке постійно загрожувало Галицькому князівству; спираючись на підтримку. Юрія Суздальського, поклав край намірам київського князя Ізяслава поновити залежність Галичини від Києва. Отже, Володимирко був видатним державним діячем, збирачем Галицької землі.
Найвищої могутності Галицьке князівство досягло за князювання сина Володимирка Ярослава Осмомисла (11521187 рр.). За тогочасним літописом, Ярослав був шанований в усіх землях; автор Слова о полку Ігоревім так характеризував галицького князя: він сидить високо на своїм золотокованім престолі, підперши гори Угорські своїми залізними полками заступив дорогу королеві, зачинив Дунаєві ворота. Посилювало позиції Ярослава й те, що після несподіваної смерті свого батька він перейняв Галичину неподіленою на уділи.
Перемігши Івана Ростиславича Берладника, який за допомогою половців намагався повернути свій галицький стіл, Ярослав уклав союзницькі договори з Угорщиною та Польщею і доклав чимало зусиль до впорядкування внутрішнього ладу князівства. З метою зміцнення союзу з Юрієм Долгоруким Осмомисл одружився з його дочкою Ольгою. Все це, однак, не перешкодило посиленню галицького боярства.
1 жовтня 1187 р. Ярослав помер. Київський літописець писав про нього: Був він князь мудрий, вимовний, богобоязний, поважаний по всіх землях і славний своїми полками. Коли була йому яка кривда, то він не ходив з своїм військом, але посилав своїх воєвод. Він привів землю до квітучого стану...; у всьому сповняв Божий закон і тримав у порядку церковні справи.
Але Ярославові так і не вдалося здолати чи бодай обмежити боярську опозицію, і після його смерті вона розпочала відкриту боротьбу проти Ярославова сина Володимира. Цей князь не відзначався сильною волею й великими здібностями. Під натиском бояр він залишив Галич. З цього скористалися угорські феодали: у 1189 р. угорський король Бела III захопив Галицьку землю і посадовив у Галичі свого сина Андрія. Та незабаром галичани повстали й вигнали загарбників. За підтримкою польського князя Казиміра влітку 1189 р. Володимир знову увійшов до Галича і прокняжив до своєї смерті в 1199 р.
В середині XII ст. швидко підноситься Волинське князівство. За правнука Володимира Мономаха Мстислава Ізяславича волинська земля утворила окреме князівство.
Після смерті Мстислава у 1170 р. у Володимир-Волинському почав князювати його син Роман.
Між сусідніми Галицькою й Волинською землями розвивалися жваві господарські звязки. Це, а також необхідність спільної боротьби проти агресії з боку Угорщини й Польщі створювало передумови для обєднання цих земель в єдине князівство. Скориставшись зі смерті галицького князя Володимира Ярославича, Роман у 1199 р. оволодів Галичем та обєднав Галичину і Волинь.
За князювання Романа Мстиславича (11701205 рр.) Галицько-Волинське князівство досягло великої могутності. Спираючись на середнє й дрібне служиле боярство та городян, Роман приборкав боярську верхівку, здійснював активну й цілеспрямовану зовнішню політику: успішно воював проти половців на сході та Литви на заході, в 1196 р. приєднав до свого князівства землі литовського племені ятвягів. Вже на початку XIII ст. Ватікан намагався проникнути на Русь, навернути Романа і галицько-волинське боярство на католицтво, але князь рішуче відкинув пропозицію папи.
Роман прагнув підпорядкувати Київ своїй владі. В 1195 р. великий князь київський надав Романові як нащадкові київського князя Володимира Мономаха уділ в Руській землі (так тоді називалися Київщина та Переяславщина): міста Торецьк, Корсунь і Канів з волостями, а згодом і Полонне. Укріпившись на Київщині, Роман у 1202 р. розпочав боротьбу із київським князем Рюриком Ростиславичем, аби покласти край його намаганням втручатися в справи Галичини-Цього ж року Роман з галицькими й волинськими полками підійшов під Київ. Рюрик змушений був зректися київського столу й незабаром під примусом свого супротивника постригтися в ченці. Отже, на початку XIII ст. Київ і Придніпровя опинилися під подвійним впливом Романа та його союзника володимиро-суз-дальського князя Всеволода Юрійовича. За однією з польських хронік, Роман за короткий час так піднявся, що правив майже усіма землями і князями Русі.
Великої слави Роман набув у війнах проти половців, які, підбадьорені ослабленням Києва та князівськими чварами, постійно нападали на Русь і спустошу?/p>