Політична історія Галицько-Волинського князівства
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?али цілі волості. Боротьба проти степових хижаків була найважливішим питанням тогочасного політичного життя. Роман двічі у 1202 і 1204 рр. очолював обєднані походи південно-руських князів на половецькі кочовища. Під час цих успішних походів було визволено багато руських бранців.
Загинув Роман у битві під Завихостом (у Польщі) 19 червня 1205 р.
У давньоруських літописах міститься ряд характеристик Романа Мстиславича згодом героя народної традиції та усних переказів. Відзначаючи зосередження влади в руках великого князя, один з літописців титулує його царем і самодержцем всієї Русі. Галицько-Волинський літопис засвідчує хоробрість Романа, який кидався на поганих (кочовиків. М. М.) як лев, сердитий був як рись, нищив ворогів як крокодил, переходив ворожі землі як орел, а був хоробрий як тур. Розповідаючи про успішну боротьбу Романа з половцями І литовським племенем ятвягів, народний переказ звертається до нього: Ой, Романе, Романе, лихим живеш, Литвою ореш. Трудящий люд Галицько-Волинської землі схвалював розправи Романа над місцевим боярством, оцінивши похмурий гумор князя, який, караючи боярських коромольників, примовляв: Не побивши бджіл, не їсти меду...
Після загибелі Романа боярство Галицько-Волинської землі, скориставшись з малолітства його синів Данила і Василька, розпочало боротьбу за посилення своєї влади. При цьому визначилося протистояння двох основних тенденцій: з одного боку, прагнення до збереження й зміцнення князівства, а з Іншого до поділу та роздроблення його території. Прихильниками обєднання земель під владою великого князя виступали середньозаможне боярство, городяни. Вони побоювалися необмеженої сваволі боярської верхівки, яка зосередила в своїх руках великі земельні багатства. Князівську владу підтримувала також група володимирських бояр на чолі з Вячеславом Товстим, котрі надавали підтримку вдові Романа Ганні та її синам. Серед найзаможнішого боярства супротивника великокнязівської влади головував Володислав Кормильчич. За них стояв бельзький удільний князь. В усобиці втрутилися чернігово-сіверські князі, а також Угорщина й Польща останні з метою захопити Галичину І Волинь. Галич не раз переходив з рук у руки. Княгиня Ганна з синами змушена була поневірятись по дворах угорського та польського володарів.
1214 року у Спиші Угорщина й Польща домовилися про свою політику щодо Галицько-Волинського князівства. Угорщина загарбала Галичину, а Перемишль було передано краківському князеві Лешку. В 1215 р. за згодою Лешка Данило й Василько одержали батькову вотчинуВолодимир.
У 1219 р. галичани повстали проти угрів. Боярство запросило на галицький стіл Мстислава Удатного, який князював у Галичі до 1228 р. Тим часом Данило і Василько обєднали всі землі Волинського князівства, і Данило розпочав боротьбу за другу свою співбатьківщину Галицьке князівство. Після тривалих воєнних дій проти угорців та чернігівського князя Михайла Всеволодича (він деякий час тримав стіл у Галичі), Данило у 1238 р., спираючись па підтримку городян і духовенства, оволодів Галичем та за висловом літопису поставив на Німецьких воротах свою корогву. Так Данило відновив єдність Галицько-Волинського князівства.
У цей час виникла загроза німецької феодально-католицької агресії. В 1237 р. обєднаний Тевтонський орден заніс меч над народами Прибалтики і Русі. Німецькі рицарі-хрестоносці починають нападати на руські землі. В 1237 р. вони захопили Дорогочин і намагалися перетворити його на опорний пункт для подальшого просування на Галицько-Волинську землю. В 1238 р. очолене Данилом військо розгромило хрестоносців і визволило Дорогочин.
Данило Галицький і надалі продовжував політику обєднання земель Південно-Західної Русі. В 1240 р. він зайняв Київ і посадовив там свого воєводу Дмитра. Та мон-голо-татарська навала зруйнувала ці плани Данила.
Боротьба проти монголо-татарської навали. Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. В 1206 р. хан Темучин (Чінгіс-хан) був проголошений ханом всієї Монголії й розпочав відтоді здійснювати широку завойовницьку політику. В 1221 р. він завоював Середню Азію та Хорезм. Перед агресорами відкрився шлях на Закавказзя й Причорноморя,
У 1222 р. монголо-татари через Кавказ вдерлися в причорноморські степи і завдали поразки половцям у битві на Дону. Половецький хан Котян відступив до Дніпра й звернувся по допомогу до руських князів. Мстислав Галицький, Данило, що княжив на Волині, князі київський, чернігівський, смоленський разом з половцями виступили проти ординців. Проте через неузгодженість дій князів у битві на р. Калка 31 травня 1223 р. руські та половецькі загони були розгромлені. Зазнавши великих втрат, монголо-татари не наважилися продовжувати похід вглиб Русі та повернули назад.
Після смерті Чінгіс-хана його наступник хан Удегей продовжував агресивну зовнішню політику. Очолити похід на Русь мав онук Чінгіс-хана Батий, улус якого знаходився на заході монгольських володінь. Наприкінці 1237 р. Батий рушив на руські землі. Протягом 12371238 рр., незважаючи на героїзм руських воїнів, були розгромлені війська рязанського, володимиро-суздальського князів. Монголо-татари здобули штурмом і спалили Рязань, Володимир, Москву, Твер та інші міста. Північно-Східна Русь була спустошена.
У 1239 р. монголо-татарські орди на чолі з Мепгу-ханом, знову розгромивши половців, почали завойовувати Південно-Західну Русь. Навесні 1239 р. вони зах?/p>