Політична боротьба й об'єднання німецьких земель під зверхністю Прусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
влади. У січні 1871 р. Париж капітулював. У Версалы був укладений попередній мирний договір, а 10 травня 1871 р. був підписаний Франкфуртський договір, відповідно до якого Франція уступала Німеччині Ельзас (за винятком Бельфора) і Східну Лотарингію і погоджувалася на окупацію німецькою армією північної Франції на період виплати контрибуції в розмірі 5 млрд. франків.
Під час франко-пруської війни було досягнуто кілька угод між Прусією і південнонімецькими державами, у результаті чого Північнонімецький союз був перетворений у Німецьку імперію, що включила в себе всі німецькі держави за винятком Австрії. Конституція Нівнічнонімецького союзу була переглянута, і титул імператора в пруському правлячому будинку став спадкоємним. 18 січня 1871 р. у палаці Людовика XIV у Версалі Вільгельм I був проголошений німецьким імператором (кайзером).
Єдність Німеччини була проголошена конституцією, яка схвалена установчим рейхстагом у квітні 1871 р. Імперська конституція, в основу якої була покладена конституція Північно-німецького союзу, закріпила гегемонію Прусії у воззєднаній Німеччині. Відповідно до конституції імператором країни міг бути тільки пруський король; він же призначав імперського канцлера, відповідального тільки перед ним. Імператор за своїм розсудом розпоряджався всіма збройними силами, вирішував питання війни і миру, представляв Німеччину в міжнародних справах. Законодавча влада також належала імператорові.
Вищими представницькими установами країни були союзна рада (бундесрат) і рейхстаг. Рейхстаг обирався на 3, а з 1878 р. на 5 років на основі загального виборчого права. Правом голосу користувалися чоловіки, що досягли 25-літнього віку, крім військовослужбовців. Рейхстаг мав законодавчу ініціативу, імператор і союзна рада могли зневажати його рішеннями. Союзна рада, головою якого був імперський канцлер не обирався, а складався з представників урядів усіх німецьких монархій і вільних міст; причому Прусія займала в ньому пануюче положення (17 місць з 58 ). У компетенцию імперського уряду входили оборона країни і зовнішня політика, торгово-митне і цивільне законодавство, монетна система, система мір і вагів і т.д.
При усьому своєму компромісному характері конституція 1871 р. сприяла завершенню процесу складання і становлення держави, єдиної не тільки за формою, але і власне кажучи, цілісної й в економічному, і в політичних відносинах.
Висновки
Таким чином у 1871 році завершився тривалий і складний процес обєднання Німеччини. Розгром Франції у війні 1870 1871 років ліквідував останню перешкоду для утворення єдиної німецької держави. 18 січня 1871 року в дзеркальному залі Версальського палацу була проголошена Німецька імперія. Король Прусії Вільгельм став імператором Німеччини.
Не останню роль в обєднанні Німеччини зіграла постать кацлера Бісмарка, який зробив досить важливу і прогресивну справу. Розуміючи, що йому не вдасться обєднати німецькі землі навколо Прусії мирним дипломатичним шляхом, він досягнув цього шляхом війн і останні роки свого життя неодноразово відмічав, що на його рахунку три війни і вісімдесят тисяч життів, які стали фундаментом обєднаної імперії.
Створена в результаті обєднання навколо Пруського королівства Німецька імперія виявляла собою союз 22 монархій. Деякі з них Баварія, Вюртенберг, Саксонія користувалися обмеженням внутрішньої автономії, і 3 міста (Гамбург, Бремен, Любек) малі статус "вільних міст".
Варто також зазначити, що обєднання країни стало важливою передумовою для подальшого розвитку капіталстичних відносин. Утворення єдиного внутрішнього ринку обумовило завершення промислового перевороту, швидке зростання промисловості і торгівлі, чому сприяла також отримана від Франції пятимільярдна контрибуція.
Отже, на кінець ХІХ сторіччя Німеччина стала одним з найбільш могутніх в економічному відношенні державою. Поряд з Англією і Францією Німеччина почала брати активну участь у світовому розділі світу.
Список використаної літератури
- Бисмарк О. Мысли и воспоминания. М., 1940.
- Всесвітня історія: Навчальний посібник. К., 2001.
- Германская история (под ред. Сказкина С.). М., 1980.
- Германская история в новое и новейшее время. М., 1970.
- Ерусалимский А. Бисмарк. Дипломатия и милитаризм. М., 1968.
- История дипломатии. М., 1963.
- Історія держави і права зарубіжних країн. К., 2001.
- Історія Центрально-Східної Європи. Львів, 2001.
- Лависс Э. Очерки по истории Пруссии. М., 1958.
- Нарчницкий А. Россия и войны Пруссии в 60-х годах ХІХ в. за объединение Германии сверху. М., 1960.
- Новая история. М., 1984.
- Полтавский М. История Австрии. М., 1992.
- Ротштейн Н. Международные отношения в конце ХІХ века. М., 1960.
- Ротштейн Ф. Из истории прусско-германской империи. М., 1948.
- Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа. М., 1999.
- Тарле Е. Европа в эпоху империализма. М., 1958.
- Тарле Е. Европа в эпоху империализма. М., 1959.
- Тарле Е. Наполеон. М., 1987.
- Шиндлер А. Кайзеры. Ростов-на-Дону, 1997.
- Шлезвиг-голштинский вопрос и политика европейских государств в 1863 1864 гг. Таллинн, 1957.
- Экономическая история зарубежных стран. Минск, 1998.