Політична боротьба й об'єднання німецьких земель під зверхністю Прусії
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ьк у Росії визначили долю німецьких земель. "Битва народів" під Лейпцигом завершла поразку Наполеона і завершення французького панування в Німеччині. Розпався і Рейнський союз.
1.2 Посилення позицій Прусії
У політичному хаосі, який являла собою Німеччина в XVII-XVIII ст., головне місце займали найбільші держави ерцгерцогство Австрія і які боролися з нею за перевагу в імперії, Бранденбурзьке курфюрство (столицею якого з 1486 р. став Берлін).
Бранденбурзькі курфюрсти Гогенцоллерни ще на початку XVII ст. одержали від польського короля Пруське герцогство (колишні землі Тевтонського ордена). Ставши прусским герцогом бранденбурзький курфюрст перетворився у васала Польщі. Надалі Бранденбургом були придбані землі на заході Німеччини (у Рейнській області), а після Тридцятирічної війни частина Східної Померанії й інших територій.
Політику зміцнення і розширення володінь вів і спадкоємець "великого курфюрста" Фрідріх III (16881713). Він використав сприятливі обставини часів війни за іспанську спадщину (17011714) і Північної війни (17031721) і, виступивши на стороні антифранцузької коаліції, дістав згоду імператора на перетворення Бранденбургу в королівство Пруське. З 1701 р. курфюрст Фрідріх III став пруським королем Фрідріхом I.
Зміцненню Прусії сприяла не тільки сформована міжнародна обстановка, але і внутрішня слабість німецьких держав.
Внутрішня політика Гогенцоллернів сприяла перетворенню Бранденбург-Прусії в абсолютистську державу.
Бранденбурзькі курфюрсти прагнули зміцнити економіку країни, розорену в роки Тридцятирічної війни, і ,насамперед, заповнити величезний збиток населення. Цієї метою повинна була слугувати колонізаційна політика бранденбурзьких правителів. Вони всіляко залучали поселенців на спустошені землі, обіцяючи різні пільги, виплачуючи дотації і т.п. Крім того, курфюрст Фрідріх-Вільгельм оголосив Бранденбург притулком для тих, хто втікав від релігійних переслідувань, і туди прибували втікачі-кальвіністи і лютерани з католицьких німецьких держав, євреї і католики з Голландії. Кожна з груп, що переселялися, приносила із собою свої виробничі навички, що стимулювало розширення промисловості і торгівлі. Усе це зміцнювало економіку країни.
Опорою бранденбурзьких курфюрстів, а потім пруських королів були великі землевласники, юнкери. Вони вивозили сільськогосподарську продукцію, отриману в маєтках за рахунок панщинної праці селян. Пруське юнкерство мало економічні переваги, що ставили його в порівнянні з городянами, у вигідне положення. Юнкери звільнялися від податків, їм надавалися пільги при вивозі хліба, вовни і т.п. Також вони володіли рядом станових привілеїв.
Внутрішня політика Прусії податкова, митна, аграрна була підлегла тієї ж єдиної мети державотворенню. Однак створивши армію, Фрідріх-Вільгельм I не ризикував застосовувати її в справі. Це зробив його син і спадкоємець, король Фрідріх II (17401786), якого нарекли "великим". За традицією Фрідріх II протиставляється своєму батькові як государ освічений, утворений, государ-філософ. Це протиставлення виглядає тим переконливішим, що відносини між батьком і сином були ворожими. Фридрих-Вільгельм I сам намагався керувати вихованням сина; він розлютувався, коли довідався про захоплення спадкоємця музикою і поезією. Кронпринцеві приходилося тримати свою бібліотеку в потайном місці. У 1730 р. розбіжності досягли такого ступеня, що Фрідріх зробив спробу бігти з Прусії, але був виданий і пійманий. На очах у кронпринца під його вікнами був страчений його супутник по втечі, а самого Фрідріха заслали в провінцію, де він провів кілька років, виконуючи обовязок дрібного чиновника. Там волею-неволею, а також прагнучи загладити свою провину і відновити довіру батька, Фрідріх ознайомився з пруським державним апаратом.
У 1740 р. Фрідріх став королем Прусії. Саме при Фрідріху II абсолютизм у Прусії досяг вищого розквіту і пруський мілітаризм одержав найбільш яскраве і закінчене вираження. Пруська армія по своїй чисельності стала першої в Європі.
Правління Фрідріха II було заповнено війнами. Воно почалося з війни за австрійську спадщину (17401748). Однієї з головних причин цієї війни були плани Прусії, її суперництво з Австрією в Центральній Європі. Фрідріх II порушив дану раніше обіцянку визнати за Марією-Терезією (дочкою Карла VI) право на спадкування австрійських володінь і за своє визнання цього права зажадав передачі Пруссії промислової і багатої Сілезії.
16 грудня 1740 р. воєнні дії почалися вторгненням пруської армії в Сілезію. Війна незабаром прийняла загальноєвропейський характер. До Прусії примкнула Франція, а пізніше Іспанія, до Австрії Англія.
18 грудня 1748 р. був підписаний так називаний Ахенський мир, за яким були визнані права Марії-Терезії на спадкування, Габсбурги зберегли більшість своїх володінь, але майже вся Сілезія перейшла до Пруссії.
Нова війна вибухнула в 1756 р., коли Фрідріх II скористався протиріччями, що загострилися між Англією і Францією основними суперниками в боротьбі за світову колоніальну і торговельну гегемонію. У Європі Англія мала потребу в сильному союзнику, і Фрідріх II, переслідуючи своєї мети, погодився на союз. Англія, Прусія і залежна від Англії Португалія виступали проти коаліції, що складалася з Франції, Австрії, Швеції, Росії, Саксонії й Іспанії. Хоча Фрідріхові II вдалося розбити французів при Росбасі (5 листопада 1757 р.) і австрийців при Лейтені (5 грудня 1757 р.), однак ці й інші успіхи були зведені нанівець з-за перемог ро?/p>