Політекономія як суспільно-економічна наука
Курсовой проект - Экономика
Другие курсовые по предмету Экономика
нятості, процента і грошей (1936р.) він усвідомлював, що без значного розширення функцій держави суспільство не в змозі запобігти повній розрусі існуючих економічних форм. Розширення функцій держави, на думку Кейнса, необхідне для раціонального використання трудових ресурсів, боротьби із зростанням безробіття, кризами. Кейнс відмовляється від ідеалізації саморегулюючого ринку. Ринок, з його точки зору, не може забезпечити ефективний попит, тому його має стимулювати держава за допомогою кредитно-грошової та бюджетної політики. Ця політика повинна заохочувати приватні інвестиції і зростання споживчих витрат таким чином, щоб сприяти найшвидшому збільшенню національного доходу. Прихильники Кейнса виступали за активізацію процесів перерозподілу національного доходу, збільшення соціальних виплат, за антикризове і антициклічне регулювання. Всі ці заходи прискор розвиток економіки, послаб глибину і гостроту економічних криз, соціальну напругу у суспільстві.
Досить плідною у другій половині ХХ ст. була так звана неоліберальна економічна школа. Вона захищала ідеї соціального ринкового господарства та необхідності спиратися на загальнолюдські цінності. Одним з найвідоміших представників цього напрямку був Л.Ерхард, який у книзі Добробут для всіх (1956р.) узагальнив наслідки економічної реформи у повоєнній ФРН. Він вбачав роль держави у соціальному ринковому господарстві з роллю футбольного арбітра, який спостерігає, щоб гра велась за встановленими правилами, але сам участі у грі не бере. Вважають, що ці розробки були враховані у ході всіх плідних економічних реформ другої половини ХХ ст.
Монетаризм (від англ. money гроші) сучасна економічна теорія, в якій гроші та грошова маса розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і головна причина інфляції, а грошово-кредитна політика найважливіший інструмент стабілізації внутрішнього механізму відтворення, здійснення економічної політики держави. Монетаризм виник у середині 50-х років ХХ ст. Вперше це поняття згадується у збірнику Дослідження в галузі кількісної теорії грошей (1956р.) за редакцією професора економіки Чикагського університету Мілтона Фрідмена. Основні монетаристські положення він виклав у фундаментальній праці Монетарна історія США. 18671960, яку написав у співавторстві з іншим представником чікагської школи Анною Шварц. Головні ідеї теорії: 1) економіка саморегульована, державне втручання шкідливе; 2) причина криз нестача грошової маси; 3) приріст грошової маси на 12% має випереджувати зростання обсягів виробництва, контроль за грошовою масою основна і чи не єдина державна економічна функція; 4) соціальні програми мають бути скорочені до мінімуму.
Інституціалізм (від лат. institutio спосіб дії, звичай, настанова, вказівка) течія економічної думки, виник наприкінці ХІХ у першій половині ХХ ст. у США як реакція на панування монополій в ринковій економіці.
Основоположником інституціалізму став американський економіст Торстейн Веблен (18771920), найпомітнішими послідовниками якого стали Вільям Гамільтон (автор терміну інституціалізм), Джон Р. Коммонс (18621945), Уеслі Клер Мітчелл (18741948), Дж.К.Гелбрейт, Уолт Ростоу із США, англійці Джон А. Гобсон (18581940) і Джон Вайолет Робінсон, француз Франсуа Перру (19031987), австрієць Йозеф Шумпетер (18831950), голландець Ян Тінберген та інші.
Інституціоналізм ґрунтується переважно на позаекономічному тлумаченні суті господарських процесів у ринковому суспільстві. Рушійними силами економічного розвитку вважаються соціальні явища, як політичного, правового, етичного, морального, психологічного, технічного, так і економічного характеру такі, як держава і профспілки, конкуренція і монополія, технічний прогрес і наука, сімя і традиції, право і етичні норми, звичаї і мораль тощо. Усе це було обєднано спільним терміном інститути, або інституції, що й дало назву цьому економічному напряму.
В. Гамільтон свого часу писав, що інституції це словесний символ для кращого опису суспільних звичаїв. Вони означають домінуючий і постійний спосіб мислення або дії, що став звичкою для якої-небудь соціальної групи чи традицією для нації. Отже, господарська діяльність людей регулюється звичаями, традиціями, етичними нормами поведінки, національною психологією тощо.
Особливою течією економічної думки є так званий неокласичний синтез, який намагається поєднати кейнсіанство з неокласичною теорією. Одним з фундаторів неокласичного синтезу став відомий американський економіст, Нобелівський лауреат 1970р. Пол Самуельсон (нар. 1915р.). Він на початку 50-х років виступив із обґрунтуванням необхідності обєднання неокейнсіанства і неокласичної школи у якусь єдину течію. Самуельсон у той період вважав, що такий синтез ліквідує прогалину між агрегатною макроекономікою і мікроекономікою і зведе їх до взаємодоповнюючої єдності. Отже, мається на увазі поєднання макроекономічного і мікроекономічного підходів: перший розвивався кейнсіанством, другий неокласичною теорією. Основою синтезу стало поєднання кейнсіанської теорії ефективного попиту і неокласичної теорії виробництва і розподілу.
Прихильники неокласичного синтезу розглядають теорію загальної економічної рівноваги як ідеальну модель функціонування економічної системи. Проте, на відміну від неокласиків, які заперечували необхідність державного втручання в економіку, неокласичний синтез передбачає викорис?/p>