Позаурочна виховна робота в освітній системі сучасної школи
Курсовой проект - Педагогика
Другие курсовые по предмету Педагогика
?ого дослідження, опрацювання одержаних результатів, визначаючи на цій основі форми виховного впливу.
Організаційні форми можна також класифікувати відповідно до змісту виховання, враховуючи при цьому основні напрямки діяльності школярів.
Діяльність школярів в рамках позаурочної виховної роботи є багатогранною і різноманітною. І чим ширше коло діяльності, тим багатшим є духовний світ дітей, більше перспектив для формування морального обличчя особистості. Види діяльності не мають певних меж: вони видозмінюються, оновлюються, втрачають свою актуальність чи, навпаки, підвищується їхня пріоритетність. Тому перелік видів діяльності може бути лише відносним.
Спосіб організації кожного із видів діяльності вимагає від педагога творчого підходу. Слід при цьому враховувати, що одні і ті самі форми можуть стосуватися різних напрямків діяльності школярів. Тому більш доцільним вважають педагоги проведення комплексних форм виховання, які узагальнюють сукупність виховних впливів, форм і методів.
У звязку з цим і окремий метод виховання не можна розглядати як ізольований засіб, що є найбільш ефективним підходом до розвязання виховних проблем. Метод - запозичення із західноєвропейських мов, яке зводиться до грецького шлях, дослідження, метод.
Грецьке слово метод означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Розкриття суті цього поняття посідає значне місце в педагогічній літературі. Метод - це шлях, спосіб досягнення передбаченої мети.
В умовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенні ефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти і потреб людей, які значно зросли. Змінюється підхід і до формулювання самого визначення методу.
Поняття метод виховання і форма виховання дуже близькі між собою. Часто одне й те саме поняття може використовуватися як метод і як форма, тобто може виступати як організаційний засіб і як спосіб досягнення цілі. У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методів виховання. Як і кожен педагогічний процес чи категорія, що розвивається, методи виховання мають свою історію.
Історія методики розкриває перед педагогом цінний арсенал педагогічних ідей, форм, методів і прийомів роботи, які свого часу було поставлено на службу педагогічної справи. Звичайно, це не означає, що всі досягнення слід сліпо переносити на сучасну школу. Методична робота має критично засвоювати думки, ідеї, враховуючи ті конкретно-історичні обставини, умови, коли ця ідея була висловлена стосовно цілей і завдань виховання. Особливість методики полягає в тому, що її творять постійно тисячі майстрів педагогічної справи, передаючи наступним поколінням свої знахідки. Постійний обмін досвідом - необхідна передумова зростання педагогічної майстерності педагога.
Однією із найпопулярніших класифікацій методів можна вважати класифікацію, розроблену і обґрунтовану В.А.Сластьоніним, згідно з якою методи поділено на чотири групи.
Перша група - методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру, переконання, навіювання, метод прикладу).
В основі цієї групи методів лежить слово педагога - найпопулярніший інструмент у педагогічній діяльності. В руках у педагога слово - такий самий могутній засіб, як і музичний інструмент в руках у музиканта, як фарби в руках у живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність.
Друга група - методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, створення виховуючи ситуацій, метод прогнозування).
Логічний звязок між цими групами методів: від слова - до конкретної справи. Адже саме в процесі різнопланової діяльності школярів закріплюються знання, формуються уміння, навички, звичні норми поведінки, створюються умови для внутрішньо колективних відносин, укорінення елементів моральності та етики.
Третя група - методи стимулювання діяльності і поведінки. Виходячи з того, що ця група є допоміжною, оскільки кожен із методів використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному використанню методів двох попередніх груп, методи можна розподілити на дві підгрупи:
1.Засоби емоційного стимулювання, що застосовуються в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань; аналіз проблемних питань, моральних конфліктних ситуацій, створення уявних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду школярів, аналіз міркувань ровесників, протилежних висловлювань, розбір етичного змісту прислівїв і приказок, афоризмів, життєвих девізів, ігрові ситуації проблемно-пошукового характеру, гра).
2. Засоби стимулювання різнопланової діяльності школярів і досвіду позитивної суспільної поведінки (гра, змагання, романтика, заохочення, покарання).
Четверта група - методи самовиховання (самопізнання, самоставлення, саморегуляція).
Отже, методика педагогічного впливу є системою засобів, яка використовується з метою організації різнопланової діяльності дітей, що забезпечує її різнобічний розвиток.
Серед найважливіших ?/p>