Поетичний стиль Р. Бернса
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
?в епітети, порівняння й метафори.
Епітети Бернса завжди прості, конкретні й точні, в той же час образні та оригінальні й завжди чітко відбивають ставлення поета до явищ, які відображаються, а також відбивають його симпатії і антипатії.
Крім епітетів, поет в своїх творах, особливо сатиричних і гумористичних, часто користується порівняннями. Великою майстерністю відзначаються вони тоді, коли за допомогою їх він викриває несправедливість суспільного ладу. Багато порівнянь пройняті життєрадісним народним гумором.
Але найулюбленішим його художнім прийомом є паралелізм. В тій чи іншій формі ми зустрічаємо його в численних творах фольклору. Широке вживання Бернсом інтонаційно-синтаксичних паралелізмів пояснюється в значній мірі прагненням поета до чіткої і лаконічної структури творів, але основна її функція виділяти строфи й рядки, що несуть основне смислове навантаження. Інтонаційно-синтаксичні паралелізми в поєднанні з антитезою служать також для підсилення комічного ефекту в сатиричних і гумористичних творах.
Бернс широко використовує не тільки в піснях, а й у творах непісенних жанрів особливості звукової інструментовки народних творів багатство алітерацій і асонансів. Старанно продумана інструментовка творів дозволяє Бернсу не тільки повніше розкрити їхній зміст і зробити наочнішими художні образи, а й демонструє надзвичайну звучність та мелодійність шотландської мови.
Бернс по крихтах збирав все, справді цінне і велике, що створив в галузі поезії шотландський народ, узагальнив зібраний матеріал і використав у своїй творчості. Проте підхід Бернса до поетичної спадщини шотландського народу був творчим поет підняв національну поезію на новий щабель, поглибив її зміст і удосконалив форму.
Роберт Бернс посилив властиві старошотландській поезії демократичні тенденції, загострив соціальні мотиви і створив фактично новий для шотландської літератури жанр громадсько-політичної поезії. Любовну лірику найдавніший і найпопулярніший жанр народної поезії він збагатив зображенням всієї складної гами людських почуттів і переживань, майстерністю психологічних характеристик і реалістичним показом залежності цього найінтимнішого почуття кохання від соціальних умов.
РОЗДІЛ ІІ. З УКРАЇНСЬКОЇ БЕРНСІАНИ
Першим представником української літератури, що з геніальною прозорливістю оцінив творчість Роберта Бернса, був Тарас Шевченко. Українському поетові була близька Бернсові поезія з соціально-ідейного та національного банку. У "Передмові" до нездійсненного видання Кобзаря 1847р. (що побачила світ у незміненій формі аж у 1906р. у журналі Былое, кн.VIII) критикуючи реакційне тлумачення народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетичних творів народною мовою, Шевченко посилався на приклад великого шотландського співця, називаючи його поетом народним і великим.
У нашому літературознавстві часто проводять певну паралель між творчістю Шевченка та Бернса, однак тут треба бути дуже обережним і обєктивним. Як відзначала Р.П. Зорівчак уперше думку про можливість такої паралелі висловив В. Морфілл у шевченкознавчій студії Козацький поет". Згодом цю ж думку у ще більш категоричній формі повторили Е.Войнич ("Шевченко зробив для країни Дніпра те, що Бернс зробив для Шотландії") та канадський перекладач А.-Дж. Гантер. Але ніхто з них не міг усвідомити того, що між українським і шотландським поетами є чимало спільного, але є й чимало й відмінного. Романтизм та сентименталізм Шевченка з самого початку мали соціальну основу, у чому український поет не має собі рівного ні в якій з літератур світу. До Бернса західні літератури не знали жодного видатного письменника-селянина за походженням. Бернс, як і Шевченко, був глибоко народним поетом, обоє стали породженням драматичної історії їхніх народів. Але для англійців Бернс так і залишився чужим, його плекали як своєрідну селянську екзотику, а українську літературу селянин Шевченко підніс з селянського на загальнолюдський, світ рівень.
Від Шевченкової оцінки творчості Р.Бернса до появи першого перекладу його твору українською мовою минуло 27 років. Українську бернсіану започаткував Василь Кулик (1830-1870), маловідомий український поет у Полтавщини. Уже після його смерті (1874) у львівському журналі Правда було опубліковано Бернсову баладу "John Barleycorn" у його перекладі під заголовком Іван Ячмінь. Знаменний уже сам вибір Бернсового твору. Сповненого віри в невгасиму життєлюбність, у невичерпні сили простого народу, що завжди своїми вчинками прославлятиме Шотландію. Тема та поетика балади були близькі Кулику, що сам писав поезії про селянське життя та романтичні балади. Сучасники Кулика відзначають, що він не мав наукової ерудиції і всі свої теоретичні ідеї зводив до думки, що, дотримуючись форми української пісні, треба в неї вкладати сьогочасні відчуття, образи [48; 13]. Виходячи з цієї характеристики, можна припустити, що В.Кулик не знав англійської мови, а міг читати російський переклад. Хоча в перекладі є деякі вади, та все ж він досить адекватно відтворює волелюбний дух оригіналу, прославлення в ньому народної сили. Не випадково П.Грабовський у листі до І.Франка від 15 листопада 1896 року високо оцінив його: У нас, здається, Бернса зовсім не перекладали, по крайній мірі, відомий лишень прекрасний переклад Івана Ячміня зроблений В.Куликом.
У 1896 році були надруковані переклади поезій Р.Бернса, зроблені відомим україн?/p>