Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку посилань. Загальний обсяг роботи складає 100 сторінок. Перелік посилань нараховує 48 позицій і займає 4 сторінки.
Розділ 1. Правові аспекти припинення діяльності субєктів господарювання
1.1 Аналіз становлення інституту припинення діяльності субєктів господарювання
Припинення субєкта підприємницької діяльності є таким же закономірним та органічним процесом, як і створення. Припинення субєктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі [1, с.63].
Поняття припинення діяльності субєкта господарювання відсутнє в законодавстві України. Проте в доктринальному розумінні припиненням вважаються юридичні умови, за яких субєкти господарювання втрачають право провадити господарську діяльність та, відповідно, втрачають підприємницьку правосубєктність з моменту внесення відповідного запису до Реєстру субєктів підприємницької діяльності.
З прийняттям нових ГК та ЦК України законодавець насамперед розширив поняття субєкта господарювання. Так, відповідно до ст. 55 ГК України субєктами господарювання визнані: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці; 3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.
Таким чином, під припиненням субєктів господарювання слід розуміти припинення не лише юридичних, але й фізичних осіб - субєктів підприємницької діяльності. Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення субєкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обовязків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації [2, с.68].
Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацією полягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось субєкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення субєкта господарювання" субєкт, що припиняється, більше не існуватиме. У звязку з ліквідацією субєкта припиниться і його діяльність, у звязку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі субєкта господарювання.
Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення субєктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва [3, с.37].
Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обовязків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обовязки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 ГК України та ст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення субєкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.
Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення субєкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який повязаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступника.
ГК України (ст. 59) визначає, що скасування державної реєстрації субєкта господарювання є підставою для вилучення його з державного реєстру шляхом внесення до державного реєстру запису про припинення діяльності субєкта господарювання [4, с.76]. Саме після внесення зазначеного запису субєкт господарювання вважається ліквідованим та таким, що припинив свою господарську діяльність. Зазначений запис вноситься лише після затвердження ліквідаційного балансу власником субєкта господарювання або ж органом, який призначив ліквідаційну комісію. Реєстр субєктів підприємницької діяльності визначається як автоматизована система збирання, накопичення та обробки даних про юридичних та фізичних осіб, зареєстрованих у встановленому законодавством України порядку як субєкти підприємницької діяльності, який ведеться відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [5, с.59].
Насамперед слід зауважити, що у нормах нових ЦК та ГК України вживається термін "скасування державної реєстрації субєкта господарювання", хоча Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", яким встановлено порядок державної реє