Оцінки митної політики Російської імперії першої половини XIX ст. в українській історіографії 1920-1980-х pp.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Реферат на тему:
Оцінки митної політики Російської імперії першої половини XIX ст. в українській історіографії 1920-х - 1980-х pp.
Якщо звернутися до оцінок дореволюційними дослідниками митних тарифів Російської імперії першої половини XIX ст., то слід зазначити: їх відмінності були передусім обумовлені тим, що, по-перше, економісти та історики виходили з різних галузевих і територіальних інтересів, по друге, тим, що вони дотримувались різних концепцій економічного розвитку Російської імперії в цілому та України зокрема.
Так само, як і дореволюційні економісти, українські дослідники 1920-х - середини 1930-х pp., які практично розпочинали ґрунтовне вивчення вітчизняної соціально-економічної історії ХГХ ст., не могли обійти увагою "знаменитий тариф" (як його у слід за І. Аксаковим називав у своїй праці і І. Бровер) та інші важливі події митної політики імперії.
Не дивно, що традиція негативної оцінки митного протекціонізму певною мірою перейшла і в українську історіографію. Так, вже у праці 1919 року Д. Баталій вказував, що від високих мит в першу чергу страждали маси менш заможного українського населення. Бо саме вони здебільшого мусили купувати неякісні й дорогі московські вироби для прибутків російської промисловості.
Нові підходи до розгляду російської митної політики першої половини ХГХ ст. зявились в радянській історіографії 1920-30-х років. Вони призвели до появи нетрадиційних оцінок деяких подій та аспектів ввізних тарифів. Це стосувалось не тільки беззастережного протекціонізму, який настав після 1822 p., але й попереднього періоду відносно фритредерських тарифів. Тут слід особливо відзначити здобутки О. Оглобліна та російського історика О. Преснякова, яким вдалося визначити та дослідити цікавий аспект митної політики 1819 -1821 pp.
В центрі уваги обох дослідників було утворення в період "російського фритредерства" спільної митної території для річкової та транзитної торгівлі на землях колишньої Речі Посполитої в кордонах до 1772 року, з виходом до Чорного та Балтійського морів. На думку О. Преснякова, то була чергова спроба здійснити одне з найбільш грандіозних завдань європейської історії - "споконвічного завдання узгодження економіки та політики на території між Заходом та Сходом Європи, перетійка між Балтійським та Чорним морем". Зазначений регіон, до якого входили землі Польщі, Західної, Правобережної та Південної України, на думку О.Преснякова, віддавна зберігав свою економічну єдність. ("Система водных путей искони связывала насущные интересы местной экономической жизни с выходом на широкие пути международного обмена - к морям Балтийскому и Черному"). Однак, як мусив визнати О. Пресняков, реалізація "споконвічного завдання" на початку ХГХ ст. виявилась утопією. Російська промисловість понесла значних збитків, втративши колосальні ринки збуту, й тому скасування єдиної митної системи в межах колишньої Речі Посполитої було цілком виправдано.
О. Оглоблин, оцінюючи митне законодавство 1819-1821 рр. збоку українських економічних інтересів, не знаходив, на відміну від О. Преснякова, в ньому практично жодної значної вади. При чому втрату російською промисловістю українського ринку О. Оглоблин також оцінював позитивно. "Ідея польської економічної території, - писав він, - втілилася у прусське сукно на східноєвропейських (зокрема, на українському) ринках. Реалізація цього артикулу безперечно виганяла російський капітал із західних країв імперії (Литва, Білорусь, Правобережна Україна)".
О. Оглоблин відзначав, що польський безмитний простір сприяв перемозі на українському ринкові більш якісних та дешевих прусських виробів, бурхливому розвитку транзиту через українські землі. "Український ринок, - зазначав він, - зокрема Правобережжя немов би китайським муром огороджено було від імперії. А на цьому ґрунті, звичайно, могла врешті утворитися спілка українського капіталу з західноєвропейським..." Такі процеси, на думку О. Оглоблина, могли призвести не тільки до економічного розвитку, а й до політичного відродження України. Не дивно, що скасування режиму "вільної торгівлі" в 1822 р. Оглоблин оцінював вкрай негативно.
Нові підходи та аргументи зявились в українській радянській історіографії 1920-30-хроків і щодо критики російської протекціоністської політики першої половини XIX ст. Вони головним чином були повязані з працями О. Оглоблина. Розглядаючи українську економіку як окремий господарчий терен в межах імперії, цей автор висунув на перший план завдання шкоди економічним інтересам України внаслідок протекціоністської митної політики.
Підґрунтям позиції О. Оглоблина, можливо, були, по-перше, погляди економістів-фритредерів, вивченню яких він приділяв значної уваги. По-друге, підхід до економічної політики царського уряду, зокрема, митної, в XVII - XVIII ст. у дослідженнях українських істориків І. Джіджори та М. Слабченка. Останній, між іншим, вважав, що прагнення вільної торгівлі було притаманне українському господарчому теренущеза часів Б. Хмельницького, і вже з кінця XVII ст. цю спрямованість почала приборкувати російська митна політика. Схожі думки висловлював у 1920-ті роки Є. Загоровський.
На відміну від фритредерів ХIХ ст., які "визнавали" підтиском офіційної точки зору наявність позитивного значення тарифу 1822 р. для розвитку російської промисловості, О. Оглоблин, зазна?/p>