Оцінки митної політики Російської імперії першої половини XIX ст. в українській історіографії 1920-1980-х pp.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
тивні оцінки митного протекціонізму ХГХ ст. Наприклад, у праці П. Лященко видання 1950 року, на відміну від його ж монографії 1927 року, була відсутня будь-яка критика протекціоністських тарифів. Тепер П. Лященко писав про доцільність та виправданість навіть таких жорстких заходів, як тариф 1822 року, і вже не твердив, що протекціонізм сприяв відсталості російської промисловості ("неокрепшая русская промышленность требовала покровительства и в первую очередь - протекционистского таможенного тарифа, особенно на изделия английской текстильной промышленности. Уже тариф 1822г. ...отличался строго протекционистским характером..."). П. Лященко захвалював протекціоністську концепцію М. Мордвинова (за П. Лященко, М. Мордвинов "далеко ушел вперед от А. Смита", оскільки "Мордвинов хорошо понимал, что догнать... передовые капиталистические страны без специальных мер экономической политики государства Россия не сможет").
Беззастережно позитивними вважав всі протекціоністські митні заходи російського уряду першої половини XIX ст. радянській історик С. Покровській. В радянській історіографії другої половини 1930- 1980-хрр. найбільш розповсюдженими стали в цілому позитивні оцінки запровадження митного протекціонізму першої половини XIX ст. При тому, що було досить несхожим на ситуацію в попередній період, протекціонізм вважали доцільним як дослідники минулого господарства Російської імперії загалом (П. Ляшенко, Б. Миронов, С. Покровський та інші), так і Наддніпрянської України зокрема (С. Боровой, В. Голобуцький, І. Гуржій, В. Золотов, В. Нестеренко). Наприклад, І. Гуржій зазначав: "В кінці ХVІП - першій половині XIX ст., для Росії, яка в промисловому розвитку відставала від Англії і частково від Франції, протекціоністська система відгравала позитивну роль. Вона сприяла розвитку вітчизняної промисловості, захищала внутрішню торгівлю від конкуренції іноземних товарів".
Головні аргументи позитивної оцінки наслідків протекціонізму в працях радянських істориків були: сприяння розвитку вітчизняної промисловості, у звязку з тим прискорення впровадження капіталістичних відносин в країні, забезпечення позитивного сальдо у зовнішній торгівлі, посилення позицій російського та місцевого купецтва, зміцнення зовнішнього ринку імперії та економічних звязків між Україною й Росією.
В цілому вони нагадували ті, що їх використовували для захисту власної позиції захисники протекціонізму в XIX ст. Проте було в них і дещо нове. Так, українські історики, зокрема І. Гуржій, вказували на зміцнення внаслідок протекціоністських тарифів українського ринку та розвиток промисловості не тільки в Росії але й в Наддніпрянщині, а В. Томулець зазначав, що поширення правил тарифу 1822 року на Бессарабію і дозвіл безмитного ввезення туди товарів з Російської імперії у 1825 році значно збільшив постачання у цей регіон промислових виробів з України.
В цілому позитивні оцінки російського протекціонізму знайшли відбиток і в деяких узагальнюючих академічних працях з історії України та Росії, вузівських підручниках (так у підручнику "История ССР. XIX - начало XX в." видання 1987 року впровадження митного протекціонізму у першій половиш ХГХ ст. розглядалось як цілком доцільне, оскільки воно сприяло розвитку промисловості, впровадженню у зовнішню торгівлю позитивного балансу, збільшенню прибутків російської державної скарбниці168, як зазначалось вище, такі аргументи були цілком типовими і для літератури минулого століття), а також у дослідженнях з історії вітчизняної економічної думки. Для останніх досить часто було характерним ототожнення захисників протекціонізму XIX ст. з прибічниками промислового капіталістичного розвитку імперії, а тогочасних фритредерів з реакціонерами. Абсолютизація такого підходу іноді приводила істориків до абсурдних тверджень. Наприклад, С. Покровський відносив до "реакційного дворянства" видатних економістів (І. Вернадського, М. Бунте та інших), а до супротивників промислового розвитку країни відомого автора-фабриканта (Я. Новікова).
Серед радянських істориків, які загалом схвально оцінювали митне законодавство першої половини XIX ст., висловлювались досить відмінні думки щодо проблеми "фіскального характеру" російського протекціонізму, яку підіймали ще дореволюційні економісти. С. Покровський, П. Хромов та деякі інші історики вважали вплив інтересів державної скарбниці на формування митних тарифів Російської імперії досить значним. Проте він, на думку цих дослідників, був певною мірою урівноважений впливом інтересів російських фабрикантів. Посилення фіскального характеру митного законодавства П. Хромов повязував з діяльністю Є. Канкріна. Політика широковідомого міністра фінансів 1823 -1844 pp. була, на його думку, відходом від принципів тарифу 1822 p., бо була спрямована на задоволення скоріше фіскальних ніж про промислові інтереси. Антиподом протекціонізму Є. Канкріна П. Хромов вважав протекціоністську теорію М. Мордвінова, яка базувалася на необхідності промислового розвитку імперії та "загальноекономічних позиціях".
Проблема співвідношення інтересів російської промисловості та державної скарбниці імперії, як мотивів впровадження протекціоністської митної політики першої половини XIX ст., стала одним з обєктів спеціальних досліджень. Так, В. В. Поганій та В. Л. Поляков грунтовно розглянувши митну політику зазначеного періоду, в цілому не заперечували її певної фіскальної спрямованості (В. Поляков стверджував: "таможенный тар?/p>