Оцінка як елемент методу бухгалтерського обліку в історичному аспекті
Статья - Менеджмент
Другие статьи по предмету Менеджмент
Цікавими були погляди також і російських вчених на оцінку. Так засновник російської школи К.І. Арнольд (1775-1845 рр.) пропонував оцінку за поточними цінами. Він виступав проти оцінки товарів за купівельними цінами або за собівартістю.
Е.О. Мудров і О.П. Рудановський відстоювали метод оцінки за собівартістю як єдиний правильний метод в бухгалтерському обліку.
Л.І. Гомберг пов язував оцінку з цілями обліку. Дав одну з перших класифікацій видів оцінок (первісна, ринкова, відновлювальна, номінальна, експертна, pro memorie (для пам яті), залишкова, правова). Зазначав, що єдино правильною може бути оцінка матеріальних цінностей за їх собівартістю. І.Р. Ніколаєв зазначав, що ні оцінка за поточними ринковими цінами, ні оцінка за ціною придбання (собівартістю) точного уявлення про майновий стан господарства на даний момент часу дати не можуть. Стверджував, що при застосуванні мінімальної (найменшої) оцінки можна одержувати баланс, який перекручує дійсність.
Отже, протягом всього періоду існування російської бухгалтерської школи, починаючи з моменту її заснування К.І. Арнольдом, який відстоював оцінку за поточними цінами, розвивались і співіснували теорії об єктивних, суб єктивних і книжкових оцінок, а також мали місце жваві дискусії щодо застосування в обліку оцінки за собівартістю та за поточними (продажними) цінами.
Питання оцінки активів широко обговорювалися і в радянському бухгалтерському обліку, в якому застосовували оцінку майна за первісною вартістю (фактичною собівартістю). Оцінка за собівартістю розвивалася бухгалтерському обліку з кінця XIX і до початку XX ст.
Слід також зазначити, що поряд з оцінкою майна за фактичною собівартістю в поточному бухгалтерському обліку використовувались облікові ціни, якими виступали: планова собівартість, прейскурантні ціни, фактурні ціни постачальників. Це зазначають в своїх підручниках з бухгалтерського обліку того часу В. Макаров [9], М. Белоусов [9], Т.С. Мітюшкін [12], М. Вейсман [3], Н. Чембер [18], Є. Свідерський [15], П. Єфімцев [6], В. Сопко [17], В. Палій [13] та ін.
Однак використання цих методів не дозволяло враховувати інфляцію і реальну ринкову вартість активів на момент складання балансу. За кордоном широкого розповсюдження одержав принцип мінімальної оцінки, в основу якого було покладено консерватизм. Згідно з цим принципом майно оцінювалося або за ціною придбання (собівартістю), якщо вона менше ціни продажу (різниця трактувалася як можливий прибуток), або за ціною реалізації, якщо вона менше ціни придбання (різниця - прихований збиток - трактувалася як виникнення потреби).
З переходом економіки до ринкових відносин проблема оцінки обєктів бухгалтерського обліку набуває виключно важливого значення.
Сьогодні у звязку переходом на національні стандарти на шляху інтеграції України в міжнародне суспільство широко застосовуються такі варіанти оцінки:
- за первісною вартістю (витрати на придбання конкретного обєкта) (ФІФО - такий метод застосовується сьогодні в П(С)БО 9, щодо оцінки запасів що вибувають);
- за чистою вартістю реалізації (П(С)БО 10);
- за приведеною вартістю (дисконтована величина майбутніх грошових надходжень від реалізації обєкта в результаті комерційної операції);
- за справедливою вартістю (П(С)БО 19 (визначення справедливої вартості), П(С)БО 7, 8, 9 (у разі безоплатного отримання активів), П(С)БО 30, П(С)БО 32 (щодо інвестиційної нерухомості).
В сучасних умовах набуває широко розповсюдження в бухгалтерському обліку концепція практичного застосування справедливої вартості. Оцінка майна за ринковою вартістю в світовій практиці застосовувалась, наприклад, у Великобританії ще в XIX ст., а переоцінка основних засобів до рівня ринкової вартості проводилася у компаніях США ще у 1940-х рр. [11].
Сьогодні в системі МСФЗ оцінка за справедливою вартістю є однією з пріоритетних. У світовій практиці можливі три підходи до оцінки справедливої вартості [4]:
- ринковий: сукупність методів оцінки вартості обєкта, що ґрунтуються на інформації о реальних угодах на ринках;
- доходний: сукупність методів оцінки вартості обєкта, що ґрунтуються на визначенні майбутніх доходів від об єкта оцінки;
- витратний: сукупність методів оцінки вартості обєкта, що ґрунтуються на визначенні витрат, необхідних для відновлення об єкта оцінки з врахуванням зносу.
Найчастіше всього використовується доходний метод оцінки, що ґрунтується на визначенні дисконтованої вартості і дає додаткові можливості для використання показників фінансової звітності.
На жаль, в Україні поняття справедливої вартості відсутнє в ряді національних стандартів, повязаних з обліком активів, наприклад, в П(С)БО 7, 8, 9, не враховується достатньо в обліковій політиці і не повністю розкривається у фінансової звітності, що не дає можливість задовольнити інформаційні потреби інвесторів, отримати необхідну інформацію з метою приваблення капіталу.
Крім того, облік за справедливою вартістю тягне за собою більшу відповідальність керівництва компаній та аудиторів, потребує високої професійної підготовки бухгалтерів, що складають фінансову звітність.
Висновки
Дослідження сучасного стану будь-якої бухгалтерської категорії неможливе без осмислення її історичного розвитку. Вивчення еволюції оцінки в історії обліку дає можливість враховувати позитивний досвід світових бухгалтерських шкіл, кращі теоретичні розробки видатних вчених бухгалтерсь