Останні спроби аристократії відновити Українську державу
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?гу за перемогою в Лівонській війні з Росією. Однак за умовами перемиря з нею 1582р. Україна нічого не одержувала: її чернігово-сіверські території продовжували залишатися у складі Росії. Однак поступово зростає невдоволення широких кіл населення кріпосницькою та централізаторською політикою російського царизму. Йшло до загального повстання. Його початок прискорили й ініціювали правлячі кола Речі Посполитої, підтримавши в 1604р. претензії Лжедмитрія І на царський престол. Почався смутний час в історії Росії, в якому не останню роль відіграло чернігово-сіверське населення. Розпалена на Чер-нігово-Сіверщині смута звела на російський престол Лже дмитрія І, потрясла Росію селянською війною під проводом Івана Болотникова й поставила її на межу самостійного існування при спробі Лжедмитрія II стати російським царем. Активна участь українського населення в подіях смутного часу змусила російський уряд відступитися від чернігово-сіверських земель. За умовами Деулінського перемиря 1618р. Чернігово-Сіверщина відійшла до Речі Посполитої й так приєдналася до староруського ядра.
У відриві від українських земель перебували Північна Буковина й Закарпаття. Північна Буковина під назвою Шипинської землі тривалий час зберігала автономію в складі Молдавського князівства, яке вважалося васалом Польщі. У 1514р. ці землі захопила султанська Туреччина, запровадивши на них жорстокий окупаційний режим. Українське Закарпаття опинилося під владою Угорщини, а з 1526р. султанської Туреччини й австрійських Габсбургів. Зміна влади суттєво не позначилася на традиційному курсі мадяризації й покатоличення українського населення.
Україна й Крим. Відсіч турецько-татарським вторгненням. Після втрати Київським воєводством незалежності кардинально змінилися відносини України з південним сусідом. Якщо київські князі підтримували з кримськими ханами добросусідські відносини, то литовський князь Казимир встановив союз з непримиренним ворогом Кримського ханства Золотою Ордою й тим самим підставив під удар найближчі до Криму українські землі. До того ж у боротьбі проти генуезців кримський хан Менглі-Прей дедалі більше потрапляв у залежність до свого союзника турецького султана. Саме тоді експансія Туреччини на північ тільки-но набирала сили. Завоювавши Константинополь (1453), поставивши в залежність Молдавію й Валахію, Туреччина в 1475р. перетворила Кримське ханство на свого васала й авангард експансії на землі східних словян. Та й Московське князівство підштовхувало Кримське ханство до нападів на свого політичного супротивника Велике князівство Литовське.
Основу татарського війська становили прості скотарі та землероби, для яких обовязковою була повинність брати участь у воєнних походах. Вони самотужки опановували військову справу, вміли чудово їздити верхи, стріляти з луків і добре переносили холод, голод і спрагу, їхні коні були привчені знаходити собі корм не лише влітку, а й взимку під снігом. Відправляючись у похід, кожен татарин вів у поводі ще двох-трьох коней і, пересідаючи з одного на іншого, за день міг подолати пяти-шестиденну норму європейського вершника. Протягом століть виробилася й своєрідна тактика нападів на противника. На певному етапі походу татарська орда розділялася на кілька загонів, ті, в свою чергу, знову ділилися й так невеликими силами несподівано зявлялися перед селами, хуторами, містечками. Брали їх, грабували, нищили й так само несподівано, як зявилися, зникали. Згодом в умовному місці збиралися разом і відходили до Криму. У походах брала участь різна кількість вершників, 80-тисячним військом командував сам хан, 60-тисячним калга-султан, 40-тисячним нуред-дін-султан, 10-тисячним туман-баша, однотисячним мінк-баша, сотнею юз-баша, десятком он-баша. Татарські загони були сильні своєю чисельністю, мобільністю, рухливістю й раптовістю дій.
Передусім впали під ударами татар і турок українські міста-фортеці Північного Причорноморя Дашів, Хаджи-бей, Тягиня та ін. Південні кордони України посунулися на північ. Перший великий напад на центральні українські землі татари вчинили 1479р. Орда Менглі-Прея з Чорного лісу несподіваним наскоком спустошила Брацлавщину та інші регіони Поділля й благополучно відкотилася до Криму. В 1482р. на прохання московського князя хан захопив Київ, спалив замок і міські будівлі, взяв велику військову здобич. У полон потрапили не тільки тисячі простих киян, а й сам київський воєвода Іван Ходкевич. На знак перемоги хан відправив московському князеві частину здобичі, в тому числі золоту чашу й дискос із Софійського собору. Потім татари спустошили Житомирщину та інші землі й, обтяжені трофеями та тисячами полонених, не поспішаючи, відійшли на південь. Зупинити їх було нікому. Дрібні, розпорошені загони місцевої шляхти не могли нічого вдіяти проти в сто разів переважаючих сил ворога.
Першу успішну відсіч татарським вторгненням дали державні війська влітку 1489р. Обєднавшися із загонами подільських феодалів, військо сина польського короля Казимира Ольбрехта перехопило татарський загін під Куперш-тином (нині с. Копестирин на Вінниччині) й повністю знищило його. В битві загинуло 15 тис. татар. Така доля спіткала й другий 10-тисячний татарський підрозділ. Але цим справа не закінчилася. Взимку того самого року королівські корогви й надвірні загони волинських та подільських панів розгромили третю експедицію татарських ханів чисельністю 9 тис. чоловік. 1489р. став роком трауру в Кримському ханстві.
<