Особливості раціонів специфічних цільових груп
Информация - Разное
Другие материалы по предмету Разное
?г раціонального харчування. Сама тайга є багатим джерелом рослинної їжі. У ній чимало різних видів плодів, їстівного коріння, горіхів, ягід і грибів. У різних зонах тайги ростуть актинідія, обліпиха крушиноподібна, жимолость їстівна, кедрові горіхи, маньчжурський горіх, лимонник китайський, виноград амурський, що містять низку біологічно активних речовин.
Крім районів Крайньої Півночі і тайги, регіоном з екстремальними природними умовами є також високогіря.
У світі приблизно 400 млн людей постійно живуть і працюють в умовах високогіря, в тому числі близько 20-38 млн на висоті більш як 3000 м.
Гранична висота проживання людини становить приблизно 5300 м над рівнем моря. Умови довкілля - розріджене повітря, часті та різкі зміни погодних умов - зумовлюють екстремальність впливу на організм людини. Дефіцит кисню є визначальним негативним чинником високогіря. Тому велику перевагу у пристосуванні організму становлять метаболічні процеси, спрямовані на переорієнтацію організму до мало-кисневого режиму функціонування. У звязку з такими умовами в горців виробляється автономний характер споживання їжі, в якому переважають продукти тваринництва. Енергетична цінність раціонів харчування населення гірських районів на 500-1000 ккал нижча, ніж в умовах рівнин. Для високогірних районів характерне також зменшення споживання багатьох основних харчових продуктів - овочів і фруктів, хліба і хлібобулочних виробів, риби та ін. Вміст вітамінів у харчових раціонах набагато нижчий від фізіологічних норм.
На думку деяких фізіологів і гігієністів, частка білків у раціональному харчовому раціоні в умовах високогіря має становити не менш як 15% загальної добової калорійності спожитої їжі з розрахунку 2 г на 1 кг маси людини. Водночас не менш як 1/4 мають становити білки тваринного походження.
Важливу роль у підвищенні працездатності, зменшенні тяжкості симптомів гірської хвороби відіграють вуглеводи, передусім цукор. Особливо сприятливим виявляється споживання, поряд із вуглеводами, аскорбінової кислоти і екстракту журавлини.
Під час формування оптимального харчового раціону для умов високогіря рекомендують таке співвідношення харчових речовин:
- вуглеводів - 55-60%,
- білків - 10-20%,
- жирів - 25-30%.
Серед жирів перевагу віддають легкозасвоюваним - вершковому маслу, а також рослинним оліям - оливковій і соняшниковій.
Районом з екстремальними умовами виживання є пустеля. За даними ЮНЕСКО, пустелі займають понад 23% території всіх континентів. Для клімату пустель характерні високі температури повітря (40-58С) і вкрай мала кількість опадів (100-200 мм на рік).
В умовах жаркого клімату спостерігається зміна білкового обміну, зокрема посилення розпаду білкової тканини. Жири слугують не лише енергетичним матеріалом, а водночас є ендогенним джерелом води. Так, під час окиснення 100 г жиру утворюється 107,1 г води, тоді як під час окиснення такої самої кількості крохмалю - 55,6 г, а 100 г білків - всього 39,6 г. Тому в умовах підвищених температур не можна вилучати з харчового раціону жирну їжу, як вважають деякі дієтологи. Особливе значення для енергетичного обміну за високих температур мають вуглеводи. Харчування з переважним вмістом вуглеводів підвищує витривалість організму, сповільнює настання перегрівання.
В умовах жаркого клімату необхідно збільшувати споживання вітаміну С до 140 мг/добу, вітамінів В1 - 3-5 мг/добу, В2 - 2,5-5 мг/добу. Крім того, необхідний суворий контроль за питним режимом.
Таким чином, екстремальні умови життя людини зумовлюють особливі вимоги до його харчового раціону.
Використана література
- Береза В. Я. Питание при умственном труде. - К.: Здоров я, 1987. - 56 с.
- Вельтищев Ю.В. Экология и питание детей // Вопросы питания. - 1996. - № 5. - С. 14-17.
- Губергриц А.Я., Линевский Ю.В. Лечебное питание. - К.: Вища школа, 1985. - 296 с.
- Иващенко М.И., Кривоносое М.В. Режим питания здорового человека. - К.: Здоровя, 1987. - 72 с.
- Покровский А. А. О питании. - М.: Экономика, 1964. - 288 с.
- Смоляр В.И. Рациональное питание. - К.: Наук, думка, 1991. - 368 с.