Особливості прояву агресивного поводження підлітків, що виховуються в умовах школи-інтернату
Дипломная работа - Психология
Другие дипломы по предмету Психология
ня особливості агресивного поводження в підлітків;
РОЗДІЛ 1. Агресія: визначення і підстава теорії
1.1 Природа агресії, форма її прояву
При вивченні агресивного поводження людини ми відразу ж зіштовхуємося із серйозною і суперечливою задачею: як знайти виразне і придатне визначення основного поняття.
Відома книга Конрада Лоренса, видана в нашій країні під лаконічною назвою Агресія, в оригіналі називається інакше Так називане зло. Саме це формулювання чітко позначає позицію автора: агресія яку прийняте вважати злом, насправді таким не є, а виступає природним, біологічно доцільним механізмом виживання живих істот.
На численних прикладах автор демонструє: напористий агресор має більше шансів домогтися свого, а примиренець, як правило, буває подавлений у широкому змісті слова використаний, навіть знищений. Така природа всіх живих істот, у тому числі і людину і будь-які спроби її переробити приречені на провал. З природою необхідно просто вважатися, намагаючись направити древні імпульси в прийнятне русло. Хоча остання задача також представляється практично нездійсненної протягом всієї історії людства вона постійно ставилася, але ще не кому не вдавалося знайти її бездоганне рішення.
Протилежну точку зору відстоює наш співвітчизник В.П. Эфротисон. За його переконанням біологічно доцільним пристосувальним механізмом є аж ніяк не тяга до насильницького придушення інших, а навпроти альтруїстичне прагнення робити іншим підтримку. Культивуючи це прагнення (головним чином беззвітним), людина і став людиною, хоча джерела людського альтруїзму простежуються автором ще у тваринному світі.
Питання в тім, чи є агресивність невідємним атрибутом людської природи або соціально обумовленим перекрученням цієї самої природи, донині залишається гостро дискусійним. Так чи інакше, агресія за всіх часів виступала важливим елементів соціального буття людини, більш того часто складала для людини серйозну проблему: більшість людських лих це страждання жертв агресії.
Агресія індивідуальне або колективне поводження, дія, спрямована на нанесення фізичної або психологічної шкоди, збитку або на знищення іншої людини або групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція субєкта на фрустрацію і супроводжується емоційним станом гніву, ворожості, ненависті. Від подібної реактивної агресії в різних її проявах (експресивна агресія, імпульсивна агресія, афективна агресія) варто відрізняти ворожу агресію, що характеризується ціленаправлено-свідомим наміром нанесення шкоди іншому, і інструментальною агресію, де ціль дії субєкта нейтральна, а агресія використовується, як один із засобів її досягнення. Для форм агресії, що розвиваються в масових соціальних явищах (терор, геноцид, расові, релігійні, ідеологічні зіткнення) типові супровідні їхні процеси зараження і взаємної індукції, стереотипизації представлень у створюваному образі ворога, готовність субєкта до агресивного поводження розглядається як відносно стійка риса особистості агресивність.
Рівні агресивності визначаються як наученим у процесі соціалізації, так і орієнтацією на культурно-соціальні норми, найважливішими з яких виступають норми соціальної відповідальності і норма відплати за акти агресивності. Важливу роль тут грають також ряд ситуативних перемінних. Агресивні дії можуть направлятися субєктам на самого себе, приймаючи форму аутоагресії (наприклад, суіцидне поводження). Деякі прояви агресивності й аутоагресії можуть служити ознакою що розвиваються патопсихологічних змін особистості, тому що збудлива психопатія, параноя, епілепсія. У формуванні самоконтролю над агресивністю і стримуванні агресивних актів велику роль грають розвиток психологічних процесів емпатії, ідентифікації, дизентрации, що лежать в основі здатності субєкта до розуміння іншої людини і співпереживанню йому, що сприяють формуванню представлення об іншому людину як унікальної цінності [7]
Для психолого-педагогічної науки питання про природу агресивності особливе значення, оскільки від відповіді на нього залежить вибір способів гуманізації суспільства за допомогою виховних впливів.
Якщо агресивність споконвічно властива людині, то чи можливо змякшення і придушення цієї природної тенденції, напрямок її в прийнятне русло.
Якщо умова існування примушують людини бути агресивним, то що це за умови і не можна чи їхній змінити?
Якщо людина здобуває цю непорядну рису в наслідку дурних впливів, не можна чи нівелювати ці впливи або принаймні знизити їхній негативний ефект?
Існує три основних підходи в поясненні природи агресивності.
Перший поєднує теорії в які агресивність трактується як уроджена інстинктивна властивість людини (сюди входять різноманітні теорії психологічної користі починаючи з ортопоксального фрейдистского психоаналізу, а також близькі до них теорії (этологические)).
У рамках другого підходу (почасти пересічного з першим) агресія описується як поведінков?/p>