Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
тво було винищене у внутрішніх міжусобних війнах, і залишилася єдина людина царського походження на імя Італік, який (у примусовому порядку) жив в Римі. Його батьком був Флав, брат Арменія, матірю дочка хатського царя Актумера, сам він був красивий собою і майстерний у володінні зброєю і верховій їзді, як за нашими правилами, так і за правилами свого батька. Принцепс (Клавдій) вдосталь забезпечив його грошима, дав йому безліч супроводжуючих і доручив прийняти сан свого роду. Він був першим, хто народився в Римі, і зайняв трон чужої країни не як заручник, а як римський громадянин.
Хоча Тацит констатує, що ця форма політичного впливу не завжди зберігалася і перш за все рідко була постійною, римські монети, як рупор офіційної політики, прославляли призначення васальних царів, хоча країна, про яку йшлося, не знаходилася під безпосереднім римським керівництвом. Але представники іноземних провідних станів були зобовязані римлянам і в іншому: розвиток дипломатичних місій і контактів засвідчено не тільки у літературі, але і доведено речовинними знахідками.
Регулювання час від часу відносилося також і до вербування допоміжних груп на територіях по той бік кордону, до тимчасової допомоги фахівцями, як у Децебала, і до контролю за торгівлею: Ближче... розташовано племя гермундурів (між Майном і Дунаєм), що залишилося вірним римлянам. Тому тільки ним одним з германців був дозволений товарообмін не тільки по берегу, але і глибоко всередині і в багатющій колонії провінції Реція (Ангсбург). Всюди вони проходили без контролю....
Принаймні тимчасова прихильність до гермундурів не стала загальною нормою так само, як суворий контроль за тенкторамами на Рейні або закріплення місць і часу для торгівлі, що були здійснені маркоманами за наказом Марка Аврелія після 173 р. н.е. Проте якими б значними не були ці розпорядження для життя прикордонних сусідів, вони по своїх наслідках навіть близько не досягли того втручання, до якого вдавалася римська політика на Рейні і Дунаї за часів Цезаря для стабілізації положення на межах: переселення цілих племен або неоднорідних груп населення.
Очевидно, що такі насильницькі або принаймні неконтрольовані акції по переселенню за часів Цезаря і Августа робилися набагато частіше, ніж в подальші десятиліття, коли вони проходили у великому обємі перш за все на Нижньому Дунаї. Спочатку серйозні зміни зазнали рейнська зона і її оточення, коли гельвети, убії, сигамбри, хаті, маркомани і гермундури з своїми сусідами, прямо або що побічно постраждали від цих акцій, змінили місця свого мешкання. Якщо римська сторона майже до середини ІІ ст. н.е. була контролюючою і зваженою владою, то пізніше закон про торгівлю розповсюджувався, як правило, і на іншу сторону.
Уявлення про римське панування над всією земною кулею ототожнювались з пануванням римського сенату і римського народу або із сприйняттям міста Риму як столиці, всесвіту. З часу створення принципату само собою напрошувалося бачення в принцепсі гаранта щастя, вартового і батька всієї земної кулі. Якщо самі принцепси спочатку були стриманими в цьому плані, то таке відношення вже з давніх пір відображалося в почесних написах і віршах. Але не всі поділяли цю думку, деякі нівіть негативно оцінювали таку політику. Квінт Горацій Флак у зверненні До римського народу говорить, що Рим своїми постійними війнами ослабив себе, і загинув від своєї ж руки.
Ключове положення в загальному розвитку думки про світове панування займає Адріан, який переніс свій вплив на всю земну кулю і на державних монетах прославлявся як відновлювач і добродійник всієї ойкумени, як відновник і навіть збагачувач всього світу. Метою Адріана було задовольнити інтереси міста Риму, всіх провінцій і всієї землі. Так, для нього характерний, що він, з одного боку, в довгих і виснажливих подорожах відвідував провінції, щоб ознайомитися з їх проблемами, з іншою, він наказав позначити новими маркувальними каменями священну межу міста Рим. що свідчить про бажання краще прикріпити до імперії нові території, в той же час мешканці Риму і Італії вважали себе кращими від інших. Бажання відгородження диктувало також систематичну фіксацію і реорганізацію укріплених меж імперії, які в першу чергу були призначені для нагляду, а не для оборони.
Разом з Римською імперією в тодішньому світі існували інші великі держави Парфянське царство, Кушанськая держава, Ханьська імперія в Китаї, але серед них Римська імперія виділялася по своєму військово-політичному потенціалу, культурному рівню і загальному історичному значенню.
Щодо характеру зовнішньої політики то більшість учених сходяться до думки, що у І ст. вона була завойовницька, а в ІІ переважно оборонницька. Але існують різні думки з цього приводу. Наприклад О. В. Кудрявцев вважає, що при ЮліяхКлавдіях Рим не прагнув до захоплення нових земель і що наступальні війни, пояснюються тільки небажанням посилення сусідів. Він також наводить ще одне підтвердження своєї теорії говорячи, що римські кордони були настільки великі, що з такою кількістю армії, що була тоді в Римській імперії (бл. 150000), неможливо було проводити завойовницьку політику, її ледве вистачало на оборону кордонів і підтримання внутрішнього порядку, про свідчать численні повстання у провінціях. Також про малу спроможність вести завойовницьку політику свідчить те, що до складу допоміжних когорт армії входили виходці із різноманітних племен, які використовувались здебільшого для оборони меж імперії.