Особливості зовнішньої політики Римської імперії в І–ІІ ст. нашої ери
Курсовой проект - История
Другие курсовые по предмету История
·астосуванням глобуса на римських монетах, який втілює світове панування. Зображення на монетах інтерпретувалися не тільки як спроба зобразити положення ойкумени на земній кулі, але і як символ світової імперії. Якою б не була картина світу у мешканців імперії, чи уявляли вони його оточеним океаном диском або кулею, їх світ охоплював земну кулю і всесвіт, і над цим простором панував Рим. За словами Г.С. Крабе у першому столітті нашої ери римляни дотримувались староелліністичних цінностей в число яких входило переконання що вони в усьому кращі за провінціалів. Суперечності між ідеєю римського світового панування і військово-політичною реальністю існували із самого початку. Слідуючи традиції Олександра, римські полководці завжди мріяли здобувати собі славу, пройти до меж ойкумени: Помпеї з своїм походом до Каспійського моря, Цезар з своїми настаннями до північно-західного краю Іберійського півострова і пізніше до Британії. Проте полководці були змушені перервати ці широкомасштабні операції. Нічого було і думати про пряме і тривале володіння всіма землями, по яких вони пройшли.
Контраст між претензією на світове панування римської держави і фактично підкореними територіями, а також інструментарій і форми римського впливу в просторі по той бік прикордонної зони виявилися ще при Августі. Сформульований тільки після його смерті заголовок латинської копії його Діянь говорить про те, що він підпорядкував земну кулю імперії римського народу. Характерно, що Август вихваляється проривами свого війська і флоту в регіони, в які до цього не заходило жодне римське військове зєднання, будь-то дакські землі по той бік Дунаю, міста Аравії і Ефіопії або батьківщина кімбрів.
Уявлення Августа про Римську імперію включало племена і народи, які цій імперії не підкорялися, він вихвалявся тим, що розширив межі всіх прилеглих римських територій. Він говорить про утихомирення іспанських і галльських провінцій, Германії до гирла Ельби, причому саме в цьому регіоні він свідомо умовчує про те, яку конкретно територію має на увазі. Зовсім інший засіб використовується при описі зовнішньополітичних успіхів на Сході. Досягнутий з великими зусиллями дипломатичний успіх 20 р. до н.е. був піднесений так, ніби то парфяни попросили дружби у римського народу.
Встановлення дружніх відносин через посольства далеких країн, перш за все з Індії, звідки раніше ніколи не прибували посли, надалі посольства від бастарнів, скіфів і сарматів, від царів альбанів, іверів і мідян свідчать про радіус римського престижу не менше, ніж прийом царів і князів сусідніх держав. Цьому відповідає той факт, що чужі народи випрошували у Августа царів. Названі подробиці, звичайно, не можна переоцінювати, проте вони показують, що імперія вже при Августі розповсюдила свій вплив далеко за межі провінцій і за прикордонні зони. Як і всередині, імперія, не дивлячись на свідомо встановлену Августом когерентність її складових частин, зовсім не складалася з уніфікованих елементів, так і ззовні була повязана контактами дружніх відносин зі своїм прикордонням.
Але не тільки ці контакти дозволяли дозволяли панувати над всією земною кулею. Хоча старі римські основоположні категорії в області дипломатії і зовнішньої політики, дружба і вірність давно вже стали ненадійними, принципат все ж таки перейняв їх і підпорядкував, як споконвіку, своїм інтересам. Хоча владики і племена хотіли підтримувати дипломатичні або дружні відносини, вони при цьому переслідували інші цілі, ніж імперія, і виходили з іншого змісту і зобовязань цих контактів, ніж римська сторона. Але тих правителів які не хотіли виконувати волю Риму ліквідовували, але здебільшого не фізично тому опір переселенню чи призначенню на якусь посаду на іншій території майже не чинився.
Сучасна наука довгий час фіксувала свою увагу на кордонах по річках, які врешті-решт були оцінені як моральний барєр між римлянами і варварами. Проти такого уявлення говорять не тільки військові і політичні досягнення, але і перш за все той факт, що загальне і сумарне поняття варвари, для позначення тих всіх, що живуть за межами імперії, неримлян, переважало в ідеології Риму тільки в пізній античності. Скільки зусиль приклав Тацит в Агріколі і Германії, щоб осягнути своєрідність окремих британських і германських племен!
У всіх прикордонних зонах спочатку мірилом були військові цілі, до яких відносилися з міркувань безпеки поточна розвідка і контроль за прикордонною зоною. До них належали прикордонні патрулі в Британії, на Рейні, в Сірії, Аравії і Північній Африці. Тому важливо було створити велику і сильну армію яка могла б, не тільки захищати кордони імперії, а й завойовувати, у разі потреби, нові території. В кінці останньої громадянської війни Август успадкував близько шістдесяти легіонів. Він скоротив це число до двадцяти восьми, три з яких були втрачені в Тевтобургськоу лісі. До кінця правління Нерона (68 р. н.е.) число легіонів знову виросло до двадцяти восьми, причому двадцять пять з них були розміщені на кордонах імперії. Ці сили підтримувалися приблизно такою ж кількістю допоміжних військ, набраних з місцевого населення, що живе уздовж кордонів.
Створення клієнтних і васальних держав, династії яких були повязані з Римом, стало звичним з здавна, що привело, при Августі, до призначення васальних царів. Одним з найвідоміших є випадок з Італіком: У тому ж році (47 р. н. е.) народ херусків попросив у Риму царя, оскільки їх дворянс