Особливості виявились у розвитку десиденського руху в Україні в 60-80-ті рр. ХХ ст.
Информация - История
Другие материалы по предмету История
Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара
Фізико-технічний факультет
Реферат
по курсу Історія України
на тему: Особливості виявились у розвитку десиденського руху в Україні в 60-ті 80-ті рр. ХХ ст
Виконав: ст. гр. ТП-10-1
Гавриленко Владислав Сергійович
Перевірив: доц. Яценко Віталій Якович
Дніпропетровськ
2010
План
Вступ
1 Зародження дисидентського руху
2 Шістдесятники
3 Прояви дисидентства
4 Етапи розвитку руху
5 Культурне життя періоду "застою"
6 Опозиція в 1960-70-х роках
7 Українська Гельсінкська група
8 Релігійне дисидентство
9 Придушення дисидентства
10 Значення руху
Висновок
Додаток
Вступ
У даному аналітичному огляді я поставив за мету ознайомитися та відобразити становище в Україні під час розвитку дисидентського руху в другій половині ХХ ст. Адже саме в цей час відбувалося зародження і поширення національно-визвольного руху на території нашої країни. Найбільш проявленим серед суспільства був саме дисидентський рух, який був спрямований на демократизацію суспільно-політичного життя, дотримання прав та свобод людей, вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Серед представників дисидентського руху були найвідоміші представники українського мистецтва. Діяльність цих людей була напрямлена на те, щоб донести народові правду та відкрити Україну для всього світу. Принципи дій цих людей стали базовими для розбудови державності в сучасній незалежній Україні.
Проте саме керівництво країною було не задоволене діяльністю цього руху і вело постійну боротьбу з його представниками. Наприклад в 1965р. в УРСР за вільнодумство були заарештовані понад 20 осіб. Звичайно такі дії викликали масове обурення серед представників і прихильників руху. Люди робили різні виступи та демонстрації, щоб захистити представників руху. Але, натомість, багатьох з них було звільнено з робочих місць, дескредето вано та позбавлено певних прав.
Дисидентським рухом була спроба вести боротьбу з режимом значно сильнішим за звичайну народну думку чи бажання жити у демократичній країні. Але через дії радянської системи дисидентський рух так і не став масовим і з перебігом часом зазнав придушення. Незважаючи на тимчасове придушення, український визвольний рух готував свідомість людей та все суспільство до майбутніх суспільних змін. 1
1 Зародження дисидентського руху
У 196070-х роках у Радянському Союзі виникло примітне явище, коли політику уряду стала відкрито критикувати невелика, але дедалі більша кількість людей, яких звичайно називали дисидентами й які вимагали ширших громадянських, релігійних і національних прав.
Як після десятиліть терору, в атмосфері жорсткого контролю й при всіх наявних засобах ідеологічної обробки міг зародитися цей гідний подиву виклик режимові? Дисидентство великою мірою виросло з десталінізації, з послаблення “ паралічу страху ”, що було зроблено Хрущовим. Але обмежені викриття страхітливих злочинів сталінської доби викликали розчарування та скептицизм відносно й інших сторін режиму. Тому спроба Брежнєва обмежити лібералізацію викликала протести й опозицію, особливо серед інтелігенції.
Помітний вплив на формування інакодумства справляли зовнішні фактори. Передусім це стосується антикомуністичних виступів у країнах "соціалістичного табору", зокрема 1956 р. в Угорщині, потім Польщі, НДР, Чехословаччині, розгортання світового правозахисного руху, стимульованого прийнятою ООН у 1948 та розповсюдженою в Україні з 1963 року "Загальною декларацією прав людини" (СРСР не голосував за неї).
Діяльність руху можна було розділяти на певні галузі. Увесь вплив руху відбувався трьома потоками, які іноді обєднувалися і створювали єдину потужну течію, проти якої державі було важче боротися. Звязки представників руху із західними журналістами допомогли стати найбільш відомим московському, правозахисному або демократичному рухам, що переважно складалися з представників російської інтелігенції. 1
Серед західних аналітиків українського дисидентського руху існує розбіжність щодо умов, котрі спонукали українців до відкритого протесту. Олександр Мотиль доводить, що до зародження дисидентства в Україні, як і в Радянському Союзі взагалі, спричинився насамперед політичний курс радянського керівництва, особливо хрущовська “ відлига ” й намагання Брежнєва покласти їй край.
Відверто проукраїнська лінія Шелеста, поза всяким сумнівом, давала українській інтелігенції додаткову спонуку висловлювати невдоволення Москвою. Всеволод Ісаєв та Богдан Кравченко підкреслюють, що дисидентство було тісно повязане насамперед із соціально-економічною напруженістю. З огляду на організований Москвою величезний наплив на Україну росіян вони вважають, що конкуренція за вигідну роботу між привілейованими російськими прибульцями та амбіціозними українцями часто схиляла останніх до підтримки вимог дисидентів надати Україні більшої самостійності.
Першими організаціями інакодумців України стали: