Особливості визвольного руху в Боснії та Герцеговині
Информация - История
Другие материалы по предмету История
°д усіма округами Чорного моря”, - писав він. На Берлінському конгресі Англія санкціонувала передачу Боснії та Герцеговини Австро-Угорщині.
Якщо казати про балканську політику Франції та Італії в зазначений період, то можна відмітити той факт, що обидві держави в 70-ті роки були зайняті власними проблемами і проявляли слабкий інтерес до Балкан. Дійсно, для Франції головним завданням було відвернення німецької небезпеки, а Італія ще не відігравала в ту пору провідної ролі у міжнародних відносинах. Франція на першому етапі Східної кризи підтримувала Росію, намагаючись забезпечити собі союзницю проти Німеччини.
В кінці 70-х рр. відбулися зміни зовнішньополітичного курсу Франції. Підтримуючи політику балансування між Англією та Росією, вона стала більше схилятися до союзу з Англією. В 70-ті рр. посилилось проникнення французького капіталу в Туреччину, і Франція виказала небезпеку по поводу успіхів Росії у війні з Туреччиною. На Берлінському конгресі 1787 р. вона зайняла антиросійську політику, виступивши за перегляд рішень Сан-Стефанського договору і погодилась на окупацію Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини. Обєктивно політика Франції на Балканах в цей період також була направлена проти інтересів балканських народів.
Берлінський конгрес підвів риску під Східною кризою 1875-1878 рр., його рішення торкнули інтереси населення Боснії та Герцеговини, території яких без їх бажання були окуповані монархією Габсбургів. З цього моменту остання стає ворогом номер один для боснійців та герцеговинців. Австро-угорський посол в Константинополі Янош Палавичіні констатував, що балканські народи обєднані одним почуттям ненависті до Австро-Угорщини, значно більше, ніж до Туреччини.
Висновки
Визвольні війни, які вели народи Боснії та Герцеговини мали важливе історичне значення для вказаного регіону. Але під час вивчення даної проблеми у нас виникло декілька власних міркувань відносно поставленої проблематики. З вивчаємого матеріалу ми зрозуміли той факт, що якби турецький уряд міг вчасно реагувати та адаптуватися під тогочасні політичні, економічні віяння (розвиток капіталістичних відносин) тобто проводив би розумні економічні реформи, не обмежував би в правах немусульман, надавав би політичної, економічної, релігійної, культурної автономії це б не призвело б, на нашу думку, до таких колосальних політичних подій, які сталися в період 50-70-х рр. ХІХ ст. Загалом ми позитивно оцінюємо намагання народів Боснії та Герцеговини звільнитися від турецького панування. Але ж значним недоліком цих змагань стало те, що що в країні не знайшлося справжнього лідера (можна сказати вождя), за яким би пішли всі верстви населення, і який би користувався неабияким авторитетом у світової спільноти. А так всі старання виявилися марними поставленої мети (визволення від турків та утворення власної держави) не було досягнуто території колишнього Боснійського пашалику згідно рішень Берлінського конгресу було передано Австро Угорщині.
Загалом нам зрозуміла політика європейських країн відносно Боснії та Герцеговини період 50 70-х рр. ХІХ ст. був періодом занепаду старих та розвитку нових імперій на території тогочасної Європи. У відносно невеликих та слаборозвинених європейських країн не було ніякого шансу та альтернативи побудови власної незалежної держави та її розбудови. Це можна сказати і відносно Боснії та Герцеговини. Австро Угорщина була незацікавлена мати у себе на кордоні такого сусіда, який в той же час був би під постійним впливом Росії.
Відносно Росії хотілося б зазначити те, що ця країна завжди була зацікавлена у посиленні своїх прерогатив на Балканському півострові, а також завжди виступала захисником православя в південно європейському регіоні і робила все можливе аби відстояти свій вплив. Але вона втратила занадто багато сил у Кримській війні і не могла претендувати на провідну роль у політичній грі на європейській арені, і тому не змогла в повній мірі втрутитися в новий розподіл Європи. Тому доля Боснії та Герцеговини була вирішена не на її користь.
Список використаних джерел та літератури
- Адо В.И. Берлинский конгресс 1878 г. и помещичье-буржуазное общественное мнение России. //Исторические записки. М., 1961. Т. 69
- Всесвітня історія. Навчальний посібник. К., 2001
- Вяземская Е.К. Российская дипломатия и вопрос об автономии Боснии и Герцеговины в 1876 г. // Советское славяноведение. 1984. - № 1
- Гросул В.Я. Революционная Россия и освободительное движение на Балканах в 70-х годах ХІХ в.// Новая и новейшая история. 1978. - №2
- История дипломатии. Т.1. М., 1985
- История международного рабочего и национально освободительного движения. Ч. 1. М., 1962
- История Югославии. Т. 1. - М., 1963
- Історія західних в південних словян. К., 2001
- Карасев В.Г. Сербский революционный демократ Светозар Маркович.// Ученые записки Института славяноведения АН СССР. М., 1953. Т. 7
- Кримський А.Ю. Історія Туреччини. К., 1996
- Ленин В.И. Полное собрание сочинений. М., 1963. Т. 22
- Манфред А.З. Внешняя политика Франции 1871-1891. М., 1952
- Маркс К. Энгельс Ф. Сочинения. Т. 32. М., 1963
- Милютин Д.А. Дневник. М., 1974
- Нарочницкий А.Л. Балканский кризис 1875-1878 гг. и великие державы. М., 1975
- Никитин С.А. Славянские комитеты в России. М., 1970
- Новая история. М., 1985
- Общественно-политические и культурные связи народов СССР и Югославии. М., 1957
- Огарев Н.П. Избранные социально-политические и философские произведения. М., 1956. Т. 1