Особливості визвольного руху в Боснії та Герцеговині
Информация - История
Другие материалы по предмету История
? двоїстий характер національних війн на Балканах. З одного боку, писав він, вони слугували метою балканської буржуазії і балканських монархій, з іншого боку обєктивно допомагали звільненню народів від Османської імперії. Ще в більшій мірі це визначення відноситься до російсько-турецьких війн. Проводячи їх, царський уряд переслідував загарбницькі ідеї, але послаблення турецької імперії в результаті цих війн було однією з важливих обєктивних передумов для розвитку визвольного руху на Балканах.
Особливо велике значення мала російсько-турецька війна 1877-1878 рр. Військова поразка Османської імперії та визвольна боротьба балканських народів привели її на грань катастрофи, поставив, за словами Енгельса, питання про подальшу долю турецького панування в областях з словянським, грецьким та албанським населенням.
Важливою особливістю боснійсько-герцеговинського визвольного руху цієї пори була його масовість. Основною рушійною силою стало селянство (не тільки православні, й католики, а й мусульмани), яке складало понад 90% населення провінцій, а також торгівці, дрібні підприємці, ремісники, представник інтелігенції та нижчого духовенства. Аграрне питання було віссю внутріполітичного життя Боснії та Герцеговини.
Значну гостроту мало також національне питання. В силу специфіки Боснії та Герцеговини воно прийняло релігійного відтінку. Як вже зазначалося, тут проживали серби, які притримувались православя, хорвати, які сповідували католицизм, та мусульманське населення. Султанська Туреччина навмисно розпалювала релігійну ворожнечу, проводила дискримінаційну політику по відношенню до християнського населення.
В 1874 р. країну охопила небачена за останні 50 років засуха, а на весні 1875 р. на неї обрушились нові стихійні лиха: з-за поганих погодних умов селяни цілих три місяці не могли розпочати польові роботи. В Невесиньї, Гацко та інших місцевостях розпочався голод. Збирачі податків, однак, не припинили поборів, забираючи у селян не тільки залишки зерна, але і все майно. Ще на передодні виступів проходили сутички селян з турецькою адміністрацією, а в липні в Герцеговині спалахнуло повстання, яке охопило потім значну частину території Боснії. В ньому прийняли участь національна сербська буржуазія, яка очолила рух, а також сільська інтелігенція, в містах ремісники та інші верстви.
Повстання 1875-1878 рр. стало кульмінаційним пунктом боснійсько-герцеговинського визвольного руху проти турецького володарювання.
2.2 Етапи повстання 1875 р.
Повстання, яке готувалося на протязі декількох років, розпочалося 5 липня 1875 р. нападом гайдуцького загону Пери Тунгуза на турецький караван біля гори Бишини в Герцеговині. В серпні полумя повстання охопило всю північну та більшу частину південної Герцеговини, а кількість повсталих доходила до 10-12 тисяч чоловік. вони заблокували ряд великих міст та турецьких фортець. В серпні 1875 р. спалахнуло повстання на півночі, а у вересні на південному заході Боснії.
Саме повстання можна розділити на декілька етапів. На початку у повстанні прийняли участь селяни-кмети, які притримувались в основному пасивної тактики. Підіймаючись на боротьбу проти феодалів, вони були погано озброєні і тому слабо протидіяли турецьким військам. Цілими селами повстанці залишали свої місця, емігруючи до Сербії, Чорногорії та Австро-Угорщини. До 1878 р. лише в одній Австро-Угорщині нараховувалось до 110 тисяч біженців з Боснії та Герцеговини.
В Приєдорському краї, який знаходився далеко від державного кордону, селяни рятувалися від карателів у лісах та горах. На цьому етапі руху повстанці, які ще продовжували вірити в справедливість вищих органів турецької влади, звертались нерідко з письмовими жалобами на свавілля відкупщиків податків бахичському паші та босанському валію.
Нова фаза повстання повязана з появою військових загонів (чет), створених боснійськими та герцеговинськими біженцями або добровольцями в Сербії та Чорногорії. Вони вступали активну боротьбу з турецькими військами. Інсургенти створили головний повстанський комітет у м. Градишке,в склад якого увійшли соціалісти Васо Пелаги та Коста Угринчич. Але спроба обєднати сили повстанців не вдалася. В комітеті зявилися протиріччя між соціалістами та буржуазними лібералами, які стояли за компроміс з бегами та виступали проти селянських вимог про переділ поміщицької землі. Командири чет не підкорялися Головному комітету і діяли на свій страх та риск. Це призвело до тимчасової поразки повстанців. Турецький уряд, окрім застосування сили, намагалося відволікти населення від боротьби реформами, які були проведені взимку 1875-1876 рр.
Однак спад повстанського руху продовжувався недовго і вже навесні 1876 р. воно розгорнулося з новою силою. Половинчаті реформи не задовольнили селян, які виступали за радикальне вирішення аграрного питання. Великого впливу на повстанців дав також вступ в червні 1876 р. у війну проти Туреччини Сербії й Чорногорії та прибуття в країну добровольців з інших країн.
Повстання швидко поширювалось. Їм було охоплені не тільки при граничні райони з Сербією та Чорногорією, але і внутрішні території Боснії від Дервенти до Банья Луки, де проживало, головним чином, сербське населення. 30 липня в південно-західній Боснії повстанські загони прийняли рішення про обєднання колишніх турецьких провінцій з Сербією. В Боснію з Сербії прибув полковник Білета Деспотович, якого згодом було проголошено командиром сербського війська та головним управител?/p>