Основні етапи еволюції економічної думки
Реферат - Экономика
Другие рефераты по предмету Экономика
попередників, обґрунтувавши ряд фундаментальних економічних принципів.
Теоретико-методологічні особливості економічних досліджень Ж.Б. Сея знайшли відображення у його основних працях: "Трактат політичної економії, або Простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства" (1803), "Англія та англійці" (1814), "Катехізис політичної економії" (1817), "Повний курс політичної економії" (18281829).
Пропагуючи концепцію економічного лібералізму та гармонії економічних інтересів субєктів ринкової економіки, Ж.Б. Сей:
Чітко виклав своє бачення предмета та методології економічної науки. "Знання істинної природи багатства... всіх труднощів, які доводиться долати для його придбання, знання того, як воно розподіляється в суспільстві, як можна користуватися ним, а також всіх наслідків цих різноманітних факторів, писав учений, становить науку, яку прийнято тепер називати політичною економією"1. Заслугою автора стало визначення політичної економії як науки про виробництво, розподіл та споживання багатства, яке в подальшому набуло широкого визнання.
Започаткував субєктивну концепцію цінності. Трактуючи виробництво як процес впливу людини на природу, результатом якого є створення багатства, Ж.Б. Сей ототожнював товарну форму останнього з сумою корисних речей. На відміну від попередників, французький дослідник не вважав працю вартісною основою товарів, зазначаючи, що А. Сміт зробив хибний висновок стосовно того, що всі вартості є уречевленою людською працею. Наголошуючи на тому, що корисність становить "першооснову цінності" товарів, Ж.Б. Сей писав: "люди визнають за предметом певну цінність... лише щодо його застосування: що ні на що не годиться, тому не дають ніякої ціни".
Трактуючи корисність як "здатність відомих предметів задовольняти різні потреби людини", вчений був переконаний у тому, що "виробництво не створює матерії, але створює корисність", яка "надає предметам цінність". Виходячи з того, що "Цінність кожного предмета, поки вона не встановлена, абсолютно довільна і невизначена"5, французький дослідник вважав мірилом останньої ціну. Він обстоював думку про те, що "ціна предмета слугує... правильною вказівкою корисності, яку люди визнають у предметі, якщо тільки обмін предметами, що між ними відбувається, не порушується ніяким для їх корисності стороннім впливом, подібно до того, як барометр показує атмосферний тиск лише постільки, поскільки ніякий сторонній вплив не порушує впливу атмосфери на нього".
Аналізуючи пропорції обміну, Ж.Б. Сей визначив ціну як результат взаємодії попиту та пропозиції, зазначаючи, що зростання ціни прямо пропорційне попиту і обернено пропорційне пропозиції. На думку французького дослідника, під впливом конкуренції покупців та продавців ціни тяжіють до рівня витрат виробництва, які складаються із оплати виробничих послуг (заробітної плати, прибутку, ренти). Стверджував, що будь-яка праця, спрямована на створення корисностей з допомогою сил природи, капіталу та праці є продуктивною. Вчений не лише завершив критику поглядів фізіократів на продуктивну і непродуктивну працю, але і переглянув підходи А. Сміта до вирішення цієї проблеми. Визначивши критерієм продуктивності корисність, французький дослідник наголошував на тому, що остання може втілюватись як у матеріальній, так і в нематеріальній формах.
Виходячи з того, що виробництво означає продукування корисних послуг, вчений визнавав будь-яку корисну працю (в тому числі працю вчителів, лікарів, торговців) продуктивною.
Обґрунтував теорію трьох факторів виробництва, засновану на ідеї про визначальну роль корисності у формуванні цінності. Зазначаючи, що усі види промислового виробництва "складаються із трьох різних операцій", вчений стверджував, що у процесі виробництва беруть участь три фактори: праця, земля і капітал, кожен з яких надає корисну послугу при створенні цінності. Як "продуктивні послуги" ці фактори є рівноправними джерелами цінності та основними чинниками зростання суспільного багатства. Водночас кожен фактор робить свій внесок у виробництво, створюючи свою частину цінності. Цей внесок (тією мірою, якою його визнано корисним) відображають відповідні факторні доходи.
На думку вченого:
праця породжує заробітну плату як винагороду за послуги робітників; капітал породжує прибуток підприємців як плату за їх продуктивні послуги; земля породжує ренту як відповідну винагороду землевласників. Розвиваючи ідею Сміта про те, що вартість (а значить і ціна) складається із доходів, Ж.Б. Сей відкидав можливість експлуатації за умов вільного підприємництва, Він наголошував на тому, що підприємці, робітники та землевласники взаємодіють і взаємодоповнюють один одного у процесі виробництва. "Господар і робітник, писав Ж.Б. Сей, однаково потребують один одного; оскільки перший не може отримати ніякого прибутку без допомоги другого".
Важливо зазначити, що характеризуючи підприємців як посередників між "продуктивними послугами" і споживачами, які беруться "за свій рахунок, на свій ризик і на свою користь виробити певний продукт", Ж.Б. Сей трактував підприємницький дохід як винагороду за важливу суспільну функцію раціонального поєднання усіх факторів виробництва.
Стверджував, що робітники не можуть претендувати на весь продукт праці, оскільки винагорода за їх внесок обмежується заробітною платою. Визначаючи останню природною ціною