Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

1961. Личные и имущественные правоотношения супругов
Другое Юриспруденция, право, государство

Последняя группа норм имеет чисто семейно-правовой характер. Они касаются права супругов на выбор фамилии. В соответствии со ст.32 СК при заключении брака супруги могут избрать фамилию одного из них в качестве их общей фамилии или сохранить добрачную фамилию. Кроме того, супруги вправе соединить свои фамилии и именоваться двойной фамилией, если законодательство субъекта Российской Федерации, на территории которого заключается брак, не запрещает соединение фамилий. Не допускается соединение фамилий и в случае, если один из супругов уже носит двойную фамилию. В соответствии со сложившейся традицией чаще всего жена принимает фамилию мужа, однако по закону супруги равны в своем выборе. Изменение одним из супругов в течение брака своей фамилии не влечет за собой автоматическую перемену фамилии другого супруга. При расторжении брака каждый из супругов вправе сохранить общую фамилию или восстановить добрачную. Это право также может быть реализовано только в момент расторжения брака, в дальнейшем восстановление добрачной фамилии производится в общем порядке. Право изменить общую фамилию на добрачную принадлежит только тому супругу, который принял общую фамилию при вступлении в брак. Супруг, чью фамилию он носит, не может запретить ему продолжать именоваться этой фамилией после расторжения брака.
1962. Личные неимущественные права
Другое Юриспруденция, право, государство

Гражданско-правовая охрана тайны частной жизни предусмотренная статьей 144 Гражданского кодекса Республики Казахстан содержит норму о том, что гражданин имеет право на охрану тайны личной жизни, в том числе тайны переписки, телефонных переговоров, дневников, заметок, записок, интимной жизни, усыновления, рождения, врачебной, адвокатской тайны, тайны банковских вкладов. Помимо этой общей нормы существует целая совокупность специальных норм, функционирующих в различных сферах общественных отношений и регламентирующих отдельные виды тайн о частной жизни граждан. Так, в соответствии с Законом о нотариате, в обязанности нотариуса входит необходимость сохранять в тайне сведения, которые стали ему известны в связи с осуществлением его профессиональной деятельности. Кодекс о браке и семье предусматривает тайну усыновления. Однако, независимо от того, содержится ли указание о том или ином отдельном виде профессиональной тайны в специальном акте в силу статьи 144 ГК работники любых - медицинских, юридических и других государственных, общественных, а равно частных организаций обязаны сохранять в тайне сведения о частной жизни лица, полученные при выполнении своих профессиональных обязанностей.
1963. Личные неимущественные права авторов Франции
Другое Юриспруденция, право, государство

Дело Дюбюффэ. Управление государственного предприятия Рено и художник Жан Дюбюффэ заключили в 1973 году договор, согласно которому Дюбюффэ обязывался представить предприятию Рено макет, план и рисунки монументального ансамбля, который должен был быть установлен на территории управления предприятия в Булони. Управление закрепило за собой право по своему выбору назначить предприятия-исполнители. Макет был действительно создан, затем принят управлением, но во время возведения монумента было принято решение приостановить работы и даже высказано намерение разрушить то, что уже было построено. На основе права на уважение произведения Дюбюффэ выразил протест и возбудил дело против управления, требуя, чтобы строительство монумента было доведено до конца. Судьи, рассматривавшие дело по существу, отказали в иске по двум причинам: во-первых, Дюбюффэ мог отстаивать свое моральное право лишь на макет, а не на возведенную конструкцию, и, во-вторых, контракт, который он заключил с управлением, давал последнему право вообще не возводить монумент и, тем более, приостановить строительство. Кассационный суд отменил решение суда, рассматривавшего дело по существу. Он нашел, что «автор оригинального макета, по которому было возведено монументальное сооружение, является обладателем личных неимущественных прав на последнее в той степени, в какой его оригинальность зависит от макета и воплощает концепцию автора». В конечном счете, по мнению Кассационного суда, оригинальность макета автоматически отражается в возведенной конструкции, построенной на его основе, и оправдывает охрану последней. Он также отверг мнение судей, рассматривавших дело по существу, которые считали, что Жан Дюбюффэ мог требовать соблюдения личных неимущественных прав на конструкцию лишь при условии приведения доказательств того, что он создал оригинальное произведение именно на этом этапе, а не только во время работы над макетом.
1964. Личные неимущественные права в гражданском праве
Другое Юриспруденция, право, государство

нравственные страдания вроде бы причинены быть не могут. Однако в ст. 152 ГК, предусматривающий защиту чести, достоинства и деловой репутации гражданина, соответственно, применяется и к защите деловой репутации юридического лица. А в числе этих правил предусмотрены не только возмещение убытков, но и компенсация морального вреда. Опираясь на эти положения, Пленум Верховного Суда РФ в постановлении от 20 декабря 1994 г. № 10, специально посвященным вопросам компенсации морального вреда, разъяснил, что правила, регулирующие компенсацию морального вреда в связи с распространением сведений, порочащих деловую репутацию гражданина, применяются и в случаях распространения таких сведений в отношении юридических лиц (см. п. 5 постановления). Иными словами, Пленум склоняется к тому, что моральный вред может быть причинен и юридическому лицу в тех случаях, когда распространены сведения, порочащие деловую репутацию юридического лица, и этот моральный вред подлежит возмещению. Однако в последнее время чаша весов склоняется в пользу того, что моральный вред юридическому лицу, исходя из самой категории морального вреда как причинение физических и нравственных страданий, причинен быть не может. В тех случаях, когда деловой репутации юридического лица нанесен урон распространения каких-либо порочащих сведений, юридическое лицо может требовать возмещения причиненных ему убытков, в том числе и в виде упущенной выгоды. Но размер этих убытков, разумеется, должен быть доказан. А это значительно сложнее, поскольку размер причиненного морального вреда подлежит столь же точной дозировке, как размер убытков1.
1965. Личные права и свободы гражданина по Конституции РФ
Другое Юриспруденция, право, государство

Право неприкосновенности частной жизни содержится в ст. 23, 24 Конституции РФ. В ней устанавливается право человека на личную и семейную тайну, на защиту своей чести и доброго имени. Ни от кого нельзя требовать сведений, касающихся происхождения или деловой активности родственников, интимных связей, источников финансового состояния семьи и т.д. Если честь и доброе имя человека подвергаются унижению или оскорблению, он вправе потребовать через суд наказания или компенсации за моральный ущерб, что предусматривается Уголовным кодексом. Если клеветнические и порочащие человека сведения публикуются в печати, суд вправе обязать тот же печатный орган опубликовать опровержение этих сведений. Каждый имеет право на тайну переписки, телефонных переговоров, почтовых, телеграфных и иных сообщений. Поэтому запрещаются перлюстрация (вскрытие) писем и других почтовых отправлений, подслушивание телефонных разговоров. Сбор, хранение, использование и распространение информации о частной жизни лица без его согласия не допускаются. Эта гарантия как бы ограничивает установленное Конституцией право каждого свободно искать и распространять информацию (ч. 4 ст. 29), но на самом деле противоречия между ними нет. Ключевым элементом всей конструкции служит согласие или несогласие лица на распространение информации о нем. Естественно, например, что политик, артист, ученый не станет возражать против интервью с журналистом, в ходе которого собирается информация для публикации статьи в прессе. Но совсем другое дело, когда журналист собирает информацию, да еще компрометирующую, без ведома интересующего его лица и публикует статью без его согласия. В этом случае Конституция нарушена. Данная гарантия воспрещает государственным и коммерческим организациям собирать и даже хранить досье с компрометирующими то или иное лицо материалами.
1966. Личные права и свободы человека и гражданина в РФ
Другое Юриспруденция, право, государство

Право на жизнь провозглашено международно-правовыми актами о правах человека, конституциями стран мира и рассматривается как неотъемлемое право каждого человека. С точки зрения эволюции системы правовых гарантий права на жизнь, особое значение имеет вопрос о смертной казни. Прежде всего, подчеркнем, что в результате настойчивых и разумных требований общественных и религиозных организаций ряда стран, в их конституциях смертная казнь это процедура законного лишения человека его жизни. Смертная казнь, как мера наказания, запрещена. Это вид уголовного наказания, которое заключается в лишении человека жизни по приговору суда, за совершение особо тяжких преступлений. Данная мера наказания является высшей и исключительной.
1967. Лишение и ограничение родительских прав
Другое Юриспруденция, право, государство

Учитывая, что ограничение родительских прав по общему правилу является временной мерой и что основанием ограничения родительских прав не всегда является виновное поведение родителей, закон (ст. 75 СК) допускает контакты ребенка с родителями, ограниченными в родительских правах.Однако, поскольку родители, ограниченные в родительских правах, утрачивают право на личное воспитание ребенка (ст. 74 СК), их контакты с ним согласно ст. 75 СК могут осуществляться лишь в интересах ребенка и не могут рассматриваться в качестве права, подлежащего обязательной реализации. Такие контакты (свидания, встречи, телефонные переговоры и т.п.) возможны лишь при условии, что они не оказывают на ребенка вредного влияния. В ст. 75 СК не уточняется, что следует понимать под вредным влиянием родителей на детей. Практика показывает, что его формы могут быть самыми различными (нахождение родителя на свидании с ребенком в состоянии алкогольного или наркотического опьянения, подстрекательство ребенка к совершению правонарушений, издевательство над ребенком, вмешательство в процесс воспитания ребенка и т.п.). Указанное условие вполне обоснованно и вызвано необходимостью осуществления определенного контроля за контактами родителей, ограниченными в родительских правах, с детьми, со стороны заинтересованных лиц и органов, несущих ответственность за воспитание ребенка (орган опеки и попечительства, опекун (попечитель), приемные родители ребенка, администрация воспитательного учреждения, где находится ребенок). Не случайно, что от их разрешения (согласия) зависит принципиальная возможность осуществления подобных контактов родителей с ребенком. При этом достаточно согласия одного из перечисленных лиц, непосредственно осуществляющего заботу о ребенке, защиту его прав и интересов.
1968. Ліцензійне провадження
Другое Юриспруденция, право, государство

Більш правильною видається позиція вчених, які позначають ліцензування в якості засобу або способу державного регулювання економіки. Так, Н.А Саниахметова вважає, що ліцензування є одним із засобів державного регулювання підприємницької діяльності . Е.П. Губин відносить ліцензування до адміністративних засобів державного регулювання економіки . Ж. А. Іонова вважає, що за своєю природою ліцензування є мірою прямого адміністративного впливу на господарюючі суб'єкти на відміну, наприклад, від таких економічних регуляторів як податки або митні тарифи, побічно впливає на поведінку особи через інтереси.
1969. Ліцензування зовнішньоекономічних операцій
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Закон України «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну» [Електронний ресурс] // режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=90104&cat_id=73617
2. Закон України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» (із змінами і доповненнями). // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). 1999. №9-10. ст.65.
3. Закон України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» (із змінами і доповненнями). // режим доступу: http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/doc.php?code=331-14
4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (із змінами і доповненнями). // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР). 1991. №29. ст. 377.
5. Багрова І.В., Гетьман О.О., Власик В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Навчальний посібник / За заг. ред. І.В. Багрової. К.: Центр навчальної літератури, 2004. 384 с.
6. Георгіаді Н.Г., Князь С.В. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Львів: Видавництво НУ «Львівська політехніка», 2004. 196 с.
7. Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л., Неживець О. М. К.: Кондор, 2003. 400 с.
8. Гребельник О.П. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності. К.: Центр навчальної літератури, 2005. 696 с.
9. Коломацька С.П. Зовнішньоекономічна діяльність в Україні: правове регулювання та гарантії здійснення. К.: Професіонал, 2004. 288 с.
10. Макуха, С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах глобалізації Харків: Легас, 2008. 352 с.
11. Мачуський В.В., Постульга В.Є. Господарське законодавство. Навч. посіб. К.: КНЕУ, 2004. 275 с.
12. Мельник Т.М. Зовнішня торгівля України: стан та проблеми // Формування ринкових відносин в Україні. 2004. №2. С. 20-24.
13. Науменко В.П., Пашко П.В., Руссков В.А. Митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2006. 394 с.
14. Подцерковний О.П. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації та фінансової кризи // Митна справа. 2009. №2. С.75-80.
1970. Ліцензування та акредитація в системі охорони здоров’я
Другое Юриспруденция, право, государство
Відповідність спеціальним освітнім та кваліфікаційним вимогам може засвідчуватись:
1. дипломом державного зразка про медичну освіту;
2. сертифікатом лікаря-спеціаліста, виданим вищими медичними навчальними закладами, закладами післядипломної освіти III - IV рівнів акредитації відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ України від 19.12.97 N 359 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.01.98 за N 14/2454;
3. посвідченням про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії за спеціальністю, виданим відповідно до Положення про порядок проведення атестації лікарів, затвердженого наказом МОЗ України від 19.12.97 N 359 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.01.98 за N 14/2454;
4. свідоцтвом про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних та фармацевтичних працівників, виданим вищими медичними навчальними закладами (закладами післядипломної освіти) I - III рівнів акредитації відповідно до Положення про Свідоцтво про проходження підвищення кваліфікації та перепідготовки молодших медичних та фармацевтичних спеціалістів, затвердженого наказом МОЗ України від 07.09.93 N 198 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції 31.12.93 за N 208;
5. документом, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю на момент подачі заяви (копія трудової книжки з наявністю даних за останні п'ять років або виписка з неї).
1971. Ліцензування, квотування та митне регулювання зовнішньоекономічної діяльності
Другое Юриспруденция, право, государство
Квотування здійснюється шляхом установлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинний перевищувати обсягу встановленої квоти. в Україні вводяться наступні види експортних (імпортних) квот (контингентів):
1. квоти (контингенти) глобальні квоти, установлювані за товаром (товарами) без указівки конкретних країн (груп країн), у які товар (товари) експортується або з якої він (вони) імпортується;
2. квоти (контингенти) групові квоти, установлювані за товаром (товарами) з визначенням групи країн, у які товар (товари) експортується або з якої він (вони) імпортується;
3. квота експортна (імпортна) граничний обсяг визначеної категорії товарів, що дозволено експортувати з території України (імпортувати на територію України) протягом установленого терміну і який визначається в натуральних чи вартісних одиницях;
4. квоти (контингенти) індивідуальні квоти, установлювані за товаром (товарами) з визначенням конкретної країни, у яку товар (товари) може експортуватися або з якої він (вони) може імпортуватися;
5. квоти антидемпінгові граничний обсяг імпорту в Україну визначеного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового розслідування і/або антидемпінгових заходів, що дозволено імпортувати в Україну протягом установленого терміну і який визначається в натуральних і/або вартісних одиницях виміру;
6. квоти компенсаційні граничний обсяг імпорту в Україну визначеного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидійного розслідування і/або компенсаційних мір, що дозволено імпортувати в Україну протягом установленого терміну і який визначається в натуральних і/або вартісних одиницях виміру.
7. квоти спеціальні граничний обсяг імпорту в Україну визначеного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування і/або спеціальних мір, що дозволено імпортувати в Україну протягом установленого терміну і який визначається в натуральних і/або вартісних одиницях виміру.
1972. Лоббистская деятельность в США в плане урегулирования арабо-израильского конфликта
Другое Юриспруденция, право, государство

Настоящее арабское лобби возникло в США только в 1972 г., когда была создана первая лоббистская организация американских арабов Национальная ассоциация американских арабов (the National Association of Arab-Americans NAAA). NAAA возникла как антипод AIPAC, Американо-израильского комитета по общественным связям, и ее главной задачей было убедить американских законодателей в том, что откровенно произраильская политика не отвечает интересам Соединенных Штатов. Активисты Ассоциации критикуют масштабную американскую помощь Израилю, называя ее пустой тратой средств налогоплательщиков, и акцентируют внимание на тех преимуществах, которые могут принести Соединенным Штатам более тесные отношения с арабскими странами. Следует отметить, что Национальная ассоциация американских арабов всегда признавала право Израиля на существование и выступала за создание независимого палестинского государства. Помимо непосредственного лоббирования конгресса, NAAA занимается самой разнообразной деятельностью: выпускает ряд периодических изданий, посвященных экономической и политической ситуации на Ближнем Востоке; проводит деловые и просветительские семинары; организует культурные мероприятия; отслеживает деятельность СМИ, чтобы не допустить предвзятого освещения событий в регионе или создания негативных стереотипов.
1973. Логічна природа доказування в слідчій і судовій практиці
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -1996.-№30.
2. Кримінальний кодекс України: Чинне законодавство зі змінами та доповн. станом на 1 вересня 2005 р.: (відповідає офіційн. текстові). - К.: Вид. Паливода А. В., 2005.
3. Конституційне законодавство України (законодавчі акти, коментар, офіційне тлумачення): Збірник нормативних актів.: У 2 кн. / Автори-упорядники: С. В. Лінецький, М. І. Мельник, А. М. Ришелюк. - Кн. 2. - К.: Атіка, 2004.
4. Бурчак Ф. Г Квалификация преступлений. -2-е изд., доп. - К.: Политиздат Украиньї, 1985.
5. Вартилецька І. А., Плугатир В. С. Кримінальне право України. Альбом схем: Навч. посіб. /За ред. В. Я. Горбачевського. - К.: Атіка, 2003.
6. Гаухман Л. Д. Квалификация преступлений: закон, теория и практика. - М.: АО "Центр ИнфоР", 2005.
7. Коржанський М. И. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. - 2-е вид. -К.: Атіка, 2002.
8. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -2-ге вид., перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
9. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володькота ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов. / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. -К.: Юридична думка, 2004.
10. Кримінальне право в запитаннях і відповідях. Загальна частина. (Посібник для підготовки до іспитів) / (За загальною редакцією Клименка В. А.). - К.: Атіка, 2003.
11. Кримінальне право України: Загальна частина: Курс лекцій / М. Й. Коржанський - К.: Атіка, 2002.
12. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / Г.В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін.; За ред. П. С. Матишевського та ін. - К.: Юрінком Інтер, 1997.
13. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Баженова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. - перероб. і допов. - К.: Юрінком Інтер, 2005.
14. Кримінальне право України. Особлива частина: Підручник. (Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.) / За ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - К.: Юридична думка, 2004.
15. Кримінальне право України: Навч. посіб. / С. Г Волкотруб, О. М. Омельчук, В. М. Ярін та ін. За ред. О. М. Омельчука. -К.: Наукова думка; Прецедент, 2004.
16. Кудрявцев В. Н. Обіцая теория квалификации преступлений. -М.:ЮРИСТЬ, 2001.
17. Кузнецов В. В., Савченко А. В., Плугатир В. С. Кримінальне право України: питання і задачі (з відповідями) для державних іспитів: Навч. посіб. / за заг. ред. В. Я. Горбачевського. - К.: Атіка, 2004.
18. Кузнецов В. В., Савченко А. В., Плугатир В. С. Кримінальне право України: теоретичний курс і практикум: Навч. посіб. / За заг. ред. В. Я. Горбачевського. -К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.
19. Мальїхин В. И. Квалификация преступлений. Теоретические вопросьі: Учебн. пособие к спецкурсу. - Куйбьішев: Куйбьіш. ун-тет, 1987.
20. Навроцький В. О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. -К.: Атіка, 1999.
21. Навроцький В. О. Наступність кримінального законодавства України (порівняльний аналіз КК України 1960 р. та 2001 р.). -К.: Атіка, 2001.
22. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За загальною редакцією Гончаренка В. Г, Андрушка П. П. - К.: Форум, 2005.
23. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. -3-тє вид., переробл. та доповн. /За ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. - К.: Атіка, 2005.
24. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-те вид., переробл. та доповн. / Відп. ред. С. С. Яценка. - К.: А.С.К., 2005.
25. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М. И. Коржанського - К.: Атіка, 2001.
26. Наумов А. В., Новиченко А. С. Закони логики при квалификации преступлений. - М., 1978.
27. Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (Харків) 25-26 жовтня 2001 р. / Редкол.: В. В. Сташис (голов, ред.) та ін. -К.; X.: Юрінком Інтер, 2002.
28. Осадчий В. І., Плугатир В. С, Кузнецов В. В. Кримінальне право України. Тестові завдання з відповідями: Навчальний посібник / За заг. ред. В. І. Осадчого. -К.: Атіка, 2002.
29. Постанови Пленуму Верховного Суду України у кримінальних справах (1973-2004). Офіційне видання/У поряд. П. П. Пилипчук та ін.; За заг. ред. Голови Верховного Суду України В. Т. Маляренка. - К.: "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004.
30. Практика судів України у кримінальних справах. 1993-1995. -К.: Юрінком, 1996.
31. Савченко А. В. Збірник тестів і завдань для практичних занять з кримінального права України: Особлива частина: Навч. посіб. - К.: Знання України, 2002.
32. Савченко А. В., Кузнецов В. В., Штанько О. Ф. Сучасне кримінальне право України: Курс лекцій.-К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.
33. Сучасне кримінальне право України: нормативно-правові документи та судово-слідча практика: Хрестоматія / Упоряд. А. В. Савченко та ін.; За заг. ред. В. В. Кузнецова. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А. В., 2005.
34. Тарарухин С. А. Квалификация преступлений в судебной и следственной практике.-К.: Юринком, 1995.
35. Шишов О. Ф. Теоретические проблеми квалификации преступлений. - М., 1988.
1974. Локаут, як правове явище
Другое Юриспруденция, право, государство

Вперше локаут було застосовано на початку ХІХ ст. в англомовних країнах. Найбільшого поширення досяг наприкінці ХІХ ст. в Англії і США. Сьогодні локаут визнається, як і страйк, крайнім заходом захисту інтересів, і в різних країнах його використання обмежено різними обставинами, до яких належать мета та мотиви локауту, зміст, тариф, угоди та ін. На відміну від страйку, локаут у більшості країн не зупиняє, а перериває дію трудового договору (конфлікту) працівників, які звільняються. При цьому заробітної плати, пільг позбавляються усі працівники підприємства, установи, включаючи й тих, хто не брав особистої участі у страйку (особи, які перебувають у відпустці, хворі та ін.). На Заході ставлення до локаутів не є однозначним. В ряді країн прийнято спеціальні норми, що регулюють локаути, визначено критерії їх законності. Практика свідчить, що уряди й підприємці провідних західних країн, прагнучи зберегти "соціальний мир", вдаються до масових звільнень найманих працівників у формі локаутів. Соціальні партнери (профспілки і роботодавці) включають у колективні договори й угоди спеціальні статті, в яких зобов'язуються не вдаватися до страйків і локаутів. Отже, в світовій практиці такий засіб врегулювання трудових конфліктів застосовується досить широко: Сполучені Штати Америки, Франція, Японія, ряд інших країн і цей засіб у певній мірі сприяє обмеженню кількості необґрунтованих страйків. Спробуємо зясувати чим же було обумовлено виникнення локаутів у зарубіжних країнах та чому локаути так широко застосовувались. Справа у тому, що згідно із класичними принципами права, якщо працівники готові працювати, а роботодавець не може скористатися їхніми послугами, він перебуває в положенні mora accipiendi і зобов'язаний продовжувати платити заробітну плату, навіть якщо робота не виконується. Якщо застосувати це правило до страйкуючих, роботодавець ризикує понести додаткові фінансові втрати через страйки. Розуміння цього спонукало прецедентне право багатьох країн зробити виняток із зазначеного правила для випадків страйку. У більшості країн роботодавцю надано право призупинити виплату зарплати, якщо в результаті страйку він виявився повністю нездатний забезпечити нормальною роботою працівників, які не беруть участі у страйку. У Бельгії страйк може розглядатися як force majeure (непередбачена, непереборна обставина, що не дозволяє роботодавцю продовжувати виплачувати зарплату). У Нідерландах за офіційного страйку нестрайкуючі працівники не мають права на зарплату, якщо на них впливає результат конфлікту; при неофіційному страйку роботодавець повинен продовжувати виплату зарплати нестрайкуючим працівникам. Роботодавці, що зіткнулися зі страйковим рухом, мають два варіанти дій: або підтримувати функціонування свого бізнесу, або закрити підрозділ, якого стосується страйк, тобто, здійснити локаут. Як правило, роботодавці намагаються зберегти функціонування свого бізнесу під час страйку, використовуючи працівників, які не беруть участі у страйку, підрядників або наймаючи нових працівників. У багатьох країнах закон забороняє державним службам зайнятості і приватним агентствам зайнятості відправляти працівників на вакансії, що з'являються в результаті страйку. Найбільш потужним знаряддям роботодавця у боротьбі зі страйками є локаут. При проведенні роботодавцем локауту працівники позбавлені можливості працювати поки конфлікт не буде врегульовано. Вони втрачають свою зарплату, однак трудовий договір не втрачає силу. Як вже зазначалося на заході розрізняються два типи локауту. Перший це наступальний локаут, що використовується роботодавцями для нав'язування своїх умов праці працівникам (наприклад, при зміні умов праці), навіть якщо профспілки не вдалися до страйку. Другий тип локауту оборонний. Він розглядається як реакція роботодавця на страйк і має місце при відмові роботодавців від функціонування підприємства і, таким чином, узаконення невиплати заробітної плати в тих випадках, коли це стало неможливо через проведення працівниками страйку [18]. Загалом, застосування локауту як знаряддя боротьби досить суперечливе. Так, у Португалії локаути заборонені Конституцією, а в Греції законодавчо. У Франції локаути, в основному, також незаконні, проте судові прецеденти створили невелику лазівку для оборонних локаутів або локаутів з метою забезпечення безпеки. У деяких країнах (Великобританія, Ірландія, Бельгія) законодавством навмисно передбачено правовий простір для застосування локаутів, але в цих країнах локаути практично не застосовуються. У деяких країнах, де локаути ніколи не застосовуються (Нідерланди, Люксембург), їх правовий статус неясний. У багатьох країнах заборонені наступальні локаути, а оборонні дозволені (з деякими застереженнями). Так, в Іспанії визнається можливість оборонного локауту у разі страйку або нерегулярної роботи при виникненні виняткових обставин (наприклад, при виникненні загрози насильства стосовно персоналу). У низці країн (Мексика, Швеція) конституції однозначно визнають локаути. Стосовно міжнародного законодавства: локаут не згаданий у Міжнародній Угоді з економічних, соціальних і культурних прав, проте чітко визначений у Європейській Соціальній Хартії Ради Європи (Стаття 6.4) [29]. У Німеччині, Скандинавських країнах, США і Новій Зеландії локаути все ще використовуються при виникненні трудових конфліктів, іноді дуже ефективно. У цих країнах локаут переважно вважається законним [8]. У Скандинавських країнах рівень свободи у виборі засобів впливу однаковий для обох сторін. У Швеції локаути, як і страйки, можуть застосовуватися як наступальна зброя. Ідеї «формального паритету/симетрії» дотримуються і в Канаді, а в США і Новій Зеландії локаути повністю дозволені. У Німеччині прецедентне право накладає кілька більш детальних обмежень на використання локаутів, ґрунтуючись на погляді, що до страйків і локауту треба ставитися по-різному для того, щоб урівноважити баланс сил. Локаути дозволені тільки тоді, коли необхідно врівноважити баланс сил, і лише після повідомлення і консультацій із соціальним партнером [28]. Таким чином, прецедентне право обмежує використання, так званого, оборонного локауту, в той час, як наступальний локаут повністю заборонений. Подібна до німецької ситуація в Ізраїлі: для того щоб бути законним, локаут повинен бути тільки оборонним і бути результатом необхідності. У Японії переважає думка, що наступальні локаути незаконні, але оборонні дозволені, коли на роботодавця чиниться значний тиск [8]. Ст. 415 Трудового кодексу Російської Федерації та ст. 19 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів" від 23 листопада 1995 р. №175-ФЗ забороняють, але головним чином дають визначення локауту - це звільнення страйкуючих працівників або працівників, які беруть участь у колективному трудовому спорі, а також ліквідацію або реорганізацію організації, філії, представництва на період проведення страйку [23, 24].
1975. Льготы для юридических лиц. Единый социальный налог
Другое Юриспруденция, право, государство

При расчете сумм ЕСН следует учесть, что Федеральным законом от 15 декабря 2001 года №167-ФЗ "Об обязательном пенсионном страховании в Российской Федерации" установлено, что налоговой базой для начисления взносов на обязательное пенсионное страхование является налоговая база по ЕСН. В соответствии с Постановлением Президиума Высшего Арбитражного Суда Российской Федерации от 20 января 2004 года №11420/03 в размер облагаемой единым социальным налогом базы не включаются суммы, от уплаты налога с которых налогоплательщик освобожден в соответствии со статьей 239 НК РФ, так как размер налоговой базы уменьшается при этом на сумму льготы. Применяемая в таком случае налоговая ставка определяется исходя из размера налоговой базы, оставшейся после произведенного вычета суммы льготы.
1976. Льготы для юридических лиц. Налог на имущество
Другое Юриспруденция, право, государство

В Письме от 21 октября 2004 года №03-06-01-04/75 Минфин Российской Федерации указывает, что к объектам инженерной инфраструктуры жилищно-коммунального комплекса относятся основные фонды предприятий и организаций, предоставляющих жилищно-коммунальные услуги. В состав данных предприятий и организаций, как указывает Минфин, входят организации любой формы собственности, организационно-правовой формы и ведомственной принадлежности, осуществляющие обслуживание и ремонт общего имущества многоквартирного дома, электроснабжения, отопления, горячего водоснабжения, газоснабжения, водоснабжения, водоотведения, дорожно-мостового хозяйства и инженерной защиты, услуги зеленого хозяйства и декоративного цветоводства, санитарно-гигиенической очистки территорий городов и других поселений. Вывод Минфина основан на Инструкции по заполнению формы федерального государственного статистического наблюдения №22-ЖКХ (сводная) "Сведения о работе жилищно-коммунальных организаций в условиях реформы", утвержденной Постановлением Госкомстата Российской Федерации от 3 декабря 2001 года №93 "Об утверждении Инструкции по заполнению формы федерального государственного статистического наблюдения за работой жилищно-коммунальных организаций в условиях реформы".
1977. Льготы по налогу на прибыль для производителей сельскохозяйственной продукции и организаций, осуществляющих деятельность в сельской местности
Другое Юриспруденция, право, государство

В целях создания условий для развития сельского хозяйства Республики Беларусь и привлечения инвестиций Указом Президента Республики Беларусь от 24 июня 2008 г. N 350 "О привлечении инвестиций в сельскохозяйственное производство", с изменениями и дополнениями, участники либо собственники имущества юридических лиц, приобретшие с 1 января 2006 г. по 31 декабря 2010 г. в установленном порядке путем реорганизации, покупки, безвозмездной передачи предприятий как имущественных комплексов сельскохозяйственных организаций права и обязанности этих организаций, при передаче этим юридическим лицам техники и запасных частей к ней, зданий и сооружений специализированных сельскохозяйственного назначения в течение двух лет с даты их приобретения не утрачивают право на применение льготы по уплате налога на прибыль в части прибыли, направленной на финансирование капитальных вложений, установленной подпунктом 1.1 пункта 1 статьи 140 Кодекса.
1978. Льготы по системе социального обеспечения
Другое Юриспруденция, право, государство
Гражданам, заболевшим и перенесшим лучевую болезнь, вызванную последствиями катастрофы на Чернобыльской АЭС, а также инвалидам, в отношении которых установлена причинная связь наступившей инвалидности с Чернобыльской катастрофой. Они имеют право на:
1. бесплатное получение лекарств по рецептам врачей; ежегодное бесплатное обеспечение санаторно-курортным лечением или получение денежной компенсации в размере средней стоимости путевки; бесплатный проезд на транспорте (кроме такси) от места жительства до места лечения, диспансерного, амбулаторного или клинического обследования и обратно.
2. возмещение органами социальной защиты расходов, связанных с обслуживанием на дому больного, нуждающегося по медицинскому заключению в постороннем уходе.
3. выплату пособия по временной нетрудоспособности в размере 100% заработной платы.
4. выплату работающим инвалидам пособия по временной нетрудоспособности до 4 месяцев подряд или 5 месяцев в календарном году.
5. использование ежегодного отпуска в удобное для них время, а также получение ежегодного дополнительного отпуска продолжительностью 14 календарных дней с сохранением заработной платы.
6. внеочередное обеспечение жилой площадью нуждающихся в улучшении жилищных условий в течение года, а также на дополнительную жилую площадь в виде отдельной комнаты; передачу безвозмездно в частную собственность занимаемых ими квартир в домах государственного жилищного фонда.
7. преимущественное оставление на работе при сокращении штата или численности работников.
8. первоочередное бесплатное выделение автомобиля.
9. бесплатный проезд на городском общественном транспорте (кроме такси), железнодорожном, автомобильном и водном транспорте пригородного сообщения.
10. внеочередную установку телефона.
11. освобождение от уплаты подоходного налога и др.
1979. М. Цицерон, А.Августин, Ф.Аквинсий о праве и законах
Другое Юриспруденция, право, государство

С этой позиции «истинного популяра» и борца за «всеобщее согласие» и благо государства он атаковал своих политических противников, в частности таких лжепопуляров, по его оценке, как Рулл, Катилина, Клодий. За его ведущую роль по подавлению «заговора Катилины» Цицерон получил от народного собрания благодарность и почетный титул «отец отечества». Это было в 63 г. до н. э., а в 58 г. до н. э. при трибунате Клодия Цицерон был вынужден покинуть Рим, куда он снова возвратился лишь через 17 месяцев, когда Клодий потерял свое влияние. В конце 50-х гг. Цицерон выступал против всевластия триумвиров (Помпея, Цезаря и Красса) и возможной военной диктатуры. В 40-х гг. установление режима личной власти Цезаря он расценил как «ночь республики», «утрату свободы в государстве» и тиранию. Убийство Цезаря (44 г. до н. э.) он встретил с радостью. Хотя Цицерон и не был в числе заговорщиков, однако последние считали его своим человеком и после убийства Цезаря в сенате выкрикивали «Цицерон!» в знак восстановления свободы.
1980. Мажоритарні виборчі системи
Другое Юриспруденция, право, государство

Розглянемо перший спосіб подолання нерезультативності мажоритарної системи абсолютної більшості. Такий різновид системи абсолютної більшості, який застосовується у Франції для виборів Національної Асамблеї та президента, отримав назву система двотурового голосування. За цієї системи повторне голосування відбувається незабаром після першого в разі, якщо жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості в першому турі. Правила, які визначають, хто має право на участь у другому турі, бувають неоднакові. Так, за часів Третьої Французької Республіки у другому турі міг брати участь кожен кандидат незалежно від того, чи балотувався він у першому турі. Зараз, у Пятій Республіці на виборах до Національної Асамблеї до другого туру допускаються лише ті кандидати, які під час першого голосування набрали щонайменше 12,5% голосів всіх зареєстрованих виборців, тобто близько 15 % голосів тих, хто прийшов на виборчі дільниці. За таких умов у другому турі теоретично могли брати участь не два, а скільки завгодно кандидатів, що перейшли визначений законом барєр. Очевидно, що таку систему не можна назвати чисто мажоритарною. Однак на практиці з початку 60-х років на участь у другому турі в більшості округів могли претендувати лише по два кандидати, так що в другому турі один з них отримував абсолютну більшість.

Blog

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство