Geum.ru

Контрольная работа по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 141. Виды норм права
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    нормативно-правовые акты

    1. Закон Российской Федерации «О пенсионном обеспечении лиц, проходивших военную службу, службу в органах внутренних дел, Государственной противопожарной службе, органах по контролю за оборотом наркотических средств и психотропных веществ, учреждениях и органах уголовно-исполнительной системы, и их семей» (по состоянию на 10 февраля 2007 года). Новосибирск: Сиб. унив. изд-во, 2007. 32 с.
    2. Конституция Российской Федерации. М., «Издательство ЭЛИТ», 2006. 40 с.
    3. Российская Федерация. Законы. Гражданский кодекс Российской Федерации. Части первая, вторая и третья. Москва: Омега-Л, 2006. 442 с.
    4. Российская Федерация. Законы. Уголовный кодекс Российской Федерации. Москва : Омега-Л, 2006. -176 с.
    5. Трудовой кодекс Российской Федерации: Новая редакция (по состоянию на 1 февраля 2007 года). Новосибирск: Сиб. унив. изд-во, 2007. - 240 с.
    6. Федеральный закон «О социальной защите инвалидов в Российской Федерации» (по состоянию на 25 февраля 2007 года). Новосибирск: Сиб. унив. изд-во, 2007. 26 с.
  • 142. Виды ответственности за нарушение налогового законодательства
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Уклонение от уплаты налогов и (или) сборов с физического лица путем непредставления налоговой декларации или иных документов, представление которых в соответствии с законодательством Российской Федерации о налогах и сборах является обязательным, либо путем включения в налоговую декларацию или такие документы заведомо ложных сведений, совершенное в крупном размере- штраф в размере от ста тысяч до трехсот тысяч рублей или в размере заработной платы или иного дохода осужденного за период от одного года до двух лет, либо арест на срок от четырех до шести месяцев, либо лишение свободы на срок до одного года То же деяние, совершенное в особо крупном размере, - штраф в размере от двухсот тысяч до пятисот тысяч рублей или в размер заработной платы или иного дохода осужденного за период от восемнадцати месяцев до трех лет либо лишение свободы на срок до трех лет

  • 143. Виды подделок документов и их распознание
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Организации в своей работе могут воспользоваться системой учета поддельных документов, организованной органами МВД России. В органах внутренних дел для решения задач по раскрытию и расследованию преступлений организован криминалистический учет определенных объектов, к числу которых относится и ряд документов. Основное назначение криминалистического учета документов состоит в обнаружении поддельных документов и пресечении преступной деятельности использующих их лиц, в установлении лиц, занимающихся подделкой некоторых документов, и решении других задач, связанных с расследованием преступлений. В рамках МВД России организован учет поддельных документов, изготовленных полиграфическим способом, учет паспортов разыскиваемых лиц и утраченных паспортов, учет похищенных и утраченных технических паспортов на транспортные средства. Учету подлежат бланки поддельных документов, изготовленных с использованием полиграфической или иной множительной техники, клише, набора типографских литер. Ведение подобного учета позволяет установить единый источник прохождения поддельных документов, отпечатанных с одного набора, клише или с использованием одного и того же множительного аппарата. В рамках МВД, ГУВД, УВД функционирует централизованно-местный учет паспортов разыскиваемых лиц и утраченных паспортов - автоматизированная информационно-поисковая система "Паспорт" (АИПС "Паспорт"). В АИПС "Дорожное движение" имеется подсистема "Техдокумент", в которой сосредоточены сведения о похищенных и утраченных технических паспортах на транспортные средства, счетах-справках магазинов и приобретении транспортных средств. Использование сведений этого учета позволяет выявлять случаи подделки и кражи технических паспортов и документов о приобретении транспортного средства. Кроме этого, в экспертно-криминалистических подразделениях органов внутренних дел ведутся учеты поддельных медицинских рецептов на получение наркотических и сильнодействующих лекарственных препаратов и образцов почерков подделывающих их лиц. С помощью этих учетов удается установить подделанные одним и тем же лицом рецепты и используемые для их подделки средства. Коллекция образцов почерка позволяет установить исполнителя рукописного текста рецепта. Таким образом, в настоящее время предприняты достаточно эффективные средства и методы защиты документов от подделок. Но никто не застрахован от подобных случаев в любой сфере общественных отношений.

  • 144. Виды прав на землю и их государственная регламентация
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    В безвозмездное срочное пользование земельные участки могут предоставляться:

    1. государственным и муниципальным учреждениям, федеральным казенным предприятиям, а также органам государственной власти и местного самоуправления на срок не более одного года;
    2. гражданам и юридическим лицам на основании договора из земель, находящихся в собственности иных граждан или юридических лиц;
    3. работникам организаций отдельных отраслей экономики, в том числе организаций транспорта, лесного хозяйства, лесной промышленности, охотничьих хозяйств, государственных природных заповедников и национальных парков, в виде служебных наделов. Служебные наделы предоставляются работникам таких организаций на время установления трудовых отношений на основании заявлений работников по решению организаций из числа принадлежащих им земельных участков.
  • 145. Виды права собственности в зависимости от числа собственников. Индивидуальная (персональная) и общая собственность
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    В частности, основаниями возникновения права общей долевой собственности могут быть:

    1. общее создание двумя или более лицами общей вещи или ее переработка, кроме случаев, предусмотренных законом (ст.ст. 331, 332 ГК Украины, часть 2 ст. 17 Закона Украины «О собственности»);
    2. получение плодов от общей вещи или доходов от общего имущества, если эти плоды или доходы не разделены между участниками общей долевой собственности (ст. 359 ГК Украины);
    3. приобретение несколькими лицами неделимой вещи;
    4. соглашение супругов (бывших супругов) об определении размера долей в общей совместной собственности или решение суда об определении размера долей неделимой вещи, принадлежащей супругам (бывшим супругам) на праве общей совместной собственности;
    5. брачный договор, которым установлен режим общей совместной собственности для того или иного имущества;
    6. отчуждение собственником доли в праве собственности на вещь;
    7. наследование двумя или более лицами при условии, что унаследованное имущество не разделено между наследниками.
  • 146. Виды правовых норм
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    По полноте изложения норм права в статьях нормативно-правовых актов различают следующие формы:

    1. полная (прямая). В статье при этой форме содержаться все необходимые элементы нормы права без отсылок к другим статьям. Например, в статье 99 Жилищного кодекса Украины указано: В случае прекращения действия договора найма жилого помещения, поднаниматель и члены его семьи (а также временные жильцы) обязаны немедленно освободить занимаемое помещение.[2,54]. В случае отказа они подлежат вселению в судебном порядке, а из домов грозящих обвалом, - в административном порядке.
    2. Отсылочная. В статье содержатся не все элементы нормы права, то есть отсылка к другим статьям этого акта, где имеются недостающие сведения. Например, ст.138 «Объявление розыска обвиняемого» Уголовно-процессуального кодекса Украины гласит: Если место пребывания лица, в отношении которого вынесено постановление о привлечении его по делу в качестве обвиняемого, не установлено, следователь объявляет розыск.[10].
    3. Бланкетная. В статье содержится отсылка не к какому-то конкретному нормативному предписанию данного закона, а к другому нормативному акту. Например, в ст.2 Закона Украины «О залоге» указывается: «Отношения залога, не предусмотренные этим законом, регулируются другими актами законодательства Украины».
  • 147. Виды превышения должностных полномочий
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Признак совершения преступления с использованием своего служебного положения отсутствует в случае присвоения или растраты принадлежащего физическому лицу (в том числе индивидуальному предпринимателю без образования юридического лица) имущества, которое было вверено им другому физическому лицу на основании гражданско-правовых договоров аренды, подряда, комиссии, перевозки, хранения и др. или трудового договора (п. 24 Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 27.12.2007 N 51 "О судебной практике по делам о мошенничестве, присвоении и растрате").2.г)Значительный ущерб гражданину в статьях настоящей главы определяется с учетом его имущественного положения, но не может составлять менее двух тысяч пятисот рублей. (п. 2 примечания к ст. 158 УК).3а)Угроза заведомо негодным оружием или имитацией оружия (например, макетом пистолета или стартовым пистолетом) без намерения использовать эти предметы для нанесения телесных повреждений, опасных для жизни или здоровья, не может рассматриваться как вооруженный разбой. Однако, учитывая, что потерпевший субъективно воспринимает нападение как реально угрожающее его жизни или здоровью, такое нападение должно квалифицироваться как разбой, предусмотренный ч. 1 ст. 162 УК (Постановление Пленума Верховного Суда РФ от 27.12.2002 N 29"О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое").4б)Мошенничество, то есть хищение чужого имущества или приобретение права на чужое имущество путем обмана или злоупотребления доверием (п. 1 ст. 159 УК).5б)Объективная сторона кражи заключается в тайном хищении чужого имущества. Под хищением применительно к краже понимается тайное ненасильственное изъятие чужого имущества. Вопрос о том, является ли хищение тайным, должен решаться на основании субъективного критерия, т.е. исходя из восприятия ситуации хищения самим виновным. "Как тайное хищение чужого имущества (кража) следует квалифицировать действия лица, совершившего незаконное изъятие имущества в отсутствие собственника или иного владельца этого имущества, или посторонних лиц либо хотя и в их присутствии, но незаметно для них. В тех случаях, когда указанные лица видели, что совершается хищение, однако виновный, исходя из окружающей обстановки, полагал, что действует тайно, содеянное также является тайным хищением чужого имущества" (п. 2 Постановления Пленума Верховного Суда РФ от 27.12.2002 N 29 "О судебной практике по делам о краже, грабеже и разбое").

  • 148. Виды соучастников
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Личные цели организатора могут и не совпадать с целями конкретных исполнителей; тем не менее он должен отвечать за все, что соответствует целям, которые были внушены непосредственным исполнителям преступного деяния. Так, лицо, организующее разбой, может лично преследовать цель мести, однако отвечать оно должно за организацию корыстного преступного деяния. Здесь необходимо подчеркнуть, что главным признаком субъективной стороны организатора является намерение совершить преступление. Если представить себе место совершения преступления сценой, на которой разыгрывается трагедия, то организатора можно сравнить с режиссером-постановщиком. Он готовит ее, распределяет роли, дает указания актерам до и в процессе игры, хотя сам находится за кулисами. Он может вообще не значиться в числе действующих лиц, а может исполнять второстепенную роль, но от этого он не перестает быть главной пружиной в развитии действия и несет полную ответственность за успех или неудачу спектакля. В подавляющем большинстве случаев организатор это главный инициатор, основной распорядитель и автор плана преступного деяния. Зачастую он выступает и в качестве воспитателя преступных наклонностей и привычек у других лиц.[1.,251]

  • 149. Виды трудового договора
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Согласно статьи 70 ТК РФ испытание при приеме на работу не устанавливается для:

    • лиц, избранных по конкурсу на замещение соответствующей должности, проведенному в порядке, установленном трудовым законодательством и иными нормативными правовыми актами, содержащими нормы трудового права;
    • беременных женщин и женщин, имеющих детей в возрасте до полутора лет;
    • лиц, не достигших возраста восемнадцати лет;
    • лиц, окончивших имеющие государственную аккредитацию образовательные учреждения начального, среднего и высшего профессионального образования и впервые поступающих на работу по полученной специальности в течение одного года со дня окончания образовательного учреждения;
    • лиц, избранных на выборную должность на оплачиваемую работу;
    • лиц, приглашенных на работу в порядке перевода от другого работодателя по согласованию между работодателями;
    • лиц, заключающих трудовой договор на срок до двух месяцев;
    • иных лиц в случаях, предусмотренных настоящим Кодексом, иными федеральными законами, коллективным договором.
  • 150. Виды уголовного наказания
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Восстановление социальной справедливости путем наказания осужденного осуществляется применительно как к обществу в целом, так и к потерпевшему в частности. Социальная справедливость в обществе восстанавливается в возможных пределах: государство частично возмещает причиненный ущерб за счет штрафа, конфискации имущества, исправительных работ и других видов наказания; граждане убеждаются в том, что государство способно обеспечить наказание преступника, и наказывает его в соответствии с законом, исходя из рациональных и социопсихологических соображений, то есть, учитывая начала гуманизма, соразмерности, эффективности. По отношению к потерпевшему социальная справедливость восстанавливается путем защиты его законных интересов и прав, нарушенных преступлением. Реализуя эту цель, наказание должно обеспечить возможность возмещения причиненного вреда и в возможных пределах - соразмерность лишения или ограничения прав и свобод осужденного страданиям потерпевшего, которые он вынужденно претерпел вследствие совершенного преступления. В библейские и древнерусские времена, а ныне в мусульманском праве подобная соразмерность примитивно определялась «правилом Талиона»: «око за око», «зуб за зуб», «телесные повреждения - телесные наказания». В цивилизованном уголовном законодательстве и правосудии соразмерность преступлений и наказаний означает, что за тяжкое причинение вреда жизни и здоровью следует лишение свободы либо ограничение таковой, которые неизбежно несут в себе не только полную либо частичную изоляцию от общества, но и немалые физические и психологические лишения осужденным. Корыстные преступления санкционируются законодателем и судом в виде штрафов, конфискаций имущества, то есть имущественных наказаний. Служебные преступления влекут соответственно «трудовые» наказания - исправительные или обязательные работы, запрещение занимать определенную должность или заниматься определенной должностью.

  • 151. Виды юридических лиц
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    В основе создания полных и коммандитных товариществ, обществ с ограниченной и дополнительной ответственностью, некоммерческих объединений юридических лиц (ассоциаций и союзов) и некоммерческих партнерств лежит учредительный договор, посредством которого также могут создаваться негосударственные учреждения, фонды и автономные некоммерческие организации, если их учредителями являются двое или несколько физических (юридических) лиц. В соответствии с учредительным договором стороны (учредители) обязуются друг перед другом создать юридическое лицо, определяют порядок совместной деятельности по его созданию, условия передачи в его собственность (полное хозяйственное ведение или оперативное управление) своего имущества, порядок выхода из его состава и принятия в состав объединения новых участников и другие условия своего участия в деятельности данной организации. Если полученная юридическим лицом прибыль подлежит распределению между учредителями, они устанавливают порядок распределения этой прибыли. Одновременно с этим в договоре определяются условия и порядок распределения между учредителями убытков от деятельности организации (п. 2 ст. 52 ГК РФ). От договора о совместной деятельности учредительный договор отличается тем, что его действие не заканчивается после регистрации юридического лица, а продолжается на протяжении всего времени существования организации. Таким образом, учредительный договор, определяющий внутренние отношения между участниками объединения, действует параллельно с уставом, который в этом случае рассматривается как составная часть договора о создании юридического лица.

  • 152. Виды юридических лиц. Организационно-правовые формы
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Формы, в которых могут создаваться организации, и их наиболее существенные отличительные черты отражены в Гражданском Кодексе. Создание, деятельность и ликвидация предприятия, созданного в конкретной организационно-правовой форме, регулируется отдельным федеральным законами или иными нормативными актами. Юридические лица, являющиеся коммерческими организациями, могут создаваться в форме хозяйственных товариществ и обществ, производственных кооперативов, государственных и муниципальных унитарных предприятий. Юридические лица, являющиеся некоммерческими организациями, могут создаваться в форме потребительских кооперативов, общественных или религиозных организаций (объединений), финансируемых собственником учреждений, благотворительных и иных фондов, а также в других формах, предусмотренных законом. вид форма юридическое лицо

  • 153. Виктимология
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Российское законодательство в основу систематизации преступлений впервые положило приоритет охраны прав и интересов личности над интересами общества и государства. Данное положение полностью согласуется, во-первых, с Конституцией РФ, провозгласившей, что высшей ценностью является человек, его права и свободы, а их признание, соблюдение и защита являются обязанностью государства; во-вторых, это отвечает духу официальной идеологии, и, наконец, приведенное положение одобряется на уровне индивидуального сознания российского гражданина. Постановка человека и его прав и свобод на первое место в системе ценностей, охраняемых уголовным правом, не игнорирует общественные отношения как объект преступного посягательства, но они имеют значение лишь постольку, поскольку обеспечивают интересы личности1. Из всех ценностей, которыми наделила природа человека, наиболее важной является жизнь, и потому любое, а тем более преступное, лишение жизни человека есть величайшее зло перед природой, обществом и человеком. Высокая степень общественной опасности, в частности, такого преступления, как убийство, и проявляется в том, что посягательство осуществляется на самый ценный объект уголовно-правовой охраны - жизнь человека. В этой связи нет ничего удивительного в том, что убийство отнесено уголовным законом к категории особо тяжких преступлений, за которые предусмотрено наказание в виде длительного (до пожизненного) лишения свободы или смертная казнь. Установление столь сурового наказания обязывает следственно судебные органы тщательно анализировать все обстоятельства совершения убийств, постольку поверхностное исследование доказательств по делу и существенных обстоятельств

  • 154. Виникнення держави. Юридичний факт
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Цивільне законодавство пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин і з подіями, тобто обставинами, які виникають, розвиваються і припиняються незалежно від волі суб'єкта (суб'єктів), у відношенні якого (яких) можуть виникнути певні правові наслідки. Подія може виникнути і в результаті дії людини. Наприклад, пожежа житлового будинку, що виник в результаті підпалу. У даному випадку підпал є подією для власника будинку, але не для палія, яка вчинила протиправну дію. У залежності від того, обумовлено виникнення подій волею людини чи ні, події прийнято підрозділяти на абсолютні та відносні. Абсолютні події такі явища, виникнення яких не залежить від людини: повінь, землетрус, снігові замети, закінчення часу і т.п. Відносні події такі явища, які виникають в результаті дії осіб, але розвиваються незалежно від їх дій. Наприклад, настання смерті в результаті заподіяння тілесних ушкоджень. Отже, подія відрізняється від дії не стільки за характером їх походження, скільки характером розвитку процесу цих явищ. Події носять неволевой характер у своєму процесі, незалежно від причини їх виникнення, тоді як дії є вольовими не тільки у своїй причини, а й у своєму процесі Досить значний вплив на виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин надають терміни, тобто відрізки часу, мають початок, тривалість перебігу і закінчення. Термін об'єктивна категорія, яка не залежить від волі і діяльності суб'єктів цивільних правовідносин. Разом з тим терміни не є особливими юридичними фактами, існуючими поряд з подіями і діями. Вони відносяться до відносних подій, оскільки, говорячи про терміни, не можна взагалі заперечувати впливу на них волі людей. Терміни є вольовими за їхнім визначенням: тривалість термінів, їх межі встановлюються нормами цивільного законодавства, угодою сторін, судом. У залежності від наслідків юридичні факти діляться на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі і правовосстанавлівающіе. Правостворюючі є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує виникнення цивільних правовідносин. Так, однією з підстав набуття права власності на нерухоме майно є набувальна давність. Якщо громадянин, який не є власником майна, володіє ним добросовісно, відкрито і безперервно не менше 15 років, то він набуває на це майно право власності. Правозмінюючі юридичні факти такі юридичні факти, настання яких тягне за собою зміну цивільних правовідносин. Так, передача товару неналежної якості може спричинити за собою відповідне зменшення купівельної ціни. Правоприпиняючі є такі юридичні факти, з настанням яких цивільне законодавство пов'язує припинення цивільних правовідносин. Обставини, з якими може бути пов'язане припинення цивільних правовідносин, різноманітні. Наприклад, надання відступного може спричинити за собою припинення зобов'язання; визнання індивідуального підприємця, який є комісіонером, неспроможним (банкрутом) тягне припинення договору комісії. Правовідновлюючи юридичні факти такі юридичні факти, з настанням яких закон пов'язує відновлення прав та обов'язків, втрачених раніше суб'єктом цивільних правовідносин. Наприклад, явка особи, визнаної безвісно відсутньою, призводить до відновлення деяких цивільних правовідносин. Особливістю цих юридичних фактів є те, що вони не породжують нового, а відновлюють раніше припинило існування правовідносини в межах його колишнього існування. У науці цивільного права крім юридичних подій та юридичних дій виділяють так звані факти-стану. Це досить складна правова категорія, природа якої достатньо не з'ясована. Проте стану не є якоюсь особливою різновидом юридичних фактів поряд з подіями і діями. Ці юридичні факти характеризуються відносною стабільністю і тривалим періодом існування, протягом якого неодноразово, самостійно або разом з іншими юридичними фактами породжують цивільно-правові наслідки. Прикладами станів є: стан в шлюбі, спорідненості, утриманство, непрацездатність і ін. Класифікація юридичних фактів може здійснюватися: а) за тих наслідків, які вони тягнуть, і б) по властивості самих юридичних фактів. Класифікація за тих наслідків, які тягнуть юридичні факти, не викликає труднощів, але і не має великого практичного значення. З цієї точки зору різняться юридичні факти, що встановлюють правовідносини, факти, що змінюють правовідносини, і факти, що припиняють правовідносини Ч Зміна вже існуючих правовідносин може стосуватися суб'єктів права або суб'єктів обов'язки (перехід прав чинності успадкування, дарування, заміна зобов'язаного особи іншою чинності угоди і т.п.). Зміна правовідносини може торкатися також зміст прав і обов'язків сгорон (розширення обов'язків сторін щодо нової угоди, заміна одного обов'язку іншої, наприклад заміна зобов'язання передати право власності на річ зобов'язанням відшкодувати збитки, зміна термінів і т.п.). А.Ф.Клейнмап до трьох зазначених видів юридичних фактів приєднує четвертий: факти, «що перешкоджають виникненню прав і обов'язків». До них він відносить «такі факти, за наявності яких угода є недійсною: недієздатність, примус, обман, помилка, кабального, удаваної угоди і т.п.» Проте неважко помітити, що включення в класифікацію юридичних фактів згаданої четвертої категорії не узгоджується з визначенням юридичних фактів, як наведеним вище, так і з тим, яке дає сам автор, що розуміє під юридичними фактами «такі фактичні обставини, з наявністю або відсутністю яких правова норма пов'язує правові наслідки» Чи можна, виходячи з цього визначення, відносити до числа юридичних фактів такі обставини, властивість яких полягає саме в тому, що вони не тягнуть правових наслідків? Різниця юридичних фактів по їх наслідків не може мати серйозного теоретичного і, як сказано ви-шо, практичного значення. Досить зазначити, що одні й ті ж факти можуть породжувати одні правовідносини і припиняти інші, змінювати треті. Таке значення в деяких випадках може мати, наприклад, договір. Смерть особи може одночасно і припиняти правовідносини (пов'язані з особистістю померлого) і служити підставою для виникнення нових правовідносин, налрімер у галузі спадкового права. Набагато більш істотна класифікація юридичних фактів за характером, властивостями самих фактів. Найважливіше значення при цьому має та обставина, чи залежать або не залежать юридичні факти від волі людей, чи становлять вони результат їх свідомої діяльності. Юридичне значення можуть мати не тільки свідомі дії осіб, але й обставини, не залежать від їхньої волі події. Роблять іноді вказівку на те, що до юридичних фактів слід відносити також стану (перебування особи на військовій чи іншій службі, стан у шлюбі, спорідненість і т.п.) У дійсності, той чи інший стан входить до фактичного сочетав, передбачений гіпотезою норми, і в цьому сенсі є «передумовою» правовідносин, але юридичним фактом, що обумовлює виникнення (зміну або припинення) правовідносини, воно не є. Таким може бути виникнення або припинення того чи іншого стану, наприклад одруження, усиновлення, прийняття громадянства, вступ до лав Радянської Армії чи закінчення військової служби і т.п., народження сина, яка обумовлює виникнення спорідненості. Все це юридичні факти, але вони цілком підходять під категорію юридичних дій або подій. Одні правовідносини можуть виникати в силу виникнення того чи іншого стану, інші можуть приурочиваться до якого-небудь факту, події при наявності даного стану, наприклад встановленню непрацездатності. Правовідносини в суспільств, досягнення повноліття сина, порушення норм ведення війни, оголошення блокади при наявності стану воїни і т.п. Що стосується самого стану, як такого, як деякого триваючого процесу, то воно не породжує саме до себе пікакіх правовідносин. Також і наявність деяких прав, наприклад права власності, необхідно для здійснення такої операції, як договір здачі в найм речі, але не право власності, а зазначений договір у даному випадку є юридичним фактом. В наведених міркуваннях про стан як юридичний факт позначається змішання фактичного складу з юридичним фактом. У всякому разі, якщо відносити стану до числа юридичних фактів, то цілком очевидно, що не можна класифікувати юридичні факти на дії, події і стани. Дії відрізняються від еобитіі за тією ознакою, що перші залежать від людської волі. а другі-ні; стану же відрізняються від дій і подій своїм триваючим характером, тобто за зовсім іншою ознакою. До дій відносяться лише виражені зовнішнім чином вчинки людей. Не є діями переживання, ті чи інші психічні стани індивідів, а також, з іншого боку, вчинки, вчинені без участі свідомості або волі, у тому числі вчинені під дією насильства. Крім того, в ряді випадків, для настання юридичних наслідків необхідно, як правило, щоб дія скоєно було дієздатним особою. Тільки при цьєї умови вчинок може розглядатися як дія особи. Під дією розуміються пе тільки ті чи інші волевиявлення, які отримують зовнішнє вираження в рухах особи, а й бездіяльність, тобто відсутність рухів, також є вираженням певного внутрішнього стану індивіда. Що стосується дій, тобто свідомих вчинків людей, які відповідають їх волі, то вони також розпадаються на дві головні групи на правомірні і протиправні. До перших належать такі дії, як односторонні розпорядження, договори, акти посадових осіб, винахід, створення автором будь-якого твори та ін, тобто всі дії, дозволені нормами права і здійснювані в рамках правопорядку. Іншу групу дії становлять-дії неправомірні, протиправні правопорушення. Дії правомірні, в свою чергу, розпадаються на кілька груп. Найважливішим видом правомірних дій є юридичні акти, тобто такі волевиявлення, що безпосередньо спрямовані па встановлення, зміну або припинення правовідносин. Сюди відносяться, по-перше, угоди, тобто юридичні акти, які зумовлюють виникнення правовідносин, які стосуються галузі цивільного, колгоспного права тощо, інакше кажучи, такі правовідносини, в яких не виявляється відносин владарювання і підпорядкування; і, по-друге, адміністративні акти, тобто акти органів державного управління, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин, які відносяться до інших галузей права (адміністративного, фінансового і т.п.). Іншою групою правомірних дій є дії, які спричиняють виникнення, зміну або припинення правовідносин у силу певного об'єктивного результату незалежно від того, чи були ці правомірні дії спрямовані на такі наслідки чи ні. Прикладом може служити виготовлення речі з матеріалу, що належить іншій особі («специфікація»), створення художнього твору, яке тягне за собою виникнення правовідносин, пов'язаних з авторським правом. Те ж відноситься до знахідки, винаходу, виконання умов, які передбачають призначення премії або нагородження та ін.

  • 155. Виникнення міжнародного права та його особливості в період рабовласницької та феодальної доби
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Розвиток міжнародних відносин зумовлював необхідність формування міжнародних правил у сфері посольського права, права договорів, правил протоколу й етикету, правил стосовно ведення війни та ін. Загалом, у рабовласницький період регіоналізм і локальний обсяг у розвитку міжнародного права обумовлені тим, що, хоча держави і були роз'єднані, кожна з них самостійно створювала (формулювала) різні правові інститути в галузі регулювання міжнародних відносин, що найчастіше були схожі з аналогічними інститутами інших держав. Так, у Законах Ману (стародавній індійський звід моральних і юридичних приписів 9 ст. до н. е.) були сформульовані положення, спрямовані на захист жертв війни. Аналогічні положення можна знайти у стародавніх римлян і греків. Давньогрецький інститут проксенів (заступництво іноземцям) мав аналог також і в Римському праві. У рабовласницький період великий вплив на розвиток міжнародного права зробило Римське право народів. Спочатку давньоримські юристи сформулювали правила, що регламентують правове положення завойованих Римом народів, у зв'язку з необхідністю введення деяких елементів самоврядування; потім воно було перетворене у Право народів. Одним із важливих інститутів цього права було преторське право, що регламентувало правове положення іноземців. Право народів мало такі інститути права, як право війни, право полону, право рабовласництва, право мирних договорів, посольське право, заборони шлюбів із чужоземцями та ін. Теза римських юристів «Слово, дане навіть ворогу, повинне бути дотриманим» лягла в основу нині діючого принципу «pacta sunt servanda» («Договори повинні дотримуватися»). Римському праву також були відомі погоджувальні комісії, що створювалися для вирішення спірних питань.

  • 156. Вирішення суперечок у міжнародному праві
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    У міжнародно-правовій доктрині найпоширенішим є поділ мирних засобів вирішення міжнародних спорів на дипломатичні (політичні) та правові (судові). До дипломатичних належать переговори, добрі послуги, посередництво, обслідування та примирення, до правових арбітраж і судовий порядок. Усі засоби, крім переговорів, передбачають залучення третьої сторони, що зобовязана запропонувати свій варіант вирішення спору. Основні відмінності цих двох типів засобів вирішення спорів полягають у такому: а) правовим засобам притаманне ухвалення рішення на основі міжнародного права1; політичний засіб дозволяє занадто вільне тлумачення міжнародного права або встановлення спірними сторонами нової норми, а тому компроміс сторін є необхідною умовою; б) правовий засіб передбачає прозорі та публічні процедури, третя сторона є незалежною від стороннього впливу, насамперед спірних сторін; для політичних засобів конфіденційність зазвичай є умовою досягнення рішення, оскільки політична воля сторін надзвичайно залежна від суспільної думки; в) рішення, запропоноване в результаті застосування правового засобу, завжди юридично обовязкове для сторін; рішення, досягнуте в рамках політичного засобу, переважно є рекомендаційним.

  • 157. Вищі спеціалізовані суди. Верховний суд України
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за умови присутності на ньому не менше двох третин від складу Пленуму, крім випадків встановлених Законом. На його можуть бути запрошені представники органів державної влади, наукових установ, громадських організацій, засобів масової інформації та інші особи. Як вже зазначалося вище, Голова ВСУ обирається на посаду строком на п'ять років та звільняється з посади Пленумом ВСУ більшістю голосів від загального складу Пленуму шляхом таємного голосування. Разом з тим, повноваження Голови ВСУ можуть бути припинені і достроково внаслідок висловлення йому недовіри Пленумом ВСУ. Питання про висловлення недовіри Голові ВСУ розглядається Пленумом Верховного Суду України за поданням не менш як п'ятої частини суддів від складу Пленуму Верховного Суду України, скріпленим їх підписами. Рішення про висловлення недовіри Голові ВСУ приймається шляхом таємного голосування більшістю голосів від складу Пленуму Верховного Суду України і оформлюється Постановою Пленуму Верховного Суду України. При ВСУ утворюється Науково-консультативна рада, ВСУ має офіційний друкований орган та може бути співзасновником інших друкованих видань.

  • 158. Відносини батьків і дітей у Стародавньому Римі
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Особисті права і обов'язки батьків і дітей корінним чином були різні на різних етапах римської історії. Влада батька сімейства передбачала наступні права відносно дітей: право розпоряджатися життям дитини в будь-якому віці до досягнення нею повноліття, але це право регулювалося звичаями, а також вимагало участі сімейного ради; право залишити новонародженого бездоглядними; право-обов'язок відповідати за правопорушення, скоєних дітьми. Відповідальність могла бути особистої або ж батькові надавалося право видати дитини позивачеві головою; продати сина чи дочку в рабство; право на віндікаційний позов відносно утримують його дітей. З плином часу настільки сувора влада пом'якшилася. Врешті-решт влада батька звелася до його праву застосовувати домашні міри покарання дітей, до обов'язки дітей надавати повагу батькам. У сфері майнових відносин діти були, мабуть, рано допущені до скоєння угод від свого імені, тобто володіли ius commercium. Алевсі права з таких угод виникали для paterfamilias. Обов'язки ж з цих угод для нього не виникали. Одночасно з послідовним обмеженням влади чоловіка над дружиною і розширенням кола юридичних наслідків з угод рабів здійснюється процес поступового визнання право-і дієздатності підвладних дітей. У Римі увійшло у звичай виділяти підвладному синові, а так само і для раба майно в самостійне управління. Таке майно називалося peculium. Слід підкреслити, що пекулій-майно, надане підвладно тільки в управління та користування; власником пекулія залишається господаря. Пекуліарні відносини батька і сина багато в чому схожі на відносини з приводу рабської пекулія. Так само треті особи, вступили в угоди з підвладними, мали до господаря такі ж додаткові позови, які давалися з угод рабів. У разі смерті підвладного пекулій не переходить у спадок, а просто повертається в безпосереднє володіння батька. У разі смерті господаря пекулій переходить до його спадкоємців поряд з усім іншим майном. Якщо підвладний син звільняється від батьківської влади, і батько при цьому не зажадав пекулій, то останній вважається подарованим синові. У зв'язку з виділенням пекулія підвладному відбулися і деякі інші зміни. У зв'язку з цією практикою було визнано можливимвстановлення "натуральних" зобов'язальних відносин між членами однієї сім'ї. З плином часу поряд з цим видом пекулія з'явилися інші, значно розширили майнову самостійність підвладних і зробили їх повноцінними учасниками громадянського обороту. Наприклад, військовий пекулій складався не тільки у фактичному управлінні підвладного, але і належав йому на праві власності за деякими обмеженнями і виключеннями. З початку 4 століття н. е. юридичне положення військового пекулія було поширено на всякого роду придбання сина, зроблені на державній, придворної, духовної службі, а також на службі в якості адвоката. Нарешті, звизнанням права спадкування дітей після матері, що складалася у шлюб іsine manu, неможливо було не захистити від домагань з бокуpa terfamilias майно, успадковане дітьми від матері. У 4 в. н. е. це майно було оголошено належить дітям з правом paterfamiliasна довічне користування і керування їм. Розвиток завершилося постановою, що paterfamilias зберігає право власності лише нато складається у володінні дітей майно, яке або придбано на кошти батька, або отримано від третьої особи, яка бажає створитивідому вигоду для paterfamilias, а також на майно, яке батько передав підвладним, бажаючи подарувати його, Але яке залишилося власністю батька в силу недійсності угод між ним і підвладними дітьми. Всі інші майна належать підвладно. Батьківська влада над дітьми припинялася тільки із смертю господаря або за допомогою особливого вивільнення з-під влади. Вивільнення було або добровільним актом господаря (manumissio), який прирівнювався до вивільнення раба на свободу; або примусово-правовим (за порушення обов'язки батьків стосовно дітей); або по силі приватного права. Після emantipatio батько зберігав право на користування половиною майна сина. Нарешті, варто коротко розповісти про опіку і піклування. Особа sui iuris у зв'язку з віком, станом здоров'я або деяких особливим становищем може потребувати допомоги та охороні при здійсненні своєї цивільної правоздатності. Цим цілям служили в римському праві Опіка (tutela) над неповнолітніми, над гультяями, а також рано втратила практичне значення опіка над жінками (, і піклування (Cura) над божевільними, над мінору, над гультяями. Різниця між опікою і піклуванням виражалося в порядок діяльності опікуна і попечителя. Опікун формальним актом згоди надає юридичну силу операціях, до вчинення яких підопічний нездатний; попечитель ж висловлює свою згоду неформально, можливо навіть неодночасно з угодою. Наприклад, жінка, яка залишалася в залежності від опікуна, не може складати заповіту без його згоди; в іншому випадку, заповіт її з цивільного права, буде недійсна.

  • 159. Відповідальність за згвалтування
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Вперше поняття «зґвалтування» зустрічається в XI в. в «Руській правді», а саме в «Статуті Ярослава Володимировича». У ньому зазначалось: «Коли наскочить на жінку на коні». Чіткого визначення даного виду злочину в документі немає. Покарання за зґвалтування грошовий штраф (вира), розмір якого зростав при замаху на злочин проти особи привілейованого стану. В 1529 році був прийнятий перший статут Великого князівства Литовського, котрий, який встановлював: «Якщо хто-небудь зґвалтував жінку або дівчину, незалежно від її стану, то такий ґвалтівник повинен бути присуджений до страти. Якщо ж постраждала побажала б вийти за нього заміж, то це в її волі, а злочинець тоді прощається». У першому загальноросійському («великокнязівському») Судебнику 1497 р. знайшли застосування норми «Руської правди», звичаєвого права того періоду, судової практики й литовського законодавства. Саме в цьому документі злочини проти моральності (звідництво, порушення сімейних основ і ін.) уводяться в загальну систему злочинних діянь. Раніше ж вони були відомі тільки церковному законодавству (ст.ст. 25, 26 гл. ХХП). Судебник 1550 р. багато в чому дублює й розвиває норми першого Судебнику. Соборне уложення 1697 р. Зґвалтування згадується в ст. 30 гл. VII Уложення, що передбачає відповідальність за злочини, вчинений військовослужбовцями при проходженні на службу або під час повернення з неї. Закон особливо виділяє вбивство й зґвалтування як найтяжчі злочини, що тягнуть страту. Артикул військовий 1715 року. Глава 20 Артикулу військового регламентує статеві злочини, розгляд яких раніше майже цілком відносився до компетенції церкви. Поряд зі зґвалтуванням встановлюється покарання за скотолозтво, мужолозтво, перелюбство, двошлюбність, укладання шлюбу в близьких ступенях споріднення, кровозмішення. Артикул 167, що передбачає покарання за зґвалтування жінки, встановлює однакове покарання незалежно від того, на своїй або на ворожій землі був вчинений злочин, проти чесної жінки або блудниці: «…насильство є насильство, хоч над блудницею або чесною жінкою, і слід… не на особу, але на справу й саме обставини дивитися» і «коли хто жіночої статі, стару або молоду, замужню або неодружену, на ворожій або дружній землі зґвалтує, і освідчується, і тому голову відітнути, або вічно на галеру послати, по силі справи». В 1845 р. було прийнято «Уложення про покарання карних й виправних», система злочинів якого включала дванадцять розділів, у тому числі й розділ Х «Про злочини проти життя, здоров'я, волі й честі приватних осіб» (ст.ст. 19202039) і розділ XI «Про злочини проти прав сімейних» (ст.ст. 20402093). Тут зґвалтування згадується як кваліфікуюча обставина іншого злочину. Карний кодекс 1903 р. Регламентувались злочини проти моральності главами 26 «Про злочинні діяння проти особистої волі» і 27 «Про непотребство» Карного кодексу. Існувала градація потерпілої залежно від її віку. Законодавець особливо виділяє стан жертви, що по різних обставинах залежить від винного. Як покарання за ці злочини виступало тримання у в'язниці або у виправному будинку. Уведений у дію в 1960 р. Кримінальний Кодекс РСФСР за здійснення зґвалтування особа засуджувалась або до позбавлення волі на тривалий час, або, як міра відповідальності за злочин, вчинений за особливо кваліфікуючих обставин, до страти як найвищої міри покарання. У сучасних нормативно-правових актах вища міра покарання за зґвалтування це позбавлення волі. Зґвалтування належить до найбільш небезпечних злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи. Небезпечність його визначається тим, що воно може потягнути за собою тяжкі наслідки, шкідливо впливає на психіку і здоровя потерпілої особи, нерідко призводить до розірвання шлюбу, сприяє розповсюдженню розпусти, знижує культурний рівень суспільства. На проблему викорінення насильства, в тому числі у сфері статевих відносин, звертають увагу міжнародні організації. Питома вага зґвалтувань в структурі української злочинності відносно невелика, але загальна кількість зґвалтувань досить значна (близько 1000 в рік) і ступінь їх небезпечності високий. Теоретичної та практичної значущості спеціальне дослідження особливостей кримінальної відповідальності за зґвалтування набуває й у звязку з необхідністю осмислення відповідних положень Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року (далі КК або КК України) з врахуванням того, що зміст окремих положень ст. 152 КК зазнав серйозних змін порівняно з відповідними положеннями ст. 117 КК 1960 року. Існують досить серйозні проблеми кримінально-правової кваліфікації зґвалтування і в правозастосовній практиці. Воно поєднується з вчиненням інших статевих злочинів, а також таких злочинів як умисне і необережне вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Спостерігається різноманітність позицій як серед науковців, так і у судовій практиці щодо кваліфікації цих видів (різновидів) злочинів. У цьому сенсі аналіз Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» дозволяє сформувати комплексне уявлення про кримінальну відповідальність за зґвалтування. Питання кримінальної відповідальності за зґвалтування та інші статеві злочини висвітлювали радянські, російські та українські науковці, зокрема, Ю.В. Александров, Л.А. Андрєєва, М.І. Бажанов, П.П. Бліндер, В.І. Борисов, С.В. Бородін, Л.В. Дорош, О.О. Дудоров, А.А. Жижиленко, А.М. Ігнатов, Т.В. Кондрашова, П.І. Люблінський, П.С. Матишевський, В.О. Навроцький, В. Натансон, А.В. Наумов, П.П. Осіпов, В.Н. Сафронов, Н.М. Свидлов, Є.В. Фесенко, М.Н. Хлинцов, А.П. Чуприков, Б.М. Цуприк, С.Д. Шапченко, Я.М. Яковлєв та інші. Окремі проблеми національного кримінального законодавства та кримінального законодавства іноземних держав з позиції порівняльного правознавства досліджували відомі вчені кінця ХІХ початку ХХ століття (Л.С. Бєлогриць-Котляревський, В.В. Єсипов, О.Ф. Кістяківський, М.С. Таганцев, І.Я. Фойницький, М.П. Чубинський) та автори радянських часів (М.А. Гельфер, О.А. Герцензон, П.С. Дагель, І.І. Карпець, Н.А. Крашенинникова, В.М. Кудрявцев, В.А. Лихачов, Н.В. Ляс, І.C. Ной, А.А. Піонтковський, А.Н. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.Д. Шаргородський та інші). Значні доробки у компаративістиці напрацювали західні вчені, серед яких Р. Давид, А. Есмен, К. Жоффре-Спінозі, Х. Кьотц, Л.Р. Сюкияйнен, К.Цвейгерт. Безпосередньо питаннями порівняльного кримінального права займаються Г.О. Єсаков, А.І. Жалінський, Н.Є. Крилова, І.Д. Козочкін, Н.Ф. Кузнецова, О.О. Маліновський, А.В. Наумов, А.А. Нерсесян, Б.С.Нікіфоров, К. Осакве, Ф.М. Рєшетніков, А.Х. Саїдов, А.В. Савченко, А.В. Сєрєбрєнікова, А. Тер-Акопов, Ю.А. Тихомиров, М.І. Хавронюк, І.В. Хохлова, О.П. Шемяков, С.С. Яценко та інші.

  • 160. Вклады участников ООО в уставной капитал и в имущество общества
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    В то же время ФАС Волго-Вятского округа в Постановлении от 13 апреля 2009 г. по делу N А79-6685/2008 фактически признал неправомерной оценку неденежного вклада участниками ниже стоимости, определенной независимым оценщиком, и указал, что "...если номинальная стоимость доли участника в уставном капитале общества, оплачиваемой неденежным вкладом, составляет более 200 МРОТ... в бухгалтерском учете должна применяться стоимость основного средства не ниже суммы оценки вклада, произведенной независимым оценщиком. В рассматриваемом случае... ООО "Волжский текстиль" приняло к бухгалтерскому учету это имущество по согласованной участниками общества стоимости (7 350 000 руб.), а не по стоимости, приведенной в отчете независимого оценщика (31 833 208 руб.). При таких обстоятельствах суды сделали правильный вывод о том, что общество неправомерно уменьшило стоимость имущества для целей отражения в бухгалтерском учете и исчисления налога на имущество организаций...". Определением ВАС РФ от 7 октября 2009 г. N ВАС-9867/09 отказал ООО "Волжский текстиль" в пересмотре судебных актов в порядке надзора.