Geum.ru

Контрольная работа по предмету Юриспруденция, право, государство

  • 41. Административно-правовое регулирование хозяйственной деятельности в агропромышленном комплексе
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Федеральная служба по ветеринарному и фитосанитарному надзору осуществляет следующие полномочия: осуществляет надзор в установленных законодательством РФ случаях за юридическими и физическими лицами, проводящими экспертизы, обследования, исследования, испытания, оценку, отбор проб, образцов, досмотр и осмотр, посещение подконтрольных субъектов и объектов, выдачу заключений, а также иные работы в установленной сфере деятельности; осуществляет надзор за безопасным обращением с пестицидами и агрохимикатами, за использованием селекционных достижений, за безопасностью лекарственных средств для животных, кормов и кормовых добавок, изготовленных из генно-инженерно-модифицированных организмов, на всех стадиях производства и обращения; выдает лицензии на проведение мероприятий по акклиматизации, переселению и гибридизации, на содержание и разведение объектов животного мира, отнесенных к объектам охоты, и водных биологических ресурсов в полувольных условиях и искусственно созданной среде обитания; выдает разрешения на изъятие объектов животного мира, отнесенных к объектам охоты, и лицензии на пользование объектами животного мира, отнесенными к объектам охоты, и водными биологическими ресурсами и иные разрешения. осуществляет аккредитацию испытательных лабораторий (центров), осуществляющих работы в области подтверждения соответствия качества и безопасности зерна, крупы, комбикормов и компонентов для их производства, а также побочных продуктов переработки зерна, и проверку их деятельности в части работы по подтверждению соответствия указанной продукции и выдачи сертификатов, предусмотренных законодательством РФ; осуществляет государственный контроль за качеством и безопасностью зерна, крупы, комбикормов и компонентов для их производства, а также побочных продуктов переработки зерна при осуществлении их закупок для государственных нужд, при поставке (закладке) зерна в государственный резерв, при его хранении в составе государственного резерва и транспортировке; осуществляет лицензирование в соответствии с законодательством РФ отдельных видов деятельности, отнесенных к компетенции Службы и другие полномочия. Структура федеральной службы по ветеринарному и фитосанитарному надзору: центральный аппарат Россельхознадзора, территориальные управления, ветеринарные лаборатории, научно-исследовательские институты, референтные центры, пограничные пункты пропуска и ветеринарные управления субъектов РФ.

  • 42. Административно-правовой режим (понятия, виды)
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Административно-правовые режимы - это специальный комплекс оперативных государственных управленческих решений и административно-правовых мер убеждения и принуждения, способных обеспечить достаточно оперативно стабилизацию общественных отношений в регионе или государстве в целом, и последующее упорядочивание общественных отношений, вышедших за пределы влияния обычных административно-правовых мер воздействия. Как правило, административно-правовые режимы временно ограничивают права и свободы граждан, используют в своем арсенале значительное количество методов административного принуждения. Эта возможность ограничения прав и свобод граждан предусмотрена частью 3 статьи 55 Конституции РФ и может быть установлена только федеральным законом «в целях защиты основ конституционного строя, нравственности, здоровья, прав и законных интересов других лиц, обеспечение обороны страны и безопасности государства». Тем самым на уровне Конституции Российской Федерации сформулирован один из важнейших признаков административно-правовых режимов: ограничение прав и свобод человека и гражданина в целях, прямо указанных Конституцией Российской Федерации.

  • 43. Административно-правовой статус граждан
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    За прошедшее время законодательство Российской Федерации существенно обновилось и стало занимать ведущее положение в регулировании общественных отношений. Так как предметом регулирования административного права является совокупность тех отношений, которые складываются в сфере государственного управления, рассматривая гражданина, как субъект административного права, в настоящей ситуации особенно важно соблюдение конституционного принципа независимости прав и свобод человека от произвола государства. Обладание правами и свободами, на которые не может посягать государство, делает человека, гражданина, самостоятельным субъектом, способным самоутвердиться в качестве достойного члена общества. Вместе с тем отношения личности и государства не исчерпываются обязанностью государства не посягать на права человека.

  • 44. Административно-правовой статус граждан и государственных служащих
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    ПризнакиВиды мерзадержаниеприводадминистративный арестФактическое основаниеЗа совершение административного проступкаЕсли рассмотрение дела об административном правонарушении отложено в связи с неявкой без уважительной причины физического лица, либо законного представителя юридического лица, в отношении которых ведется производство по делу об административном правонарушении, законного представителя несовершеннолетнего лица, привлекаемого к административной ответственности, а также свидетеляДля содержания нарушителя в условиях изоляции от обществаСтатья КоАПСтатья 27.3.Статья 27.15Статья 3.9СрокНе более 3 часов-на срок до 15 суток, а в особых случаях до 30 сутокЦельДля прекращения правонарушения выяснением всех обстоятельств правонарушения, составление протоколаДля рассмотрения дела об административном правонарушенииДля содержания нарушителя в условиях изоляции от обществаПроцессуальноеСоставление протоколаО доставлении составляется протокол либо делается соответствующая запись в протоколе об административном правонарушении или в протоколе об административном задержании.Назначается судьёй

  • 45. Административно-правовой статус иностранных граждан РФ
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Иностранные граждане могут проходить военную службу в РФ по контракту на воинских должностях, подлежащих замещению солдатами, матросами, сержантами и старшинами в Вооруженных Силах РФ, других войсках, воинских формированиях и органах. Данное положение дополняется п.2 ст.15 Федерального закона "О правовом положении иностранных граждан в Российской Федерации", в соответствии с которым иностранные граждане могут поступить на военную службу по контракту и могут быть приняты на работу в Вооруженные Силы РФ, другие войска, воинские формирования и органы в качестве лица гражданского персонала в соответствии с федеральными законами и иными нормативными правовыми актами РФ. Говоря о поступлении иностранных граждан на военную службу, в частности на должности матросов, необходимо отметить запрет, предусмотренный ст.14 Федерального закона "О правовом положении иностранных граждан в Российской Федерации", иностранному гражданину быть членом экипажа военного корабля РФ или другого эксплуатируемого в некоммерческих целях судна, а также летательного аппарата государственной или экспериментальной авиации. Иностранные граждане наделены только правом добровольно поступать на военную службу, но не обязанностью такого поступления. Российские граждане по общему правилу несут обязанность поступления на военную службу по призыву и при желании имеют право на поступление на контрактную службу. Об отношении иностранных граждан и лиц без гражданства к правоохранительной службе как разновидности государственной службы нужно обратимся к Закону РФ "О милиции", в соответствии с ч.1 ст. 19 которого правом поступления на службу в милицию обладают только граждане РФ. Из всех трех видов государственной службы (государственная гражданская, военная, правоохранительная) иностранные граждане имеют право доступа только к военной службе на добровольной основе.

  • 46. Административно-правовой статус органов исполнительной власти
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Таким образом, итоговые позиции, относящиеся к выяснению понятия и признаков органов исполнительной власти (исполнительных органов), выражаются в следующем.

    1. По точному конституционному смыслу под органами исполнительной власти подразумеваются лишь те звенья государственного аппарата, которые сопутствуют органам законодательной (представительной) власти в системе разделения властей. Подобное ограничительное их понимание приводит к необоснованному выводу о том, что якобы органы исполнительной власти функционируют только на уровне РФ и её субъектов. Опровержение такого вывода содержится как в федеральном законодательстве, так и, в особенности, в законодательстве субъектов Федерации (например, нормы о территориальных и местных исполнительных органах). В то же время Конституция РФ не содержит нормы, по содержанию которых можно было бы судить о том, какие именно государственные органы являются субъектами исполнительной власти. А по смыслу ст. 10 Конституции исполнительную власть в стране осуществляет только Правительство РФ, что вообще снимает вопрос об иных органах исполнительной власти, которые, тем не менее, фактически существуют. Наконец нельзя не учитывать отсутствие федерального закона об исполнительной власти и её организации, что пока приводит к тому, что лишь на федеральном уровне определяется система и структура органов исполнительной власти. Что же касается дальнейших уровней государственно-управленческой деятельности, то их организационные формы (т.е. органы управления) отличаются крайним разнообразием и отсутствием должной упорядоченности. Это даёт основания рассматривать в их качестве любые организационно-правовые формы проявления государственно-управленческой деятельности, т.е. характеризовать их в качестве исполнительных органов.
    2. Исполнительные органы представляют собой составную часть государственного аппарата с особой функциональной нагрузкой, суть которой заключается в практической реализации задач и функций исполнительной власти в процессе управления или регулирования в сферах экономической, социальной и административно-политической жизни. Соответственно своему специфическому, т.е. исполнительному, назначению эти органы осуществляют повседневную деятельность исполнительного и распорядительного характера.
    3. Органы исполнительной власти являются носителями определённого объёма государственно-властных (юридически-властных) полномочий. Эти полномочия выражаются, прежде всего, в издании исполнительными органами правовых актов в пределах своей управленческой компетенции и в обеспечении их исполнения имеющимися в их распоряжении организационными и юридическими средствами (включая средства административного, т.е. внесудебного, принуждения). Наличие определённого объёма юридически-властных полномочий, выражаемых вовне, т.е. за пределами данного органа, - наиболее существенный элемент компетенции органов исполнительной власти.
  • 47. Административно-правовые акты
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    В случае если предупреждение не было обжаловано в суд в установленном порядке или не признано судом незаконным, а также если в установленный в предупреждении срок соответствующими общественным или религиозным объединением, либо иной организацией, либо их региональным или другим структурным подразделением не устранены допущенные нарушения, послужившие основанием для вынесения предупреждения, либо если в течение двенадцати месяцев со дня вынесения предупреждения выявлены новые факты, свидетельствующие о наличии признаков экстремизма в их деятельности, в установленном настоящим Федеральным законом порядке соответствующие общественное или религиозное объединение либо иная организация подлежит ликвидации, а деятельность общественного или религиозного объединения, не являющегося юридическим лицом, подлежит запрету." (ст.7 Федерального закона от 25 июля 2002 года №114-ФЗ "О противодействии экстремистской деятельности").

  • 48. Административно-правовые основы управления в области чрезвычайных ситуаций
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    .Компетенция являющихся подразделениями по чрезвычайным ситуациям пожарных аварийно-спасательных отрядов, частей и постов в городах, районах, на объектах, учебных, научных и иных организаций, деятельность которых связана с ликвидацией чрезвычайных ситуаций и подготовкой специалистов для их ликвидации, и иных подразделений, созданных в установленном законодательством Республики Беларусь порядке для выполнения задач, возложенных на органы и подразделения по чрезвычайным ситуациям, определяется законодательством Республики Беларусь.

  • 49. Административно-правовые реформы в Казахстане 1860 – 90
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Реформы 1867-68, 1986 и 1891 годов окончательно закрепили колониальный статус Казахстана. Уже в начале 50-х годов 19 века управление краем было передано из Министерства иностранных дел в ведение Министерства внутренних дел и военного Министерства. Казахстан перестал быть субъектом международного права. В тоже время система управления здесь отличалась от общеимперской в сторону усиления военно-полицейских функций. Гражданская и военная администрация не разделялась, что означало фактически установление оккупационного режима. Даже те незначительные права и свободы, которое получало население России по буржуазным реформам 60-70-х г. 19 века, на Казахстан не распространялись. Несмотря на то, что казахи были объявлены «сельскими обывателями», абсолютно никакого участия в действительном управлении краем они не принимали. Дискриминация проводилась как в национальном, так и в религиозном плане. Делопроизводство, даже на аульном уровне, велось на русском языке, нерусские не могли занимать должностей выше волостного уровня, глава духовного управления мусульман назначался Министерством внутренних дел, открытие мечетей и мектебов допускалось только с разрешения уездного начальника, убийство мусульманином христианина или лица, желающего принять христианство, считалось одним из наиболее тяжелых преступлений и судилось военным судом, для принявших христианство предусматривались значительные льготы. Таким образом, правительство активно поощряло русификацию и христианизацию казахского населения, вытесняло его с лучших земель, лишало всех политических прав, разрушало традиционное хозяйство и социальную структуру. Ответной реакцией стал рост национально-освободительных движений в начале 20 века, приведших к осознанию казахской интеллигенции необходимости выработки новых принципов административно-правового регулирования.

  • 50. Административно-процессуальная деятельность. Обеспечение законности в государственном управлении. Основы административно-правовой организации управления
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    За неисполнение своих обязанностей, несоблюдение ограничений и правонарушения государственные служащие несут дисциплинарную, административную, материальную и уголовную ответственность. Дисциплинарная ответственность налагается за совершение дисциплинарных проступков, связанных с нарушением служебной дисциплины. В зависимости от тяжести дисциплинарного проступка служащему могут быть объявлены: замечания, выговор, строгий выговор, предупреждение о неполном служебном соответствии, увольнение. Государственный служащий, допустивший должностной проступок, может быть временно (но не более чем на месяц), до решения вопроса о его дисциплинарной ответственности, отстранен от исполнения должностных обязанностей с сохранением денежного содержания. Данное отстранение производится распоряжением того руководителя, который назначил его на эту должность. Дисциплинарное взыскание объявляется в приказе (распоряжении) руководителя, наложившего взыскание, и сообщается наказанному под расписку. Отказ последнего от расписки не влияет на действенность объявленного взыскания.

  • 51. Административно-процессуальное право
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Административно-правовое регулирование осуществляется с учетом принципа разделения властей. Соответственно процесс административного нормотворчества тесно увязывается с законотворческой деятельностью. В этом плане необходимо отметить, например, предоставленное Правительству РФ право законодательной инициативы, используемое, в частности, для внесения в Государственную Думу законопроектов, поправок к находящимся на рассмотрении Государственной Думы законопроектам, а также письменных заключений по ним и т.п. Главное заключается в обеспечении делового взаимодействия между всеми ветвями государственной власти, что исключает полную независимость каждой из них и предполагает недопущение подмены одной ветви власти другой, вторжение законодательной власти в сферу исполнительной власти и наоборот. В настоящее время принимается ряд важных организационных мер, способствующих реальному деловому сотрудничеству исполнительных и законодательных органов (согласительные комиссии с участием представителей исполнительной власти, тройственные совещания, "нулевое чтение" законопроектов и т.п.). Основной смысл рассматриваемого принципа - каждый должен заниматься своим делом в строгих рамках определенной законом или указом Президента РФ компетенции в области правотворчества.

  • 52. Административно-процессуальные отношения в России
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

     

    1. «Административное право» О. А. Кожевников, Екатеринбург: Изд-во Урал. гос. экон. ун-та, 2008.
    2. «Кодекс РФ об административных правонарушениях» от 30.12.2001 N 195-ФЗ (принят ГД ФС РФ 20.12.2001) (ред. от 22.06.2007)
    3. «Административное и хозяйственное право» Ежегодник центра публично правовых исследований, Том 1 (2006)-М.: АНО ЦППИ, 2006
    4. Дубинин И. С., Барсуков Г. Е. «Административное право», учебное пособие, СПб., 2003.
    5. «Уголовный кодекс РФ» от 3.06.1996 N 63-ФЗ (принят ГД ФС РФ 24.05.1996) (ред. от 10.05.2007)
    6. «Комментарий к Уголовному кодексу РФ» (постатейный) (4-е издание, переработанное и дополненное) (под ред. А.А. Чекалина, В.Т. Томина, В.В. Сверчкова) (Юрайт-Издат, 2007)
    7. Указ Президента РФ от 02.03.1994 N 442 (ред. от 28.06.2005) «О государственных наградах РФ»
    8. Меры социальной защиты инвалидов Великой Отечественной войны и инвалидов боевых действий на территориях других государств. http://www.zonazakona.ru/law/zakon_rf/art/103801/
    9. Об обжаловании в суд действий и решений, нарушающих права и свободы граждан. http://www.procurator.ru/zakon/library/zfreesud.htm
    10. Федеральный закон от 12 января 1995 г. N 5-ФЗ "О ветеранах". http://www.garant.ru/main/10003548-002.htm#par83
  • 53. Административно-территориальное деление БССР
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Взаимоотношения БССР и РСФСР законодательно закреплялись Союзным рабоче-крестьянским договором от 16 января 1921 года. В нем признавались и независимость, и суверенность каждой из договаривающихся сторон, а также с целью хозяйственного и военного союза правительства обеих республик объединили следующие наркоматы:

    • военных и морских дел;
    • Высшего Совета Народного хозяйства;
    • внешней торговли;
    • финансов;
    • путей сообщения;
    • почт и телеграфа. [3,205]
    • Объединенные наркоматы входили в состав правительства РСФСР, и руководство ими осуществлялось через Всероссийский съезд Советов и ВЦИК.
    • Этот договор свидетельствовал о расширении полномочий Беларуси, только по определенному кругу вопросов. Вопросы, связанные с деятельностью объединенных наркоматов, были в ведении РСФСР, а по иным вопросам БССР была совершенно самостоятельной.
    • 21 марта 1921 года правительство БССР открыло в Москве свое полномочное представительство, которое сыграло немалую роль в укреплении организационно-правовых связей между БССР и РСФСР.
    • Таким образом, отношения между БССР и РСФСР до образования Союза ССР можно определить как федеративные. [2.44]
    • В 1922 году проблема взаимоотношений всех советских республик стала предметом систематического обсуждения на различных уровнях.
    • В августе 1922 года ЦК РКП (б) создает специальную комиссию по подготовке проекта договора о дальнейших взаимоотношениях независимых республик. В состав комиссии вошли представители всех республик, в том числе и Беларуси. [4,106]
    • Политбюро ЦК РКП (б) имело два варианта проекта объединения союзных республик в единый союз:
    • Первый - проект «автономизации» был подготовлен Сталиным, который в то время стал Генеральным секретарем ЦК и был наркомам по делам национальностей. Сутью проекта являлось вхождение республик в РСФСР на правах автономии. Эту идею поддержали руководители Армении и Азербайджана. Против этого плана выступили руководители Грузии и Украины и он не получил поддержки.
    • Второй - проект федерализации Ленина или союзный проект. Ленин, как большой стратег и тактик понимал, что автономизация вызовет открытое, а еще более скрытое недовольство и приведет к расколу в социалистическом лагере. Чтобы этого избежать, он в письме от 26 сентября 1922 года членам Политбюро предлагает признать себя равноправными с Украинской ССР и другими республиками, и наравне с ними войти в новый союз, новую федерацию - Союз Советских Республик Европы и Азии. [3,207]
    • 14 декабря 1922 год на IV Всебелорусском съезде Советов было принято Постановление об объединении республик на основе взаимного равенства, тесных экономических и политических связей. В Постановлении также отмечалось, что фактически такой Союз уже сложился и требуется законодательно его оформить. Для подписания документов по образованию Союза съезд избрал делегацию. [2,45]
    • 30 декабря 1-й съезд Советов СССР утвердил проекты Договора и Декларации об образовании Союза ССР, которые ввиду их чрезвычайной важности передавались на дополнительное рассмотрение республик. Декларация открывала свободный доступ в Союз и давала право свободного выхода из него.
    • На съезде был избран ЦИК СССР. [4,106]
    • Несколько позже на заключение экспертам был представлен первый проект общесоюзной Конституции, которая в январе 1924 года на основании Договора и Декларации была одобрена на V Всебелорусском съезде Советов, а 31 января этого же года была утверждена II Всесоюзным съездом Советов. Она закрепляла права и обязанности республик, определяла основы строительства государственного аппарата. [4,106]
    • В соответствии с общесоюзной Конституцией, БССР, как и другие советские республики, часть своих полномочий передала СССР.
    • В перечень вопросов компетенции Союза ССР входило:
    • представительство в международных отношениях;
    • заключение договоров с другими государствами;
    • вопросы войны и мира;
    • право изменения внешних границ и вопросов об изменении границ между республиками;
    • руководство внешней торговлей и установление системы внутренней торговли;
    • установление основ и общего плана развития всего народного хозяйства и т.д. [3,207]
  • 54. Административные наказания
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Лишение специального права применяется чаще всего в отношении водителей транспортных средств. Виды правонарушений, влекущих в качестве меры ответственности лишение права на управление транспортными средствами, устанавливаются федеральным законом. Лишение водительских прав предусматривается Кодексом об административных правонарушениях за грубые нарушения Правил дорожного движения, например управление транспортными средствами водителями, находящимися в состоянии опьянения, отказ от прохождения медицинского освидетельствования, нарушение правил движения через железнодорожные пути, нарушение водителями правил дорожного движения или эксплуатации транспортных средств, повлекшее причинение легкого вреда здоровью потерпевшего, управление судном судоводителем в состоянии опьянения. Лишение права охоты применяется за нарушение правил охоты.

  • 55. Административные правоотношения
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Административные правонарушения вредны, они представляют опасность для сложившихся в обществе отношений. Конечно, на первый взгляд может показаться, что некоторые административные правонарушения сами по себе не наносят обществу большого вреда, например, демонстрирование фашистской атрибутики или символики, продажа товаров без необходимых документов, нарушение правил воинского учета, распитие алкогольных напитков в общественных местах и ряд других правонарушений. Однако взятые в массе такие «безобидные» действия нарушают общественный порядок, установленный в государстве, порядок управления, представляют опасность для жизни общества. Именно поэтому государство запрещает их совершение под угрозой административного наказания. Административная ответственность выражается в наложении на лицо, совершившее административное правонарушение, особого наказания, которое называет административным наказанием.

  • 56. Администрация Калининского района
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    1. Губернатор Санкт-Петербурга издает следующие правовые акты Администрации Санкт-Петербурга:
    распоряжения губернатора - нормативные правовые акты по вопросам, отнесенным к компетенции Администрации Санкт-Петербурга, издаваемые только в случаях, установленных федеральными законами, законами Санкт-Петербурга, правовыми актами Президента Российской Федерации, Правительства Российской Федерации, или индивидуальные правовые акты по вопросам, отнесенным к компетенции Администрации Санкт-Петербурга;
    приказы губернатора нормативные или индивидуальные правовые акты по вопросам организации работы Администрации Санкт-Петербурга.
    Правительство Санкт-Петербурга принимает постановления Правительства Санкт-Петербурга - правовые акты рекомендательного характера по вопросам, отнесенным к компетенции Правительства Санкт-Петербурга.
    Руководители отраслевых и территориальных структурных подразделений Администрации Санкт-Петербурга издают следующие правовые акты:
    распоряжения руководителя структурного подразделения Администрации Санкт-Петербурга нормативные правовые акты по вопросам, отнесенным законодательством к компетенции соответствующего структурного подразделения или компетенции Администрации Санкт-Петербурга, издаваемые только в случаях, установленных федеральными законами, законами Санкт-Петербурга, правовыми актами Президента Российской Федерации, Правительства Российской Федерации, или индивидуальные правовые акты по вопросам, отнесенным законодательством к компетенции соответствующего структурного подразделения Администрации Санкт-Петербурга;
    приказы руководителя структурного подразделения Администрации Санкт-Петербурга нормативные или индивидуальные правовые акты по вопросам внутренней организации работы соответствующего структурного подразделения Администрации Санкт-Петербурга.

  • 57. Адміністративне правопорушення
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Адміністративне правопорушення (проступок) - це перш за все діяння, поведінка, вчинок людини, дія чи бездіяльність, це акт зовнішнього виявлення ставлення особи до реальної дійсності, інших людей, держави, суспільства. Закону непідвладні переконання, думки людей, якщо вони не знайшли зовнішнього виявлення. Таке діяння має визнаватися адміністративним проступком за наявності певних ознак, до яких традиційно відносять суспільну шкідливість (небезпечність), протиправність, винність та адміністративну караність. Перша ознака означає, що дія чи бездіяльність заподіює або створює загрозу заподіяння певної шкоди (матеріального, морального, організаційного чи іншого характеру) обєктам адміністративно-правової охорони ("посягає на ..."). Цією обставиною і пояснюється необхідність встановлення за її вчинення адміністративної відповідальності. Разом з тим в наш час потребує уточнення перелік обєктів, які мають охоронятися нормами з адміністративною санкцією. Не викликає сумніву, що такі обєкти як права і свободи громадян, власність, громадський порядок, які названо в нинішньому КпАП, повинні залишитися також і в майбутньому. А от що стосується державного порядку і встановленого порядку управління, то думається, що це поняття подібні і однорідні і залишити треба одне із них, причому, краще - державний порядок, оскільки в чинному КпАП до правопорушень, які посягають на встановлений порядок управління, віднесено, наприклад, прояв неповаги до суду, невжиття заходів щодо протесту, припису чи подання прокурора тощо, хоча такі відносини не належать до управлінських. В той же час поняття "державний порядок" потрібно розшифрувати - це встановлений порядок діяльності державних органів та установ. Крім того, у визначенні серед основних обєктів адміністративно-правової охорони слід назвати права і законні інтереси інших субєктів, а також громадську безпеку, різновидами якої є санітарна, екологічна безпека тощо. Ми свідомо не акцентуємо увагу на відмінності термінів "суспільна шкідливість" і "суспільна небезпечність", тому що така відмінність, на нашу думку, є досить умовною, а суперечки, які навколо цього точаться, мають, переважно, термінологічний характер. Хоча варто зауважити, що ні окремо взятий адміністративний проступок, ні навіть злочин не можуть становити небезпеку для суспільства в цілому, а от певної шкоди вони завдають. Тому більш прийнятним, як уявляється, є термін "суспільна шкідливість". Юридичним відбиттям шкідливості адміністративного проступку є його протиправність, яка означає, що дію чи бездіяльність прямо заборонено адміністративно-правовими нормами. Діяння, які визнаються адміністративними правопорушеннями, перераховано в особливій частині розділу ІІ КпАП та в деяких інших нормативних актах. В разі встановлення адміністративної відповідальності за нові діяння або скасування відповідальності, яка існувала раніше, до КпАП вносяться зміни та доповнення. Ознака протиправності означає також неприпустимість застосування аналогії закону, що сприяє зміцненню законності, виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за діяння, не передбачені законодавством про адміністративні правопорушення. Адміністративним проступком може бути тільки винне діяння, тобто свідомий, вольовий акт протиправної поведінки. Вина полягає в психічному ставленні особи до діяння та його шкідливих наслідків і може бути умисною або необережною. Адміністративним проступком визнається тільки таке протиправне винне діяння, за яке законодавством передбачено особливий вид державного примусу - адміністративну відповідальність. Реалізація адміністративних стягнень не завжди супроводжує адміністративний проступок, але можливість їх застосування становить його обовязкову властивість. Винятком із загального правила є адміністративні правопорушення військовослужбовців і працівників органів внутрішніх справ, за більшість яких останні несуть не адміністративну, а дисциплінарну відповідальність, тобто в цьому випадку адміністративна караність проступків відсутня, хоча від цього вони не перестають бути адміністративними. З огляду на викладене спробуємо сформулювати визначення адміністративного проступку. Отже, ним, на нашу думку, доцільно визнати суспільно шкідливу, протиправну, винну (умисну або необережну) дію чи бездіяльність, яка посягає на права і свободи громадян, права і законні інтереси юридичних осіб, власність, громадський порядок і громадську безпеку, встановлений порядок діяльності державних органів та установ і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення необхідно відрізняти від дисциплінарного проступку і від злочину. Дисциплінарний проступок - це порушення трудової дисципліни, тобто невиконання чи неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обовязків. Він тягне дисциплінарну відповідальність, яку врегульовано трудовим законодавством. Стягнення за дисциплінарні проступки накладають керівники підприємств, установ і організацій. Від злочинів адміністративні правопорушення відрізняються, перш за все, розміром шкоди, яку вони заподіюють. Злочин - суспільно небезпечне діяння, яке тягне кримінальну відповідальність. Кримінальне покарання може призначити тільки суд. Розглянуті вище ознаки характеризують адміністративне правопорушення як фактичну підставу адміністративної відповідальності, як явище реальної дійсності, тобто складають його матеріальне поняття; вони є найбільш характерними і суттєвими, властивими будь-якому адміністративному проступку. Матеріальне поняття правопорушення конкретизується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів проступку, в яких законом передбачено необхідні і специфічні ознаки того чи іншого конкретного діяння. Матеріальне поняття правопорушення відповідає на запитання, що спільного між всіма проступками (наприклад, між дрібним хуліганством і дрібним розкраданням), а поняття складу проступку - на запитання, в чому відмінність одних проступків від інших. Відрізняються адміністративні проступки за специфічними ознаками, які характеризують їх обєктивні і субєктивні сторони. Таким чином, склад адміністративного правопорушення - це сукупність встановлених законом обєктивних і субєктивних ознак, які характеризують діяння як адміністративний проступок. Склади конкретних проступків виконують важливу функцію, оскільки вони встановлюють юридичні підстави адміністративної відповідальності і передбачають можливість застосування заходів адміністративного впливу. Вони забезпечують однакове застосування закону, правильну кваліфікацію проступків, гарантують від необґрунтованого притягнення громадян до адміністративної відповідальності, обмежують відповідальність рамками скоєного. До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують обєкт, обєктивну сторону, субєктивну сторону і субєкта проступку. Обєкт адміністративного правопорушення - це те, на що воно посягає, чому воно завдає шкоди. Адміністративний проступок завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння суспільним відносинам, які і становлять обєкт проступку. Засобами адміністративної відповідальності охороняються суспільні відносини, які регулюються нормами не тільки і не стільки адміністративного права, а й багатьох інших: цивільного, екологічного, трудового, фінансового тощо. Обєктивну сторону адміністративного правопорушення характеризують ознаки, які визначають акт зовнішньої поведінки правопорушника. До них належать діяння (дія чи бездіяльність), його шкідливі наслідки, причинний звязок між діянням і наслідками, місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку. Основною і обовязковою ознакою обєктивної сторони є протиправне діяння, відсутність її виключає склад будь-якого адміністративного правопорушення. Це може бути як дія (наприклад, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях), так і бездіяльність, коли закон вимагає активних дій (ухилення свідка від явки в суд або орган попереднього слідства чи дізнання). Всі інші ознаки мають факультативний характер, тобто вони обовязкові лише в тих випадках, коли прямо передбачені законом. Так, шкідливі наслідки і причинний звязок обовязкові тільки для так званих матеріальних складів проступків, в результаті яких завжди заподіюється матеріальна шкода (наприклад, дрібне розкрадання, пошкодження телефонів-автоматів, потрава посівів тощо). Більшість же адміністративних правопорушень характеризується недодержанням різних загальнообовязкових правил, коли діяння становить склад проступку незалежно від настання шкідливих наслідків матеріального характеру (порушення правил охорони праці, торгівлі, дорожнього руху, митних, паспортних, санітарних тощо). Ці склади формулюються в статтях особливої частини розділу ІІ КпАП лише вказівкою на протиправну дію чи бездіяльність ("порушення правил", "невиконання правил" тощо). В деяких статтях міститься вказівка лише на шкідливі наслідки ("пошкодження", "знищення", "псування" тощо), діяння ж розуміється саме собою. Місце, час, обстановка, спосіб, знаряддя та засоби вчинення проступку можуть бути обовязковими ознаками, якщо їх включено до конкретного складу проступку (наприклад, окремі діяння визнаються адміністративними правопорушеннями лише в разі вчинення їх в громадському місці, часто в КпАП називається спосіб вчинення проступку - грубе, злісне порушення, прихована передача тощо); в інших випадках вони можуть визнаватися обставинами, які помякшують або обтяжують відповідальність (наприклад, вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин обтяжує адміністративну відповідальність). Окремі статті КпАП передбачають адміністративну відповідальність за незакінчені дії (ст.188 - за спробу передачі заборонених предметів у виправно-трудові установи і ст.209 - за приготування до контрабанди), загальної ж норми про стадії адміністративного правопорушення немає, що цілком виправдано. Субєктивну сторону адміністративного правопорушення становить повязана із його вчиненням психічна діяльність особи. До ознак, які характеризують субєктивну сторону, належать вина, мотив і мета вчинення правопорушення. Вина - основна і обовязкова ознака субєктивної сторони будь-якого адміністративного проступку. Це психічне ставлення особи до вчиненого нею суспільно шкідливого діяння і його наслідків, яке виявляється у формі умислу або необережності. Поняття цих форм вини розкривається в ст.ст.10 і 11 КпАП. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Вчиненим з необережності правопорушення визнається тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Визначення форм вини в чинному КпАП сформульовано, на нашу думку, не зовсім вдало. Передусім це стосується визначення необережності, оскільки в ньому в основу покладено ставлення порушника до шкідливих наслідків свого діяння. Однак, зміст переважної більшості адміністративних проступків полягає в порушенні тих чи інших загальнообовязкових правил, незалежно від того, чи настали внаслідок цього якісь конкретні шкідливі наслідки (це так звані "формальні склади"). Тому для визначення форм вини за основу має братися ставлення порушника до діяння та усвідомлення ним його протиправності.

  • 58. Адміністративне судочинство: концептуальні підходи українських вчених періоду незалежності України
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Досліджуючи Кодекс адміністративного судочинства України (далі КАС), проф.. Селіванов А.О. звертає увагу на те, що вже сама назва Кодексу відображає теоретико-правову концепцію, що активно розвивалася протягом останнього десятиріччя у вигляді форм і засобів функціонування адміністративної юстиції, зокрема, адміністративного процесу як складного судового явища. Йдеться про наявні у ньому складові: адміністративне судочинство, адміністративне провадження (за складами адміністративних правопорушень) та адміністративно-процесуальний розгляд справ. Сучасні наукові уявлення про адміністративне судочинство відрізняються від традиційних концепцій адміністративної юстиції, яка становить фундамент юридичної ваги у структурі адміністративного процесу [5]. На відміну від позиції російських вчених, які досліджують проблеми адміністративної юстиції (Ю.М. Старилов та інші), ми розрізняємо вказані категорії, оскільки головний смисл і завдання адміністративного судочинства забезпечити дотримання принципу верховенства права у відносинах між публічними органами державної влади та місцевого самоврядування з людиною і громадянином, при цьому враховувати міжнародні зобовязання України та практику Європейського суду з прав людини [6; с. 107]. Нормативні положення Конституції України про здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства є конституційно-правовим базисом, на основі якого відбуватиметься формування адміністративної юстиції в Україні як організаційно-правової форми здійснення права на судовий захист незалежним і неупередженим судом.

  • 59. Адміністративні провадження
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Система адміністративних судів в Україні включає: ВАСУ, 7 апеляційних та 27 окружних адміністративних судів. На сьогодні приміщенням, яке дозволяє здійснювати правосуддя, забезпечений лише ВАСУ. Ще два суди (у м. Харкові та м. Вінниці) отримали приміщення, але ті потребують ремонту і не дають можливості суддям повноцінно функціонувати. Решта судів фактично ще не мають своїх приміщень: одні суди (ті, де вже призначені голови судів) не мають приміщень через відсутність належних пропозицій від місцевих держадміністрацій та достатнього фінансування, інші суди (там, де є домовленість ВАСУ чи ДСА про оренду приміщень з місцевими держадміністраціями), - не можуть формально ці приміщення отримати через відсутність голів судів. Така ситуація потребує прояву політичної волі і спільного вирішення проблеми, оскільки згідно з Указом Президента адміністративні суди повинні були запрацювати з 1 вересня 2009 року, а ситуація з їх забезпеченням приміщеннями не дає сподівань на те, що вони запрацюють до кінця 2009 року. Заробітна плата суддів адміністративних судів сьогодні оцінюється як адекватна виконуваним обовязкам, тоді як заробітна плата інших працівників адміністративних судів є надзвичайно низькою і потребує перегляду та підвищення (зокрема, місячний оклад помічника судді у понад 10 разів менший за місячний оклад судді, хоча помічник судді і має надзвичайно великі навантаження). Порівняно високі розміри заробітної плати суддів адміністративних судів вважаються необхідними, щоб судді могли бути незалежними від органів влади і якомога менше користуватися додатковими пільгами (на які вони мають право), які потенційно створюють можливості для впливу на суддів. Разом з тим, органи місцевої влади і Кабінет Міністрів України не виконують повною мірою своїх обовязків щодо забезпечення окремим житлом суддів адміністративних судів, призначених чи обраних на посади.

  • 60. Адміністративно-запобіжні заходи
    Контрольная работа Юриспруденция, право, государство

    Слід зазначити, що за умов надзвичайного стану посилюється застосування заходів адміністративного примусу, тому що органи, які здійснюють управління в цих умовах, одержують надзвичайні повноваження. Відповідно до статей 16 і 18 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16 березня 2000 р. (зі змінами) можуть вживатися такі заходи: заборона перебувати на вулицях та в інших громадських місцях без спеціально виданих перепусток і посвідчень особи в установлені години доби; тимчасове вилучення в громадян зареєстрованої вогнепальної зброї та боєприпасів, а в підприємств, установ і організацій також навчальної військової техніки, вибухових, отруйних і сильнодіючих хімічних речовин; вислання порушників громадського порядку, які не є жителями місцевості, де введено надзвичайний стан, за їх рахунок; тимчасове виселення людей з місць, небезпечних для проживання; тимчасова заборона будівництва нових, розширення діючих підприємств та інших об'єктів; мобілізація ресурсів державних підприємств, установ, організацій тощо.