Информация по предмету География

181. Великобритания после ВОВ
Другое География

В 50-е годы Европа “переживала” всеобщий экономический рост, к которому присоединилась и Великобритания. Но темпы ее развития были намного меньшими, чем в остальной Европе среди передовых стран. После войны по экономической мощи Британию обошли ФРГ, Франция и Япония. Италия вплотную приблизилась к Великобритании. Экономический застой в Англии начался, как только произошел распад Империи, а ведь именно с Империей связано былое процветание Великобритании. Она по дешевой цене закупала в своих колониях сырье, “аккумулировала” богатства мира, но теперь это стало невозможным, так как бывшие колонии, хотя и соглашались поддерживать экономические отношения, но на гораздо более выгодных условиях. В связи с этим Великобритании необходимо было почти полностью перестраивать свою экономику, тогда как в других странах Европы этой проблемы не существовало. И тенденции развития их страны грозили англичанам превратиться в граждан третьеразрядного государства. Началась так называемая “английская болезнь”, о которой в стране шли дискуссии. Лейбористы считали, что средство против этой болезни - расширение государственного контроля над экономикой, и обвиняли предпринимателей в неспособности использовать современные методы бизнеса, а банки в том, что те предпочитали вкладывать деньги за границей. Консерваторы, в свою очередь, винили профсоюзы в установлениинепомерно высокой заработной платы и в чинении препятствий рационализации, что по их мнению и послужило причиной отпугивания иностранных инвестиций. Однако обе эти партии, находясь у власти, проводили сходную политику, получившую название “стоп-вперед”. Сначала предпринимались меры по стимулированию развития экономики, то есть рост вложений государственного капитала в промышленность и увеличение зарплаты и вело к инфляции. Как только она достигала уровня, способного вызвать существенное падение курса фунта стерлингов, а это значило бы удорожание всего импорта (прежде всего продовольствия), субсидии прекращались, инфляция уменьшалась, рост приостанавливался.
182. Великобританія
Другое География

Нафту видобувають у шельфовій зоні Північного моря. У північній частині підводними нафтопроводами вона подається на Шетландські та Оркнейські острови, а звідти танкерами в Південну Англію або на експорт. Центральні родовища повязані підводними нафтопроводами безпосередньо з портами Шотландії і Північної Англії. Щодо нафтопереробних заводів, то більшість їх розташовані в портових містах Південної Англії (Шелл-Хейвен, Айл-оф-Грейн, Фолі) і на західному узбережжі (Мілфорд-Хейвен), бо будувались вони ще з розрахунку на імпортну нафту. Природний газ передається з північних морських родовищ підводними трубопроводами в Шотландію, а з південних у Східну Англію і звідси надходить у загальну систему газопроводів країни. Великобританія одна з провідних нафто- і газовидобувних країн. Видобувають майже 130 млн. тон нафти (9 місце в світі) і 100 млрд. м3 газу (4 місце в світі) на рік.
183. Великобританія та Німеччина - провідні високорозвинені європейські країни
Другое География

Історичний розвиток. До початку I тис. н. е. територію сучасної Німеччини заселяли кельтські й германські племена. Ослаблення в IV ст. н. е. Римської імперії сприяло їхньому розселенню по всій території Європи Першою німецькою державою було Франкське королівство (VI-VIII ст..), що у 843 р. розпалося на окремі князівства. У X ст.. на землях на схід від Рейну уторилося королівство Німеччина. Король Оттон I, захопивши Північну й Середню Італію, у тому числі й Рим, приєднав х до німецьких земель. Так на карті Європи зявилася «Священна Римська імперія німецької нації» (962 р.). Із X до XV ст.. відбуваються численні захоплення земель у південній, центральній і північній Європі. Однак населення захоплених територій прагнуло самостійності. Посилення влади великих феодалів прискорило децентралізацію країни. Вестфальський мир 1648 р. остаточно закріпив утрату територій і перетворив імперію на співтовариство незалежних держав, поєднаних формальною владою імператора. У XVIII ст. особлив посилилися німецькі князівства Австрія та Пруссія. Після поразки Австрії та Пруссії у війні з наполеонівською Францією «Священна Риська імперія німецької нації» була ліквідована, і за рішенням Віденського конгресу 1814-1815 рр. був утворений Німецький союз, до складу якого ввійшли 39 держав на чолі з Австрією. Подальше обєднання Німеччини було здійснено канцлером Пруссії Отто фон Бісмарком після поразки Австрії у війні з Пруссією (1866 р.) Після перемоги у франко-прусскій війні (1871 р.) утворилася Німецька рейх-імперія зі столицею Берлін. Німеччина прагнула європейського панування, а на шляху до цієї мети стояли Англія, Франція та Росія. Тому в 1914 р. вона розпочала Першу світову війну, у якій зазнала поразки. За підписаним Версальським договором 28 червня 1919 р., Німеччина втратила 10% своєї території, а також мала заплатити країнам-переможцям контрибуцію в розмірі 33 млрд доларів і зменшити армію до 100 тис. осіб. Прихід до влади в 1933 р. націонал-соціалістів на чолі з Адольфом Гітлером запобіг погіршенню економічної ситуації в країні. Настала епоха Третього рейху, що призвела до Другої світової війни (1939-1945). У 1945 р. Третій рейх упав під ударами армії країн антигітлерівської коаліції (срср, США, Велика Британія, Франція). Територія Німеччини була поділена на західну і східу зони окупації. У вересні 1949 р. в західній частині була створена Федеративна республіка Німеччина. Поклавши в основу свєї політики соціально орієнтований капіталізм, Західна Німеччина, розорена війною, через кілька років перетворилася на економічно потужну державу. У східній зоні окупації в жовтні 1949 р. була утворена Німецька Демократична Республіка. У ній будували соціалізм за зразком СРСР. Криза соціалістичної системи зумовила обєднання в жовтні 1990 р. двох Німеччин.
184. Великое герцогство Люксембург
Другое География
185. Венгрия
Другое География
186. Венесуэла
Другое География
187. Венеция
Другое География

С давних пор вода угрожает Венеции. Ее уровень в каналах ежегодно повышается. За пятнадцать веков своего существования город ушел под воду на полтора метра. Существуют разные мнения: одни говорят, что разрушаются и оседают острова, что прогнили сваи, другие считают главной бедой появление моторного флота. Волны раскачивают сваи, подмывают фундаменты. Предлагаются проекты спасения Венеции, но они очень дороги. Сможет ли правительство осуществить их?
188. Венеция: один день на Большом канале
Другое География

История палаццо Вендрамин-Калерджи, известного также как дворец Non Nobis Domine, шедевра венецианского Ренессанса (архитектор Марко Кодуччи, начало XVI века), типична для «старожилов» Большого канала. Три начальных слова из сто пятнадцатого псалма Давида: «Не нам, Господи [не нам, а имени Твоему дай славу]» выбиты прямо на его фасаде. Сегодня их видит каждый, кто на гондоле или такси подплывает к парадному входу в Городское казино, работающее в зимние месяцы. Ощущение «momento mori» усиливается, когда сбоку видишь памятную доску: великий Вагнер скончался в этом палаццо 13 февраля 1883 года. История дворца символ блеска и заката Венеции. На протяжении пяти веков он неоднократно менял хозяев, причем все они происходили из четырех знатнейших родов Лоредан, Гримани, Вендрамин и Калерджи. В 1844 году последние Калерджи продали дом Марии Каролине Луизе де Бурбон, герцогине Беррийской, связанной узами родства с сицилийским и французским королями. Ее наследники, в свою очередь, постепенно разорились, дворцовая коллекция ушла с аукциона в Париже. Когда в 1882 году Рихард Вагнер приехал в Венецию, часть дворца Вендрамин-Калерджи уже пребывала в запустении, а владеющая им семья герцогов делла Грациа сдавала еще пригодные для проживания апартаменты. Вагнер снял для своей семьи 15 помещений на первом этаже, нанял собственного гондольера и каждый день, надев непременный бархатный берет, плавал вниз до Пьяцетты, усаживался в кафе на Сан-Марко, слушал дуэт фортепьяно и виолончели, а иногда даже брал в руки дирижерскую палочку. Кабинет композитора выходил на Большой канал, и он, сев в пурпурное плюшевое кресло, всегда приказывал поднять красные бархатные портьеры на огромных окнах. Здесь же он скончался от инфаркта, причем, судя по воспоминаниям, в день смерти к нему заходил Верди.
189. Вероятностный подход в современном науковедении
Другое География

Сделано многое, но адекватной постановки проблемы создания вероятностного науко-ведения нет. 1. Не показана связь становления вероятностного науковедения с измене-ниями происходящими в сознании людей. 2. Из статей нельзя заключить, что проблема вероятностного науковедческого анализа имеет фундаментальное значение и является одной из ключевых в современной науке. Анализ потенциальных путей развития квантовой физики, воспринимается как частный случай. Нет общей постановки про-блемы, целостной оценки ее значимости. 3. Нет модели вероятностного развития нау-ки. 4. Вероятностный анализ науки выступает как гносеологический подход. На онто-логическом уровне он не разработан. Не проведено различие между развитием науки как сложной вероятностной системы и вероятностным науковедческим анализом. 5. Не поставлена проблема специальной разработки методологии вероятностного науко-ведения. На чем оно должен базироваться? Что нужно сделать, чтобы этот подход мог применяться систематически? Ответа нет. 6. При рассмотрении научных революций как точек бифуркации не уточняется, что происходит с развитием науки. Не ясно, как вероятностное развитие можно представить за длительный период. Выбор произошел, что осталось за бортом науки? Как выбор влияет на последующее развитие? Как соот-нести наборы потенциальных версии и выборы в различных социо-культурных усло-виях? и т.п. 7. Не показана связь вероятностного подхода с развитием системного нау-коведения.
190. Верхоянський район республіки Саха
Другое География

Всього в районі працюють 37 лікарів. Укомплектованість лікарями в районі 71%.Сертифікована - 86,8%. Категорійність - 50%. На даний час немає дільничних лікарів у Адичінской, Дулгалахской і Борулахской дільничних лікарнях, а також немає лікаря окуліста, лор-лікаря. Після закінчення інституту приїхали 3 лікаря-інтерна. Середній медперсонал всього - 179 осіб, укомплектованість - 83%. За закінчення коледжу прибуло 5 фахівців. Сертифікована - 82,6% Категорійність - 38,5%.За програмою підготовки та перепідготовки лікарів та середнього медичного персоналу за рік навчено 15 лікарів. З них на первинній спеціалізації 4 лікаря; з сертифікаційних циклам 10 лікарів. На курсах підвищення кваліфікації 1 лікар. Первинну спеціалізацію пройшли лікар-уролог, лікар-стоматолог-ортопед, лікар-профпатології.
191. Взрыв Чёрного моря
Другое География

Подстилающая линза дышит, пучится, время от времени прорываясь на поверхность из-за сгонных ветров. Крупные прорывы случаются реже, последний произошел во время ялтинского землетрясения 1928 года, когда даже вдали от моря ощущался сильный запах тухлых яиц и на морском горизонте вспыхивали громовые зарницы, уходящие горящими столбами в небеса (Сероводород H2S это горючий и взрывоопасный ядовитый газ). До сих пор ведутся споры насчет источника сероводорода в глубинах Черного моря. Одни считают главным источником восстановление сульфатредуцирующими бактериями сульфатов при разложении мертвого органического вещества. Другие придерживаются гидротермальной гипотезы, т.е. поступления сероводорода из трещин на морском дне. Впрочем, противоречий здесь нет, по-видимому, действуют обе причины. Черное море устроено так, что его водообмен со Средиземным морем идет через мелководный Босфорский порог. В Мраморное море и далее уходит опресненная речным стоком, а потому более легкая черноморская вода, а навстречу ей, точнее под ней, через Босфорский порог в глубину Черного моря скатывается более соленая и более тяжелая средиземноморская вода. Получается что-то вроде гигантского отстойника, в глубинах которого в течение последних шести-семи тысяч лет постепенно скапливался сероводород. На сегодня эта мертвая толща составляет свыше 90 процентов объема моря. В XX веке в результате загрязнения моря органическим антропогенным веществом граница сероводородной зоны поднялась из глубины на 25 - 50 метров. Проще говоря, кислород из верхнего тонкого слоя моря не успевает окислять сероводород, подпирающий снизу. Еще десять лет назад эта проблема считалась одной из первоочередных в странах Причерноморья.
192. Визитная карточка Украины
Другое География

ОТДЕЛ ОБРАЗОВАНИЯ КИЕВСКОГО РАЙОННОГО СОВЕТА В Г. ДОНЕЦКЕ
193. Винницкая область
Другое География

Важное место в производстве товарной промышленности в Винницкой области занимает группа предприятий индустриально-аграрной специализации. В составе сахарной промышленности насчитывается 40 заводов. Наибольшие сахарные заводы области: Крыжопольский, Кирнасовский, Гайсинский, Погребищенский, Бершадский. В области хорошо развито производство плодоовощных консервов, животного масла, мяса и мясопродуктов, кондитерских изделий. В Виннице функционирует кондитерская фабрика и масложировой комбинат. В настоящее время в Винницкой области функционирует 6 мясокомбинатов, наибольший из них - Винницкий. По производству валовой продукции мясная промышленность области уступает только сахарной. Наибольшими центрами плодоовощной промышленности являются Бар, Винница, Могилев-Подольский. Хорошо развито пивоварение. Крупные пивоваренные заводы расположены в Виннице, Могилеве-Подольском, Бершади, Тиврове, Чернятине, Муровани, Куриловцах, Браилове.
194. Витус Беринг. Первая Камчатская Экспедиция
Другое География

24 января 1725 г. выехал из Петербурга спутник Беринга - Чириков со своею командою. 8 февраля прибыл он в Вологду, где через неделю к нему присоединился Беринг с другими членами экспедиции. Число всех чинов, участников в экспедиции, как отправленных из Петербурга, так и присоединившихся в Тобольском Охотске, простиралось до 20, а всего под командою Беринг было человек около 100. Из них, как более выдающихся и оставивших свои "журналы", следует назвать, кроме упомянутого лейтенанта Алексея Чирикова, гардемарина, впоследствии мичмана Петра Чаплина и лейтенанта Мартына Шпанберга. - Расстояние от Вологды до Тобольска экспедиция, получившая название первой камчатской экспедиции, прошла в 43 дня. После месячного отдыха она на 11 дощанниках продолжала путь по Иртышу. 23 мая Чаплин с отрядом в 10 человек был отправлен вперед, по направлению к Якутску. Все почти лето 25 года команда провела в дороге. Прозимовав в Илимске, откуда был послан Шпанберг, с отрядом из 39 человек, в Уст Кутсюй острог, на Енисей, для постройки 15 барок, Беринг 26 мая 1726 г. на новых судах поплыл вниз по Енисею. 16 июля Беринг прибыл в Якутск и только 30 июля 1727 г. на третий год по отправлении из Петербурга, он наконец прибыл в Охотск, откуда должно было начаться настоящее путешествие. Запасшись здесь провиантом и новыми судами, экспедиция 22 августа вышла из Охотска и морем через две недели прибыла в Большерецк (на Камчатке). Отсюда сухим путем отправилась в Нижне-камчатск, куда прибыла 11 марта 1728 г., употребив на весь путь (в 883 версты) около 2 мес. Нагрузив в Нижне-камчатске провиантом бот - "св. Гавриил", построенный там же, Беринг со всею своею экспедицией сел на него и 13 июля 1728 г. вышел из устья р. Камчатки в море, держась северного направления между Азией и Америкой. Сразу же после снятия с якоря командир корабля и его штурманы начали опись берегов, вдоль которых они проходили, записывая результаты навигационных и астрономических наблюдений в вахтенный журнал с точностью до сотой доли минуты, а результаты взятия пеленгов на береговые предметы (мысы, горы и т. д.) - с точностью до минуты. На основании навигационных и астрономических определений составлялась карта Северо-Востока Азии и прилежащих островов Проведя более месяца в морском плавании между незнакомыми ему совершенно берегами, Беринг достиг наконец 67 18' с. ш. и убедившись здесь, на основании показаний чукчей, что далее берег простирается к западу и что стало быть "нельзя Азии соединяться с Америкою", почел свою миссию выполненной и с согласия всех членов экспедиции, боявшихся "попасть нечаянно в лед", повернул назад. Все наблюдения тщательно фиксировались в вахтенном журнале. За время плавания к Берингову проливу (1728 г.) и затем вдоль побережий Камчатки (1729 г.) командир корабля и его штурманы описывали побережье, ежесуточно совершая географические открытия. Опись производилась систематически, тщательно и добросовестно. В отдельные дни моряки пеленговали до 8 ориентиров. Записи пеленгов на виденные береговые объекты в вахтенном журнале настолько обстоятельны, что позволяют с достаточной точностью восстановить, какие географические открытия были сделаны. Большинство из этих открытий оставались неизвестными, так же как и записи о плавании "Св. Гавриила" через пролив между Азией и Америкой.
Географические открытия и исследования всегда сопровождаются картографированием, поэтому карта - один из основных источников истории открытий. В материалах, касающихся Первой Камчатской экспедиции, упоминаются три карты, представленные Берингом[1].
195. Відкриття та географічні характеристики Антарктиди
Другое География

Антарктида була відкрита останньою з материків Землі. Ще стародавні вчені здогадувалися, що в Південній півкулі у високих широтах повинен існувати великий материк. Його пошуки свого часу призвели до відкриття Австралії, яку вважали частиною цього материка. Початковий етап - відкриття островів навколо. Задовго до відкриття материка будувалися різні припущення про існування гіпотетичної Південної землі, на пошуки якої відправлялися експедиції, що виявили великі острови навколо Антарктиди. Французька експедиція Буве де Лозье в 1739 відкрила в південній частині Атлантичного океану острів, названий Буве. У 1772 французький мореплавець І. Ж. Кергелен виявив великий архіпелаг в південній частині Індійського океану, що складається з одного великого острова (Кергелен) і 300 малих. В 1768-71 Дж. Кук очолив експедицію, яка прямувала на пошуки південного материка. Обстеживши Нову Зеландію, експедиція відкрила протоку між її Північним і Південним островами (згодом названий ім'ям Кука) і встановила, що Нова Зеландія є не виступ південного материка, як вважали раніше, а архіпелаг з двох островів. У 1772-75 Кук в другій експедиції, присвяченій пошукам південного материка, першим з мореплавців перетнув Південне полярне коло, однак материка він не виявив і заявив, що його взагалі знайти неможливо через лід, що робить землю недоступною. Протягом цього плавання на півдні Атлантичного океану він підходив до острова св. Георгія, відкрив Південні Сандвічеві острови, помилково вважаючи, що це виступ материкової суші і тому назвавши їх Землею сандвіча (на ім'я першого лорда Адміралтейства). Групу островів біля північно-західного узбережжя Антарктичного півострова (Південні шотландські острови) відкрив в 1819 англієць У. Сміт. Другий етап - відкриття Антарктиди і перші наукові дослідження (19 ст.). Відкриття Антарктиди як материка здійснено 28 січня 1820 російської експедицією Ф. Ф. Беллінсгаузена, яка на двох судах ("Схід", під командуванням Беллінсгаузена, і "Мирний" - М. П. Лазарєва) пройшла уздовж тихоокеанського узбережжя, відкривши острова Петра I, Шишкова, Мордвинова, Землю Олександра I і уточнивши координати деяких раніше виявлених островів. Беллінсгаузен шість разів перетнув Південне полярне коло, довівши можливість плавання в антарктичних водах. У 1820-21 американські та англійські промислові судна наближалися до Антарктичного півострова. У 1831-33 навколо Антарктиди здійснив плавання англійський мореплавець Дж. Бісків на суднах "Тулі" і "Лайвлі". Французький океанограф Ж. Дюмон - Дюрвіль в 1837-40 керував експедицією в південні полярні широти, під час якої були виявлені Земля Аделі, острів Жуанвіль і Земля Луї Філіпа. У 1838-42 Ч. Уїлкс очолював комплексну експедицію в південну частину Тихого океану, під час якої була відкрита частина узбережжя Східної Антарктиди - Земля Уїлкса. Дж. Росс, що вирушив до Антарктиди в 1840-43 на суднах "Еребус" і "Терор", відкрив море і величезний крижаний бар'єр висотою близько 50 м, що тягнеться із заходу на схід на відстань 600 км, названі пізніше його ім'ям, Землю Вікторії, вулкани Еребус і Терор. Плавання до Антарктиди після тривалої перерви поновилися в кінці 19 сторіччя у зв'язку зі зростаючими потребами китобійного промислу. У берегів льодового материка побували експедиції: шотландська, що відкрила землю Оскара II (на судні "Балена", 1893), норвезька, що виявила берег Ларсена (суду "Язон" і "Антарктика", 1893-94), і бельгійська (під керівництвом А. Жерлаша), зимувала в 1897-99 в Антарктиці на дрейфуючому судні "Бельжік". У 1898-99 К. Борхгревінк провів першу зимівлю на материку на мисі Адер, під час якої він вів систематичні спостереження за погодою, потім обстежив море Росса, піднявся на однойменний бар'єр і на санях просунувся до рекордної широти - 78 ° 50.Третій етап - вивчення узбережжя і внутрішніх областей материка (перша половина 20 ст.) Перше в нашому столітті подорож до Антарктиди здійснив Р. Скотт, який у 1901-04 на судні "Дісковері" підійшов до берегів континенту, досліджував узбережжі моря Росса, відкрив п-ів Едуарда VII, льодовик Росса, по західному краю якого дійшов до 82 ° 17 Пд. Ш. Під час цієї, однієї з найбільш результативних для свого часу, експедиції, зібраний великий матеріал по геології Антарктиди, її флорі, фауні і корисних копалин. У 1902 Е. Дрігальскій відкрив і обстежив територію, названу Землею Вільгельма II. На основі зібраного матеріалу він розробив теорію рухаючихся льодів. Шотландський мореплавець і лікар У. Брюс у 1892-93 і 1902-04 вів океанологічні дослідження в морі Уеделла, відкрив Землю Котса. Він розробив проект Трансантарктичного переходу, який був виконаний через півстоліття. Французька експедиція під командуванням Ж. Шарко в 1903-05, що проводила дослідження біля західного узбережжя Антарктичного півострова, відкрила Землю Лубе. Англійський мандрівник Е. Шеклтон в 1907-09 очолював експедицію на санях до Південного полюса, по дорозі що відкрила один з найбільших льодовиків на планеті - льодовик Бірдмор. Через нестачу провіанту і загибелі їздових тварин (собак і поні) Шеклтон повернув назад, не дійшовши до полюса 178 км. Першим досяг Південного полюса норвезький полярний мандрівник і дослідник Р. Амундсен, який у січні 1911 висадився на крижаній бар'єр Росса і 14 грудня 1911 з чотирма супутниками досяг Південного полюса, відкривши по шляху гори Королеви Мод. На місяць пізніше (18 січня 1912) полюси досягла група, очолювана Р. Скоттом. На зворотному шляху в 18 км від базового табору Скотт і його супутники загинули. Їхні тіла, а також записи і щоденники були знайдені через вісім місяців. Дві антарктичні експедиції: в 1911-14 і 1929-31 здійснив австралійський геолог і мандрівник Д. Моусон, який обстежив частину узбережжя материка і який завдав на карту понад 200 географічних об'єктів (у т. ч. Землю Королеви Мері, Землю Принцеси Єлизавети і Землю Мак - Робертсона). Перший політ літака над Антарктидою зробив в 1928 американський полярний дослідник, адмірал і льотчик Р. Берд. У листопаді 1929 він на літаку досяг Південного полюса. У 1928-47 під його керівництвом було здійснено чотири великих експедиції в Антарктику (в найкрупнішій, четвертої експедиції, брало участь понад 4 тис. чоловік), проведені сейсмологічні, геологічні та інші дослідження, підтверджена наявність в Антарктиді великих родовищ кам'яного вугілля. Берд пролетів над континентом близько 180 тис. км. Перший Транс - антарктичні переліт здійснив в 1935 американський гірський інженер і льотчик Л. Елсуорт, що відкрив ряд географічних об'єктів на материку, у тому числі гори, названі ним на честь свого батька. У 1933-37 Л. Крістенсен, слідуючи вздовж узбережжя на судні "Торсхавн", відкрив Берег Принца Гаральда, Берег Леопольда і Астрід. Д. Рімілла в 1934-37 вперше перетнув Антарктичний півострів. У 40-50-ті рр.. в Антарктиді починають створюватися наукові бази та станції для проведення регулярних досліджень прибережних районів. Четвертий етап - міжнародні систематичні дослідження (друга половина 20 ст.) У період підготовки до Міжнародного геофізичного року на узбережжі, льодовиковому щиті і островах були засновані близько 60 баз і станцій, що належать 11 державам (у т. ч. радянські - обсерваторія "Мирний" , станції Оазис, Піонерська, Схід-1, Комсомольська і Схід, американські - Амундсен - Скотт на Південному полюсі, Бард, Халетт, Уїлкс і Мак - Мердо). З кінця 50-х рр.. в морях, що омивають континент, ведуться океанологічні роботи, виконуються регулярні геофізичні дослідження на стаціонарних континентальних станціях; вживаються також експедиції всередину континенту. Радянські вчені здійснили санно-тракторний похід до геомагнітного полюса (1957), Полюса відносної недоступності (1958), Південного полюса (1959). Американські дослідники пройшли на всюдиходах від станції Літл Америка до станції Берд і далі до станції Сентінел (1957), у 1958 - 59 від станції Елсуорт через масив Дюфека до станції Берд; англійські і новозеландські вчені на тягачах в 1957-58 перетнули Антарктиду через Південний полюс від моря до моря Росса Уеделла. У внутрішніх районах Антарктиди працювали також австралійські, бельгійські та французькі науковці. У 1959 укладено міжнародний договір про Антарктиду, сприяв розвитку співпраці в дослідженні льодового континенту.
196. Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою
Другое География

Китай, скориставшись слабкістю реформ, проведених ЄС і IV ВФ на початку 90-х в Африці, Карибському та Тихоокеанському регіонах, і через відсутність чітких і конкретних рішень для регіонів з Брюсселю провів серію експансивних дій у відносинах з центральною та південною Африкою. Встановлення більш тісних зв'язків почалося у 21 столітті. У 2000 році був організований Китайсько-африканський коопераційний форум за участі бізнесменів і підприємців (другий форум відбувся в Аддис-Абебі у 2003 р., третій - в Пекіні у 2006 р.). Китайські підприємства підписали торгові договори з 11 країнами загальною сумою 1,9 млрд. дол. США. Крім того, Міністерство закордонних справ Китаю проголосило 2.006 рік «роком Китаю в Африці», що надало можливість здійснювати візити на високому рівні (у січні Міністр згкордонних справ Китаю відвідав Африку, за ним вирушив президент Ху Цзиньтао у квітні та прем'єр-міністр у червні). В січні 2006 року Пекін опублікував офіційний документ «Китайсько-африканська політика». Документ пояснив необхідність встановлення довгострокової політики між китайською і африканською державами, яка буде протистояти викликам 21 століття. У листопаді 2006 року відповідно до графіку, який вказаний в офіційному документі, був проведений перший китайсько-африканський саміт (за участі 48 африканських держав, які визнають Китайську Народну Республіку; не дивлячись на те, шо представники п'яти держав, які встановили дипломатичні відносини з Тайванем, також були запрошені). Рішення саміту були відносно встановлення «нового типу партнерства між регіонами», було наголошено, що наступні саміти проводитимуться кожні З роки, та був підписаний План дій на 2007-2009 рр. У спільній декларації сторони домовилися про розвиток політичного діалогу та зміцнення економічних зв'язків між регіонами. Китайський президент проголосив, . що його країна надасть преференційні кредити протягом наступних трьох років вартістю 5 млрд. дол. США, подвоїть допоміжні ресурси та скасує африканську частину боргу. Варто зазначити, що Пекін активно співпрацює з Латинською Америкою.
197. Владивосток
Другое География

Ежедневно во Владивосток приходят и уходят из него несколько крупных судов под российским и иностранными флагами. Географическое положение города уникально. Здесь заканчивается Транссибирская железнодорожная магистраль - прямой путь в Европу. В полутора-двух сутках судового хода - порты Китая, Кореи, Японии. Немного дальше - города Юго-Восточной Азии. И не так уж далеко Северо-западное побережье Америки. Владивосток стоит на перекрестке путей между Европой, Азией и Америкой. Это накладывает свой отпечаток на облик и жизнь города. Здесь продаются бананы из Гондураса и киви из Новой Зеландии, мясо из Австралии и яблоки из американского штата Вашингтон. Они дешевле, чем такие же яблоки из российской Тамбовщины. А женщины буднично говорят о своих мужьях и сыновьях, чьи суда стоят под погрузкой в самых экзотических портах.
198. Владимир Афанасьевич Обручев
Другое География
199. Владимирская область
Другое География

Численность населения городов, крупных поселков и сельских поселений (год исчисления)г. Владимир340.72006пгт Балакирево9.32006г. Ковров151.62006г. Костерево9.22006г. Муром122.12006пгт Красная Горбатка9.02006г. Александров63.82006пгт Ставрово7.82006г. Гусь-Хрустальный63.82006г. Курлово7.12006г. Кольчугино46.32006пгт Мелехово6.72006г. Вязники42.92006пгт Вольгинский6.32006г. Киржач31.52006пгт Никологоры6.32006г. Собинка20.22006пгт Энергетик6.12005г. Юрьев-Польский19.42006пгт Городищи5.92006г. Радужный17.82006пгт Нововязники5.72003г. Лакинск16.42006пгт Мстера5.22006г. Меленки15.72006п. Андреево5.12005г. Карабаново15.62006пгт Оргтруд4.52003г. Покров15.62006п. Уршельский4.52005г. Струнино15.52006п. Боголюбово4.12005г. Петушки15.32006п. Золотково3.62005г. Камешково13.92006п. Бавлены3.32003г. Гороховец13.82006пгт Гусевский3.32006г. Судогда12.72006п. Лесной3.32003пгт Юрьевец11.62005п. Муромцево3.32003г. Суздаль11.22006п. Коммунар3.22003пгт Красный Октябрь10.22003п. Головино3.12003
200. Влияние гидрогеологических условий на эффективность разработки нефтяных месторождений
Другое География

При моделировании фильтрационно-емкостных свойств нефтеводоносных отложений считалось, что они являются изотропными. Поровая матрица пласта моделировалась с проницаемостью 10 мД и пористостью 15%. Относительно высокопроницаемые границы моделировались с проницаемостью 10 Д (в 1000 раз больше, чем у поровой матрицы пласта) и с пористостью 20% (на 33% больше, чем у поровой матрицы пласта). Относительно низкопроницаемые границы моделировались с проницаемостью 0,1 мД (в 100 раз меньше, чем у поровой матрицы пласта) и с пористостью 1,5% (в 10 раз меньше, чем у поровой матрицы пласта).

Blog

Информация по предмету География