Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою
Информация - География
Другие материалы по предмету География
Відносини Китаю з Центральною та Південною Африкою: значення, позиції та роль ЄС в міжнародних відносинах
Глибокі зміни, які сталися у світі в кінці 20 - початку 21 століття, призвели до створення нової рівноваги сил у міжнародних відносинах. В останні роки на міжнародному рівні зявилися нові фактори, в той час як інші посилилися чи змінили свій характер, які в цілому передбачають неминуче перетворення міжнародного характеру. На практиці це дозволяє збільшити кількість різних звязків, взаємовідносин і впливів у різних сферах суспільства.
Відносини між Китаєм й центральною та південною Африкою, мають такі значення, що перевищують межі континентів Африки та Азії. Тому, дамо відповідь на таке питання: які наслідки мають ці відносини для решти країн, для економічного та політичного положення ЄС у світі, а особливо в контексті політики ЄС стосовно країн, що розвиваються.
Економічні зміни зовнішньої політики Китаю після закінчення холодної війни. Зміни, які мали місце в міжнародних відносинах кінця 20 століття, стали, за думкою китайських політичних учених та дипломатів, частиною історичного процесу переходу від двополярної до багатополярної структури міжнародних відносин. Китай схвалює порядок, оснований на мультиреалізмі. Багатополярна структура, в якій особливості головної влади врівноважені між кількома гравцями, дозволяє Китаю діяти принаймні як рівноправному партнерові відносно всіх гравців міжнародних відносин. Ця структура також створює чудову відправну точку в контексті глобалізації сучасних міжнародних відносин.
Згідно з китайськими аналітиками-прогнозистами, поляризація економічних структур і розвиток вільної ринкової економіки, так само як і економічних відносин, призвели до ситуації, де економіка стала одним з головних факторів у зовнішній політиці. Досягнення політичних цілей через економічну дію стає все більш поширеним явищем. Отже, Китай концентрувався на виробництві максимального економічного зростання та посиленні наукового прогресу, як головного засобу для розвитку своєї міцності.
Головні стратегічні цілі китайської політики забезпечують сприятливі міжнародні умови для швидкого економічного зростання; побудови образу відповідального та стриманого партнера; збереження підтримки Півдня для китайського бачення нового міжнародного економічного та політичного порядку. Як зазначили І. Буліка та Д. Ровінські, економізація китайської дипломатії помітна майже в усіх галузях. Така стратегія спирається на просування торгівлі, багатосторонні форми співпраці та економічної цілісності. Це також вимагає зменшення проблем у двосторонніх відносинах. Це явище характерне для цілої галузі та відображене у зовнішній політиці азіатських держав.
Сфера зовнішніх економічних відносин відіграє ключову роль у китайських амбіційних концепціях великого стрибка та досягнення високопоставленого статусу в світовій економіці. Внаслідок підтримання доступу до іноземних ринків, капіталу, сировини, технологій це стало однією з найважливіших задач зовнішньої політики, Це пояснює китайську дипломатичну діяльність в галузі міжнародних дипломатичних відносин і збільшення торгових проблем у двосторонніх та багатосторонніх відносинах.
Вступ Китаю до СОТ у 2004 році став великою подією. Щоб виконати правила СОТ, Китай зобовязаний виправити існуюче законодавство та впровадити нове стосовно зовнішньої торгівлі та економічної співпраці. Вважається, що процес регулювання триватиме до 2012 року; та це буде можливим тоді, коли китайська юридична система виконає вимоги критеріїв ринкової економіки.
Відмінними рисами трансформації економіки Китаю є процес її відкриття та зміни мети, інструментів і географічних преференцій у внутрішній та зовнішній міжнародній політиці.
Між 2000 і 2007 рр. середній рівень розвитку Китаю варіювався від 8 до 9%. У 2000 році обсяг зовнішньоторгових операцій Китаю склав 474,3 млрд. дол. США та зріс на 31,5% у порівнянні з попереднім роком. Обсяг експорту та імпорту дорівнював 249.1 млрд. и 225,1 млрд. дол. США відповідно, що дало Китаю 24 млрд. профіциту та збільшило валютні резерви на 165,6 млрд. дол. у 2000 р.
Як результат динамічного зросту в галузі зовнішньої торгівлі на початку 21 століття Китай зайняв 4 місце в світі за рівнем розвитку. Аналіз обсягів торгівлі вказує на деякі особливості, які дозволяють визначити, що економіка Китаю розвивається відповідно до відкритої моделі. Це модель, згідно з якою аналіз обсягів торгівлі відповідно до видів продуктів відображає відносно імпорту - потреби економіки, повязані з розвитком, тоді я:к відносно експорту - можливість задовольняти мінливі потребі* інших економік з більш низькими витратами та більш ефективно в порівнянні з іншими країнами-єкспортерами.
Шовковий шлях до Африки та його європейське сприйняття. З 1990-х китайські відносини з Півднем характеризувалися ощадливістю та прагматизмом (на противагу попереднім десятиліттям, коли політика Китаю по відношенню до Півдня була з розряду ідеологічного месіанізму). Китай стверджував, що мінлива дійсність 21 століття становить суттєву проблему для Півдня2. Ось чому у світлі виникнення багатополюсної структури міжнародних відносин зявилася потреба в кооперації між державами Півдня щодо ключових міжнародних питань.
Китай, скориставшись слабкістю реформ, проведених ЄС і IV ВФ на початку 90-х в Африці, Карибському та Тихоокеанському регіонах, і через відсутність чітких і ?/p>