Контрольная работа по предмету Философия

381. Філософія в епоху ранніх буржуазних революцій у Європі
Контрольная работа Философия

Великий філософ, що запропонував свою систему координат в математиці (декартова прямокутна система координат) запропонував і точку відліку для суспільної свідомості. По Декарту наукове знання повинне було бути побудовано як єдина система тоді як дотепер (до нього) воно було лише збором випадкових істин. Непорушною підставою (точкою відліку) такої системи повинне було стати найочевидніше і достовірне твердження (своєрідна «істина в останній інстанції»). Декарт вважав абсолютно неспростовною думку «мислю, отже, існую» («cogito ergo sum»). Цей аргумент припускає переконання в перевазі умопостигаемого над плотською, не просто принцип мислення, а суб'єктивно пережитий процес мислення від якого неможливо відділити власне мислячого. Проте самосвідомість як принцип філософії ще не знайшла повну автономію істинність початкового принципу як знання ясного і виразного гарантовано у Декарта наявністю Бога істоти всемогутнього, що вклав в людину природне світло розуму. Самосвідомість у Декарта не замкнута на себе і відкрито Богу, який виступає джерелом мислення: всі смутні ідеї продукт людини (а тому помилкові), всі ясні ідеї йдуть від Бога, отже істинні. І тут у Декарта виникає метафізичний круг: існування всякої реальності (у тому числі і Бога) упевняється через самосвідомість, яка (значущість висновків цієї свідомості) забезпечується знову-таки Богом.
382. Філософія життя: основні ідеї та представники
Контрольная работа Философия

Мораль філософ пов'язував із творчим началом людини. Вона може бути проявом або позитивної творчості, самореалізації індивіда, що є результатом природного спонукання (аристократична мораль), або негативної, що служить демагогічним прикриттям руйнівних емоційно-вольових імпульсів (рабська мораль). Чимало його висловлювань наводять на думку, ніби він ототожнював рабську мораль з мораллю загалом, а переоцінювання цінностей розглядав як звільнення від будь-яких моральних цінностей. Проте немало міркувань Ф.-В. Ніцше засвідчують протилежне. Наприклад, критикуючи мораль, він вдавався до моральних суджень, понять зі сфери етики, писав про мораль майбутнього, хоча й називав цей історичний етап розвитку моралі позаморальним. Перший етап розвитку моралі є доморальним (коли цінність вчинку визначалася цілковито його наслідком), другий моральним (коли критерієм цінності вчинку вважали характер наміру), третій позаморальним (йому властиві стосунки, вчинки, зумовлені не намірами, а чимось глибшим, ґрунтовнішим, стосовно чого наміри є зовнішнім виявом). Позаморальні вчинки здійснюють за відсутності ситуації вибору, роздвоєння “Я” людини, без орієнтації на певні норми. Вчинена людиною дія є самостимульованою, глибоко особистісною, виявом смислу її життя. Свідки такої дії розцінюють її як високоморальний вчинок, оскільки вона відповідає найсуворішим нормам моралі. Однак похвала може принизити людину, бо такі дії позаморальні, вищі для неї від моральних, орієнтованих на зовнішні норми. Йдеться про дії, в яких концентровано виявляється смисл особистого життя людини, і водночас такі, наслідки яких відповідають найсуворішим вимогам моралі. Філософ вважав, що позаморальна поведінка є привілеєм тільки аристократів.
383. Філософія соціального розвитку
Контрольная работа Философия

У цей же час відбувається конвергенція двох ідеологій інформаційного суспільства (Масуда, Тоффлер) і постіндустріалізму (Белл, Мемфорд, Турен і ін.). Варіант конвергенції ідей постіндустріалізму й інформаційного суспільства в дослідженнях Д.Белла презентує книга «Соціальні рамки інформаційного суспільства» (1980). Вираз «інформаційне суспільство» у Белла це нова назва для постіндустріального суспільства, що підкреслює не його місце в послідовності щаблів суспільного розвитку після індустріального суспільства, а основу визначення його соціальної структури інформацію. Інформаційне суспільство в тлумаченні Белла має всі основні характеристики постіндустріального суспільства (економіка послуг, центральна роль теоретичного знання, орієнтованість у майбутнє й обумовлене нею керування технологіями, розвиток нової інтелектуальної технології). Однак якщо в роботі «Настання постіндустріального суспільства» електронно-обчислювальна техніка розглядалася як необхідний засіб для вирішення складних задач (із застосуванням системного аналізу і теорії ігор), то в «Соціальних рамках інформаційного суспільства» велике значення надається конвергенції електронно-обчислювальної техніки з технікою засобів зв'язку. «У сторіччі, що наступає, стверджує тут Д.Белл, вирішальне значення для економічного і соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини буде становлення нового соціального устрою, що ґрунтується на телекомунікаціях». Для постіндустріального суспільства буде характерна нова еліта, основана на кваліфікації, що отримана індивідами завдяки творчості, а не на володінні власністю, наслідуваної чи такої, що здобувається за рахунок підприємницьких здібностей, і не на політичній позиції, що досягається за підтримкою партій і груп.
384. Філософія України кінця 18 - початку XIX ст.
Контрольная работа Философия

Прийнято також вважати, що у витоків перших масонських лож на Україні стояв відомий філософ Григорій Сковорода. Разом з тим відомий історик Сергій Єфремов у своїй монографії «Масонство на Україні» пише: «сам він (Сковорода) до масонства ставився якщо не зовсім негативно, то досить байдуже». Незважаючи на такий досить суворий присуд, у самого Сковороди, безперечно, були риси, що споріднили його з масонством, і не дивно масони були чи не першими в Росії, хто звернув увагу на твори українського філософа; дещо з них уперше надруковано на сторінках «Сіонского Вестника», органа містичної течії в масонстві. Цей зв'язок Сковороди з масонством зазначено і в літературі. «Не був Сковорода масоном, пише проф. М.Сумцов, але великою він мірою виріс і виховався в тій атмосфері, що живила і російське масонство, і між ним та масонами є спільні точки у формі великого нахилу до старозавітних книг, містичного тлумачення, байдужності до догматичного боку християнства, щиро аскетичного життя та бажання через моральну науку й моральне життя особисте піднести моральний рівень громади, а на цьому Сковорода не різнився з кращими російськими масонами, Новиковим, Лопухіним і найбільш з Гамалією». Ще цікавіші з цього погляду громадські переконання і практична робота Сковороди, що ставлять його поруч кращих заступників просвітнього масонства. І от коли ми зважимо, який величезний вплив мали погляди й сама навіть особа Сковороди на сучасне українське громадянство, то, певне, не помилимось, сказавши, що його діяльністю покладена була до певної міри дорога й тим організаціям морального характеру, що у формі масонських лож незабаром постануть і на українському ґрунті. І тим більше, що серед діячів масонства на Україні таки побачимо і просто учнів Сковороди, і людей, що, безперечно, під його безпосереднім впливом виховали на його науці свої громадсько-моральні погляди виробили.
385. Філософія, її предмет та роль в суспільстві
Контрольная работа Философия

У сучасних умовах суспільного розвитку надзвичайно зростає роль моральної відповідальності особистості у всіх сферах суспільного життя. Цілеспрямований процес формування духовності особистості передбачає одночасно і виховання та самовиховання в людині непримиренності до будь-яких відхилень від норм моралі, всього того, що гальмує духовно-моральний прогрес суспільства. Чим вища зрілість особистості в сфері суспільних відносин, тим міцніша її моральна свідомість та самосвідомість, і навпаки, чим глибший, багатший моральний світ людини, тим вища її громадянська відповідальність. Моральна свідомість особистості найкраще проявляється в її активній життєвій позиції, бо справжня мораль це мораль активної діяльності. При формуванні моральної свідомості важливим є пошук ефективних шляхів вирішення суперечностей, що властиві цьому процесу. Одна з груп таких суперечностей пов'язана з тим, що міра моральної відповідальності у значної частини членів суспільства далеко не адекватна характеру глибоких змін, що відбуваються в світі, зокрема в нашій країні. У сучасних умовах виявляє себе тими чи іншими сторонами суперечність між передовою моральною свідомістю частини суспільства і антиподами такої свідомості. Сюди також слід віднести суперечність між словом та ділом, коли у певних категорій людей знання норм моралі розходяться з їхніми практичними справами, які не повною мірою відповідають, а то і суперечать поставленим перед ними вимогам морального та громадянського обов'язку. Важливішою умовою вирішення суперечностей у сфері формування моральної свідомості є цілеспрямоване утвердження непримиренного ставлення до всіляких різновидів її антиподів, що гальмують як процес становлення моральної культури людей, так і духовних цінностей суспільства в цілому. Важливе місце серед форм суспільної свідомості належить естетичній свідомості, яка відображає об'єктивну дійсність шляхом певних художніх образів.
386. Філософська думка ХV–ХVІІІ ст.
Контрольная работа Философия

У XV-XVI ст. філософію України оригінальне представляли єресі. Філософські ідеї єретиків проявлялися у світоглядній оцінці діяльності церковної ієрархії, ченців. Єретики пропагували критичне ставлення до деяких православних догматів, церковних обрядів, розвивали думку про свободу волі, умовою реалізації якої вони вважали поширення освіти. Всупереч філософським ідеям єретиків використовувалась схоластична філософія. Розвитку схоластики протидіяли гуманістичні ідеї, які почали поширюватись в Україні в XVI ст. Ю.Дрогобич у своїх поглядах на людину, світ, історію звеличував силу знання та людського розуму. Він вважав, що людина здатна пізнати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі непохитних законів. Аналізуючи людину й історію, Ю.Дрогобич твердив, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить природним силам безвідносно до велінь Бога. Філософія українських гуманістів мала яскраво виражені риси антропоцентризму. Так, С.Оріховський, на відміну від томістської точки зору, вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, і від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на тварину. Оріховський, замислюючись над вічним питанням про сенс людського життя, зазначав, що до безсмертного життя шлях треба торувати, живучи розважно, чесно й побожно на землі. А однією з основних чеснот людини він вважав самопізнання, що допомагає людині досягнути внутрішнього, духовного оновлення, морального вдосконалення. Оригінальною є позиція С.Оріховського в поглядах на державу. Він одним з перших у європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади й держави, виступав проти підкорення світської влади релігійній, стверджував, що королівська влада дана не Богом, виникла внаслідок договору між людьми. С.Оріховський пропагував і розвивав ідеї природного права. Він вважав, що природне право стоїть вище від людських законів, тому останні в разі необхідності можна змінювати. Мир, злагода й спокій у державі будуть тоді, коли люди житимуть у згоді з законами природи. Мислителі-гуманісти проявляли живий інтерес до світової історії та історичного минулого українського народу. Вони вважали історію вчителькою життя і радили вчитися на історичних прикладах, особливо на діяннях великих особистостей, діячів, полководців. Українські мислителі-гуманісти вважають історію засобом пробудження гордості народу за своє минуле, розвитку патріотичних почуттів, любові до Вітчизни. На основі патріотичного пафосу, громадянськості розвивалися патріотичні почуття, національна свідомість, історична традиція. Наприкінці XVI ст. починається новий етап у розвитку духовної думки в Україні. Цей етап позначається становленням нової характерології, що виникає на грунті формування української версії реформаційної ідеології та ренесансного гуманізму. Важливу роль у розвитку філософської культури тогочасної України відіграла Острозька академія перша українська школа вищого типу. В Острозькій академії вивчали сім так званих вільних наук, викладали старослов'янську, грецьку та латинську мови. Філософія як окрема дисципліна в Острозькій академії ще не значилась, але читався курс логіки, яка називалась тоді діалектикою. Рівень викладання вільних наук (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, фізика й астрономія) мав узагальнюючий, філософський характер. В Острозьскій академії був сконцентрований значний науковий інтелектуальний потенціал, що сприяло інтенсифікації процесів взаємообміну ідеями, духовного взаємозбагачення їх носіїв (острозьких книжників). У цьому взаємообміні і взаємозбагаченні народжувалась особлива філософія, в основі якої лежала ідея обгрунтування необхідності збереження й розвитку старослов'янської мови, вимога абсолютної точності при перекладах з грецької мови на старослов'янську священних і богослужбових книг. Особливе місце займала віра в чудодійну силу старослов'янської мови. Твори Герасима Смотрицького, Нова Княгиницького, Івана Вишенського (бл. 1538 - після 1620) показували, що осягнення Божественної істини в процесі здобуття навичок розрізнення численних смислових відтінків слів, проникнення в їхню приховану духовну сутність є одночасно й процесом становлення людини як особистості, її самотворенням. Особливого значення в процесі духовного становлення людини надавали тодішні українські книжники самопізнанню. Іван Вишенський, зокрема, вважав, що завдяки самопізнанню людина стає спроможною подолати свою земну форму й увійти у внутрішній духовний контакт із вищим буттям. Унаслідок цього, осяяний небесним світлом. людський розум проникає в приховану сутність вагомого повчального слова Біблії, а сама людина перетворюється із істоти, яка прив'язана до земних бажань і пристрастей, в духовну людину. Те, що осягнення істини можливе через самопізнання, острозькі книжники ґрунтували на переконаності в нерозривному зв'язку між розумом окремої людини і Богом, у безпосередньому контакті людського мислення і буття. На основі ідеї протиставлення Бога і світу, Бога й людини острозькі книжники формують уявлення про нікчемність, гріховність людської природи, граничне приниження й нівелювання її пізнавальних здібностей. Однак при цьому вірили в силу людського пізнання, яка, на їхню думку, залежала від щирості, наполегливості й волі кожної людини. На основі цієї віри Христофор Філалет закликає український народ розглядати свій власний, внутрішній потенціал як основу саморозвитку, обґрунтовує ідею свободи совісті, право людини на свою віру й церкву. Острозький культурно-освітній центр своєю діяльністю зробив значний внесок у розвиток філософської думки України. В ньому культивувалось розуміння філософії як мудрості з характерними пошуками істини на шляху містичного єднання з Богом. Тут обстоювалась життєздатність традицій слов'янської писемності, розвивалися реформаційні та ренесансно-гуманістичні ідеї. У кінці XVI і на початку XVII ст. в Україні та Білорусі виникали і розвивались релігійно-національні організації православного населення міст братства. Братства були виразниками національного протесту українського і білоруського народів проти політики національного і релігійного пригноблення українців і білорусів з боку польсько-шляхетських правлячих кіл та католицької церкви. Перше братство і його школа були створені в Україні у Львові в 1586 p. В кінці XVI і на початку XVII ст. братства виникали у Києві, Луцьку, Острозі, Вільно, Замості, Могильові, Мінську та багатьох інших містах. Найвпливовішими в Україні були Львівське і Київське братства, а створені братствами школи вели широку культурно просвітницьку діяльність. Антицерковна, реформаційна за своєю суттю спрямованість ідеології та суспільно-політичної діяльності братств одна з найхарактерніших рис ранніх періодів братського руху. У межах цієї ідеології розвивалась філософська думка братств. Виступаючи проти наступу католицизму, теологічне вчення якого протягом століть обґрунтовувалося й удосконалювалося за допомогою логіки та філософії в західноєвропейських колегіях та університетах, братчики прагнули подолати його тим ідейним арсеналом, котрий був наявний у православному богослов'ї та в попередній українській культурній традиції. Але для цієї традиції ще не властиве було виділення філософії в окрему форму суспільної свідомості. Визначний діяч Львівської, а потім і Київської братських шкіл Ісайя Копинський у своєму творі "Алфавіт духовний" досліджує з філософської точки зору проблему людини. Він розглядає людину з позицій піднесення в ній морального, розумного й духовного начала які розкриваються в процесі самопізнання. Пізнаючи себе, людина розкриває свою двонатурність, те, що вона тілесна і духовна, зовнішня і внутрішня. І перед нею виникає дилема, чому віддати перевагу: минущому, суперечливому, тлінному світові, з яким вона пов'язана тілом, чи своєму внутрішньому єству, розуму, безсмертному духові, яким вона подібна до Бога. І. Копинський радить людині обрати другий шлях, що, на його думку, веде до пізнання Бога, єднання з ним, досягнення блаженства не лише на небі, а й на землі. Певний інтерес становлять філософські ідеї такого представника Київського братства, як Кирило Транквіліон-Ставровецький. Лранквіліон, розглядаючи проблему "Бог-світ", створює вчення про чотири світи. Перший це світ невидимих духовних сутностей, що належать до небесної ієрархії; другий макрокосм, світ видимих тілесних речей, у якому живе людина; третій сама людина, мікрокосм; четвертий поєднання злих людей і грішників із дияволом, який певною мірою є самостійним творчим началом зла. Транквіліон, розрізняючи чотири світи, передусім показує, що не весь світ зло. Він наголошує на красі й доброті тілесного світу, в тому числі тіла й тілесних почуттів людини. Ставлячи у центр свого вчення проблему людини, Транквіліон, на відміну від своїх попередників, надає проблемі душі й тіла не лише морального, а й гносеологічно-природознавчого звучання. Без тіла й вегетативних процесів людина не може жити, а її душа відчувати, розуміти, набувати й виявляти доброчесності, тому тіло друг душі. Транквіліон наближається до визнання гармонії душі й тіла. Ідейну атмосферу братств передають ораторські твори Транквіліона, присвячені світським сюжетам. Це передусім "Похвала мудрості", де прославляються науки, філософія, мудрість, розкривається їхнє прикладне значення в повсякденному житті кожної людини й усього суспільства. Помітним представником другого періоду братського руху є Мелентій Смотрицький (прибл. 1572-1633), який, на відміну від попередників, надає суспільно-громадянського спрямування своїм працям. Проблема людини, її душа, критика морально-соціальних вад тогочасного суспільства набувають у нього підпорядкованого значення. Закликаючи до людяності й звертаючись до сумління та самопізнання людини, М.Смотрицький надає самопізнанню не стільки морального, як громадсько-патріотичного звучання. Незважаючи на неодноразові негативні висловлювання на адресу арістотелівських силогізмів, М.Смотрицький долає заборону застосування логіки до теології. Він вперше звертається в своїх творах до логіко-дедуктивного виведення логічних операцій і методів, розроблених західноєвропейською схоластикою і вдосконалених пізніше розвитком філософії. Шляхом розвитку гуманістичних традицій і загального піднесення рівня філософської думки в Україні йшов і Касіян Сакович. Найбільш яскраво його філософські шукання відображені в написаних ним посібниках для братських шкіл: "Арістотелівські проблеми, або питання про природу людини" та "Трактат про душу". Приділяючи велику увагу проблемі самопізнання, Сакович спрямовує її розв'язання не на осягнення Бога через моральне вдосконалення й духовність, а на тілесну природу людини та її душу, пов'язану з відчуттям і мозком. Життєдіяльність людини як біологічного єства К.Сакович пояснює законами природи й ідеєю природного провидіння, яке заступає Боже втручання у природні справи. Пізнання тілесного єства людини, на думку К.Саковича, потрібне для того, щоб вивчивши закони і властивості власної природи, вона жила згідно з ними, управляла собою, уникала того, що їй шкодить. Своєрідно розглядає Сакович душу. В праці "Трактат про душу" душа розглядається в її відношенні до тіла. Сакович більше схиляється до арістотелізму, ближчого до природничого й раціоналістичного тлумачення душі. Він надає перевагу думці про божественне походження душі. Незважаючи на те, що філософія братських шкіл була обмеженою, своїм розвитком вона спонукала до нових творчих шукань, які й відбилися у філософії видатних діячів Києво-Могилянської академії, що виникла в 1632 році на базі братської школи Київського богоявленського братства.
387. Філософська концепція Гегеля
Контрольная работа Философия

В системі гегелівського абсолютного ідеалізму субстанція ( абсолютна ідея ) проходить стадії чистого мислення, вільно відчужує себе у формі "поняття" у власне інобуття, і, нарешті, породивши "мислячий дух" знаходить повне і завершене поняття самої себе. Кожний із ступенів необхідний для забезпечення цілісності процесу. Сама ж всесвітня історія введена Гегелем, як завершення системи обєктивного духу, в якій слідує перехід до духу абсолютного. "Дух тільки як дух - порожнє уявлення, - писав Гегель, - він повинен володіти реальністю, наявним буттям, повинен бути для себе обєктивним, наочним". Вираз духу в зовнішньому, його прояв в суспільному буття і суть гегелівський "обєктивний" дух. Філософія ж історії є осмислення тимчасової форми духу. Принципом гегелівського абсолютного ідеалізму була тотожність буття і мислення. Тільки ця тотожність і робить історію філософії неможливої. Якщо б раптом виявилося, що сама по собі не розумно організований космос, а позбавлений розумності хаос, то філософія історії стала б неможлива ( неможливо шукати закономірність і логіку в безрозсудному ). Але вона не тільки можлива, але і необхідна тому, що дух повинен пізнати себе саме у філософській формі. Тотожність мислення і буття, - ця підстава на якому тримається вся гегелівська філософія, сааме з цього і виведена необхідність історичного процесу і можливість філософії історії. Після того, як необхідність історії доведена відносно до духу, пошук її передумов до людини був "справою техніки" і, по суті справи, був вже не принциповим питанням. Коли Руссо задумався про суть історичного прогресу він припустив що людині властива "за природою" здібність до самовдосконалення. Гегелю припущення такого загального характеру також представлялось достатнім. В середовищі просвітителів існувала думка, що причиною історичного прогресу (змін) є незадоволеність людей існуючими порядками, способом життя і прагненням організувати (перетворити) їх відповідно до своїх уявлень про бажане і належне. Гегель, зовсім не заперечуючи існування таких ідеальних спонукальних мотивів історичної дії, не був схильний бачити в них рушійні сили історії і вважав, що неправомірно переносити механізм індивідуальної мотивації на суспільство в цілому. Відкидаючи прагнення Канта і Фіхте до апріорного конструювання філософії історії без опори на фактичну історію, Гегель наполягав на тому, що філософія історії повинна виходити з даного, від того що було насправді, освоювати емпіричний матеріал. Він твердив, що єдина думка принесена ним у філософію історії із загальнотеоретичної філософії є визнання того, що розум володарює над світом, і що як наслідок цього історія сама по собі розумна. Проте, ця крихта, яка очевидно з'явилася як наслідок вірності Гегеля принципам абсолютного ідеалізму, трохи не порушила з такою працею зведену будівлю філософії історії, відділивши від його все "безрозсудне" і "випадкове", відкинувши філософію на рівень вічних і незмінних субстанцій. Правильно, не можна розумно пізнавати то в чому розуму немає, але ж розум в історії не лежить на поверхні, його треба відшукати. Вивчати синтез ірраціонального з раціональним, історія жива своєю єдністю протилежностей і не можна відділяти одне від іншого без загрози руйнування значення обох. Післягегелевська філософія зробила спробу скинути кришталеве царство філософських абстракцій, знайшовши в абстрактних єствах, де колишня філософія бачила основу всього існуючого всього-навсього уявні "випаровування" життєвого процесу і інструменти пізнавальної діяльності, не більш. На зміну універсаму, складеному з речей, їх якостей і станів, прийшов мир процесів і подій, в якому немає нічого абсолютного, застиглого. Універсалізація історизму і затвердження загальної історичності стосовно всьому сущому - одна з домінуючих тенденцій пост класичної філософії. Історичність з'явилася поняттям, що акумулює і кристалізує головні параметри процесуально мінливому життю. Історичність, як факт того, що все в світі в тому або іншому ступені підпорядковано історичним змінам, настільки очевидна, що про неї не коштувало б і згадувати якщо б не розбіжності в оцінках її значущості. Адже як факт вона не бралася під сумнів і у філософському субстанціализмі, оскільки передбачалося, що все тимчасове, плинне, історичне належить до сфери випадкового, неістотного і що за всіма історичними перетвореннями, які охоплюють лише самий верхній шар реальності, перебувають незмінні вічні єства, чий зміст історією ніяк не зачіпається. Історичність стає проблемою, коли затверджується її істотність, признається історичне єство. Стосовно людини і суспільства це означає, що їх єство може зрозуміти тільки з історії. І сааме Гегелем першим зроблений крок в становленні таких понять як "історія" і "історичність". Все те кінцеве, тимчасове, що не несе в собі нічого необхідного для розвитку духу утворює, по термінології Гегелю, "тільки історичне", - зовнішній шар історичної реальності, позбавлений розумності і істинного. Таке розділення на "історичне" і лише історичне" не можна пояснити інакше, як тим фактом, що на Гегеля робили дуже сильний вплив традиційні субстанціоналісти і він так і не зміг остаточно вийти за межі ідеалістично-субстанціалистського розуміння миру. Проте, Гегель дав терміну "історія" нове життя. Замість простого збирання фактів зміни стала на перший план висуватися сама ідея історичної змінності. На відміну від елементарної хроніки історичність і є сама ідея процесу, а не його опис. Якщо довгий час історія була синонімом минулому, а історичне знання, знанню про минуле, то тепер виявилась більш фундаментальна задача: осягнути себе, власну дійсність в її історичності.
388. Філософські і методологічні основи учення Лейбніца
Контрольная работа Философия

Представляє інтерес даний Лейбніцом опис причин виникнення так званих "дрібних", або непомітних, неусвідомлюваних сприйнять в повсякденному житті людини: "Є тисячі ознак, що заставляють вважати, що в нас щохвилини існує безконечна безліч сприйнять, але без апперцепції і обдумування, тобто в душі відбуваються зміни, яких ми не помічаємо, тому що враження або дуже незначні, або дуже тісно зв'язані один з одним, або багаточисельні, унаслідок чого удається розрізняти їх лише частково. Не дивлячись на це, враження безупинно заставляють відчувати їх дію і навіть відчувати розгубленість від їх безлічі. Таким чином, ми не звертає уваги на рух млина, шум води, якщо проводимо деякий час поблизу і звикаємо до них. Не тому, що цей рух не зачіпає наших органів чуття і не викликає жодного відгуку в душі завдяки гармонії душі і тіла, а унаслідок того, що, позбавлені новизни враження, що знаходяться в душі і телі, недостатньо сильні, щоб знов привернути нашу увагу і нашу пам'ять. Насправді, всяка увага вимагає пам'яті і часто, коли ми не попереджені, що треба звернути увагу на одне з наших миттєвих сприйнять, ми пропускаємо його, не лише про нього не задумавшись, але навіть не відмітивши. Проте якщо хто-небудь раптом попередить нас і зверне нашу увагу на якесь явище, допустимий, шум, то ми його відмітимо і пригадаємо відразу після запобігання, що вже чули цей шум" (Там же).
389. Філософські ідеї періоду "високої класики"
Контрольная работа Философия

Афінський філософ Платон (427-347 рр. до н.е.) походив із афінського аристократичного роду. Справжнє ім'я Платона Арістокл, а Платон прізвисько (від "платюс" "широкий", "широкоплечий"). Аналіз творчості Платона показує, що його погляди глибоко продумані. В цілому вони складаються у систему, до якої входять: 1) вчення про буття; 2) вчення про Бога; 3) вчення про світ; 4) вчення про походження світу; 5) вчення про душу; 6) вчення про пізнання; 7) вчення про моральність і 8) вчення про суспільство. Перш за все, філософія Платона є оригінальним вченням про ідеї. Відповідно цього вчення, світ чуттєвих речей не є світом дійсно сущого: чуттєві речі перебувають у безперервній зміні, то виникають, то гинуть. Всьому тому, що є в них справді сущим, чуттєві речі зобов'язані своїм безтілесним прообразам, які Платон називає ідеями. Ідеї вічні, незмінні, безвідносні; вони не залежать від умов простору і часу. По відношенню до чуттєвих речей ідеї є одночасно і їх причинами і тими зразками, за якими були створені ці речі. Водночас ідеї є також метою, до якої прагнуть істоти чуттєвого світу. Платонівська ідея або, як часто її називав Платон, "ейдос", фактично об'єктивоване поняття. Ідеальний світ Платона протистоїть звичайному світові не тільки як абстрактне конкретному, сутність явищу, оригінал копії, але і як добро злу. Тому ідеєю всіх ідей, найвищою ідеєю Платона виступає ідея добра як такого джерело істини, краси і гармонії. Ідея добра безлика (хоча неоПлатоніки вважали платонівську ідею добра Богом). Ідея добра виражає безликий аспект філософії Платона, тоді як Бог-творець особисте начало. Бог і ідея добра дуже близькі. Ідея добра увінчує піраміду ідей Платона. Філософія Платона характеризується також своєрідним протиставленням тіла і душі. Тіло смертне, а душа безсмертна. Тіло живої істоти створене із часточок вогню, землі, води і повітря, позичених у тіла космосу. Призначення тіла бути тимчасовим вмістилищем душі, її рабом. Як і тіло, душа створена богами. Душі творяться із залишків тієї суміші, із якої Бог створив душу космосу. За Платоном індивідуальна душа складається з двох частин: розумної і нерозумної. За допомогою першої частини людина здатна мислити, а друга сприяє почуттям: завдяки їй людина закохується, відчуває голод і спрагу, буває охоплена іншими почуттями.
390. Формационная концепция развития общества
Контрольная работа Философия

%20Industriegesellschaft)%20-%20%d1%82%d0%b8%d0%bf%20%d0%be%d0%b1%d1%89%d0%b5%d1%81%d1%82%d0%b2%d0%b0,%20%d0%ba%d0%be%d1%82%d0%be%d1%80%d0%be%d0%b5%20%d0%b4%d0%be%d1%81%d1%82%d0%b8%d0%b3%d0%bb%d0%be%20%d1%82%d0%b0%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d1%83%d1%80%d0%be%d0%b2%d0%bd%d1%8f%20%d0%be%d0%b1%d1%89%d0%b5%d1%81%d1%82%d0%b2%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be-%d1%8d%d0%ba%d0%be%d0%bd%d0%be%d0%bc%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d1%80%d0%b0%d0%b7%d0%b2%d0%b8%d1%82%d0%b8%d1%8f,%20%d0%bf%d1%80%d0%b8%20%d0%ba%d0%be%d1%82%d0%be%d1%80%d0%be%d0%bc%20%d0%bd%d0%b0%d0%b8%d0%b1%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%88%d0%b8%d0%b9%20%d0%b2%d0%ba%d0%bb%d0%b0%d0%b4%20%d0%b2%20%d1%81%d1%82%d0%be%d0%b8%d0%bc%d0%be%d1%81%d1%82%d1%8c%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>%20%d0%bc%d0%b0%d1%82%d0%b5%d1%80%d0%b8%d0%b0%d0%bb%d1%8c%d0%bd%d1%8b%d1%85%20%d0%b1%d0%bb%d0%b0%d0%b3%20%d0%b2%d0%bd%d0%be%d1%81%d0%b8%d1%82%20%d0%b4%d0%be%d0%b1%d1%8b%d1%87%d0%b0%20%d0%b8%20%d0%bf%d0%b5%d1%80%d0%b5%d1%80%d0%b0%d0%b1%d0%be%d1%82%d0%ba%d0%b0%20%d0%bf%d1%80%d0%b8%d1%80%d0%be%d0%b4%d0%bd%d1%8b%d1%85%20%d1%80%d0%b5%d1%81%d1%83%d1%80%d1%81%d0%be%d0%b2,%20%d0%b0%20%d1%82%d0%b0%d0%ba%d0%b6%d0%b5%20%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%bc%d1%8b%d1%88%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d0%be%d1%81%d1%82%d1%8c%20<http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%8B%D1%88%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>.">Индустриальное общество (нем. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D1%86%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> Industriegesellschaft) - тип общества, которое достигло такого уровня общественно-экономического развития, при котором наибольший вклад в стоимость <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C> материальных благ вносит добыча и переработка природных ресурсов, а также промышленность <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%8B%D1%88%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>.
391. Формы научного познания
Контрольная работа Философия

Эмпирический и теоретический уровни органически взаимосвязаны и дополняют друг друга в целостной структуре научного познания. Эмпирические исследования, доставляя новые данные, стимулируют развитие теория, которая, в свою очередь, открывает новые перспективы для объяснения и предвидения фактов, ориентирует и направляет опытную науку. Факты, доставляемые в ходе наблюдений и экспериментов, образуют, по образному сравнению физиолога И.П.Павлова, «воздух ученого». Но если наука ограничится эмпирическим уровнем, она превратиться в простое собирательство, накопление фактов. Френсис Бэкон называл такой подход «путем муравья» в познании. Если же ученые будут теоретизировать в тиши кабинетов, то они рискуют оторваться от жизни и уподобятся, опять-таки по Бэкону, пауку, плетущему паутину из нитей, которые сами же из себя и прядут. Поэтому единственно правильный выход «путь пчелы», то есть взаимное дополнение одним другого эмпирического и теоретического уровней.
392. Функции философии и ее роль в жизни общества
Контрольная работа Философия

В советское время в нашей стране задача обеспечения единства культуры решалась главным образом за счет насаждения единой государственной идеологии марксизма-ленинизма. Это было определенным решением проблемы. Однако, как показали последующие события, идеологический путь обеспечения единства культуры неэффективен: единство оказалось формальным, поэтому непрочным. В постсоветское время остро переживается процесс распадения целостного культурного организма России и других стран постсоветского пространства. Распадение культуры вследствие дифференциации и соответствующей специализации сопровождается распадением ее вследствие количественного преобладания массовой и откровенно коммерческой культуры. В произведениях этих типов культуры ставятся задачи достижения быстрого эффекта популярности или коммерческого эффекта. Проблема развития и сохранения духовной целостности человеческого бытия перед создателями массово-коммерческой культуры просто не возникает. Если сравнивать в рассматриваемом аспекте положение в постсоветском пространстве с положением в западных странах, то в последних оно выглядит более благополучным, хотя и далеким от совершенства, так как там преодолены лишь экстремальные (самые крайние) отрицательные последствия расчленения культуры. Задачу синтеза культуры и сохранения ее единства нельзя решить раз и навсегда. Она требует постоянно возобновляемой работы духа. По существу своему это задача философская.
393. Характерные черты средневековой философии
Контрольная работа Философия
394. Характерные черты эпохи Возрождения. Философия Сократа
Контрольная работа Философия

Родоначальник диалектики. Сократ прославился как один из родоначальников диалектики в смысле нахождения истины при помощи бесед и споров. Метод диалектических споров Сократа заключался в обнаружении противоречий в рассуждениях собеседника и приведения его к истине посредством вопросов и ответов. Он первый увидел в отчетливости и ясности суждений основной признак их истинности. В спорах Сократ стремился доказать целесообразность и разумность как мира, так и человека. Он совершил поворот в развитии философии, впервые поставив в центр своего философствования человека, его сущность, внутренние противоречия его души. Благодаря этому познание переходит от философского сомнения "я знаю, что я ничего не знаю" к рождению истины посредством самопознания. Сократ возвел в философский принцип знаменитое изречение дельфийского оракула: "Познай самого себя!" Главная цель его философии - восстановить авторитет знания, поколебленный софистами. Софисты пренебрегали истиной, а Сократ сделал ее своей возлюбленной. Его неугомонная душа неподражаемого спорщика стремилась трудом непрестанным и упорным к совершенству общения, дабы уяснить истину. Софисты не считались с истиной ради денег и богатства, Сократ же оставался верен истине и жил в бедности. Софисты претендовали на всезнание, а Сократ твердил: он знает только то, что он ничего не знает [1].
395. Человек и смысл жизни
Контрольная работа Философия

Приемлемо и допустимо одно самое главное это постоянный рост личности, самосозидание, стремление к физическому интеллектуальному, эмоционально-чувственному и духовному совершенствованию. Кто может реализовать себя в жизнь, кто может придать свой смысл жизни? Только личность. Сила личности не имеет ничего общего с господством. Господство личности симптом её слабости, социальное порождение невежества, страха и эгоизма. Сила личности, напротив, основана на знании, смелости и сотрудничестве. Сила личности синоним мудрости, опыт, добытый сердцем и увенчанный интеллектом. Сила личности аккумулируется в течение всей жизни, она собирается по кирпичикам из каждодневного опыта и стоит на основных китах: желании преодолеть трудности, самоконтроле, гармонии. Ибо каждое испытание, постигшее сильную личность, одновременно и подстёгивает и предостерегает. А что такое самоконтроль? Самоконтроль это сознательное, творческое использование жизненной энергии на более высоком уровне. Испытания создают огромное поле деятельности для тренировки в самоконтроле когда, например, раздражение и гнев сменяются спокойствием и терпением, зависть добродетелью, коварство великодушием, жестокость милосердием, нетерпимость состраданием, скепсис надеждой, безделье инициативностью. Мудрее преодолеть семь смертных грехов: гордыню, измена-ложь, жадность, похоть, гнев, чревоугодие, зависть, лень и приблизиться к четырём главным добродетелям: благоразумие, храбрость, умеренности во всём, справедливости. Нелепо опровергать старую, еврейскую пословицу, ум ржавеет от злости. Доктор Ганс Селье обнаружил, что самым мощным источником физиологических симптомов стресса являются негативные мысли и чувства. Основную защиту от этих симптомов Селье видит в позитивных эмоциях. Любовь, вера, отвага, благодарность и доверие активизируют деятельность щитовидной железы и повышает жизненную энергию. Высшее счастье давать любовь: тот, кто любит счастливее того, кто любим, лучше давать, чем брать. Эгоистичный, неспособный к любви человек, обрекает себя на безрадостное одиночество и изоляцию.
396. Что такое наука? Ее основные черты и отличия от других отраслей культуры
Контрольная работа Философия

В систему научных учреждений входят сотни научно-исследовательских институтов, технологические и проектные институты, научные библиотеки, музеи и заповедники. Значительная часть научного потенциала сосредоточена в вузах. Тот факт, что в общеобразовательных школах, лицеях, гимназиях и т.д. все больше работает кандидатов и докторов наук, говорит о том, что и эти учебные заведения все активнее будут вовлекаться в научно-исследовательскую деятельность. Наука как социальный институт может функционировать лишь при наличии квалифицированных научных кадров. Подготовка кадров осуществляется через аспирантуру или соискательство ученой степени кандидата наук, которая присуждается лицам с высшим образованием, сдавшим экзамены кандидатского минимума, опубликовавшим результаты исследования и публично защитившим кандидатскую диссертацию. Из числа кандидатов наук через докторантуру или соискательство готовятся научные кадры высшей квалификации доктора наук. Наряду с учеными степенями преподавателям вузов присваиваются ученые звания как ступени их педагогической квалификации: доцента (в основном из числа кандидатов наук при наличии стажа преподавательской работы в вузе и опубликованных научных трудов) и профессора (в основном из числа докторов наук при наличии крупных научных работ).
397. Эволюция философских представлений о жизни и смерти
Контрольная работа Философия

Наука нового времени на основе строгого метода научного исследования прямых или косвенных наблюдений вскрыла систему фактов, связанных между собой определенными отношениями, и установила, что только на посредством их общения можно прийти к открытию общих законов. Метод, с помощью которого мыслители нового времени начали решать вопросы о природе и явлениях окружающего нас мира, опровергал всякие мистические домыслы. Так в ХVIII веке было доказано, что явления жизни строгой закономерности. Эксперименты показали, что в составе живых организмов нет таких простых веществ, которых не было бы в неорганической природе, что многие соединения получающиеся в организмах в результате превращения одних форм вещества в другие, можно создавать искусственно, лабораторным путем. Большое значение для выяснения единства процессов, совершающихся в живой природе, и установления закономерностей существования живой материи имело учение о клеточном строении живых тканей. Сравнительная физиология, как писал Энгельс в 60-ых годах прошлого века, вскрыла бесконечное количество фактического материала, ниспровергающего идеализм. Но перед наукой встал вопрос о генезисе существующих организмов. Ответ на этот вопрос дала эволюционная теория Ч. Дарвина «Происхождение видов путем естественного отбора, или сохранение благоприятствуемых пород в борьбе за жизнь». Благодаря этой теории «...не только стало возможным объяснение существующих представлений органической жизни, но и дана основа для предыстории человеческого духа, для прослеживания различных степеней его развития, начиная от простой, бесструктурной, но ощущающей раздражения протоплазмы низших организмов и кончая мыслящим мозгом человека». Для происхождения видов Дарвин пользовался идеей естественного отбора, борьбы за существование и наследование приобретенных признаков. Ни один вид не был кем-то сотворен. Населяющие этот мир бесчисленные виды, постепенно изменяясь и удаляясь от первоначальных типов, приобретали совершенство строения и определенное приспособление органов соответствующим функциям. Дарвин показал, какими средствами природа достигает постепенного совершенства своих созданий. Этим он разрешил одну из проблем жизни.
398. Экзистенциализм
Контрольная работа Философия

Важно в этой связи обратить внимание на экзистенциалистский подход к проблеме выбора человека, ибо в этом подходе сконцентрировано, можно сказать, кредо этой философии. Так, в философии Ж.-П. Сартра человек отличен от всех природных существ, именно своей способностью выбирать самого себя, быть самим собой к нести ответственность перед собой за свой выбор. Другими словами, выбор человека у Ж.-П. Сартра не сообразовывается ни с какими социальными нормами и установлениями, но и выбирая себя, человек одновременно выбирает и все человечество. За каждой принятой позицией или каждым частным обязательством можно различить экзистенциальную волю, способ выбора себя и определение всей своей судьбы. Несколько иначе подходит к этому вопросу М. Хайдеггер. С его точки зрения, выбор человека предполагает необходимость поставить себя перед последней возможностью своего бытия смертью. Тем самым человек .оказывается перед лицом ничто. Только актом своего выбора перед лицом ничто человек обнаруживает и для себя, и для мира, что ему "говорит" в этот момент бытие. Примерно то же просматривается в религиозном экзистенциализме, в частности у К. Ясперса, где выбор человека происходит перед лицом Бога, и подлинный его выбор это выбор в себе "образа божьего". Для того, чтобы этот выбор состоялся, К. Ясперс рекомендует обратиться либо к общедоступной религиозной, либо к более сложной по форме философской вере. В ряде научных работ, комментирующих положения экзистенциалистской философии, нередко отмечалась и критиковалась свойственная ей безграничность свободы человека. Особенно это касалось Ж.-П. Сартра. Действительно, безграничная свобода основной тезис его ранних произведений, в частности работы 1943 года "Бытие и ничто". Однако позднее Ж.-П. Сартр, как, впрочем, и все другие экзистенциалисты отнюдь не считали, что свобода - это нечто анархическое, что она предполагает возможность делать все, что заблагорассудится. С точки зрения экзистенциализма, свобода это совсем не фантазия и тем более не какой-либо каприз человека: даже на стадии выбора, не говоря уже о его действии, он связан с другими людьми.
399. Экзистенциальные суждения
Контрольная работа Философия

В логике термины «все» и «некоторые» играют особую роль. Они называются кванторами, и для них даже введены специальные общепринятые знаки: (все от английского слова All) и (некоторые, существует от английского слова Exist). В нашей системе отдельные символы для кванторов не используются. Для терминов обычных суждений предполагается, что на них «навешен» квантор «все» (например, AB переводится как "Все A есть B"), а для квантора «некоторые» предлагается использовать специальный вид суждений экзистенциальные суждения (от слова exist существовать). По смыслу экзистенциальное суждение это суждение, в котором утверждается или проверяется существование некоторого множества с определенным набором свойств (предикатов). При этом имя этого множества отсутствует в списке литералов структуры, и тогда для его обозначения мы должны использовать новый литерал. А чтобы отличить его от основных (базовых) литералов, будем называть его неопределенным литералом.
400. Экологические и демографические проблемы и пути их решения
Контрольная работа Философия

%20%d0%bf%d0%b0%d0%b4%d0%b0%d0%b5%d1%82%20%d0%bd%d0%b8%d0%b6%d0%b5%20%d1%83%d1%80%d0%be%d0%b2%d0%bd%d1%8f%20%d0%bf%d1%80%d0%be%d1%81%d1%82%d0%be%d0%b3%d0%be%20%d0%b2%d0%be%d1%81%d0%bf%d1%80%d0%be%d0%b8%d0%b7%d0%b2%d0%be%d0%b4%d1%81%d1%82%d0%b2%d0%b0%20%d0%bd%d0%b0%d1%81%d0%b5%d0%bb%d0%b5%d0%bd%d0%b8%d1%8f%20<http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F&action=edit&redlink=1>, а также ниже уровня смертности <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>. Такая ситуация в данный момент складывается в России.">В первом случае это ситуация, которая складывается в стране или регионе, когда рождаемость <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B6%D0%B4%D0%B0%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C> падает ниже уровня простого воспроизводства населения <http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%8F&action=edit&redlink=1>, а также ниже уровня смертности <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BC%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8C>. Такая ситуация в данный момент складывается в России.

Blog

Контрольная работа по предмету Философия