Філософія соціального розвитку
Контрольная работа - Философия
Другие контрольные работы по предмету Философия
Філософія соціального розвитку
1. Філософські пошуки причин і основ соціального розвитку
Реальний процес історичного розвитку вивчає всесвітня історія. Вона фіксує реальні емпіричні факти, в цьому процесі події носять індивідуальне забарвлення. Історія людства постає як історія багатьох народів і держав, країн і регіонів, зміни різних епох, воєн і революцій, вона наповнена масою унікальних подій життя людства в соціальному часі і просторі.
Але як не потонути в цьому морі фактів? Як звязані вони між собою? Чи є якась закономірність в історії розвитку різних країн і народів? Відповісти на ці запитання можна, спираючись на певні теоретичні ідеалізовані моделі суспільного розвитку, що відбивають внутрішні, сталі, необхідні, регулярні звязки і відношення. Безсумнівно, такі моделі завжди певне спрощення й ідеалізація реального процесу історичного розвитку, але вони дозволяють глибше проникнути в сутність процесу, знявши наліт випадковостей. Саме ці моделі задають вихідні принципи підходу до вивчення реальної історії, дозволяють побачити цілісність історичного процесу. Їх розробка і є однією з основних завдань філософії історії. Інша не менш важлива проблема над якою розмірковує філософія історії це проблема про причетність людини до історії, про можливість співучасті людської свідомості в процесі історичних змін, проблема сенсу і мети існування суспільства й історичного розвитку.
Розвиток філософських поглядів на людську історію своїми витоками сягає часів Конфуція і Лао Цзи, Платона й Аристотеля. У давнину розвиток суспільства розумівся в основному як проста послідовність подій, або як поступова деградація від висхідного золотого століття. Крім того, історія суспільства розглядалась як циклічний круговорот, що повторює одні й ті ж стадії. У християнстві вперше зявляється уявлення про метаісторичну мету суспільства і людини. У XVIIIст. зявилося чимало уявлень, основаних на безмежній могутності людського розуму і здатності суспільства до необмеженого руху вперед. У Гегеля поняття прогресу знайшло форму саморозвитку світового духу з центральною ідеєю теодицеї, тобто виправдання Бога за існування зла в історії. У марксистській концепції суспільства прогрес звязувався з розвитком продуктивних сил суспільства, ростом продуктивності праці, звільненням від гніту стихійних сил суспільного розвитку і експлуатації й оволодінням стихійними силами природи. Кінцевою метою і критерієм прогресу виступав розвиток людини як гармонійно розвинутої і вільної людини. Регресом вважався рух суспільства в зворотному напрямі, викликаний реакційними суспільно-політичними силами.
За довгі роки роздумів над проблемами філософії історії склалися певні традиції розуміння історичного процесу. Одна з них розглядає всесвітню історію в її просторовому прояві, у цілісності її системного буття у формі культури і цивілізації цивілізаційне бачення історії. Загальною парадигмою такого роду концепцій є ідея самобутності розвитку кожної країни чи народу, їх абсолютної несхожості на інших, несумірності і непорівняності розвитку цілих регіонів (наприклад, Сходу і Заходу) чи самобутності на рівні культур і цивілізацій (М.Данилевський, О.Шпенглер, А.Тойнбі, П.Сорокін).
Інша традиція, чи ледве не найбільш стала, розглядає історію людства як єдиний процес, що протікає в єдиному часі, і являє собою послідовну зміну етапів цього процесу від нижчих до вищих традиція стадійного бачення всесвітньої історії. Стадії всесвітньої історії в цьому випадку є щаблями руху людства до певної мети, що розглядається як стан завершення всіх попередніх зусиль у суспільстві, стан розвитку суспільства, де здійснювалися б найбільш шляхетні людські ідеали. Передумовою такого бачення історії є уявлення про час, у якому розгортається історія, як про стрілу, напрямок якої проходить в одному напрямі з минулого через сьогодення в майбутнє безповоротно. Таке тлумачення подій припускає визнання єдності народів, подібність їх доль і устремлінь. Стадійне бачення всесвітньої історії неминуче припускає ідею прогресу людства (від лат. progressus рух уперед, regressus повернення). Це у свою чергу впливає на світовідчуття людей, вносить в нього оптимістичне начало.
Сама ідея розглядати історію у вигляді послідовних стадій розвитку має своє коріння в середньовіччі. Першим, хто осмислив її і виразив у концептуальному вигляді, був Августин Аврелій (354439 рр.), один із засновників християнського богословя. У його Граді Божому він пише, що людство проходить у своєму розвитку ряд стадій. Августин співвідносить ці стадії з періодами розвитку людини з фактами біблейської історії. Історія у Августина завершується торжеством Граду Божого (Церкви, її ідеалів), інакше кажучи, вона має есхатологічний характер (від грецьк. eshaton останній і logos слово, знання), тобто вона неминуче закінчується.
Ідея висхідного розвитку людства одержала поширення в Європі в XVIIIст., тобто в епоху Просвітництва. Тоді, багато хто звязував прогрес людства з розвитком і поширенням у суспільстві наукових знань, ідей атеїзму і моральності; майбутнє бачилося не інакше як справедливим співтовариством вільних, рівних і освічених людей. Про це писали Гердер, Кондорсе, Тюрго й ін. Вони дотримувались тієї логіки історичного процесу, відповідно до якої людство піднімалось по щаблях прогрес