Информация

31221. Моральна культура особистості та етикет
Культура и искусство

Проблема формування особистості, впливу на цей процес різних чинників (генетичної спадковості, природного середовища та соціального оточення, субєктів суспільного і сімейного виховання й самовиховання, а також предметно-практичної діяльності та спілкування) і співвідношення понять, за допомогою яких аналізується це явище, не є новою. Вона має свою історію, свою філософсько-соціологічну та психолого-педагогічну традицію. Представники французького матеріалізму XVIII ст. і утопічного соціалізму вважали людину продуктом обставин та виховання: щоб змінити людину, треба змінити середовище і забезпечити виховання. Послідовники суб'єктивного ідеалізму, навпаки, абсолютизували значення самовдосконалення. Проте людина не лише продукт обставин (впливу соціального середовища), а й творець, будівник; у процесі перетворення навколишнього природного і соціального світу вона змінює свій внутрішній світ, свідомість, себе як фізичну, психічну й соціальну істоту. Водночас людина формується як обєкт соціальних відносин, набуваючи суто людських рис шляхом включення в діяльність, суспільні відносини, через привласнення накопиченого попередніми поколіннями досвіду, спілкування з сучасниками, самовдосконалення. Процес засвоєння індивідом зразків поведінки, психологічних механізмів, соціальних норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування у конкретно-історичному суспільстві називають соціалізацією. Соціалізація охоплює всі процеси прилучення до культури, комунікації та навчання, за допомогою яких людина набуває соціальної природи і здатності брати участь у суспільному житті. Соціалізація забезпечує адаптацію людини до суспільної практики шляхом засвоєння попереднього досвіду, набуття знань, умінь і навиків діяльності та спілкування. Обєктивною основою соціалізації є соціальне середовище - сукупність об'єктивних чинників, що впливають на формування і поведінку особистості; воно охоплює макро- та мікросередовище. Макросередовище - це єдність способу виробництва, характер суспільного розподілу праці, соціальної структури суспільства, способу життя, систем освіти, виховання та інших соціальних інститутів, які опосередковано впливають на людину, здебільшого через мікросередовище. Мікросередовище як безпосереднє стійке соціальне оточення індивіда впливає на розвиток людини через сім'ю, школу, трудовий, навчальний колектив та різні референтні групи. У соціальному середовищі індивід здобуває позитивний і негативний досвід.
31222. Моральна цінність шлюбу
Социология

Сім'я є одним з головних соціальних інститутів соціалізації індивіда. У ній формується система суспільних і групових цінностей, передається соціальний досвід, закладаються основи індивідуальності, унікальності особистості. У сімейному мікросередовищі виробляються уявлення людини про стосунки між чоловіком і жінкою, між поколіннями (батьків і дітей) , формуються суспільні й особистісні ідеали, засвоюються моральні норми, оцінки та принципи, етикетні зразки поведінки. Моральні стосунки в сім'ї, що базуються на любові, духовній близькості й чуйності, піклуванні, відповідальності, сімейному обов'язку, взаємній повазі, є передумовою збереження і зміцнення морального клімату в суспільстві. Шкоди сім'ї завдають такі морально-психологічні властивості особистості, як егоцентризм, грубість, утриманство, алкоголізм тощо. Отже, моральна цінність товариських, дружніх, любовних, шлюбно-сімейних стосунків полягає в тому, що реалізовані в них моральні ідеали, принципи, вимоги духовно возвеличують особистість і зміцнюють моральний потенціал суспільства.
31223. Моральная оценка личности
Социология
31224. Моральная философия И. Канта
Культура и искусство

Уже из самой общей формулы категорического императива вытекает некоторая конкретизация его требований. Он ориентирует людей на деятельность и общежительность, прилагает предикат моральности к такой деятельности, которая осуществляется с постоянной «оглядкой» на ее социальные последствия и, в конечном счете, имеет в виду буржуазно понятое благо общества в целом. Кант вкладывает в формулу императива требование жить природосообраэно, уважать себя и всех других, отбросить «скупость и ложное смирение». Необходима правдивость, потому что лживость делает невозможным общение между людьми; необходимо соблюдение частной собственности, так как присвоение чужого разрушает доверие между людьми, и т. д., И все же категорический императив слишком формален. Кант имеет в виду, что, следуя императиву, нельзя искать какой-то, хотя бы и косвенной, для себя выгоды; поступать сообразно императиву надо именно потому и только потому, что это диктуется велением морального долга. Именно наш долг требует содействовать тому, чтобы люди жили, как подобает Людям, живущим в обществе, а не как животные: «...каждый должен сделать конечной целью высшее возможное в мире благо» Кант дает вторую формулировку категорического императива: «Поступай так, чтобы ты всегда относился к человечеству и в своем лице, и в лице всякого другого также как к цели и никогда не относился бы к нему только как к средству». Абстрактно-гуманистическая формула императива направлена против религиозного самоунижения. Он «...устранит, во-первых, фанатическое презрение к самому себе как к человеку (ко всему человеческому роду) вообще...» Философ отметает сословные традиции и предрассудки, игнорирует различия и перегородки между сословиями, провозглашает единый для всех мыслящих существ критерий оценки поведения. Категорический императив «будит чувство уважения к себе...». Но насколько стимулирует человеческую активность императив Канта? Насколько действен его буржуазный гуманизм? Его ориентация на активность личности ослабляется компромиссными мотивами гражданского послушания и дисциплины: принцип верноподданничества доводится Кантом до требования покорности, соединенной, как у стоиков, с соблюдением собственного достоинства. На самом деле, Кант не устает повторять, что наличие всяких иных, кроме следования моральному императиву, мотивов поведения, пусть самых положительных, замутняет «чистоту» нравственности. Дистанция между моральностью и легальностью начинает катастрофически уменьшаться.
31225. Моральне виховання студентів
Педагогика

Виховний вплив на формування національної самосвідомості справляє також безпосередня участь студентів у підготовці і проведенні національних свят України, що у багатьох вищих навчальних закладах стало традицією: Новий рік і Різдво Христове (1 і 7 січня), День Соборності України (22 січня), День захисника Вітчизни (23 лютого), День Конституції України (28 червня), День прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня), День незалежності України (24 серпня), Міжнародний день студентів (17 листопада) та ін. Народний календар поповнюється загальнонаціональними святами: День студента. День матері, День батька, День родини. Передбачає він і регіональні урочистості з нагоди певних історичних подій в минулому, приурочені специфічним видам трудової діяльності (наприклад, проводи на полонину в Карпатах).
31226. Моральне самопізнання особистості, його умови та способи здійснення
Психология

Пізнавальний інтерес до власної особистості зумовлений необхідністю людини в самоорієнтації та самореалізації, самоствердженні та самовдосконаленні у процесі спільної діяльності та взаємного спілкування з іншими. У певних умовах моральне самопізнання стає відносно самостійним процесом, що вимагає від субєкта повної концентрації уваги та напруження розуму, відчуттів, волі. Але для того, щоб зрозуміти себе, зовсім не обов`язково віддалятися від людей, тому що бажаючий цього завжди й будь-де зможе усамітнитися у власній душі, справедливо замітив Марк Аврелій [1,220]. Відхід від „світської суєти” в постійно хворобливе самокопання нікому ще не допоміг осягнути свою моральну сутність. Водночас час від часу виникає необхідність наодинці з собою розібратися у своїх суперечливих спонуках та вчинках, критично проаналізувати допущені помилки, підвести риску під зробленим та пережитим, намітити плани на майбутнє. Людина не лише має право на усамітнення, писав Н.Г.Чернишевський, але і потребує його, щоб періодично зосередитися на своєму внутрішньому житті[185,230]. Аутокомунікація здібність обговорювати з самим собою пройдений шлях та перспективи, аналізувати потаємні думки та відчуття. Необхідно відрізняти самотність як форму соціального відчуження особистості, що переживається як стан відчуженості, від необхідності в усамітненні, необхідному дорослій людині для нормальної рефлексії, самооцінки, самовдосконалення[185,151]. Не дивлячись на суцільно інтимний характер, діалогічне спілкування індивіда з собою у процесі морального самопізнання залишається соціальним за своїм походженням та методами функціонування, специфічним чином відтворювати у загальних рисах зміст та структуру пізнання інших людей у процесі морального спілкування з ними.
31227. Моральні основи особистості й визнання суспільством її достоїнства та права на захист
Философия

Правда, ареною цієї демонстрації виявилася не стільки сама культура Відродження, скільки релігійний протестантський рух XVI століття. Його учасники, що піднялися проти авторитарної римсько-католицької церкви, виявили колись невідому здатність до самодисципліни й самопримуса, до добровільного зв'язування себе знову обраними морально-релігійними вимогами. Ієрархічної соборності римсько-католицької (папської) церкви була протипоставлена не себелюбність і індивідуалізм, а сила особисто на себе покладеній місії й обов'язку. Завзятість, витримка, самовладання прихильників молодого протестантизму ввійшли в легенду, а слова, сказані їх першим духовним вождем М. Лютером: "На тім стою й не можу інакше" - навіки сталі девізом індивідуально-незалежного поводження. Це було початком становлення поняття особистості в строгому й повному змісті слова, тобто індивідуального суб'єкта, що здатний відкривати й вибирати обов'язки, мети, покликання, відмінні від тих, які суспільство в особі церковної або світської влади, громади або церкві, задає йому під формою авторитету, що велить. Свідомість цієї персональної незалежності спочатку має діалектично-парадоксальну структуру: індивід відчуває себе вільним від обставин (і від влади, що розпоряджається обставинами), оскільки в досвіді віри переживає свою абсолютну, рабську підпорядкованість Богові. Ще не бачена рішучість у відстоюванні політичної й економічної (наприклад, підприємницької) волі підтримується теологією, що затверджує крайні, беззастережні версії божественного приречення.
31228. Моральні проблеми людської діяльності
Философия

Людина не тільки здійснює окремі вчинки або цілеспрямовані дії. Здатність свідомо діяти, обираючи або формуючи певну ідеальну мету, визначаючи й застосовуючи відповідні засоби для її досягнення, підпорядковуючи процесові реалізації поставленої мети безпосередній плин свого життя і свої природні потреби сутнісна властивість homo spiensa, що відрізняє його від інших відомих нам представників живого світу й обумовлює саму можливість існування і внутрішню структуру людської цивілізації, техніки, науки, моральності, мистецтва тощо. Тварина виробляє лише те, в чому безпосередньо має потребу вона сама або її маля... вона виробляє лише під владою безпосередньої фізичної потреби, тимчасово як людина виробляє навіть будучи вільною від фізичної потреби, і в справжньому значенні слова тільки тоді і виробляє, коли вона вільна від неї. Через це людина будує також і за законами краси.
31229. Моральність у людському житті
Культура и искусство

Може, й справді, щаслива та країна, котра не потребує героїв? Чому ж тоді мимоволі завмирає серце, стикаючись із проявами справжньої моральної шляхетності? З одного боку, нам твердять про пізнання добра і зла. З іншого кому не доводилося стрічати простих і щирих людей, котрі й гадки не мали ні про які філософії моралі, а проте вирізнялися бездоганною добротою? І навпаки високоосвічених негідників, що зі знанням справи творили зло? Втім, ставлячи всі ці запитання, ми вже занурюємося в царину етики, царину роздумів про людську моральність. Бо ж від оцих гірких і пекучих питань неможливо просто відмахнутися, до них знову і знову підводить нас саме життя. І ще одне: чи можуть узагалі існувати якісь остаточні загальнозначущі відповіді на такі запитання, чи не йде кожен тут своїм шляхом і обирає те, що йому ближче? А коли так навіщо потрібна тоді наука етика? Поміркуймо. Насамперед зважимо на те, що й справді поняття моралі й моральних цінностей у нас, м'яко кажучи, затягане. За роки радянської влади ввійшло у звичку латати «моральним чинником» усі дірки дряхліючого суспільного організму; не дивно, що у своєму падінні збанкрутіла система потягла за собою все пов'язане з нею так криза моралі соціалістичної обернулася на девальвацію моралі загалом. Тим часом чим гостріші проблеми постають перед нами, чим не певніші перспективи на майбутнє тим більш невідворотним є прагнення сучасної людини знайти якийсь твердий грунт під ногами, те, заради чого варто було б жити, що могло б слугувати своєрідним камертоном її збудженій душі, мірилом її вчинків. Свідомо чи несвідомо вона знову й знову звертається до кардинальних питань моральності, питань вибору моральних цінностей. Ми не можемо відкинути їх узагалі так той, хто вирішив би не дихати, хвилиною раніше або пізніше все ж таки ковтне свіжого повітря. Втім, окреслена ситуація заслуговує на те, щоб придивитися до неї пильніше. Адже попри всю заяложеність традиційних моральних стереотипів, що давно всім набили оскому чи можемо ми щиро сказати, що наше життя, наша культура справді будувалися на засадах моральності? Що в перебігу повсякденного існування надто багато важили і важать уявлення про добро і зло, гідність і честь, обов'язок, повага до людини, вірність слову і переконанням? Ні, сказати так ми не можемо; сьогодні від нас, на жаль, дуже далекий нормальний стан людської культури, осердям якої є перелічені поняття й цінності. Невдовзі після першої світової війни й фатальних соціальних змін, з якими збіглося її завершення, всесвітньо відомий мислитель-гуманіст Альберт Швейцер (18751965) ставить епосі медичне точний діагноз: культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад1. Як не прикро, підтвердження цього діагнозу ми нині спостерігаємо на прикладі нашого суспільства. Гіркий парадокс полягає в тому, що нашу культуру ще й дотепер, після всього пережитого протягом останніх років, найповніше, мабуть, характеризують три славнозвісні принципи колишнього соціалістичного культурного будівництва принципи партійності, ідейності, народності, але в найбільш низькому, гротескно спотвореному їхньому втіленні. Так, наша культура була й залишається партійною (хоча тепер уже й багатопартійною), принаймні в тому розумінні, що вона призвичаює нас співвідносити слова та вчинки людей насамперед не із загальнолюдськими критеріями справедливості, істини, добра, а з частковими, власне партійними (лат. pars, partis то і є частка) інтересами тих чи інших, явних або прихованих сил. Жорстоку прозу сучасного життя ми, здається, вже не можемо сприймати інакше, ніж як певне перетягування линви «ліві» проти «правих», «Схід» проти «Заходу», одна група ділків проти всіх інших . Тим часом якщо в діях свого опонента люди здатні розгледіти лише прояв якоїсь тенденції, а не самостійний пошук добра й істини істина й добро тікають і від них. Залишається наша культура й «високоідейною» в тому сенсі, що, як і раніше, погано відрізняє реальний стан речей від абстрактних уявлень про те, якими б ці речі мали бути «за ідеєю». Просто місце «нової людини» й «світлого комуністичного майбутнього» заступили більш сучасні ідеї, що так само приховують від нас неповторність реального навколишнього буття такого, яким воно є. І, нарешті, культура наша зостається «народною» на жаль, не стільки в плані вираження справжньої народної свідомості й реальних традицій ^народного буття, скільки в зовсім іншому значенні. Й сьогодні доволі в нашій країні любителів приховувати особисту безвідповідальність за плечима «широких народних мас», мислити «народами» і «націями» там, де доречніше було б подбати про конкретну людину. Немає сумніву, що всі перелічені риси не тільки не можуть підмінити собою етичного потенціалу культури, але й суперечать самій природі людської моральності. З посиленням партійності, ідеології й орієнтації на маси майже губиться власне етична позиція, пов'язана з повагою до реальності, усвідомленням непорушності моральних цінностей, незамінності й серйозності життєвого покликання кожної особи, позиція «самостояння» вільної людини у світі. Не дивно, що коли свобода нарешті прийшла й коли від власного вибору й власної гідності людей стало залежати більше, ніж раніше, одразу далася взнаки страхітлива нестача цих засад. Усі ми щодня бачимо, як низько впала культура людських стосунків, як звульгаризувався весь устрій життя нині, коли страх репресій більше не тяжіє над людьми. Хтось ладен на все, аби нажитися за рахунок ближнього, хтось знаходить втіху в дурному хизуванні фізичною силою і нахабством, хтось сумує за минулими часами генсеків і ГУЛАГу, коли нічого не потрібно було вирішувати самому, така, на превеликий жаль, нинішня наша реальність, сама потворність якої наче «від зворотного» ще раз демонструє важливість для людей і суспільства міцної, духовно змістовної, вкоріненої в реальному житті системи моральних цінностей. Хоча б на цьому негативному досвіді суцільного наступу брутальності й жорстокості, засилля злочинних структур тощо ми маємо переконатися в тому, що ні економічне чи політичне життя, ні право, ні елементарні ділові стосунки між людьми не можуть набути нормального розвитку, доки для них відсутня мінімальна етична основа. Погляньмо на сучасну культуру ще з однієї точки зору. Завжди, за будь-яких історичних умов людина відчуває потребу у вищих, незмінних ціннісних орієнтирах, які зміцнювали б її духовні сили, збагачували сенсом, визначали діяльну спрямованість її життя. Для людини віруючої глибоко й серйозно, так, як у Європі, скажімо, вірили за часів середньовіччя такими ціннісними маяками були і є сакральні уявлення релігійного світогляду. Для людини Нового часу з її секуляризованою свідомістю «фастівської людини», як охрестив її Освальд Шпенглер, пріоритетного значення набувають цінності пізнання і діяльності; саме зі своїми здобутками в цих двох сферах співвідносить така людина сенс власного буття. Для романтика XIX початку XX ст. найважливішими виявляються цінності органічного розвитку й внутрішньої нескінченності вічно нового і таємничого в кожному зі своїх проявів буття цінності, що мають переважно естетичний характер, і т. д. Свою систему смисло-життєвих цінностей сформувала й марксистська ідеологія. Протягом багатьох десятиліть ця система цінностей, пов'язана з ідеями матеріальної практики, соціальної боротьби, предметності (тобто чуттєвої конкретності) людського буття тощо, визначала духовні обрії свідомості переважної частини населення колишнього СРСР. Навіть без примусу, добровільно й охоче, люди вірили в неминучість комунізму, в історичну правоту класу-гегемона та партії, яка його очолює, в соціальну справедливість по-марксистськи, у визвольну місію своєї країни й мудрість й вождів. Заради цих цінностей віддавали життя, йшли на подвиги й неймовірні страждання . І от ця система впала. Ціннісні маяки радянського марксизму згасли, залишивши мільйони людей у стані тяжкої духовної кризи, з відчуттям даремно прожитого життя і цілковитої невизначеності навкруги; справжній масштаб цієї трагедії людського духу оцінять, можливо, лише наші нащадки. Природно, що за таких умов різко загострюються потреба у «зміні віх», жадоба духовного оновлення, яке найчастіше, втім, мислиться як повернення до чогось, що вже існувало десь і колись у рятівному віддаленні від фатального історичного руху нашого суспільства. Пошуки таких цінностей ведуть одних до філософії й ідеології класичного європейського гуманізму, інших до християнського віровчення в його традиційному тлумаченні або ж до якоїсь іншої з існуючих релігій, дуже багатьох у світ ідей, традицій та цінностей народно-національного буття. Кожен із цих напрямів духовного відродження має, безперечно, свої, хай навіть поки що й скромні, здобутки. Є в них, проте, й свої труднощі, і насамперед одна спільна й фундаментальна, пов'язана з тим, що в царині духу загалом не буває простих повернень: хоч би як хотілося нам цього, ми не можемо сьогодні, на рубежі століть, повністю відродити й продовжувати традиції, обірвані 80 або 100 років тому. Змінився світ, змінилися й конкретні люди, і неважко переконатися, що навіть найглибші філософські чи богословські твори, скажімо, початку XX ст., дають відповіді все ж таки не зовсім на ті самі питання, які передусім хвилюють нашого сучасника, за плечима котрого трагічні реалії нинішнього століття. Саме через цей фатальний незбіг нерідко трапляється так, що проголошення ідеалів філософського й політичного гуманізму не рятує від згубних парадоксів, повернення до народних витоків виявляється суто поверховим, а прилучення до церкви наших учора невіруючих сучасників частенько залишає сумніви щодо їхньої інтелектуальної щирості. Як же цьому запобігти? Чого не вистачає для надання духовному відродженню глибокого, необоротного характеру? Коротко кажучи насамперед нашої здатності бути самими собою. Того самого етичного «самостояння», про яке ми вже згадували. Відомий знавець європейської культури й мистецтва Ервін Панофські присвятив спеціальну працю розглядові питання: чому, власне, класичне відродження античності («Ренесанс» з великої літери) стало можливим лише в Італії XIVXV ст., адже настійливі спроби це зробити («ренесансі» з малої літери) з боку впливових політиків, митців, духовних діячів траплялися й раніше? Відповідь, яку здобув у своїх розвідках учений, така: справжній Ренесанс уможливився тоді, коли людина нових часів відчула свою незалежність від античності, впевненість у самій собі, міцний грунт під ногами. Тільки тоді й її ставлення до античної спадщини стало вільним, по-справжньому творчим, і вона виявилася в змозі цю спадщину відроджувати не «гальванізувати . труп» античної культури, а «воскресити й душу».
31230. Морально-етичні аспекти підприємницької діяльності
Культура и искусство

Вебер писав, що суб'єктивне засвоєння ціннісних положень «соціальної етики» раціональної капіталістичної культури «підприємцем чи робітником сучасного підприємства… [не є] сьогодні необхідною умовою подальшого існування капіталізму… Індивід тою мірою, якою він входить до складного переплетення ринкових відносин, змушений підкорятися нормам капіталістичної поведінки; фабрикант, що протягом тривалого часу порушує ці норми, економічно відсторонюється так само неминуче, як і робітник, якого просто викидають на вулицю, якщо він не спромігся або не захотів пристосуватися до них. Таким чином, капіталізм, що досяг панування в сучасному господарському житті, виховує й утворює необхідних йому господарських суб'єктів - шляхом економічного відбору». Отже, загрози існуванню «раціонального капіталізму» в країнах розвинутого ринкового господарства тепер немає; специфічне етичне вчення втратило свою провідну роль у відтворенні продуктивних ринкових відносин. Однак актуальність проблеми «мораль і підприємництво» залишилася; її значущість стала проявлятися в інших аспектах, а саме - у питаннях соціальної справедливості та соціальної відповідальності підприємця.
31231. Морально-етичні та художні особливості Вед
Культура и искусство
31232. Морально-политические факторы разгрома немецко-фашистских войск под Москвой и разгрома милитаристской Японии
История

С крушением плана «Барбаросса» гитлеровское командование было вынуждено принять решение о переходе на всем восточном фронте к обороне. Фашистская Германия оказалась перед неизбежностью ведения затяжной войны, которая не сулила ей ничего, кроме поражения. Ее военная экономика уже не могла своевременно восполнять огромные потери, наносимые вермахту Красной Армией, возникла и стала все более обостряться проблема нехватки людских ресурсов. Поражение в Московской битве заметно подорвало моральное состояние армии и населения Германии, начавших приходить в себя от шовинистического угара, вызванного молниеносными военными победами на Западе. В армии возникли пораженческие настроения и признаки растерянности, падала дисциплина. Среди верховного командования появились серьезные сомнения в реальности начатого предприятия, в возможности достижения целей войны - разгрома Красной Армии, захвата СССР, порабощения и истребления народа. Выявились глубокие разногласия как в оценке провала намеченных планов, так и в соображениях по дальнейшему ведению войны против Советского Союза. Гитлер обвинил в крахе стратегии «молниеносной войны» своих фельдмаршалов и генералов и многих из них сместил с занимаемых постов.
31233. Морально-правовая философия Возрождения
Философия

Как следует поступать правителю чтобы его почитали: "Ничто не может внушить такого почтения к государю, как военные предприятия и необычайные поступки". К необычным относятся значительные в гражданской жизни действия. Самое главное для государя - постараться создать себе славу великого человека. Он должен оказывать покровительство дарованиям, оказывать почёт отличившимся в искусстве или ремесле, нужно занимать народ празднествами и зрелищами " в подходящее для этого время года". И несколько слов о религии: “Государи или республики, желающие остаться неразвращенными, должны прежде всего уберечь от порчи обряды своей религии и непрестанно поддерживать к ним благоговение, ибо не может быть более очевидного признака гибели страны, нежели явное пренебрежение божественным культом”. “Главам республики или царства надобно сохранять основы поддерживающей их религии”. За что еще уважают государя: Макиавелли пишет, что государя уважают также за то, когда он открыто заявляет себя другом или врагом другого правителя. "…если ты бесстрашно примешь сторону одного из воюющих и твой сторонник одержит победу, то, как бы ни был он могуществен и как бы ты от него ни зависел, он обязан тебе - люди же не настолько бесчестны, чтобы нанести удар союзнику, выказав столь явную неблагодарность". (Эта идея Макиавелли, на мой взгляд, спорна. Он сам писал, что честь и верность слову для политика играют не первую роль). "Если же тот, чью сторону ты принял, проиграет войну, он примет тебя к себе и, пока сможет, будет тебе помогать, так что ты станешь собратом по несчастью тому, чьё счастье ещё возродится". (Здесь тоже, по-моему, есть элемент опасности, так как победитель может захватить власть в стране).
31234. Морально-правовые аспекты клинической реаниматологии
Разное

И хотя в принципе возможна ситуация, когда существование человеческого организма путем протезирования его отдельных жизненных систем может поддерживаться сколь угодно долго, каждый новый этап в развития медицины порождает больше новых проблем, нежели достигается его разрешением. Причем, сложность ситуации обусловлена не столько техническими трудностями (то, что они «в конце концов» преодолимы, и что все-таки не в них дело, достаточно наглядно продемонстрировали эксперименты по подключению искусственного сердца к человеку, проведенные в США в начале 80-х гг.), сколько возникающие при этом конфликты этического порядка и неоднозначность сопутствующего им морального выбора. Вот что пишет по этому поводу Р.Маслоу, президент Всемирной ассоциации неврологов: «У нас в США существуют четкие критерии мозговой смерти, и с регистрацией этого момента, собственно, никаких сложностей нет. О, если бы проблема исчерпывалась только этим. Нет, не исчерпывается; есть пациенты в безнадежном положении, чей мозг серьезно поврежден, но еще не мертв. Поставьте себя на место нейрохирурга, который должен удалить раковую опухоль мозга и подарить человеку полгода-год жизни в качестве бездумного растения. Этика нашей профессии все более становится непосильным, изматывающим душу бременем» . Но оправдывается ли это со стороны религии, философии, биоэтики, юриспруденции и всех других наук, которые легли в основу деонтологии?
31235. Морально-психологический климат коллективов ОВД
Психология

Приведу следующий пример, показывающий роль морально-психологических механизмов функционирования коллективов органов внутренних дел. В сложных случаях при наличии достаточного числа следственных и оперативных работников на место происшествия обычно выезжает группа из двух-трех и более сотрудников, один из которых, как правило, из числа наиболее опытных либо старший по своему должностному положению, является руководителем. В этих случаях, как только формируется группа, неизбежно начинают действовать морально-психологические механизмы ее функционирования. В процессе общения членов группы на месте происшествия и после его смотра формируется групповое мнение, которое иногда бывает довольно трудно оспаривать членам данной микрогруппы, особенно из числа тех, у кого меньший опыт работы, более низкий групповой статус. В подобных случаях начинают проявлять себя известные в социальной психологии феномен группового давления, эффект внушающего воздействия группы, что может приводить к конформному поведению отдельных членов группы, снижающему эффективность совместной поисковой деятельности, препятствующему раскрытию творческих возможностей каждого участника осмотра.
31236. Моральные нормы и нравственное поведение в отношениях "человек – общество - природа"
Экология

«Закон»БиосфераЕстественные экосистемыАгроэкосистемыГородские экосистемыВсе связано со всемБиосфера наш общий дом. Экологического счастья в одной стране быть не может. С загрязнением океана, парниковым эффектом и озоновыми дырами должно бороться все мирное сообществоЭкосистема находится в состоянии экологического равновесия. Его может разрушить уничтожение рода или внедрение нового вида. Осушение болот вызывает обмеление рек. Выпас в горных местах разрушает почвы, уменьшает впитывание дождевых и снеговых вод. В результате высыхают родникиЧисленность поголовья скота зависит от площади пашни, пастбищ и лесов. При их правильном соотношении не разрушаются травостои, сыт скот, а его навоз поддерживает плодородие почв пашни. Лес защищает пашню от засухи, а обитающие в нем птицы, культурные растения от вредителейГорода это экосистемы, в которых нередко бывает нарушено экологическое равновесие. Нужно сделать так, что бы их влияние на окружающие естественные и сельскохозяйственные экосистемы было минимальным, чтобы в атмосферу и реки поступало как можно меньше загрязняющих веществЗа все надо платитьМеждународное сообщество финансирует научные проекты, позволяющие сохранять биологическое разнообразие и климат. Богатые страны помогают бедным улучшить экологическую ситуацию.Необходимо нести расходы на содержание специальных служб, контролирующих рациональное использование природных ресурсов, на восстановление естественных экосистем, нарушенных неправильным использованием, и на создание особо охраняемых территорийНеобходимо нести расходы на создание условий для выращивания культурных растений и содержания скота, а также охрану ресурсов Агроэкосистемы почв, естественных кормовых угодий, лесов, водоемовЧтобы обеспечить защиту окружающих городов экосистем, необходимо вкладывать большие средства в разработку и внедрение малоотходных технологий и строительство надежных очистных сооруженийВсе надо куда то деватьМеждународное сообщество приняло специальные законы о запрете на вызов ядовитых и радиоактивных отходов и их захоронение в бедных странах. Мировой океан также не место для отходов. Каждая страна должна производить захоронение отходов на собственной территорииЕстественные экосистемы не место для создания свалок отходов, хотя некоторое количество загрязнителей эти экосистемы способны обеззараживать без нарушения экологического равновесия, например, высокой самоочищающей способностью обладают водные экосистемыПри экологически организованном сельскохозяйственном производстве в Агроэкосистемы нет отходов: навоз животноводческих ферм поступает на поля, а отходы растениеводства служат кормом животным. Удобрение и пестициды используются так, что их что их остатки не накапливаются в почве и не загрязняют грунтовые воды или водоемыПоскольку полностью безотходных производств не бывает, необходимы надежные захоронения ядовитых и радиоактивных отходов и геологически устойчивых формацияхПрирода знает лучшеЧеловек должен сохранить естественные регуляторные механизмы сохранения экологического равновесия биосферы, не пытаясь быть умнее природы и создавать искусственную сферу разума - ноосферуНужно изымать из экосистемы столько биологических ресурсов, сколько она сама может восстановить за счет механизмов поддержания экологического равновесия (это относиться к заготовке древесины, охоты, рыбной ловле, сбору лекарственного сырья, использование пастбищ)Нужно учиться у природы выращивать те растения, для которых наиболее благоприятны почва и климат, выращивать совместно несколько сортов или видов культурных растений, поддерживать высокое разнообразие видов «врагов наших врагов»Для улучшения экологической ситуации в городе нужно использовать растения: создать зеленные зоны вокруг, а парки, скверы, газоны внутри городов
31237. Моральные принципы биомедицинской этики
Философия

Исторически первой формой врачебной этики были моральные принципы врачевания Гиппократа (460-377 гг. до н.э.), изложенные им в "Клятве", а также в книгах "О законе", "О врачах" и др. Гиппократа называют "отцом медицины". Эта характеристика не случайна. Она фиксирует рождение профессиональной врачебной этики.
В древних культурах - вавилонской, египетской, иудейской, персидской, индийской, греческой - способность человека врачевать свидетельствовала о его "божественной" избранности и определяла элитное, как правило, жреческое положение в обществе.
Например, первые вавилонские врачи были жрецами, и основными средствами лечения были обряды и магия. Первый египетский целитель Имхотеп (2830 г. до н.э.) - жрец, который впоследствии был обожествлен, и храм в его честь в Мемфисе был одновременно и госпиталем, и медицинской школой. Медицинская практика была исключительным правом магов Персии и брахманов Древней Индии. Исследователи предполагают, что отец Гиппократа был одним из жрецов Асклепия - бога медицины в древнегреческой цивилизации.
Становление греческой светской медицины было связано не только с влиянием рационального знания и накоплением опыта врачевания, но и с принципами демократической жизни городов-государств Древней Греции. Освященные и необсуждаемые права врачующих жрецов постепенно, но неизбежно сменялись моральными профессиональными гарантиями и обязательствами лекарей перед пациентами. Так, в Клятве Гиппократа были впервые сформулированы и выписаны обязанности врача перед больными, перед своими коллегами по ремеслу.
Гиппократ писал: "Клянусь Аполлоном врачом, Асклепием, Гигией и Панакеей и всеми богами и богинями, беря их в свидетели, исполнять честно, соответственно моим силам и моему разумению, следующую присягу и письменное обязательство: считать научившего меня врачебному искусству наравне с родителями, делиться с ним достатками и в случае надобности помогать ему в его нуждах; его потомство считать своими братьями, и это искусство, если они захотят его изучать, преподавать им безвозмездно и без всякого договора; наставления, устные уроки и все остальное в учении сообщать своим сыновьям, сыновьям своего учителя и ученикам, связанным обязательством и клятвой по закону медицинскому, но никакому другому. Я направлю режим больных к их выгоде сообразно с моими силами и моим разумением, воздерживаясь от причинения всякого вреда и несправедливости. Я не дам никому просимого у меня смертельного средства и не покажу пути для подобного замысла; точно так же я не вручу никакой женщине абортивного пессария. Чисто и непорочно буду проводить я свою жизнь и свое искусство. Я ни в коем случае не буду делать сечения у страдающих каменной болезнью, предоставив это людям, занимающимся этим делом. В какой бы дом я ни вошел, я войду туда для пользы больного, будучи далек от всего намеренного, неправедного и пагубного, особенно от любовных дел с женщинами и мужчинами, свободными и рабами.
Что бы при лечении - а также и без лечения - я ни увидел или ни услышал касательно жизни людской из того, что не следует когда-либо разглашать, я умолчу о том, считая подобные вещи тайной." [1]
Практическое отношение врача к больному и здоровому человеку, изначально ориентированное на заботу, помощь, поддержку, безусловно является основной чертой профессиональной врачебной этики. То, что впоследствии, в христианской морали, станет идеальной нормой отношения человека к человеку - "люби ближнего своего как самого себя", "любите врагов ваших" (Мф. 5,44) - в профессиональной врачебной этике является реальным критерием и для выбора профессии, и для определения меры врачебного искусства.
Нормы и принципы поведения врача, определенные Гиппократом, являются не просто отражением специфических отношений в конкретно-исторической эпохе. Они наполнены содержанием, обусловленным целями и задачами врачевания, независимо от места и времени их реализации. В силу этого, несколько изменяясь, они работают и сегодня, приобретая в том или ином этическом документе, будь то "Декларация", "Присяга" и т.п., свой стиль, особую форму выражения.
Примером документа, созданного в режиме "модели Гиппократа", является "Клятва российского врача", принятая 4-й Конференцией Ассоциации врачей России в ноябре 1994г.:
"Добровольно вступая в медицинское сообщество, я торжественно клянусь и даю письменное обязательство посвятить себя служению жизни других людей, всеми профессиональными средствами стремясь продлить ее и сделать лучше; здоровье моего пациента всегда будет для меня высшей наградой.
Клянусь постоянно совершенствовать мои медицинские познания и врачебное мастерство, отдать все знания и силы охране здоровья человека, и ни при каких обстоятельствах я не только не использую сам, но и никому не позволю использовать их в ущерб нормам гуманности.
Я клянусь, что никогда не позволю соображениям личного, религиозного, национального, расового, этнического, политического, экономического, социального и иного немедицинского характера встать между мною и моим пациентом.
Клянусь безотлагательно оказывать неотложную медицинскую помощь любому, кто в ней нуждается, внимательно, заботливо, уважительно и беспристрастно относиться к своим пациентам, хранить секреты доверившихся мне людей даже после их смерти, обращаться, если этого требуют интересы врачевания, за советом к коллегам и самому никогда не отказывать им ни в совете, ни в бескорыстной помощи, беречь и развивать благородные традиции медицинского сообщества, на всю жизнь сохранить благодарность и уважение к тем, кто научил меня врачебному искусству.
Я обязуюсь во всех своих действиях руководствоваться этическим кодексом российского врача, этическими требованиями моей ассоциации, а также международными нормами профессиональной этики, исключая не признаваемое Ассоциацией врачей России положение о допустимости пассивной эвтаназии. Я даю эту клятву свободно и искренне. Я исполню врачебный долг по совести и с достоинством." [2]
Ту часть врачебной этики, которая рассматривает проблему взаимоотношения врача и пациента под углом зрения социальных гарантий и профессиональных обязательств медицинского сообщества, можно назвать "моделью Гиппократа". Совокупность же рекомендаций, которые принимает медицинское сообщество, осознавая свою особую включенность в общественную жизнь, является принципами, заданными этикой Гиппократа. Речь идет об обязательствах перед учителями, коллегами и учениками, о гарантиях непричинения вреда, оказания помощи, проявления уважения, справедливости, об отрицательном отношении к эвтаназии, абортам, об отказе от интимных связей с пациентами, о заботе о пользе больного, о врачебной тайне.
Среди перечисленных принципов основополагающим для модели Гиппократа является принцип "не навреди". В "Клятве" говорится: "Я направлю режим больных к их выгоде сообразно с моими силами и моим разумением, воздерживаясь от причинения всякого вреда и несправедливости" В культурно-историческом контексте этики Гиппократа принцип "не навреди" фокусирует в себе гражданское кредо врачебного сословия, ту исходную профессиональную гарантию, которая может рассматриваться как условие и основание его признания обществом в целом и каждым человеком, который доверяет врачу ни много, ни мало - свою жизнь.
31238. Моральный авторитет власти как условие общественной стабильности
Безопасность жизнедеятельности

Укрепление морального авторитета государственной власти является важным условием стабильного развития социума, преодоления нравственных противоречий между обществом и властными структурами. История русской общественной мысли содержит глубокие положения, открывающие путь к осмыслению философско-теоретических аспектов данной проблемы. Так, И.А. Ильин подчеркивает, что политическая власть состоит во влиянии воли управляющих на волю управляемых, причем сила этого влияния заключена как в правоте власти, так и в собственном правосознании управляемых. И то и другое исходит из духовной правоты и содержательной верности, а не из чистой формы или договорного принципа. «Именно эта духовная верность ... является всегда лучшим залогом того, авторитет права и власти будет действительно признан правосознанием народа и что их политическая прочность соединится с жизненной продуктивностью». Таким образом, именно наличие некой всеобщей духовной реальности морали является условием успешной реализации политической функции власти. «...Воля государства, пишет И.А. Ильин, предметно связана с этическим содержанием. Этим определяется духовное, а не просто социально-психическое бытие государства» В свой работе «О сущности правосознания» И.А. Ильин сформулировал так называемые «аксиомы власти», которые, с его точки зрения, составляют необходимые основы права и государства и являются условием обеспечения морального авторитета власти.
31239. Моральный вред
Юриспруденция, право, государство

В случаях причинения имущественного вреда и вреда жизни и здоровью (в части имущественных последствий) размер возмещения определен законом (ст.ст. 1082, 1084 -1094 ГК РФ), от регулирования же формы и размера материального возмещения морального вреда законодательство, по существу, отказалось, оставив этот вопрос на усмотрение суда. Такая ситуация не имеет аналогов в гражданском праве. В случае причинения имущественного вреда размер ответственности предполагает стоимостную эквивалентность причиненного вреда. Но в случае причинения морального вреда принцип эквивалентности, внутренне присущий гражданскому праву, не срабатывает, что предопределяет особый способ гражданско-правовой защиты. Ответственность за причинение морального вреда имеет явно выраженный компенсационный характер. Оценка страданий в деньгах или иной материальной форме невозможна. Материальная компенсация за причинение морального вреда признана вызвать положительные эмоции, которые могли бы максимально сгладить негативные изменения в психической сфере личности, обусловленные перенесенными страданиями. Понятно, однако, что степень такого "сглаживания" будет иметь достаточно условный характер, что неизбежно в силу особенностей морального вреда. Можно сделать вывод, что именно в связи с условным в вышеуказанном смысле характером возмещения морального вреда законодатель отказался от прямого регулирования его конкретной материальной формы и размера, оставив этот вопрос на усмотрение суда. Статья 1101 ГК РФ "Способ и размер компенсации морального вреда" обязывает суд учитывать помимо требований ст. 151 требования разумности и справедливости. В юридической литературе высказывались различные предложения по этому вопросу, однако до настоящего времени отсутствует стройная концепция, которая могла бы быть воспринята судебными органами для установления единообразия правоприменительной практики.
31240. Моральный вред и его компенсация
Юриспруденция, право, государство

Эрделевский в своей работе говорит о необходимости четкой терминологии для правильного разграничения отдельных видов вреда и их последующего возмещения. Так, хотя Верховный Суд РФ не дает общего определения страданий, из приведенного текста следует, что речь идет о нравственных страданиях, под которыми понимаются переживания человека. «Указывая, что моральный вред может заключаться в переживаниях в связи с болью либо в связи с заболеванием, перенесенным в результате нравственных страданий, Верховный Суд РФ, таким образом, допускает возможность компенсации вторичного морального вреда». Например, если в результате распространения не соответствующих действительности порочащих сведений лицо испытывает переживания (нравственные страдания), переносит в результате этого гипертонический криз с болевыми ощущениями (физические страдания), испытывает переживания и по этому поводу вторичные нравственные страдания, то нет оснований не признать совокупный моральный вред. Аналогичная ситуация будет и в том случае, если первичный моральный вред будет причинен в виде физических страданий, которые повлекут за собой нравственные страдания. Эрделевский отмечает, что понятие «физические страдания» не совпадает по своему содержанию с понятиями «физический вред» и «вред здоровью». Физические страдания - это одна из форм морального вреда в том его виде, как он определен в российском законодательстве (ст. 151 ГК РФ). В то же время физический вред представляет собой любые негативные изменения в организме человека, препятствующие его благополучному «биологическому функционированию». Это с медицинской точки зрения есть нормальное протекание всех психофизиологических процессов в организме человека. Физический вред это вред материальный и вместе с тем неимущественный. Негативные изменения, происходящие в организме (т.е. в материальной сфере потерпевшего), могут привести к негативным изменениям в состоянии психического благополучия и (или) в имущественной сфере личности. «Негативные изменения в состоянии психического благополучия могут выражаться в обоего рода страданиях (моральный вред), а негативные изменения в имущественной сфере - в расходах, связанных с коррекцией или функциональной компенсацией недостатков в организме потерпевшего, и утрате дохода (имущественный вред). Следовательно, любой органический вред в целях его возмещения распадается на моральный и имущественный».

Blog

Информация