История

5201. Князь Ярослав Мудрый
Информация пополнение в коллекции 19.11.2011

Если верить этому известию, то Ярослав должен был родиться в 988 <http://ru.wikipedia.org/wiki/988> или 989 году <http://ru.wikipedia.org/wiki/989_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>. Объясняется это по-разному. Татищев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%89%D0%B5%D0%B2,_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%B9_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%B8%D1%82%D0%B8%D1%87> считает, что имела место ошибка и должно быть не 28, а 38 лет. В не сохранившихся до нашего времени летописях, бывших у него в распоряжении (Раскольничья <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%8C%D1%8F_%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C>, Голицынская <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%82> и Хрущёвская <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D1%80%D1%83%D1%89%D1%91%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%82> летописи), было 3 варианта - 23, 28 и 34 года, а согласно Оренбургскому манускрипту <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%81%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BF%D1%82>дату рождения Ярослава следовало отнести к 972 году <http://ru.wikipedia.org/wiki/972_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>. При этом в некоторых поздних летописях читается не 28 лет, а 18[12] <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D1%83%D0%B4%D1%80%D1%8B%D0%B9> (Софийская первая летопись <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%84%D0%B8%D0%B9%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%8F_%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C>, Архангелогородский летописец <http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%90%D1%80%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D0%B5%D1%86&action=edit&redlink=1>, Ипатьевский список Ипатьевской летописи <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%98%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C>). А в Лаврентьевской летописи <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8C%D0%B5%D0%B2%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BB%D0%B5%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C> было указано, что «И бы тогда Ярослав Новегороде лет 28», что дало основание С.М. Соловьёву <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%8C%D1%91%D0%B2,_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_(%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BA)> предположить, что известие относится к продолжительности новгородского княжения Ярослава: если принять правильным 18 лет - то с 998 года <http://ru.wikipedia.org/wiki/998_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>, а если 28 лет - то совокупное правление в Ростове <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%B2> и Новгороде <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4> с 988 года <http://ru.wikipedia.org/wiki/988_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>. Соловьёв также сомневался в правильности известий о том, что Ярославу в год смерти было 76 лет.
5202. Князь-беглец (воевода Андрей Михайлович Курбский)
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Андрей Михайлович Курбский (1528-1583) потомок старинного и знатного рода ярославских князей. Как воевода он отличился во многих походах, но запомнился потомкам отнюдь не ратными своими подвигами, а внезапным бегством за русское порубежье, во враждебную Литву. Будучи близок к царю Иоанну IV, князь Курбский в 28 лет был пожалован боярским чином. Еще до этого он стал членом знаменитой "Избранной рады" узкого круга наставников и помощников царя, выступающих за проведение в стране важнейших реформ, превращение России в могучее государство, управляемое мудрым и справедливым государем по совету с боярами и "всей землей". Когда же царь Иоанн Васильевич посчитал опасным для своей самодержавной власти выслушивать такие советы и обрушил опалу и казни на своих недавних друзей, то не мог не встревожиться о своей судьбе и их "единомысленник" Курбский, в 1561 г. поставленный командовать всем русским войском в Прибалтике. Невзирая на одержанные им победы, он вскоре был отстранен от командования и назначен воеводой в отвоеванный у ливонцев город Юрьев (Дерпт). Трудно ему было воздержаться от опасных сопоставлений ведь именно юрьевским воеводой* перед опалой назначен был и Алексей Федорович Адашев. Чувствуя занесенный над своей головой меч царского гнева, Курбский в ночь на 30 апреля 1564 года бежал в Литву.
5203. Ковпак Сидор Артемьевич
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Эта особенность - четкая организация всех сфер партизанской жизни в исключительно сложных, непредсказуемых условиях войны в тылу врага - давала возможность совершать самые сложные, невиданные по своей смелости и размаху операции. Среди ковпаковских командиров были учителя, рабочие, инженеры, крестьяне. Люди мирных профессий, они действовали слажено и организовано, исходя из системы организации боевой и мирной жизни отряда, налаженной Ковпаком. "Хозяйский глаз, уверенный, спокойный ритм походной жизни и гул голосов в чаще леса, неторопливая, но и не медлительная жизнь уверенных людей, работающих с чувством собственного достоинства, - это мое первое впечатление об отряде Ковпака", - писал впоследствии Вершигора. Уже в 1941-42 годах Сидор Ковпак, под руководством которого к этому времени находилось целое соединение партизанских отрядов, предпринимает свои первые рейды - длительные боевые походы на территорию, еще не охваченную партизанским движением, - его отряды прошли по территориям Сумской, Курской, Орловской и Брянской областям, в результате которого бойцы Ковпака совместно с белорусскими и брянскими партизанами создали знаменитый Партизанский край, очищенный от гитлеровских войск и полицейской администрации - прообраз будущих освобожденных территорий Латинской Америки. В 1942-43 ковпаковцы совершают рейд из брянских лесов на Правобережную Украину по Гомельской, Пинской, Волынской, Ровенской, Житомирской и Киевской областям - неожиданное появление в глубоком тылу врага позволило уничтожить огромное число военных коммуникаций противника, одновременно собрав и передав в Ставку важнейшие разведывательные сведения. К этому времени рейдовая тактика Ковпака получила всеобщее признание, а ее опыт всемерно распространялся и внедрялся партизанским командованием различных регионов.
5204. Когда и как называли корабли
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Во время русско-японской войны флот понес тяжелые потери, лишившись большей части - своих новых боевых кораблей. Героизм моряков, проявленный при обороне Порт-Артура и в Цусимском сражении, вызвал среди русского народа волну патриотизма и стремление к возрождению мощного флота. В соответствии с кораблестроительными программами 1908 и 1912-1916гг. было принято решение о строительстве принципиально новых линейных кораблей, линейных крейсеров, крейсеров, эскадренных миноносцев и подводных лодок. Было выдвинуто также требование, чтобы все вновь закладываемые корабли в целях утверждения исторической преемственности и сохранения боевых традиций наследовали наименования от своих предшественников. В соответствии с этими программами в Петербурге в 1909г. на верфях Балтийского и Адмиралтейского заводов были заложены четыре линейных корабля, которым дали названия “Гангут”, “Полтава”, “Севастополь” и “Петропавловск”. Для Черноморского флота в Николаеве были заложены линейные корабли, которые получили названия в честь жены Павла1 - Марии Федоровны - и российских императоров: “Императрица Мария”, “Император АлександрIII”, “Императрица ЕкатеринаII” (с 27июня 1915г. - “Императрица Екатерина Великая”) и “Император Николай1” (достроен не был). На Балтийском и Адмиралтейском заводах строились линейные крейсера для Балтики - “Бородино”, “Измаил”, “Кинбурн”, “Наварин” (ни один из них достроен не был). Все легкие крейсера, которые также строились по этим программам, получили название в честь адмиралов Российского флота - “Адмирал Бутаков”, “Адмирал Спиридов” и “Адмирал Грейг” для Балтики и “Адмирал Нахимов”, “Адмирал Лазарев”, “Адмирал Корнилов” и “Адмирал Истомин” для Черного моря. Исключение составлял крейсер “Светлана”, который унаследовал название крейсера, погибшего в русско-японской войне. Заслуживают внимания названия эскадренных миноносцев.
5205. Когда умер Ростислав Мстиславич?
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Между тем такая скорость является слишком быстрой даже конницы, которая, согласно учебнику тактики М. Драгомирова, в среднем способна делать 30-40 верст (32-42.7 км), а при усиленном марше - 50-60 верст (53.34-64 км). Движение обоза обычно соответствовало средней скорости движения пехоты, т.е. не превышало 4-5 верст в час и 20-25 верст в сутки (21.34-26.67 км). Обоз у конницы мог двигаться несколько быстрее, но длительных и усиленных маршей выдержать не мог и потому неизбежно отставал [Драгомиров М., 1881. С. 217-218, 270]. Нет никаких оснований думать, что в XII в. лошади были намного резвее и выносливее, чем в веке XIX, и потому даже, принимая скорость движения конницы (30-40 верст в сутки) за среднюю скорость движения траурного поезда (предположив, например, что сопровождающие часто меняли лошадей в санях, на которых везли Ростислава), невозможно допустить, чтобы похороны произошли раньше, чем через 2 недели после смерти князя. К тому же надо иметь в виду, что великого киевского князя в его путешествии наверняка сопровождала большая свита и еще бoльшая по размерам дворня, а значит, и очень большой обоз. Неправдоподобно предполагать, что их бросили в Рогнедино и все для того, чтобы похоронить князя несколькими днями раньше: это было бы неуважением прежде всего к покойному князю. К тому же "бh бо тогда зима люта велми", как свидетельствует Ипатьевская летопись в связи с походом на половцев, который после встречи с Ростиславом, направлявшимся в Новгород, т.е. скорее всего в феврале-марте, совершил Олег Святославич вместе с прочими черниговскими князьями [ПСРЛ. Т. 2. Стб. 532]. В лютый мороз выдерживать длительные[1] и тем более форсированные переходы в течение целой недели было бы для княжеской свиты крайне трудно тем более, что в этом не было никакой необходимости. Учитывая все это, следует признать, что траурная процессия могла прибыть в Киев примерно через 3 недели после смерти князя.
5206. Когда умер Семен Гордый?
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

В летописных описаниях смерть Семена рисуется как эпизод в истории повального мора, охватившего Москву. Наиболее подробный текст сохранился в Рогожской и Симеоновской летописях: "В лето 6862 преставися Феогност митрополит всеа Русии въ великое говение месяца марта въ 11… Тако же преставишася тогда два князя - дети князя великаго Семеновы князь Иванъ да Семенъ на единои недели съ Феогностомъ митрополитомъ. Тое же весны за полъсемы недели, как минули сорочины Феогносту митрополиту, по Велице дни, месяца апреля въ 26, на память святого мученика Василиа преставися князь великии Семенъ Иванович Московскыи, княжив летъ 12, и положенъ бысть въ своеи отчине на Москве… Того же лета месяца иуня въ 6 на память святаго мученика Дорофея преставися князь Андреи Иванович, после сорочинъ брата своего Семеновыхъ на третеи день… Того же лета месяца иуля въ 15 день, на память святою мученику Кирика и Улиты князю Андрею Ивановичю родися сынъ князь Володимеръ, на сорочины отца своего князя Андрея, на третеи недели по Петрове дни" [1].
5207. Кодекс Каролины
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

CXXXVII. наказание убийц и нанёсших смертельный удар, кои не могут предъявить достаточных извинений.
Всякий убийца или нанёсший смертельный удар в случае, если он не сможет предъявить правомерных извинений, должен быть лишён жизни. По обычаю иных мест предумышленные убийцы и нанёсшие смертельный удар приговариваются равным образом к колесованию. Между тем должно соблюдаться различие между ними и именно так, чтобы, следуя обычаю, умышленный и нарочный убийца подвергались колесованию, тогда как другой, нанёсший смертельный удар в запальчивости и гневе, подвергался смертной казни путём отсечения головы мечом, если он не имеет на то … извинений. Если же предумышленное убийство было совершено против особ высшего достоинства, своего собственного господина, между супругами и близкими родственниками, то для вящего устрашения перед окончательной казнью можно применить иные телесные наказания, как, например, терзание калёными клещами или волочение к месту казни.
5208. Кодер - декодер речевого сигнала
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

По условиям эксплуатации большинства устройств в них должны быть применены специальные меры для устранения или ослабления АФК до значений, при которых показатели разрабатываемого устройства ухудшаются незначительно. Решение задачи сводится к созданию цепи, аргументы комплексной функции, передачи которой остается постоянным в широком интервале изменений воздействующих на цепь факторов. Ясно, что на основе известных схемотехнических и конструктивно - технологических решений не представится возможным создание такой цепи. Однако реальным является устройство, фазо - инвариантное к изменениям амплитуды сигнала в ограниченном интервале этих изменений и в конкретных условиях эксплуатации.
5209. Кодирование речи
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Представленная система кодирования речи для бытовых радиотелефонов не претендует на какую-то особую оригинальность. Здесь использовались идеи, которые появились еще в 50-е годы с работами К. Шеннона, развившего идею А.В.Котельникова о том, что потенциальная помехоустойчивость системы связи при действии гауссовых помех инвариантна по отношению к ширине полосы частот. Долгое время (до 80-х годов) эти идеи не находили применения из-за несовершенства технической базы, прежде всего регистров и микропроцессоров. Сейчас многие новые разработки в области связи используют эти идеи из-за их очевидных преимуществ: простоты реализации, низкой стоимости и хорошей устойчивости таких кодов к помехам. Можно привести пример одной из первых систем, использовавшей шумоподобные сигналы - это система “RAKE”. После нее началось широкое применение шумоподобных сигналов в наземной и космической связи.
5210. Кодификация и систематизация русского права: Соборное уложение - начало XX века
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

В основу реформы государственного устройства и правления М.М. Сперанский предлагал положить традиционный принцип разделения властей. Поэтому следовало прежде всего отделить друг от друга законодательную, исполнительную и судебную власти, сосредоточив их в разных независимых органах. В октябре 1809 года проект реформ лежал на столе у Александра II. Для того, чтобы успешно провести эти изменения следовало реформировать в первую очередь законодательные акты, попытаться как-то их систематизировать. К началу октября 1809 года было готово «Введение к уложению государственных законов». Был создан новый Государственный совет. Проекты всех законов, указов, положений, уставов, новых учреждений рассматривались советом. В его компетенцию были отнесены все предметы, требующие нового закона, устава или учреждения, предметы внутреннего управления, требующие отмены, ограничение или дополнение прежних положений. Придавая особое значение разработке гражданского права, по предложению Сперанского создается специальный комитет по рассмотрению проекта гражданского уложения в составе князя Лопухина, графа Северина-Потоцкого и сенаторов Алексеева и Корнелова. Предполагалось поднять все старые нормы права, регулирующие в какой-то степени гражданско-правовые отношения в Российской Империи. Бесконечные противоречия, пробелы в праве, неразработанность целого ряда институтов и язык, недоступный для понимания не только населения, но и юристов, заставили Сперанского приступить к созданию проекта нового гражданского «Уложения». Государственный совет в 1810 г. 43 раза рассматривал проект гражданского уложения (кодекса). В Государственном совете с 21 ноября 1821 г. по 21 декабря 1822 г. вновь возобновились прения по предоставленным комиссией проектам. Из 1343 статей, предложенных Сперанским и рассмотренным на 49 заседаниях Совета, остались без изменения 622. Бурную дискуссию вызвали статьи, регулирующие договорные, брачно-семейные и наследственные отношения. В январе 1826 г. М.М. Сперанский направил императору Николаю I несколько записок с предложениями продолжить кодификационную работу. Доводы Сперанского были признаны достаточно вескими и послужили созданию второго отделения собственной его величества канцелярии.
5211. Козаки, їхнє життя, побут та звичаї
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Військовий писар, як і кошовий отаман і військовий суддя, вибирався товариством на загальній раді і завідував усіма письмовими справами запорізького війська. Так, він розсилав накази по куренях, вів усі рахунки приходів і витрат, писав, іноді по нараді з ченцями, папера до різних государів і вельмож від імені всього запорізького війська, приймав всі укази, ордери, аркуші і цидулі, що надсилалися від різних царствених, владних і простих облич у Січ, на ім'я кошового отамана і всього низового війська. У запорізьких козаків обов'язку військового писаря виконувало одне обличчя, але при ньому, як помічника, складався виборний військовий підписарія і поверх того іноді кілька людей «канцелярських різного звання служителів». Дійсної канцелярії, у виді особливої установи, для писаря в Запорожжя не покладалося, і всі письмові справи відправлялися при «квартирі» (тобто курені) писаря. Обов'язок писаря вважалася в Запорожжя настільки важливої і відповідальний, що якби хто іншої, замість нього, насмілився писати від імені коша кому-небудь чи приймати листа, що надсилаються на ім'я писаря, того без пощади страчували смертю. Значення військового писаря в Запоріжжі було дуже велике: багато хто з військових писарів впливали на настрій усього війська; багато хто тримали у своїх руках усі нитки політики і громадського життя свого часу; відтого роль військових запорізьких писарів порівнюють з роллю генерального секретаря навіть військового міністра в наш час. Вплив військових писарів тим сильніше було в Запорожжя, що більшість з них залишалося на своїх посадах протягом багатьох літ беззмінно. Так, відомо, що протягом 41 року, від 1734 по 1775 рік, у війську запорізькому перемінилося усього лише чотири чоловіки в званні військового писаря. Але при усім своєму дійсному значенні, військовий писар, однак ніде і ні в чому не намагався показувати свою силу; напроти того, він завжди тримав себе нижче свого положення. Відтого на всіх паперах, що виходили від військового писаря, ми ніде не зустрічаємо його одноособового первісного підпису: звичайно писар, наприкінці кожного папера, підписував відому формулу: «Отаман кошовий зі всім старшим і меншим низовим військом запорізького товариства»; далі, якщо кошовий був грамотний, то він власноручно підписував своє прізвище; якщо ж він був неписьменний, то замість нього писав його прізвище писар, часто при цьому не позначаючи того, що він підписує «замість неписьменного» кошового і з його чи згоди наказу. На паперах, що виходили від імені запорізького війська, дуже рідко можна зустріти ім'я і прізвище писаря: «Писар війська запорізького низового Андрій Тарасенко», чи «Іван Гліба». Зовнішнім знаком достоїнства військового писаря була в довгій срібній оправі чорнильниця каламарь, від східного слова «калям» очерет, при військових зборах, писар затикав свій каламарь за пояс, а гусяче перо, звичайне знаходження в довгій трубці того ж каламаря, витягав із трубки і закладав за праве вухо. Життя і зміст військового писаря у всім минулому схожі з життям і змістом військового судді, тобто він одержував 50 карбованців казенної платні і ті ж приношення від бочок горілки, товарів, судової пені і т.п.
5212. Козацтво на охороні кордонів України
Информация пополнение в коллекции 10.06.2010

У сучасній історичній літературі серед публікацій з даної проблеми варто відзначити праці І.Iванченко і Б.Моця1, які розглядають прикордонну діяльність українського козацтва в охороні кордонів Російської імперії, та монографію М.Кабачинського2, в якій автор окремо зупиняється на питаннях прикордонної діяльності запорозького і слободського козацтва. Багатий матеріал напрацьовано російськими авторами. Так А.Молотков і М.Чєпєлкін розглядають діяльність прикордонних структур створюваних українцями в контексті загального розвитку російських прикордонних військ3, Олександр і Андрій Плеханови аналізують розвиток козацтва і, зокрема, виконання ним прикордонної служби4. Місце і роль козацтва в державній політиці в галузі охорони західного кордону Росії в першій чверті XVIII ст. характеризує І.Карачаров5, а Є.Єжуков досліджує прикордонну службу козацтва в часи Петра І і Єлизавети Петрівни6. Однак багато питань даної проблеми й надалі залишаються незясованими.
5213. Козацька Конституція Пилипа Орлика
Контрольная работа пополнение в коллекции 12.09.2010

Усе своє подальше життя Орлик присвятив тому, щоб домагатися політичної та військової допомоги різних держав у справі визволення України. Він намагався добитися повернення на Україну. Справді, якийсь час це було дуже близьке до справдження. Адже йому вдалося домовитися про союз взаємної допомоги з Карлом ХІІ, він ввійшов у приязні звязки з Кримом; великим успіхом шведської коаліції стало те, що Туреччина оголосила війну Московщині. Так, король шведський пообіцяв, що не замириться з Московією, поки не добється, що Україні буде повернена її свобода. Це ж пообіцяв запорожцям і кримський хан. Туреччина, боячись московської переваги, теж пристала до Швеції, розірвала зносини з Московією і згідно з широким планом визволення України, здійснила похід весною 1711р. на українські землі. Заручившись підтримкою турецького султана Ахмеда ІІІ, який оголосив війну Росії, гетьман і кошовий Кость Гордієнко розпочали бойові дії н правому березі Дніпра, дійшовши із запорожцями до Білої Церкви. На лівий берег вступив союзник Пилипа Орлика кримський хан Девлет-Гірей, підійшовши до земель Харківського полку. Тоді Пилип Орлик разом з козаками рушив в ті полки правобічні, що були під Мазепиною зверхністю. Тутешні городки легко піддавалися йому. Вислане з-за Дніпра військо, Орлик розбив, але коли приступив під Білу Церкву, то діло не пішло, багато з Орликового війська загинуло, а татари почали грабувати край. Тож Пилипові Орлику довелося повернутися з військом назад. А 5 квітня 1712р. російський цар Петро І, вщент розбитий у битвы над річкою Прут турецькою армією, боячись потрапити у неволю, уклав з Портою мирний договір, за яким Москва відиовлялася від претензій на Україну: «Його Царська Величність свою руку відбирає від козаків із прадавніми їхніми рубежами». Після підписання Прутського договору виникла надія на визволення Українивід московської влади, але згодом росіяни підкупили великого турецького візира за 100 тис. червоних і втілити приписи Прутського договору на практиці так і не вдалося. Була віддана Орликові тільки Правобережна Україна, на яку одразу ж виявило претензії польське керівництво на основі давніх трактатів. Правобережжя відійшло до Польщі, бо Пилип Орлик мав дуже слабкі сили на той час. Запорозькі козаки в очікуванні більш сприятливих обставин для визволення України оселилися на території Османської імперії, утворивши так звану Кримську Січ.
5214. Козацький обоз, символіка та зброя
Информация пополнение в коллекции 08.12.2009

Попереду їхав на коні військовий хорунжий з червоним прапором або хоругвою в руці; за хорунжим, на чолі самого війська, на доброму аргамаку в багатій збруї та шорах виступав “власний” кошовий отаман, який вручав свою владу на час своєї відсутності в Січі “наказному” отаманові. За “власним” кошовим отаманом виступали послідовно піхота, кіннота й артилерія, розділені на полки та сотні з особливими полковниками на чолі; більшість кінних козаків, як і сам кошовий отаман, часто виступали, за прикладом татар, парокінними. Разом з військом ішов цілий стан потрібних у поході людей: ковалів, слюсарів, кашоварів і грабарів, тобто саперів, які вміли при нагальній потребі швидко зводити усілякі земляні укріплення, тобто насипи та шанці для захисту від ворога у відкритому степу. Разом з військом рухалися важкі вози, на яких запорожці везли свою артилерію і частину зброї і які водночас слугували козакам для перевезення поранених та як засіб захисту від супротивника. Виступаючи цілим військом, запорожці завжди рухалися табором, усередині якого йшла піхота, зовні кіннота. Для спостереження за пересуванням ворога вони неодмінно виряджали увсебіч, на версту від табору, особливих передових козаків. Рухалися вони дуже повільно, здебільшого вночі, вдень ставали в глибоких балках, густих байраках та драбних чагарниках. У дорозі завжди були надзвичайно обачними: не розпалювали багаття, не курили люльок, не дозволяли іржати коням і завязували їм морди хустками, мотузками або ременями; намагалися говорити між собою стримано, упівголоса чи навіть пошепки; для орієнтації на місцевості брали з собою так званий нюрнберзький квадрат, тобто свого роду компас. Військо мусило рухатися з такою обережністю, що цього “ні сорока, ні ворона не могли ні бачити, ні чути”. Коли запорожці у такій суворій таємниці діставалися, приміром, до кордонів Криму, то, діждавшись півночі, вони раптово вдиралися у саме “панство” кримське і починали у ньому ґрасувати як найнесподіваніші гості, намагаючись якомога сильніше нажахати ворожу землю, навести на неї ляк вогнем і пожежами, аби опісля захопити собі чим більше здобичі та ясиру і визволити з полону християнських бранців. Коли ж запорожці здибалися з ворогами у відкритому степу, то вони насамперед кидалися робити із своїх возів табір, поміщали в таборі своїх коней, військо, харчі, гармати, а тоді звідтіль уже стріляли, наче з фортеці, у супротивників. З цією метою вони становили вози один біля одного, колесо до колеса. Колеса сковували грубими залізними ланцюгами, голоблі підіймали вгору. Таким чином у цілому виходив круглий табір, званий німцями “вагенбург”, котрий зовсім був неприступний для ворогів завдяки потужному рушничному вогню. Вдень з такого табору козаки без угаву стріляли то з гармат, та з мортир, то з рушниць та пістолів, а на ніч ставили навкруг нього на чатах пильних вартових козаків з рушницями.
5215. Козацько-селянські повстання XVI-XVIII ст.
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Про Криштофа Косинського, як і про багатьох інших козацьких вождів, мало що відомо. Годі шукати його зображення серед портретів діячів того часу, якоїсь більш-менш повної біографії . ми знаємо лише те, що він походив із шляхетного роду, що жив на Підлящині, але, незважаючи на своє походження Косинський тісно повязував свою долю з українськими козаками. У 1586 році він вже виступає як один з визначних запорізьких старшин і несе бойову службу на самісінькому низу Дніпра, стежачи за окраїнами. В 1590 році гетьман реєстрового козацтва Криштоф Косинський, разом з іншими представниками козацької старшини, одержав від короля подарування на маєток Рокитне на Білоцерківщині. Але на ці землі заявив претензії князь Януш Островський, староста білоцерківський і домігся на них грамоти від короля. Це призвело до конфлікту між К.Косинським і Я.Островським, який поступово переріс у 1591 році в збройне повстання широких мас українського народу. В грудні того ж року Косинський очолив загін козаків-реєстровиків, який штурмом оволодів Білою Церквою . Ця подія послужила сигналом для загального повстання, козаки та селяни , міська біднота громили шляхту на всій Правобережній Україні, масами стікалися до Косинського, який успішно оволодів містами Трипілля та Переяслав. Стривожені розмахом повстання феодали Речі Посполитої почали поспіхом збирати посполите рушення і рушили на Трипілля. В цей момент повстанці виявили себе добрими дипломатами. Шляхом обіцянок та відволікаючих маневрів вони приспали пильність командування карателів і незабаром останні були розпущені по домівках. Але після короткої перерви, отримавши з Росії зброю та гроші, оскільки Косинський пообіцяв царю Федору Іоановичу, що перейде з козаками на царську службу, повстання розгортається знову. Воно охопило Волинь, Поділля, Брацлавщину і Київщину і лише люта зима 1592-1593 рр. перешкодила подальшому його розгортанню. Повстанці нападали не тільки на шляхетські маєтки, але й на міста. Сам Косинський очолив похід на Київ, внаслідок чого місто було обложене. Феодали Речі Посполитої почали знову формувати посполите рушення, на цей раз під Костянтиновим на Волині і набирали найманців аж у Угорщині. Очолив урядові сили князь Острозький. 2 лютого 1593 року він розбив військо Косинського під Пятою (тепер село Чуднівського району не Житомирщині). Між козаками і Острозьким була укладена угода, за якою козаки зобовязувалися скинути Косинського з гетьманства і перебувати в повному послухові королю., не нападати на сусідні країни, залишатися за порогами і не чіпати маєтків князя Острозького та інших магнатів, що були під Пятою, видати із своїх лав селян-втікачів і шляхтичів, повернути захоплену в шляхти зброю, коней, худому, майно і дбати про те, щоб бути завжди у милості у князів і Речі Посполитої. Проте козаки не скинули Косинського з гетьманства і почали готуватися до нового повстання, повернувшись на Томаківську Січ. В травні 1593 К .Косинський на чолі 2000 козаків вийшов сушею та Дніпром піднявся до Черкас, де обложив його гарнізон. В ході жорстокої битви Косинський загинув, а козаки, зазнавши великих втрат, на умовах почесного миру відступили на Запоріжжя. Варшавський сейм оголосив їх поза законом. Після боїв під Черкасами більше половини повстанців рушило на Київ і восени 1593 року обложили місто. Але невдовзі прийшла звістка, що кримський хан обложив Токомакську Січ і зруйнував її. Внаслідок цього прийшлося зняти облогу Києва і повертатися на Низ і будувати нову Базавлукську Січ. Але повстання не припинялося і незабаром переросло в більш значне.
5216. Козацько-старшинські літописи
Информация пополнение в коллекции 29.12.2010

Про давньоруські тенденції стилю Літопису Самійла Величка чи не першим писав М. Драгоманов, який 1870 р. у рецензії на книгу І.Прижова "Малороссия (Южная Русь) в истории ее литературы с XI по XVIII век" підкреслив, що літописи Київського періоду є прямими родоначальниками "тих хронік-мемуарів, які велись у козацькі часи". Більш ґрунтовно цю проблему вчений не розробляв, побіжно торкались її й інші дослідники. Так, Д. Багалій, відзначаючи, що Величко хотів дати правдиву козацьку історію у своєму творі, і коли сам помилявся, то це залежало від помилок у тих джерелах, котрими він користувався, писав: "Він удається до ласкавого читача, нехай той помилки ці повиправляє. Це нагадує нам автора давнього руського літопису, - той теж звертавсь із таким проханням до свого читача". Іншого плану суголосність у напрямі "літописець - читач" відзначає О. Мишанич: "Немов повторюючи староруських авторів, Величко наголошує на тому, яке велике значення має "чтеніє книжноє" і, зокрема, знання рідної історії, що порівнюється з ліками від усякої туги і скорботи". Міркування про стильові особливості Літопису, різні шари його стилю знаходимо лише у Д. Чижевського, який доводить, що ця різноманітність стилю "нагадує старі українські літописи. Так само, як старі українські літописи є якимись збірками, енциклопедіями старої (великою мірою втраченої) літератури, так само є і в Величка: він подає тут численні вірші І.Величковського та невідомих поетів, здебільшого історичні та політичні, він наводить панегірики та надгробні написи (епітафії) тощо". Окреслений напрям дослідження, на нашу думку, заслуговує на більш певну увагу. Твердження юного М.Зерова про те, що "козацькі літописи" майже нічого спільного з традиційними літописами не мають, сьогодні видаються дещо поспішними. Водночас було б помилкою відно-сити твір Самійла Величка до літопису в традиційному розуміння цього поняття, оскільки порівняно з давньоруськими літописами зміст його значно ширший і глибший, а форма набагато складніша і неоднозначніша. Перед нами - найзагадковіший твір української барокової історіографії, який не можна міряти сучасними науковими мірками. Дослідження барокової поетики твору Величка передбачає осмислення його на різних рівнях, один із яких - біблійна образність. Літопис Величка насичений зіставленнями, порівняннями з біблійними образами, прислів'ями та приказками книжного походження, джерелом яких є Біблія та інші церковні книги. У творі ми знаходимо переосмислення євангельської легенди про сліпців, яким Ісус повернув зір, легенди про Каїна і Авеля, Йосипа та його братів, суд Соломона, Содом і Гоморру, Вавілонську вежу та ін. Завдяки біблійній образності надзвичайної сили набувають оповідання Величка про руїну Правобережної України, які дослідники одностайно відносять до найкращих сторінок твору. У стилі біблійних пророків, як підкреслив Д. Дорошенко, оплакує літописець трагічний кінець боротьби за Чигирин, зруйнування якого стало мовби символом загибелі Правобережної України:".Паде, паде красная Козацькая Украйна тогобочная, аки древній оній Вавилонь, градъ великій" .
5217. Колективізація Західноукраїнських земель
Курсовой проект пополнение в коллекции 28.01.2011

На території західних областей УРСР, попри всі заяви керівництва республіки, застосовувалися ті ж методи щодо колективізації, що і в 2030-х рр. в східних областях. Найбільш поширеним засобом впливу на селян було виселення до Сибіру за звинуваченням в «куркульстві», «співробітництві» з німецькою окупаційною владою, чи у «бандпособництві» тобто у наданні допомоги ОУН та УПА. Проте й тут можна прослідкувати одну чітку тенденцію: в 19441946 рр., коли ОУН та УПА ще мали досить сил для боротьби з каральними органами, найбільше людей вивозили з рівнинних областей Волинської (28% до всіх вивезених в 1944р. із західних областей УРСР і 22% в 1945р.), Львівської (20,3% і 9% відповідно), Рівненської (25,4% і 18, 6%). В той же час у гірських областях, де каральні органи почували себе менш вільно, і де за словами М.Коваля: «…утворилося фактично двовладдя… З дня в день протягом майже десяти років надходили з місць дані про вбивства партійних працівників, вчителів, медпрацівників, господарників, які прибули зі східних областей, про напади на приміщення райвідділів НКВД і НКВС, підпали колгоспних і селянських будівель, зернових пунктів, хлівів з худобою, зриви мобілізації до Червоної Армії, псування колгоспної техніки, телефонного звязку…» людей вивозили в 19441946 рр. значно менше. Наприклад з Чернівецької області в 1944р. було вивезено 1,9% всіх вивезених того року із західних областей, в 1945р. 4,6%, в 1946р. 3,3%. Кидається в очі і той факт, що в тих областях звідки вивозили найбільшу кількість людей, було створено найбільшу кількість колгоспів, а найбільш активна колективізація, що припадає на 19471948 рр., збігається у часі з періодом найбільш масової депортації т.зв. «куркулів» та «бандпособників».
5218. Коллаборационизм в Беларуси в 1941-1944 гг.
Курсовой проект пополнение в коллекции 26.05.2012

Да, в исследованиях, посвященных деятельности АК в этих регионах, они освещают разные вопросы: взаимоотношения польского и белорусского населения, отношения польских партизан к белорусским коллаборационистам, участие поляков в структурах немецкого оккупационного режима. Невзирая на явную антикоммунистическую направленность этих публикаций, подавляющее большинство польских историков негативно относятся к самому факту белорусского коллаборационизма. Примером такой точки зрения могут служить работы З. Бородина, Т. Гаштольда, К. Краевского, а также коллективный труд польских и немецких историков под названием "Польская Армия Краевая. История и мифы", опубликованная в 2003 г. Все предыдущие польские исследователи рассматривают проблему белорусского коллаборационизма в контексте истории своего движения Сопротивления. Польский историк белорусского происхождения Ю. Туронак, напротив, анализирует, прежде всего, политический коллаборационизм, как центральную проблему периода оккупации Беларуси. Причинам возникновения последнего, взаимоотношениям его представителей с немцами, между собой, другими коллаборационистскими организациями и польским Сопротивлением посвящено большинство работ этого автора.
5219. Коллаборационизм в Белоруссии
Информация пополнение в коллекции 10.05.2011

Сразу после проведения II Всебелорусского конгресса началась эвакуация руководства и формирований коллаборационистов в Германию <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/36120>, где они продолжили свою деятельность. В июле-августе 1944 <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/708526> г. в распоряжение БЦР был передан центр подготовки абвера <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/9455> в Дальвице <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/887135> (Восточная Пруссия <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/935>), который получил большое пополнение из эвакуированных батальонов БКО. В первых числах апреля 1945 <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/708528> г. было достигнуто соглашение с представителями спецслужб Третьего рейха <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/36120> под руководством штурмбаннфюрера <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/159436> СС <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/15136> Отто Скорцени <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/105591> о развертывании на базе этого центра специального батальона «Дальвитц» <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/619397> численностью до 700-800 человек. Кроме того, по приказу рехсфюрера СС <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/15136> Гиммлера <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/8676> была создана новая 30-я дивизия <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/710021> войск СС <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/15136> (Белорусская № 1), именовавшаяся также штурмовой бригадой СС <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/15136> «Беларусь». Активное участие в формировании этих подразделений играл Язэп Сажич <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/269003> (ставший в 1982 году <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/897> шестым «президентом» Белорусской Народной Республики <http://dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/163615>), передавший
5220. Коллаборационизм на территории Беларуси во время Великой Отечественной войны
Дипломная работа пополнение в коллекции 16.05.2011

Коллаборациони?зм (фр. <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%83%D0%B7%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%8F%D0%B7%D1%8B%D0%BA> collaboration - сотрудничество) в юридической трактовке международного права <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%B6%D0%B4%D1%83%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B5_%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE> - осознанное, добровольное и умышленное сотрудничество <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D1%82%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE> с врагом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%80%D0%B0%D0%B3>, в его интересах и в ущерб своему государству. Термин чаще применяется в более узком смысле - как сотрудничество с оккупантами. В уголовном законодательстве подавляющего большинства стран мира факт коллаборационизма квалифицируется как преступление против своего государства, обычно как государственная измена <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B8%D0%B7%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D0%B0>. Первоначально означал сотрудничество граждан Франции <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%86%D0%B8%D1%8F> (к которому призвал нацию глава режима Виши <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B5%D0%B6%D0%B8%D0%BC_%D0%92%D0%B8%D1%88%D0%B8> маршал Петен <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD,_%D0%A4%D0%B8%D0%BB%D0%B8%D0%BF%D0%BF> в 1940 году <http://ru.wikipedia.org/wiki/1940_%D0%B3%D0%BE%D0%B4>) с немецкими властями в период оккупации <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9E%D0%BA%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F> Франции в ходе Второй мировой войны <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%8F_%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B0>. Затем стал применяться и к другим европейским правительствам, действовавшим под германской оккупацией (правительство Квислинга <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D0%B3,_%D0%92%D0%B8%D0%B4%D0%BA%D1%83%D0%BD> в Норвегии <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%B2%D0%B5%D0%B3%D0%B8%D1%8F>, режим Локотской республики <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%82%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BA%D0%B0>, деятельность мельниковцев <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%BC_%D0%B2%D0%BE_%D0%92%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B9_%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B9_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B5> на оккупированной территории СССР и др.) либо военным организациям граждан оккупированных стран под контролем гитлеровского блока (Русская освободительная армия <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D0%B0%D1%80%D0%BC%D0%B8%D1%8F> Власова <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BE%D0%B2,_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B9_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87>, национальные дивизии СС <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BB%D0%BB%D0%B0%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%B7%D0%BC_%D0%B2%D0%BE_%D0%92%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B9_%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B9_%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BD%D0%B5> почти во всей Европе <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%B2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B0> и др.).

Blog

История