История

1641. Виртуальные миры и человеческое познание. Концепция виртуальных миров и научное познание
Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

В настоящее время уже достаточно строго показано, что если в некоторой вселенной относительно всех ее объектов справедлива только классическая логика, то в этой вселенной ничего, кроме классических электромагнитных полей, подчиняющихся уравнениям Максвелла-Лоренца, существовать не может. Если же во вселенной, по крайней мере, к некоторым ее объектам применима также еще и неклассическая интуиционистская логика, то в ней вполне закономерно появляются обязательно также еще и такие объекты, как квантованные калибро- вочные поля (теорема Уилера-Трифонова). Таковы только самые первые результаты применения в виртуальных вселенных методологии меняющихся топологий (общей теории топосов), но еще более интересны и заманчивы обсуждаемые сейчас только в кулуарах научных конференций дальнейшие их совершенно фантастические перспективы. Они могут «во весь рост» поставить перед каждым из нас и человечеством в целом (как и перед его определенными сообществами) совершенно необычный вопрос: не только о своем будущем, но и о своем прошлом. Да, да совершенно неожиданно оказалось, что теоретическая виртуалистика уже сейчас ставит вопрос о том, что, меняя определенным образом некие достаточно фундаментальные топологические структуры, мы приобретаем свободу путешествовать по параллельным нашему теперешнему виртуальным мирам, в каждом из которых прошлое было несколько иным, чем в том, в котором мы до сих пор жили. Это, конечно, не Орвелл сразу приходит на ум, но некоторые аналоги оригинальных идей, которые высказывал еще известный русский философ Лев Шестов, уже приходят в голову, когда знакомишься с первыми результатами лазерных экспериментов2 с так называемым «отложенным выбором». В них, грубо говоря, изменение определенных топологических структур в будущем может, благодаря специфическим свойствам «квантовой целостности», изменить немного что-то, «имевшее место» в прошлом. Пока что это реально наблюдалось в эксперименте для процессов в доли наносекунды (10'9 сек.). Динамическое изменение топологии означает, таким образом, изменение не только будущего, но и самое главное и наиболее неожиданное прошлого. В компьютерных виртуальных мирах это происходит постоянно: в ситуациях гипертекста, монтажа и т.п., обсуждаемых с точки зрения динамики виртуальных миров несколько более подробно ниже. Здесь же мы хотели бы указать, что приобретение такой высокой Свободы человеком, так сказать, «онтологически» не в виртуальном мире, а мире реальном, физическом, конечно же, огромная научная проблема. И ее решение положительное или отрицательное вряд ли возможно в рамках только теоретической виртуалистики. Здесь потребуется какой-то совершенно новый концептуальный синтез математики, языка, топологически перетолкованной теоретической физики, а также еще и совершенно обязательно, по-видимому, топологически истолкованных эстетики и этики. Особенно в отношении таких фундаментальных философских (и теологических вместе с тем) категорий, как Свобода и Любовь, возможно, в плане их какой-то обобщенно-математической экспликации, расшифровки, как об этом мечтал еще П. А. Флоренский и как это реально сделал Мартин Хай-деггер, связав Свободу отнюдь не с «познанной необходимостью», а с открытостью соответствующих динамических структур. Поскольку все наши попытки понять свободное Становление Нового на базе этой пресловутой «познанной необходимости» действительно ведут всегда лишь к тоталитаризму в искусстве, общественной жизни, науке, культуре вообще. Тем самым всякий раз получаем вместо желаемого «автомат Калашникова», и только виртуальные миры, возможно, помогут покончить с этим. Таким образом, виртуальные (параллельные) миры позволяют нам впервые более обстоятельно исследовать, так сказать, «тонкую структуру» такого сложного и до сих пор концептуально почти «неуловимого» процесса в Бытии, как Свободное Становление, возникновение в старом совершенно новых структур, которых ранее нигде и никогда еще не было. Этот физически очень локальный (иногда) процесс в концептуальном, идеальном плане оказывается всегда связанным со всем миром в целом Становление действительно Нового никак нельзя объяснить, по- видимому, только какими-то «местными» случайностями, вероятностями, вариантами или даже новыми «сценариями» событий. Конечно, локально эти последние действительно всегда «имеют место», но определяют дальнейшую судьбу Нового далеко не одни они, а в еще большей степени некоторые глобальные факторы, которые мы только сейчас начинаем серьезно изучать, исследуя и эксплицируя, расшифровывая то, что еще великий Аристотель называл Причиной Формообразующей. То большое направление научных поисков, которое ныне называют синергетикой, является, по-видимому, только зародышем целого комплекса новых научных дисциплин, которые будут исследовать Бытие в аспекте его организации (и самоорганизации) на пути выявления конкретных динамических законов взаимодействия самых различных топологических структур. Поскольку именно последние определяют, по-видимому, сам динамический процесс Становления всякого Нового будь то новые динамические циклы совместного функционирования новых органических веществ в живом (в современной синергетике) или же, скажем, совершенно никем не ожидавшаяся новая связь массы и энергии, установленная Эйнштейном при созда- нии специальной теории относительности. Простейшим типом динамического изменения топологии любого рода объектов является именно такая их трансформация: соединение из разрозненного, отделенного Друг от друга состояния в нечто единое целое, рассматриваемое как определенная общность (как это имеет место в эйнштейновском соотношении масс и энергии). Рассмотрение динамических аспектов виртуалистики начнем ввиду всего этого с такой самой простейшей ситуации. Главным теоретиком совершенно новой динамики в виртуальных (параллельных) мирах надо, конечно, считать поэтому великого кинорежиссера и не менее великого теоретика-методолога этого вида искусства Сергея Михайловича Эйзенштейна. В методологическом плане его наиболее фундаментальные философские статьи, например знаменитые «Монтаж 38» или «Пушкин-монтажер», несомненно, являются наиболее глубокими достижениями теоретической мысли XX века и могут быть поставлены в этом отношении в один ряд только с трудами (по этому вопросу) Мартина Хайдеггера. Именно в них мы находим наиболее глубокое понимание того, почему человек, ставший субъектом (и очень часто даже объектом) культуры, никак не может прожить без этих самых виртуальных (параллельных) миров, по крайней мере, в своей психике. Вся сложная динамика параллельных (виртуальных) миров ведь пока что взята напрямик (и напрокат) из кино как в знаменитом, хрестоматийном монтаже Эйзенштейном львов (спящего, просыпающегося и взревевшего) после еще более утонченного монтажа «одесской лестницы», которые дают наиболее яркие примеры появления определенных новых чувств (ярости против зверств военщины), порождаемых даже простым сопоставлением друг с другом нескольких ярких кинокадров. Вот именно здесь и «включается» в виртуальных мирах совершенно новая «степень свободы», которая и придает всей виртуалистике ее совершенно специфическую «жизненность», которой нет даже у телевидения или кино. Она становится поистине «стихией свободного становления», которая полностью исключает любые заданные заранее идеологемы и которая управляется в это время только законами свободного творчества. Тем самым человеку обеспечивается некоторый новый «прорыв» к Свободе с большой буквы и от него полностью отключаются автоматически все старые идеологические (или мифологи- ческие) штампы.
1642. Витализм
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

В действительности же идеи витализма (представления о жизненной силе) не так-то легко похоронить. Чтобы покончить с ними раз и навсегда, недостаточно только привести очевидные факты. Так, многие идеи «нового времени» являются почти не замаскированным витализмом. В 1930-х годы нечто похожее на витализм, но в более респектабельном виде, обозначилось в дискуссиях по поводу открытия очень сложных биологических молекул (их примером служит ДНК). Утверждалось, что законы, управляющие поведением атомов в сложных и простых молекулах, могут различаться. Поскольку в то время ученые еще мало работали со сложными молекулами, эту гипотезу нельзя было опровергнуть. Позже выяснилось, что это утверждение неверно: атомы водорода в молекуле ДНК подчиняются тем же законам, что и атомы водорода в любых других молекулах. По крайней мере в этом случае оказалось, что природа устроена просто.
1643. Витаутас Великий
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

1392 metai Vytauto gyvenime yra persilauzimo metai - jis galutinai atsisake nuo sajungos su Ordinu, susitaike su Jogaila ir lenkais ir gavo valdyti ne tik teviske, bet ir visa Lietuva. Jo santykiai su tauta pasikeite. Jo asmeniski reikalai susiderino su tautos ir valstybes reikalais: tautos priesai yra ir jo priesai, tautos draugai - jo draugai. Savo tautai jis pasiliko istikimas iki gyvos galvos ir desimteriopai atsilygino uz visus padarytus jai nuostolius. Nuo 1382 - 1392m. jis lyg medis, neturis kur suleisti saknis, po 1392 jis grizta i gimtaja dirva, ir visas medis puikiai isbujoja. Jis jau nebe pabeges, nuskriaustas kunigaikstis, kovojes del teviskes, bet galingas Lietuvos valdytojas. Atsitiktinai keiciasi ir jo elgesys. Jeigu iki tol Vytautas atrode nepastovus, besiblaskantis, avantiuristas, tai nuo 1392 metu jis virsta rimtu, pilno masto valdovu - monarchu. Jis igyja didesnio pastovumo. Tiesa, jam jau ir laikas buvo nusistovet: jis jau tada turejo apie 40 metu. Sitokiame amziuje gavo valdzia, kurios taip sieke ir kurios pasirode tikrai vertas. Jo veiksmuose jauciamas didesnis atsakingumas. Tik nuo to laiko galejo jis imti reiksti ir vartoti savo gabumus. Dabar atsirado daugiau uzdaviniu, ir tie uzdaviniai vis buvo ivairesni ir sunkesni. Atrodo, kad pamazu susikristalizuoja lyg ir pagrindiniai jo veikimo programos punktai. Jie duoda jo darbams tam tikro tvirtumo, pastovumo. Geri santykiai su Jogaila ir lenkais, kova su Ordinu ir rytuose su rusu kun. ir totoriais, kunigaikscio valdzios stiprinimas ir kulturos kelimas krasto viduje - stai vedamosios politikos mintys.2
1644. Витебское гетто
Доклад пополнение в коллекции 30.09.2010
1645. Витоки української авіації
Доклад пополнение в коллекции 11.11.2010

Початок Першої світової війни істотно позначився на розвитку авіації. Припиняє роботу гурток повітроплавання більшість його членів мобілізовано в авіачастини. Але вже з 1915 року в КПІ знову розпочинаються роботи в галузі авіації. Майже на всьому першому поверсі правого крила головного корпусу, навіть у коридорах, а також частково в актовому залі (частина якого постраждала від пожежі) розгортаються авіамайстерні, переважно призначені для ремонту трофейних літальних апаратів. Біля механічних майстерень відновлюється аерогараж, де будувалися літаки типу "Альбатрос" і створювалися нові конструкції. Особливо слід наголосити, що майстерні КПІ спеціалізувалися також на масовому випуску гвинтів власної конструкції. Повітряні гвинти "Брати Касьяненки" виявилися досконалішими за французькі і розвивали велику тягу, що підвищувало швидкість польоту. Військове відомство замовляло їх у великій кількості для потреб діючої армії.
1646. Витраж
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Традиции витража не забыты и в наше время. Новые материалы, неизмеримо возросшие технические возможности обогатили эту технику. Раньше применялась, например, роспись по прозрачному или цветному стеклу особыми силикатными красками. Все закреплялось затем легким обжигом. В наше время появились витражи из цветных пластмасс. Не всегда они соединяются свинцом. Часто их наклеивают на прозрачную основу и прижимают сверху вторым прозрачным листом. Получается так называемый пакетный витраж. Его делают из блоков околотого или литого стекла, на цементной и бетонной связке, применяют даже искусственную подсветку вот какие разнообразные приемы! Замечательные мастера витража есть в разных странах. В Прибалтике сохранились многовековые традиции этой техники. Школы витражистов развиваются в Грузии, на Украине. И везде смелые технические новшества!
1647. Витте С.Ю. и реформаторы России
Информация пополнение в коллекции 19.06.2007

Е. В. Тарле занимался рассмотрением внешнеполитической деятельности С.Ю. Витте. По его мнению, на международном политическом олимпе Витте пользовался доверием и заслуженным авторитетом. Е. В. Тарле, в работе 1927 года характеризовал его как министра, превосходящего «разнообразием своих дарований, громадностью кругозора, умением справляться с труднейшими задачами, блеском и силой своего ума всех современных ему людей власти, кроме Бисмарка и Гладстона…»4. Е. В. Тарле показал дипломатическую деятельность Витте во время Русско-Японской войны и значение его международного авторитета для получения кредитов от западных государств.
1648. Витте, денежная реформа
Информация пополнение в коллекции 09.12.2008

Витте опубликовал свою антиобщинную платформу (декабрь 1904 "Записка по крестьянскому делу"). Рост эффективности сельскохозяйственного производства при низких ценах на его продукцию был важной составной частью виттевской программы индустриализации. Он видел в этом средство и для высвобождения в деревне рабочих рук, которые использовались бы в промышленности, для удешевления труда промышленного пролетариата. Тут-то главным тормозом и оказывалась община, приверженцем которой он был в молодости. Витте стал видеть в общине причину крестьянского оскудения и предмет крайнего поклонения как крайних консерваторов, интриговавших против него у царя, так и социалистов, учения которых были враждебны всему тому, что он отстаивал. Он требовал сделать из крестьянина "персону" путем уравнения крестьян в правах с другими сословиями. Речь шла при этом обо всех правах, в том числе и имущественных, иными словами - о выходе из общины с выделом земли. В общине Витте видел не только препятствие к развитию сельскохозяйственного производства, но и одну из форм революционной угрозы, поскольку она воспитывала пренебрежение к праву собственности. Он утверждал, что суть крестьянского вопроса именно в замене общинной собственности на землю индивидуальной, а не в недостатке земли, а стало быть и не в том, чтобы провести принудительное отчуждение помещичьих владений.
1649. Витте. С.Ю. Модернизация России
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Успешнее обстояли дела по усилению позиций государства в экономике. Стремление Витте "подчинять своему ведению все более и более широкую сферу хозяйственной частной деятельности" наглядно проявлялось в значительном увеличении аппарата и активизации деятельности Департамента торговли и мануфактур Министерства финансов. Изменились приоритеты в правительственной промышленной политике. Если раньше основное внимание уделялось устранению препятствий на пути развития промышленности, то теперь ей оказывается прямая поддержка. Изменяется сам стиль правительственной промышленной политики, значительно расширяется вмешательство чиновников даже в мелочи частной предпринимательской деятельности. Существенно увеличилось число предпринимательских представительных организаций: биржевых комитетов, отраслевых съездов; возникли новые предпринимательские организации - порайонные общества заводчиков и фабрикантов. Министерство финансов активно опиралось на эти организации при выработке своей политики, поручая им создавать различные проекты решений, привлекая их представителей для участия в работе проводимых им различных совещаний по вопросам торговли и промышленности. Однако Витте отдавал предпочтение созданию совместных чиновничье-предпринимательских органов в центре и на местах - они должны были проявлять инициативу и вырабатывать предварительные решения по важным торгово-промышленным вопросам. Таким образом, правительство, стимулируя активность торгово-промышленных кругов, вместе с тем не шло далее предоставления этим кругам консультативных функций в выработке своей торгово-промышленной политики.
1650. Витте: биография
Информация пополнение в коллекции 16.10.2007

Этой программы он придерживался последовательно в течение всего времени переговоров, и она, как он считал, помогла ему в целом благоприятно для России завершить свою миссию. Он часто встречался с представителями прессы, жал руку машинисту поезда, доставившего его из Нью-Йорка в Портсмут, поднимал на руки и целовал чьего-то ребенка и т. д. и т. п. и действительно сумел склонить в свою пользу общественное мнение, хотя все это «актерство» давалось ему с немалым трудом, позиция его на переговорах была гибка, но в то же время и тверда. В результате долгого и трудного противоборства сторон (конференция проходила с 27 июля по 23 августа) Витте удалось заключить мир на сравнительно благоприятных для России условиях, Первоначально требования японских крайне агрессивных кругов простирались на Квантун, Сахалин, Камчатку, Приморье, не считая 3 миллиардов рублей контрибуции. Затем претензии их стали более умеренными. Японская сторона в качестве условий мира требовала уступку аренды Квантуна и железной дороги Порт-Артур - Харбин, уступку Сахалина, уже занятого японскими войсками, признания Кореи сферой японских интересов, установления в Маньчжурии принципа «открытых дверей», предоставления Японии концессии в российских территориальных водах и уплату контрибуции. Витте принял условия, касающиеся Кореи и Маньчжурии, но отверг уступку Сахалина в контрибуцию. В ходе переговоров, когда они грозили зайти в тупик, царь по настоянию Т. Рузвельта дал согласие на уступку Южного Сахалина. Портсмутский мир был подписан 23 августа. Война закончилась «почти благопристойным», но выражению Витте, миром. Глава делегации получил приветственную телеграмму императора, благодарившего его за умелое и твердое ведение переговоров, приведших к хорошему для России окончанию.
1651. Витязи Кабарды - князья Черкасские
Дипломная работа пополнение в коллекции 19.12.2011
1652. Вифлеем - родина Христа
Доклад пополнение в коллекции 12.01.2009

Самые холмы Вифлеема покрыты богатой растительностью и целыми садами различных деревьев - маслин, виноградников, фиговых и проч. Зеленью садов покрыты холмы и долины окрестностей. Когда любуешься живописными окрестностями Вифлеема, говорит один путешественник, то невольно припоминаешь все те библейские события, которые некогда совершились здесь. Вот вдали виднеется небольшое четыреугольное здание, покрытое куполом: это могила прекрасной Рахили, нежно любимой супруги праотца Иакова; здесь она умерла, была им оплакана и погребена вблизи дороги в Вифлеем (Быт. 35:16; 48:7). А вот и развалины той Рамы, о которой упоминает пророк; предсказывая избиение невинных младенцев Вифлеемских: голос слышен в Раме, вопль и горькое рыдание; Рахиль плачет о детях своих и не хочет утешиться о детях своих, ибо их нет (Иер. 31:15). Вот нивы, на которых бедная Руфь собирала позади жнецов колосья, чтобы прокормить свою престарелую свекровь, которую она любила, как мать, за что и наградил ее Господь так, что она сделалась женою почетного и богатого жителя Вифлеемского Вооза и праматерью Спасителя мира. А там внизу, на долинах Вифлеемских и по окрестным плодоносным холмам, богатым родниками сладкой воды, пас стада отца своего прекрасный правнук Руфи - юноша Давид; там он вступал в бой со львом и медведем, защищая свое стадо, и там же играл на арфе свои дивные псалмы. В этих же горах впоследствии не раз укрывался он от Саула, когда тот повсюду преследовал его, как беглого раба или какого-нибудь злодея. И невольно вепоминаются трогательные, умоляющие слова кроткого юноши. обращенные к злобному гонителю: за что господин мой преследует раба своего? что я сделал? какое зло в руке моей? (1Цар. 26:18). Здесь же в Вифлееме отыскал Давида пророк Самуил и впервые помазал его на царство, а впоследствии, когда Давид сделался царем во Израиле, то Вифлеем стал называться почетным именем города Давидова. Тут же на полях вифлеемских и колодезь Давидов, из которого он, томимый жаждою, хотел напиться в то время, когда Вифлеем был занят "филистимлянами; тогда трое из храбрецов его войска с опасностью для своей жизни пробрались чрез стан неприятельский и достали воды своему любимому вождю; но мужественный царь вылил эту воду "во славу Господню" и сказал: сохрани меня Господь, чтобы я сделал это! Не кровь ли это людей, ходивших с опасностью собственной жизни? (2Цар. 23:14-17). Вслед затем он разбил на голову врагов и овладел Вифлеемом. Далее к югу за горами находятся зиаменитые пруды Соломоновы, откуда этот мудрый царь устроил водопровод в Иерусалим, и доныне являющийся поразительным сооружением.
1653. Вища освіта в Україні в період визвольних змагань 1917–1920 рр.
Информация пополнение в коллекции 16.12.2010

З 1919 року у зв'язку з переходом влади до Радянського уряду в Україні розпочинається перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи. Ставилося завдання підготовки не просто вчителів, а вчительських кадрів нового суспільства. Нарком освіти України розробив спеціальну інструкцію про реорганізацію навчального процесу в учительських семінаріях та інститутах, головними положеннями якої були: ознайомлення з історією революційного руху, історією побудови соціалізму, введення ручної праці, образотворчого мистецтва, курсу українознавства; ознайомлення з найбільш практичними методами дослідження здібностей учнів, розвитку в майбутніх учителів любові до продуктивної праці; ознайомлення їх не лише в теорії, а й на практиці з методами створення самоврядування у школі. 21 травня 1919 р. була створена комісія для реформи педагогічних навчальних закладів у складі педагога-методиста О.Ф. Музиченка, директора Київського учительського інституту К.М. Щербини. В основі роботи педагогічних вузів були покладені матеріали Московської наради з підготовки вчителів (18-25 серпня 1918р.). Кількома директивами уряду було знято юридичні перепони на шляху здобуття вищої освіти. Вища школа стала доступною для всіх трудящих. Ці питання в Україні вирішувала Рада робочо-селянської оборони, яка приїжджала до Чернігова у зв'язку з наступом на Київ денікінської армії. Рада оборони схвалила створення педагогічних інститутів у Чернігові (вересень 1919 р.), Полтаві (червень 1919р.), Херсоні (липень 1919р.), Житомирі (жовтень 1919р.). Рада виходила з тих міркувань, що чим нижчим був ступінь школи, тим глибшою і серйознішою мала бути педагогічна підготовка.
1654. ВИЩІ ОРГНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ Украiни
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Принцип розподілу влад має два аспекти. По-перше, це розподіл влади між самими органами держави. Hі одному з органів не належить вся державна влада в її повному об'ємі. Забороняється реалізовувати функції, що належать іншому органу. Таким чином в правовій державі відсутня яка-небудь необмежена влада, не зв'язана правом і принципами Конституції. Розподіл влади слугує засобом стримування влади держави в рамках принципів розвинутого суспільства, слугує механізмом захисту прав особи, закріплених в Конституції. Розподіл влад полягає і в тому, щоб ні один з органів не заняв авторитарно-абсолютного положення і не перевернув право і конституцію. Відомо сказане положення про те, що розподіл влад являє собою розподіл роботи в державному механізмі з ціллю раціоналізації і контролю. Розподіл влад - це не застигнутий стан відокремлених структур, а працюючий, діючий механізм, досягаючий єдності на основі складнолго процесу узгодження і спеціальних правових процедур, передбачених в тому числі і на випадок конфлікту і екстремальної ситуації. Загальний принцип єдності і розподілу влад конкретизується в залежності від примінення в різних історичних ситуаціях і положеннях. Єдність досягається через динамічну рівновагу, через певну напругу, співдопомогу і процес улагодження. Але при цьму обов'язкова умова: не повинно бути зосередження влади в руках однієї особи чи органу, інакше стануть не можливі взаємоконтроль, здержки і противаги, і отже, розподіл влад і правова держава. Законодавець пов'язаний принципами права і конституції, правами людини. Крім того він є під контролем народу. Важливе значення має орган конституційного нагляду. З його допомогою забезпечується конституційність усіх законів і підзаконних нормативних актів. В системі здержок і противаг, на випадок необдуманних, поспішних рішень законодавця, виправляючу роль грає глава держави (відкладне вето, в певних випадках назначення дострокових виборів і інші його повноваження). Без цього механізм розподілу влади буде недосконалим.
1655. Відбудова народного господарства
Информация пополнение в коллекции 10.11.2010

За постановою Раднаркому УСРР від 13 квітня 1921 р. в республіці було створено єдину систему споживчої кооперації. Їй надавалось право здійснювати заготівлю і збут сільськогосподарської та промислової продукції. У жовтні цього ж року з її системи була виділена сільськогосподарська кооперація. Досить скоро вона зосередила в своїх руках заготівлю значної частини товарної продукції селянських господарств. Вже у 1923 р. вона обслуговувала 416 тис. селянських господарств і на неї припадало 37% планової заготівлі зерна і близько половини врожаю технічних культур. Набувають розвитку спеціальні види виробничої сільськогосподарської кооперації: машинно-тракторні, тваринницько-молочарські, насінницькі, цукробурякові та інші. Вони сприяють підвищенню врожайності селянських господарств, впровадженню на селі все більш складних машин. Так, тільки у 1924/1925 господарському році через всі види сільськогосподарської кооперації було продано 3208 тракторів, з яких 3070 було закуплено за кордоном.
1656. Відбудова та відновлення України після Великої Вітчизняної війни
Информация пополнение в коллекции 09.03.2010

Друга світова війна мала для України не лише нищівні наслідки. Повоєнна Україна у багатьох важливих відношеннях виявилася дуже відмінною від тієї, якою вона була раніше. Значно розширилися її кордони, зросла політична й економічна вага в СРСР, докорінно змінився склад населення і, що найважливіше, вперше за багато століть усі українці опинилися в межах однієї держави. До цих змін прагнули пристосуватися як українське суспільство, так і радянський режим, отож, кроки, спрямовані на це пристосування, становлять головну тему повоєнної історії України. Найважливішим для українців територіальним питанням, що його розв'язала війна, стало включення Західної України до складу СРСР. На превеликий жаль поляків, Сталін переконав Великобританію й Сполучені Штати погодитися на приєднання до УРСР земель, де західні українці складали більшість населення. В результаті у 1945 р. на Ялтинській конференції СРСР удалося примусити відновлену Польську державу поступитися своїми претензіями на Галичину та Волинь і провести кордон із Радянським Союзом по так званій «лінії Керзона». Особливо болісно переживали поляки втрату Львова давнього бастіону польської культури. Чому ж Сталін так наполягав на включенні Західної України? Зовнішнім виправданням цього було те, що немає нічого природнішого, як возз'єднання пригноблених західних українців зі своїми братами у Радянській Україні. Проте оскільки сумнівно, щоб Сталін проймався інтересами українців, то, очевидно, певну роль тут відіграли його власні політичні цілі. Поляки були неспроможними протистояти йому у військовому та інших відношеннях, тому Сталін просто не відчував потреби повертати їм Галичину й Волинь. До того ж, оволодівши Галичиною, СРСР дістав вигідну стратегічну позицію щодо Польщі, Угорщини та Чехословаччини. І нарешті, Сталіну не терпілося розгромити український націоналізм, а для цього він мав загасити його вогнище на Західній Україні. Урегулювання територіального питання з Польщею передбачало також обмін населенням. Відтак у період між 1944 і 1946 рр. радянські власті дозволили переселитися у Польщу з Галичини й Волині майже мільйонові поляків (включаючи значну кількість євреїв та українців, що визнавали себе за поляків). Натомість у Радянську Україну добровільно чи під примусом іммігрувало близько 520 тис. українців, які опинилися на польському боці нового кордону. Цей вихід поляків завершив їхній довготривалий відступ з України, що розпочався ще в 1648 році, коли польська шляхта втратила владу над Лівобережжям. Тривав він протягом XVIII та XIX ст., коли шляхта поступово втрачала політичну, а згодом і економічну владу на Правобережжі. І ось після другої світової війни радянські власті вигнали поляків із Галичини та Волині земель, на які 600 років тому почалася польська експансія. З виходом поляків в українській історії перестали існувати важливі, частіше антагоністичні, але нерідко стимулюючі стосунки.
1657. Віденський конгрес. "Священній союз". Монархічна реакція в Європі у 1815—1819 рр.
Методическое пособие пополнение в коллекции 07.11.2009

Уряди Англії і Австрії прагнули використовувати Францію, щоб перешкодити зростанню впливу Росії. Величезне посилення Росії викликало їх страх і незадоволення. 3 січня 1815 р. був заключений таємний союз Англії, Австрії і Франції з метою перешкодити здійсненню планів Росії і Пруссії в польському і саксонському питаннях. Французькі історики зазвичай інтерпретують цей договір як незвичайний успіх Талейрана, але насправді головну роль в його підготовці зіграла британская і австрійська дипломатія. Нові союзники обіцяли один одному військову допомогу і шляхом сумісного тиску змусили царя і прусського короля піти на поступки. Пруссії довелося примиритися з передачею їй тільки північної частини Саксонії (північна частина залишилася самостійним королівством). Царська Росія також не змогла приєднати до своїх володінь всі землі герцогства Варшавського. Познань і Гданськ залишилися в руках Пруссії, а Галіція знов була передана Австрії. На заході до Пруссії вирішено було приєднати дві обширні області, що раніше складалися з дрібних княжих володінь, - Рейнську провінцію і Вестфалію. Ці області Німеччини були найбільш розвиненими в економічних відносинах і займали важливе стратегічне положення. Вони повинні були стати прусським плацдармом проти Франції. Їх приєднання, за рішенням Віденського конгресу, дало Пруссії можливість підпорядкувати собі згодом Німеччину і перетворитися на сильного і найнебезпечнішого ворога Франції. Пруссії дісталася і шведська Померанія.
1658. Відлига в СРСР
Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках 16,5 %. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статистиці не показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових типів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансформаторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосипедів, холодильників, пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантажних машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефрижераторів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів, літаків. Споруджено такі заводи, як Одеський і Дніпропетровський важких пресів, Кременчуцький і Запорізький автомобільний, Львівський телевізорний, Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальних машин, Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за 1960 1965 рр. було побудовано 22 заводи. На 1965 р. було понад 1 тис. машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25 % зайнятих у промисловості.
1659. Відродження української держави
Курсовой проект пополнение в коллекции 02.10.2010
1. Графский В.Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов. - М.: Издательство НОРМА, 2003. - 744 с.
2. Греченко В.А., Ярмиш О.Н. Україна у добу "раннього" тоталітаризму (20-ті роки ХХ ст): Монографія. - Харків: Вид-во НУВС, 2001. - 276 с.
3. История государства и права славянских народов. Учебное пособие /Под ред. И.Н. Кузнецова. Мн.: БГЭУ, 1998.
4. История отечественного государства и права. Часть I. Учебник (Под ред.О.И. Чистякова). - М., 1998. - 350 с.
5. История политических и правовых учений. Учебник / Под ред.О.Э. Лейста. - М.: Юридическая литература, 1997.
6. Історія держави і права України. Підручник. - У 2-х т. / За ред.В.Я. Тація, А.Й. Рогожина, В.Д. Гончаренка. - Том 1. - Кол. авторів: В.Д. Гончаренко, А.Й. Рогожин, О.Д. Святоцький та ін. - К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - 656 с.
7. Історія держави і права України: Курс лекцій / За ред.В.Г. Гончаренка. - К., 1996.
8. Історія держави і права України: Навч. посіб. / За ред. А.С. Чайковського. - К., 2000.
9. Історія держави і права України: У 2 т. / За ред. В.Я. Тація, А.Й. Рогожина. Академічний курс. - К., 2000. - Т.2.
10. Історія держави і права України: У 2 ч. / За ред. А.Й. Рогожина. - К., 1996.
11. Історія українського права: Навч. посіб. / За ред. О.О. Шевченка. - К., 2001.
12. Кузъминецъ О., Калиновсъкий В., Дігтяр П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - К., 2000.
13. Кулъчицъкий В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України: Навч. посіб. - К., 2001.
14. Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. - К., 1999.
15. Тимощук О.В. Охоронний апарат Української Держави (квітень - грудень 1918 р.): Монографія. - Харків: Вид-во Ун-ту внутр. справ, 2000. - 462 с.
16. Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: У 2 т. - К., 1996-1997.
17. Хрестоматія з історії держави і права України: У 2 т. / За ред.В.Д. Гончаренка. - К., 1997. - Т.2.
18. Ченцов В.В. Політичні репресії в Радянській Україні в 20-ті роки. Тернопіль, 2000.
19. Шаповал Ю, Україна XX століття: Особи та події в контексті важкої історії. - К.: Генеза, 2001.
20. Шульженко Ф.П., Андрусяк Т.Г. Історія політичних і правових вчень. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 304 с.
1660. Війни за княжих часів
Информация пополнение в коллекции 25.12.2010

Святославів перший похід відбувся 968. р. Греки налічували його військо на 60 тисяч але це число не дуже ймовірне. Він приплив човнами, вїхав у Дунай і висадив військо на беріг. У першому бою тяжка варязька піхота розбила болгар. Святослав пішов у глибину краю й поздобував всі найвизначніші болгарські городи. За столицю він вибрав собі Переяславець (Малу Преславу) в Добруджі. Та за той час на Україну напали печеніги, може бути на заклик Візантії, і Святослав мусів вертатися до Києва. Впорядкувавши справи у своїй державі, він зібрав нове військо і 970. р. знову подався до Болгарії. А тимчасом болгари встигли вже повиганяти українські залоги з усіх міст і почали облягати Переяславець. У вирішній битві Святослав розбив болгар і швидким походом пішов на південь. Зайняв знову північну Болгарію, потім перейшов Балкан, дібрався аж до Филипополя, знищив Тракію й дійшов під Адріанопіль, вже недалеко Царгороду. Під Аркадіонополем греки влаштували засідку й сильно погромили Святославове військо. Та де не стримало нашого князя від війни. Він пішов ще далі на південь аж у Македонію і теж її поруйнував. Тоді греки рішилися замкнути українцям дорогу від півночі. Грецька флоту поплила Чорним морем на Дунай і спинилася в гирлі ріки. Грецьке військо почало облягати Переяславець. Українська залога під проводом воєводи Сфенкела боронилася завзято. Коли добуто вже мури, останки оборонців заховалися в царській палаті, та греки підпалили будинки і примусили їх уступити (14. квітня 971. р.). Сфенкел тільки з незначним числом подався до Святослава. Князь був тоді в Доростолі над Дунаєм, тут наступили на нього греки з усіх сторін. Облога Деростала тривала три. місяці. Святослав раз-у-раз виводив військо з города й атакував ворога. Його залізні полки, озброєні щитами й копями, успішно ставили чоло тяжкій грецькій кінноті. Але в остаточній битві 24 липня греки перемогли: на полі впало, кажуть, 16 тисяч Святославового війська. Тоді князеві довелося миритися з цісарем. Він добився почесного миру, дістав змогу з військом вернутися на Україну. Та на Дніпрових порогах у бою з печенігами загинув.

Blog

История