Cols=2 gutter=24> 2004/№2 Засновники
| Вид материала | Диплом |
- Cols=2 gutter=24> 2004/№3 Засновники, 3012.42kb.
- Cols=2 gutter=24> 2004/№4 Засновники, 2183.65kb.
- Cols=2 gutter=24> 2005/№2 Засновники, 2193.94kb.
- Cols=2 gutter=24> 2005/№4 Засновники, 2823.78kb.
- Cols=2 gutter=24> 2007/№3 Засновники, 2007.95kb.
- Cols=2 gutter=24> 2006/№2 Засновники, 2232.08kb.
- Cols=2 gutter=24> 2007/№2 Засновники, 1975.25kb.
- Cols=2 gutter=24> 2006/№4 Засновники, 2613.23kb.
- Cols=2 gutter=47> пбоюл кошмак, 159.62kb.
- Cols=3 gutter=38> Список улиц г. Пскова, 135.43kb.
екологічна освіта
Семен Кукурудза
Природно-заповідний фонд України
як складова європейської екомережі
Україна – велика європейська держава. Економічна, соціальна й екологічна ситуація в Україні певною мірою впливає на сусідні країни, а відтак і на все європейське співтовариство. Але, якщо соціально-економі-чні стосунки регулюються внутрішнім зако-нодавством і мають опосередкований вплив, то забруднення природного довкілля – проб-лема транскордонна і має прямий вплив на екологічну ситуацію сусідніх держав. Це означає, що в поліпшенні не тільки коротко-часної екологічної ситуації, а й тривалого екологічного стану однаково зацікавлені всі європейські країни, у тому числі й Україна.
Одним з пріоритетних показників “екологічного здоров’я” країни вважається частка площі природно-заповідного фонду (ПЗФ) у загальній площі країни. Зрозуміло, що чим більша площа країни має статус захищеної природоохоронним законодав-ством, тим кращим є екологічний стан країни. Тому, як у Європі загалом, так і в Україні, зокрема, спостерігається позитивна тенденція до збільшення площі ПЗФ та природоохо-ронних територій. Щоб закріпити цю тенден-цію європейське співтовариство розробило Всеєвропейську стратегію збереження біоло-гічного та ландшафтного різноманіття (Софія, 1995). В основу стратегії покладено Концеп-цію розбудови європейської екомережі, яка ґрунтується на:
- обґрунтуванні критеріїв виділення вузлових районів, екокоридорів, відновлювальних районів та буферних зон з урахуванням біогеографічних зон Європи;
- визначенні ландшафтних систем (екосис-тем), що мають всеєвропейське значення;
- визначенні першочергових ділянок для збереження, поліпшення або відновлення ландшафтних систем (екосистем) та їх генетичного різноманіття європейського значення;
- розробці керівних принципів щодо забез-печення максимально послідовної та ефек-тивної реалізації заходів, спрямованих на формування всеєвропейської екомережі;
Серед пріоритетних принципів формування екомережі вчені виділяють:
- модель з такими вузловими елементами: природні ядра, екокоридори, буферні зони. Їхнє завдання – забезпечити збереження ландшафтного та біотичного різноманіття;
- пристосування каркасу моделі до природ-них та адміністративних обставин різних країн та регіонів;
- екомережа має бути динамічним засобом розвитку і виховання в екополітиці;
- екомережа дає змогу забезпечити єдність заповідних об’єктів з об’єктами природоко-ристування, що їх оточують;
- екомережа може мати різні рівні.
Європейська екомережа має такі складові:
- природні ядра або вузлові райони, завданням яких є збереження ландшафтних систем (екосистем) європейського значення;
- екокоридори або перехідні зони між ланд-шафтами, завданням яких є забезпечити міґрацію видів;
- відновлювальні райони, які потребують відновлення окремих елементів або компонентів ландшафтних систем, або ж повного відновлення після глибокої еколо-гічної депресії;
- буферні зони, головною функцією яких є захист екомережі від негативного впливу зовнішніх чинників.
Важливими складовими всеєвропейсь-кої екомережі вважаються біогенетичні резервати та природоохоронні території. Серед біогенетичних резерватів за рівнем заповідності виділяють чотири категорії: A, B, C і D. Категорія А – природні резервати з суворою охороною; категорія В – території, в межах яких дозволяються непромислова господарська діяльність та проживання населення; категорія С – поширюється на території, що переважно захищені завдяки їхньому культурному та естетичному значен-ню і категорія D – видовжені території (смуги), що мають рекреаційну цінність і природоохоронні ландшафтні системи. Вважають, що чітка межа між двома останніми категоріями відсутня.
У європейській екомережі чільне місце належить біосферним заповідникам та територіям природної спадщини, що виділяються для захисту світової культурної і природної спадщини. Тому цими обома категоріями опікується ЮНЕСКО і вони мають міжнародний правовий захист. На жаль, такого захисту не мають буферні зони та екологічні коридори, для захисту яких пропонують укладати міждержавні дво-, трьох- та багатосторонні угоди.
У географічному відношенні європей-ська екомережа складається з екомереж національних, які мають чимало автономних рис і особливостей формування. Так, однією з перших у Європі вважається концепція національної екомережі Чеської і Словацької республік, яка розроблена ще у 80-х роках, коли вони були єдиною державою. Концепція має назву “Територіальна система екологічної стабільності” (ТСЕС). Головними критеріями її обґрунтування стали:
- ландшафтне різноманіття та його біогене-тичний потенціал;
- просторові відношення між ландшафтними (екологічними) системами;
- врахування головних геопросторових пара-метрів;
- сучасний стан ландшафтних (екологічних) систем;
- соціальні обмеження і перспективи.
Структура ТСЕС включає місцевий, регіональний і надрегіональний рівні. Основу системи становлять біоцентри, біокоридори і взаємодіючі елементи (interaction elements). Базовими є заповідні та багаті на біо- і ландшафтне різноманіття території. У Словаччині – це 5 національних парків і 16 захищених ландшафтних територій, що становить 17,5 % території країни, а також 899 невеликих захищених територій, загальною площею 102,5 тис. га, включаючи чотири біосферні заповідники і сім Рамсарських водно-болот-них угідь [4]. Для збереження рідкісних видів між ними створено екокоридори.
Позитивним прикладом розбудови національної екомережі відзначаються Нідер-ланди, де її формування активно підтри-мується державою, а період, протягом якого планується завершити створення цілісної системи природоохоронних територій і заповідних об’єктів – розрахований на 30 років. У кінцевому результаті 700 тис. га або 17% території країни отримає статус об’єктів, що входять до складу екомережі. З них права резерватів матиме 130 тис. га (18,6%), а решту – становитимуть багатофункціональні об’єкти, тобто екокоридори, відновлювальні райони та буферні зони з численними національними парками та територіями ландшафтної спадщини тощо [4].
Як приклад розбудови регіональної екомережі можна назвати Фландрію – адміністративну одиницю Бельгії, в межах якої виділено чотири водно-болотні угіддя, що входять до реєстру Рамсарської угоди (0,7% території Фландрії), 23 середовища існування у рамках Директиви Європейського союзу охорони птахів (7,4 %) та 40 середовищ існування, запропонованих до реєстру Євросоюзу. Отже, близько 9% площі цієї природно-історичної частини Бельгії мають європейський та національний рівень захисту.
Наведені приклади свідчать про те, що стратегія розробки європейської екомережі концептуально обґрунтована і перебуває на шляху до практичного втілення у багатьох європейських країнах.
Але громадян України найбільше цікавить те, як реалізовується Всеєвропейська стратегія розбудови екомережі у нашій країні. Тим більше, що екологічний стан в багатьох регіонах України достатньо напружений. Це підтверджують міжнародні експерти. Так, за даними, оприлюдненими у 2001 році на Економічному форумі у Давосі, розрахова-ними за 67 показниками (Індекс екологічної сталості – ІЕС), Україна посіла 110 місце із 122 країн [1]. Про недостатню активність України у розбудові всеєвропейської екомережі свідчить і той факт, що в спеціальному переліку визнаних на міжнародному рівні захищених територій, у розділі “Україна” заповнено тільки шість позицій у двох категоріях: три біосферні заповідники і три Рамсарські водно-болотні угіддя [4].
Водночас підкреслимо, що в Україні є значні можливості для реалізації Всеєвропей-ської стратегії розвитку екомережі на своїй території і вони в останні п’ять років активно втілюються у життя. Головними шляхами її впровадження є: створення природоохоронної законодавчої бази; удосконалення екологічної освіти; розширення площі природно-заповідного фонду та природно-охоронних територій.
Законодавча база включає екологічні закони, кодекси про використання земельних, водних, лісових, надрових ресурсів, укази Президента, Постанови Уряду та відповідних міністерств та відомств. Разом вони, хоча і не завжди повною мірою, регулюють правовід-носини галузі охорони природного довкілля та раціонального використання природних ресурсів. На виконання Указу Президента України “Про програму інтеґрації України до Європейського Союзу” (2000 р.) уряд розробив Програму гармонізації природо-охоронного законодавства до законодавства Євросоюзу. Розробляються, зокрема, нові законодавчі акти “Про екологічний аудит”, “Про екологічне страхування”, “Про екологічну (природно-технічну) безпеку” та інші [2].
Екологічна освіта в Україні за останні роки зробила суттєвий крок у своєму становленні як безперервна і системна. Це знайшло своє відображення в урядових документах, зокрема, у “Концепції екологіч-ної освіти України” (2001 р.) та “Розробці, затвердженні і поступовому впровадженні плану реалізації Концепції ... на 2002-2005 рр.” (2002 р.).
Важливою складовою розвитку еколо-гічної освіти в Україні стала раніше прийнята (1990 р.) спільна постанова Держкомітету з охорони навколишнього природного середо-вища і Мінвузу УРСР, якою затверджено програму екологічної освіти у вищих навча-льних закладах (ВНЗ) на період до 2005 року [3]. Згідно з цією програмою у ВНЗ значно розширювалася підготовка фахівців природо-охоронних спеціальностей, а також створю-валися сприятливі умови для формування екологічної культури та свідомості, навичок і фундаментальних екологічних знань усіх верств населення – від дітей дошкільного віку до керівників установ і підприємств. З метою реалізації цієї Концепції при Міністерстві освіти і науки створена науково-методична рада з екології, видано чимало підручників як для ВНЗ, так і для загальноосвітніх шкіл та професійно-технічних навчальних закладів.
Варто відзначити, що нині в Україні видається чимало наукових, навчальних та науково-популярних праць з природоохо-ронної тематики, у тому числі переклада-ються книги відомих зарубіжних авторів. Для дітей дошкільного і шкільного віку видано низку надзвичайно цікавих книг. Для студентів ВНЗ введено загальнонаукові курси “Основи екології” або “Основи соціоеколо-гії”, що дало змогу фахівцям різних спеціа-льностей професійно підходити до вирішення реальних і ймовірних екологічних ситуацій і проблем.
Р
ис. 1 Розміщення біосферних природних центрів [2]Біосферні природні ядра:
1.Волинське
2. Мало-Поліське
3.Карпатське
4.Подільське
5.Дунайське
6.Центрально-Поліське
7.Центрально-Українське
8.Бузько-Степове
9.Дніпровсько-Сиваське
10.Гірсько-Кримське
11.Деснянсько-Старогутське
12.Слобожанське
13.Дніпровсько-Степове
14.Східноукраїнсько-Степове
Формування національної екомережі має тривалу історію. Всім відомий нині біосферний заповідник “Асканія-Нова”, як природно-запо-відний об’єкт, який свій “родовід” веде з 1898 року, коли барон Фрідріх Фальц-Фейн вилучив з господарського використання ділянку південно-українського степу. З прийняттям у 2000 році “Загальнодержавної програми формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр.” діяльність урядових структур та наукових установ набула планомірного харак-еру. В рамках програми сформовано систему “Біосферних природних ядер (центрів)”, яка охоплює 14 регіонів (див. рис.1).
Програмою передбачено поєднання об’єктів ПЗФ Національної екомережі України з екомережами сусідніх країн шляхом утво-рення транскордонних природоохоронних об’єктів. Україна у складі десяти країн Центра-льної і Східної Європи, згідно з Торунською декларацією (1997 р.), зобов’язалася співпрацю-вати з ними у різних галузях охорони природи, зокрема, із загальних та організаційних питань, екологічної політики, моніторингу довкілля, змін клімату тощо.
Українська земля багата на об’єкти історико-культурної спадщини: старовинні парки, пам’ятники садово-паркового мистецтва, дендропарки. Загальнодержавне значення мають 88 об’єктів садово-паркового мистецтва та 19 дендропарків, а всього охоронний статус мають 529 парків та 35 дендропарків. Для їхньої підтримки виділяються значні кошти з Державного бюджету та Фонду охорони природного довкілля. Перспективним напрямом збереження історико-архітектурної спадщини є створення регіональних ландшафтних парків, які поєднують функції природоохоронних і рекреаційних структур. Для цього прийнято Постанову “Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України” (2001 р.). До цього реєстру включено 58 заповідників, 103 з яких мають статус національних. Водночас зазначимо, що представництво України, зокрема, у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО є мінімальним – “Софіївський собор – Києво-Печерська Лавра” та “Історичний центр Львова”. Тому розширення цього списку є загальнонаціональним завданням.
Таблиця 1. Зміна кількості та площі (в тис. га) об’єктів ПЗФ України за категоріями
| Категорії об’єктів ПЗФ | 1992 | 2003 | ||
| кількість | площа | кількість | площа | |
| Природні заповідники | 15 | 207,5 | 17 | 163,7 |
| Біосферні заповідники | - | - | 4 | 222,5 |
| Національні природні парки | 3 | 123,2 | 12 | 632,1 |
| Державні заповідно-мисливські господарства | 1 | 34,1 | - | - |
| Заказники: | 1711 | 746,7 | 2595 | 1067,4 |
| загальнодержавного значення | 227 | 330,0 | 292 | 356,4 |
| місцевого значення | 1484 | 416,7 | 2303 | 711,0 |
| Пам’ятки природи: | 2661 | 16,3 | 3000 | 24,4 |
| загальнодержавного значення | 123 | 4,9 | 132 | 5,7 |
| місцевого значення | 2538 | 11,4 | 2868 | 18,7 |
| Ботанічні сади: | 16 | 1,9 | 22 | 2,0 |
| загальнодержавного значення | 16 | 1,9 | 17 | 1,9 |
| місцевого значення | - | - | 5 | 0,1 |
| Зоологічні парки: | 6 | 0,1 | 12 | 0,4 |
| загальнодержавного значення | 6 | 0,1 | 7 | 0,1 |
| місцевого значення | - | - | 5 | 0,3 |
| Дендрологічні парки: | 19 | 1,2 | 37 | 1,5 |
| загальнодержавного значення | 19 | 1,2 | 19 | 1,35 |
| місцевого значення | - | - | 18 | 0,13 |
| Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва: | 497 | 13,1 | 536 | 13,6 |
| загальнодержавного значення | 83 | 5,8 | 88 | 6,0 |
| місцевого значення | 414 | 7,3 | 448 | 7,6 |
| Регіональні ландшафтні парки | 1 | 42,1 | 43 | 603,6 |
| Заповідні урочища | 672 | 68,5 | 762 | 82,0 |
| Разом: (фактична площа ПЗФ) | 5602 | 1254,7 | 7040 | 2715,4* |
| % фактичної площі ПЗФ від площі України | | 2,1 | | 4,5 |
Примітка* – фактична площа ПЗФ України (без урахування площ тих об’єктів ПЗФ, території яких входять до складу територій інших об’єктів ПЗФ)
Розширення площі природоохоронних територій може відбутися за рахунок скорочення площоорних земель, яке має місце в останні роки, а також встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг навколо водних об’єктів. Без перебіль-шення зазначимо, що становим хребтом національної екомережі України є природно-заповідний фонд, який за останні дванадцять років зріс кількісно з 5602 об’єктів у 1992 р. до 7040 – у 2003 р., а за загальною площею, відповідно, з 1254,7 до 2715,4 тис.га, що становить 4,5 % від усієї території України. Детальна структура ПЗФ представлена в таблиці 1.
У структурі ПЗФ України пріоритетну роль відіграють біосферні заповідники, природні заповідники та національні при-родні парки. У таблиці 2 подано найсуттєвіші параметри цих загальнонаціональних приро-дних об’єктів.
Таблиця 2. Біосферні заповідники, природні заповідники, національні природні парки України
| № п/п | Назва | Підпорядкування | Рік створення | Загальна площа, га | Площа земель в постійному користуванні, га |
| Біосферні заповідники | |||||
| 1 | Асканія - Нова | УААН | 1985 | 33307,6 | 11312,2 |
| 2 | Чорноморський | НАНУ | 1985 | 89129,0 | 70509,0 |
| 3 | Карпатський | Мінекоресурсів | 1993 | 53630,0 | 31977,0 |
| 4 | Дунайський | НАНУ | 1998 | 46402,9 | 22662,0 |
| Природні заповідники | |||||
| 1 | Кримський | Державне управліня справами | 1923 | 44175,5 | 44175,5 |
| 2 | Канівський | Національний університет ім.Т.Г.Шевченка | 1923 | 2049,3 | 2049,3 |
| 3 | Український степовий | НАНУ | 1961 | 2768,4 | 2768,4 |
| 4 | Луганський | НАНУ | 1968 | 1575,5 | 1575,5 |
| 5 | Поліський | Держкомлісгосп | 1968 | 20104,0 | 20104,0 |
| 6 | Ялтинський гірсько-лісовий | Держкомлісгосп | 1973 | 14523,0 | 14523,0 |
| 7 | Мис Мартьян | УААН | 1973 | 240,0 | 240,0 |
| 8 | Карадазький | НАНУ | 1979 | 2855,2 | 2855,2 |
| 9 | Розточчя | Міносвіти | 1984 | 2084,5 | 2084,5 |
| 10 | Медобори | Держкомлісгосп | 1990 | 10516,7 | 10516,7 |
| 11 | Дніпровсько-Орільський | Держкомлісгосп | 1990 | 3766,2 | 3766,2 |
| 12 | Єланецький степ | Мінекоресурсів | 1996 | 1675,7 | 1675,7 |
| 13 | Горгани | Мінекоресурсів | 1996 | 5344,2 | 5344,2 |
| 14 | Казантипський | Мінекоресурсів | 1998 | 450,1 | 450,1 |
| 15 | Опуцький | Мінекоресурсів | 1998 | 1592,3 | 1592,3 |
| 16 | Рівненський | Держкомлісгосп | 1999 | 47046,8 | 47046,8 |
| 17 | Черемиський | Держкомлісгосп | 2001 | 2975,7 | 2975,7 |
| Національні природні парки | |||||
| 1 | Карпатський | Мінекоресурсів | 1980 | 50303,0 | 38591,0 |
| 2 | Швацький | Держкомлісгосп | 1983 | 48977,0 | 18810,0 |
| 3 | Синевир | Мінекоресурсів | 1989 | 40400,0 | 27208,0 |
| 4 | Азово-Сиваський | Державне управліня справами | 1993 | 52154,0 | 52154,0 |
| 5 | Вижницький | Мінекоресурсів | 1995 | 7928,4 | 7013,4 |
| 6 | Подільські Товтри | Мінекоресурсів | 1996 | 261316,0 | 3015,0 |
| 7 | Святі Гори | Мінекоресурсів | 1997 | 40589,0 | 11878,0 |
| 8 | Яворівський | Мінекоресурсів | 1998 | 7078,6 | 2885,5 |
| 9 | Сколівські Бескиди | Держкомлісгосп | 1999 | 35684,0 | 24702,0 |
| 10 | Деснянсько-Старогутський | Мінекоресурсів | 1999 | 16215,1 | 7272,6 |
| 11 | Ужанський | Мінекоресурсів | 1999 | 39159,3 | 14904,6 |
| 12 | Гуцульщина | Мінекоресурсів | 2002 | 32271,0 | 7606,0 |
Потенційними об’єктами для розширен-ня екомережі України є природні території оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, а також понад 40% державного лісового фонду (ліси І групи) та частина земель сільськогосподарського при-значення і запасу. Деякі фахівці відносять до цієї групи поверхневі води суходолу (озера, водосховища, річки) та територіальні (аквато-ріальні) морські води.
Таким чином, можна стверджувати, що в Україні державний захист мають ПЗФ, лісопокриті площі, сіножаті та водопокриті землі суходолу, а також об’єкти історико-культурної спадщини, які є достатньо захище-ними в природоохоронному значенні. Разом площа законодавчо захищених територій перевищує 20%, що наближає Україну за цим показником до європейського рівня. Зрозумі-ло, що це не означає, що розбудова екомережі України завершена. Навпаки, у найближчі роки планується створити нові природоохо-ронні об’єкти, що особливо охороняються, а також чимало буферних зон та екокоридорів, передбачених Державною програмою форму-вання національної екомережі України на 2000-2015 роки. Міністерство екоресурсів продовжує аналізувати пропозиції наукових установ стосовно надання природоохорон-ного статусу природним об’єктам з унікаль-ним ландшафтним та біотичним розмаїттям.
Література
- Вовк В. Україна в контексті сучасних тенденцій і сценаріїв світового розвитку. – К.: Інститут сталого розвитку. Препринт, 2002. – 12 с.
- Національна доповідь України про гармонізацію життєдіяльності суспільства у навколишньому природному середовищі. –К., 2003. – 125 с.
- Олещенко В., Мовчан Я., Парчук Г. Нормативно-правові підстави для роз-будови екомережі України // Розбудова екомережі України. – К., 1999. – С. 7-12.
4. Парчук Г., Мовчан Я. Європейська екомережа та досвід формування націо-нальних екомереж у країнах Європи // Розбудова екомережі України. – К., 1999. – С.2-6.
М
икола НазарукОрислава Турчинська
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ НА УРОКАХ ГЕОГРАФІЇ
Сьогодні, коли бачимо, що проблеми екології вийшли за межі інтересів суто академічної науки та господарської діяльності і перемістилися у сферу безпосереднього чуттєвого сприйняття, коли всім стало зрозуміло, що вирішення проблем довкілля – це справа кожного мешканця планети Земля, ми шукаємо методів формування екологіч-ного світогляду.
Відповідно до Концепції екологічної освіти України школі відводиться провідна і найважливіша роль в екологічній освіті і вихованні учнівської молоді. Саме у школі має сформуватися особистість з новим екоцентричним типом мислення й свідомості, високим ступенем екологічної культури [6]. У середній школі екологічна освіта має між-предметний характер і здійснюється у процесі викладання багатьох дисциплін: географії, біології, хімії, фізики. Але саме курс географії розглядає екологічні проблеми одночасно на глобальному, регіональному і локальному рівнях. Зміст географії має значні потенційні можливості для формування екологічного світогляду учнів. В останні роки все більшій екологізації підлягає сам процес викладання географії, і це – закономірно. Адже географіч-на наука відіграє важливу роль у вирішенні актуальних проблем взаємодії суспільства та природи. Зокрема, мова йде про включення елементів екологічного виховання у процес викладання географії в школі. Коротко зупинимось на деяких з них.
Певний час у суспільних науках панувала думка про необхідність формування антропоцентричного світогляду у школярів, згідно з яким у центрі стоїть людина, і все, що діється на планеті Земля, повинно працювати на задоволення її потреб. Сьогодні стає зрозуміло, що людина як біологічний вид зможе вижити тільки тоді, коли буде збережено все живе на планеті Земля. Отже, ми повинні прагнути до формування біоцентричного і екоцентричного світогляду у школярів. Не випадково одна з головних конвенцій, яка була прийнята у Ріо-де-Жанейро, – це конвенція про збереження біорізноманіття, яке є основою як еволюції і функціонування біосфери, так і сталого забезпечення потреб населення Землі. Суспільство усвідомлює, що, зберігши видову біорізноманітність на планеті, воно зможе зберегти людину як біологічний вид. Школярі повинні усвідомити істину, що передумовою нашого життя та добробуту є біосфера.
Ще один аспект, на який нам необхідно звернути увагу в процесі викладання географії, – це розуміння обмеженості приро-дних ресурсів. Вивчаючи географію природ-них ресурсів, їх господарське використання, кожен школяр має усвідомити, що будь-який природний ресурс – обмежений. Поверхня Землі скінченна, і ніщо, що має будь-який об’єм, яким би він не був, не може безупинно розростатися, кількість людей у тому числі. Обмеженими є не тільки моря, але й запаси прісної води, чистого повітря, джерела енергії та сировини. У процесі формування геогра-фічних понять учитель повинен пропагувати принцип розумного компромісу, суть якого полягає у досягненні динамічної рівноваги між усе зростаючими матеріально-еконо-мічними потребами людства і можливостями біосфери їх забезпечити. Адже відомо, що природний комплекс самовідновлюється і саморозвивається за умови збереження динамічної рівноваги. У навчальний матеріал шкільної географії необхідно ввести тематику т.зв. „сталого розвитку” суспільства, доречно ознайомити учнів із рішеннями Йоганнес-бурзького саміту: “Активно розвивати і зміцнювати пов’язані між собою, такі що підтримують один одного, ключові компонен-ти сталого розвитку – економічний розвиток, соціальний розвиток та охорону й відтворен-ня навколишнього середовища на місцевому, національному, регіональному і глобальному рівнях” [10].
У процесі формування екологічного світогляду все більше враховується аспект гуманістичного, відповідального ставлення до довкілля як до загальнолюдської цінності. Одним з важливих компонентів екологічного виховання є розвиток почуття співмірності самовідновлюваних сил природи і виробничо-технічної потужності людства. Процес розвитку гуманістичних параметрів природ-ного середовища і морального вдосконалення дітей внутрішньо взаємопов’язані. Необхідно виховувати повагу до природи у всіх її проявах: чи то коли йдеться про дерево, польову квітку, метелика, зайця чи дикого кабана, чи про такі об’єкти неживої природи, як сталагміти, сталактити, водоспади, гірські вершини. У бережливому ставленні до цінностей природи предметно стверджують-ся, розвиваються і вдосконалюються гума-ністичні якості, зокрема, турбота про близьких і далеких людей, специфічний екологічний гуманізм, турбота про природу. Турбота про інших проявляється не лише у діяльності, спрямованій на збереження, відновлення і примноження природних благ, але й більш опосередковано – у ставленні до тварин і рослин.
Вирішуючи проблеми формування екологічного світогляду, ми повинні будувати його за принципами комплексності, безпере-рвності, наступності, краєзнавчого підходу.
Принцип комплексності означає, що непроста структура екології виявляє себе і при аналізі проблеми цілісності екологічного знання, під час якого встановлено законо-мірність: процеси, що відбуваються у великих системах (у тому числі в екології), неможливо описати, виходячи з позицій будь-якої однієї наукової дисципліни. Іншими словами, при викладанні географії необхідно використову-вати знання з інших наукових дисциплін: біології, хімії, фізики тощо.
Принцип безперервності означає, що формування екологічного світогляду потріб-но проводити впродовж усього процесу навчання. Передумови успішного виховання бережливого ставлення до природи створюю-ться поетапно з урахуванням вікових особли-востей дітей та знань, набутих раніше.
Наступність при вивченні географії і, відповідно, у формуванні екологічного світогля-ду досягається при отриманні знань про структуру природи, біосфери, про природні ресурси та їх раціональне використання. У старших класах учні збагачуються розумінням єдності природи і суспільства, поняттям про якісні зміни довкілля та життєвого середовища, гранично допустимі норми забруднення, про правові акти регулювання стосунків людини та довкілля. Тобто наступність передбачає поглиб-лення екологічної інформації у кожному наступному класі порівняно з попередніми.
Екологічні проблеми належать до найсуттєвіших та найактуальніших. Їх вивчення у структурі шкільних географічних курсів посідає одне з провідних місць. Вивчаючи великомасштабні і глобальні проблеми екологічного стану навколишнього середовища, ми повинні не меншу увагу приділяти конкретним місцевим екологічним проблемам, тобто розглядати екологічні проблеми під краєзнавчим кутом зору. Вчитель географії повинен розкривати суть екологічних проблем свого рідного краю, причини їх виникнення, можливі наслідки, засоби їх подолання та шляхи запобігання появі нових осередків погіршення екологічної ситуації.
Характерними рисами стану навколиш-нього природного середовища Львівської області є забруднення поверхневих і підзем-них вод, ґрунтів, атмосферного повітря, а також активізація несприятливих природних процесів (повені, зсуви, селі, ерозія ґрунтів). На Львівщині, площа якої складає 3,6 відсотків загальної площі України, розта-шовано 6% найбільших забруднювачів при-родного середовища України. До територій з найбільш складною екологічною ситуацією в області належать райони, де розміщені гірничо-промислові об’єкти (Яворів, Стебник, Червоноград, Миколаїв). Тут відбувається активізація карсту, просідання поверхні, підтоплення і вторинне заболочення, зневод-нення окремих територій, існує ризик прориву дамб, хвостосховищ і шлаконагро-маджувачів. Екологічна реабілітація гірничо-видобувних, хімічних районів Львівської області – це одна з найважливіших еколо-гічних проблем. Для області актуальною проблемою, що вимагає негайного вирі-шення, є проблема очищення стоків та викидів в атмосферу. Погіршення технічного стану діючих очисних споруд і їхня недостатня потужність у містах області та інших населених пунктах призводить до скидів значних об’ємів забруднених стоків у річки Дністер, Стрий, Тисмениця, Яблунька, Західний Буг, Полтва. Шкоди річкам області завдає недотримання водоохоронного режиму у прибережних захисних смугах, влаштуван-ня самовільних сміттєзвалищ, забір гравію в руслах рік. Надзвичайно актуальною є проблема охорони та раціонального викори-стання земель: не збільшувати розорюваність ґрунтів, припинити засмічення та забур’янення земель, проводити їх рекультивацію. Останнім часом значна увага приділяється розвитку природно-заповідного фонду, створення природно-охоронних територій у зонах рекреації, а також організація системи еколо-гічного моніторингу та інформаційного забез-печення природоохоронної діяльності [11].
Важливою педагогічною умовою форму-вання екологічного світогляду є вибір оптима-льних форм, методів і прийомів навчання і вихо-вання; організація безпосередньої діяльності учнів у галузі охорони та поліпшення природного середовища своєї місцевості; запровадження у школах різних форм навчальної діяльності школярів (конференції, акції, екологічні табори, екологічні стежки).
Вчителі-географи Львівщини нагрома-дили значний досвід з формування екологіч-ного світогляду, зокрема, заслуговує на увагу практика реалізації екологічних проектів у навчальних закладах Жовківського і Яворів-ського районів. У рамках проекту “Сільські громади Розточчя” проводилось вивчення та дослідження екологічного стану водних потоків Розточчя. У рамках екологічного проекту “Чиста Жовква” у місті проводяться екологічні навчальні семінари з вчителями і громадськістю міста, у всіх школах органі-зовуються екологічні гуртки, учні залучають-ся до прикладної природоохоронної діяльно-сті на території міста та його околиць. Школи міста взяли під опіку комплексні екологічні стежки, зони відпочинку мешканців райцентру.
Середні загальноосвітні заклади Яво-рівського району і міста Яворова тісно співпрацюють з питання моніторингу якості води річки Шкло з Ярославською школою геодезії та інженерії навколишнього середо-вища (Республіка Польща). Доброю тради-цією стало проведення у школі (вчитель Нечай Марія Іванівна) акції “Марш парків”. Це улюблене свято дітей, під час якого відбуваються вікторини, екологічні ігри, різноманітні конкурси. Діти виявляють багато творчої фантазії, екологічних знань, а найголовніше – мріють про чисте довкілля, пропонують і науково обґрунтовують заходи для збереження довкілля, садять дерева, створюють альпійські гірки.
У Старицькій ЗСШ І-ІІІ ст. розроблено і втілюється у практику проект зі збереження довкілля села Старичі. Вчителі географії Косик Н. М., Мандюк М. Д., Максимишин К. О. та учнівська молодь школи насаджують дерева, кущі, квіти, очищують навколишні джерела і потічки, проводять велику пропагандистську роботу.
У ЗСШ І-ІІ ст. с. Ракобовти Буського району вчитель Куцко Н. Я. створила кабінет геоекології, де зібрано матеріали, які стосуються пропагування екологічних знань на уроках географії. Використовуючи їх, учні розширюють свій власний світогляд, ознайомлюються з результатами найновіших досліджень учених, працюють над вирішен-ням проблемних завдань екологічної темати-ки, які виносяться на обговорення на уроці географії.
Отже, учителі Львівщини активно використовують можливості навчального предмета “географія” для формування екологічного світогляду учнів. Але не слід зупинятися на досягнутому. Триває робота з пошуку нових форм і методів екологічного виховання у процесі вивчення географії, бо тільки спільними, об’єднаними зусиллями і не лише вчителів-предметників, а й батьків та громадськості можна досягти високого рівня екологічної свідомості у суспільстві.