СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание 13.3. Видача судового наказу 13.4. Повідомлення боржника про видачу судового Докази і доказування в цивільному процесі Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників Показання свідка Письмові докази Речові докази Висновок експерта 14.2. Факти, що не підлягають доказуванню 14.3. Розподіл обов'язків по доказуванню

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

дні, можна

158

зробити висновок про те, що законодавець вважає зайвим ухвалення окремої ухвали про прийняття заяви. Якщо немає підстав для відмови в прийнятті заяви, повинен бути винесений судовий наказ. При цьому день прийняття заяви судом буде визначати момент настання відповідних матеріально-правових наслідків.

До неналежно оформленої заяви застосовуються поло­ження статті 121 нового ЦПК. Вони аналогічні тим, що стосуються позовних заяв. Зокрема, заява про видачу судового наказу може бути залишена без руху чи повернута.

Про залишення позовної заяви без руху, повернення заяви суддею постановлюється ухвала.

Повернення заяви у випадку, встановленому частиною другою статті 121 нового ЦПК, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою після усунення її недоліків.

У прийнятті заяви про видачу судового наказу може бути відмовлено. У ст. 100 нового ЦПК встановлено дві групи підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу:

1. заявлено вимогу, не передбачену статтею 96 цього Кодексу;
   
2. із заяви і поданих документів вбачається спір про право.
   В той же час серед підстав відмови в прийнятті заяви,
   

перерахованих у ст. 100, немає вказівки на наявність судового наказу, що вступив у силу, за тотожною вимогою. Судовий наказ не є перешкодою для порушення позовного прова­дження. Разом з тим неприпустима видача кількох наказів за однією вимогою. Отже, наявність судового наказу повинна служити підставою для відмови в прийнятті заяви про видачу аналогічного наказу по тотожній вимозі.

Відмова у прийнятті заяви унеможливлює повторне звер­нення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має пра­во звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

13.3. Видача судового наказу

Порядок видачі судового наказу відповідно до ЦПК спро­щений і прискорений (ст.102 нового ЦПК). Не виявивши

159

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


підстав для відмови у прийнятті заяви стягувача про видачу судового наказу суддя не пізніше трьох днів з моменту його прийняття судом без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень видає судовий наказ по суті заявлених вимог.

Закон (ст. 103 нового ЦПК) чітко визначає форму і зміст судового наказу. Незалежно від характеру заявленої вимоги у ньому зазначаються:

• номер провадження і дата видачі наказу;
  
• найменування суду, прізвище та ініціали судді, який
  видав судовий наказ;
  
• ім'я ( найменування), місце проживання або місцезнахо­
  дження стягувача і боржника;
  
• посилання на закон, на підставі якого підлягають
  задоволенню заявлені вимоги;
  
• сума грошових коштів, які підлягають стягненню, а також
  розрахунковий рахунок боржника (юридичної особи) в
  установі банку, з якого повинні бути стягнуті грошові
  кошти, якщо такий повідомлений заявником, яке майно
  присуджено та його вартість;
  
• сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає
  стягненню на його користь з боржника.
  

Таким чином, зміст судового наказу помітно відрізняється від змісту судового рішення. У ньому тільки дві частини -вступна і резолютивна. Аналіз поданих документів, встанов­лення на їхній основі всіх обставин справи в судовому наказі не передбачено, а значить, описова і мотивувальна частини в судовому наказі відсутні.

Судовий наказ має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України „Про виконавче провадження". Згідно зі ст.19 даного закону у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1. назва документа, дата видачі та найменування органу,
   посадової особи, що видали документ;
   
2. дата і номер рішення, за яким видано виконавчий
   документ;
   

3) найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання (для фізичних осіб), іденти­фікаційний код суб'єкта господарської діяльності - стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та борж­ника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які іденти­фікують стягувача та боржника чи можуть сприяти приму­совому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4)резолютивна частина рішення;

5)дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповнова­женою посадовою особою і скріплений печаткою.

Наявність в новому ЦПК посилання на відповідність судового наказу положенням Закону „Про виконавче прова­дження" ускладнює формулювання судового рішення та вимагає подання до суду додаткових документів (довідка з місця роботи боржника, ідентифікаційні коди тощо)- Виникає потреба розробки зразків судо-вого наказу на рівні Мінюсту чи Верховного Суду України.

Судовий наказ складається на спеціальному бланку в двох екземплярах. Один екземпляр залишається у справі, а другий скріплюється печаткою суду і видається стягувачу після набрання судовим наказом законної сили.

13.4. Повідомлення боржника про видачу судового

наказу

Після видачі судового наказу суд невідкладно надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.


160

її"

161

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Одночасно з копією судового наказу боржникові надси­лається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів та роз'яснюється його право в разі заперечення проти вимог стягувача протягом десяти днів з дня отримання судового наказу подати заяву про його скасування.

У законі не зазначено, в який термін повинна бути відправлена копія. Виходячи з цілей наказного провадження, цей термін повинен бути мінімальним, не пізніше, ніж протягом трьох днів з дня видачі наказу. Щоб уникнути тяганини, його варто було б закріпити в ЦПК.

У повідомленні боржникові роз'ясняється його право протягом 10 днів з моменту одержання наказу подати заяву про його скасування. Вимоги до такої заяви новим ЦПК не визначені, однак за аналогією вона повинна відповідати вимогам до письмових пояснень відповідача, стосуватися суті справи та містити заперечення щодо виконання наказу. Заява боржника повинна бути подана до суду в письмовій формі. Заперечення боржника можуть бути як мотивованими, так і мати форму простого заперечення або незгоди з виконанням.

ІЗ.5. Набрання судовим наказом законної сили та видача його стягувачеві. Скасування судового наказу

Якщо протягом трьох днів після встановленого законом десятиденного терміну з дня отримання судового наказу за наявності даних про отримання боржником копії наказу боржник не подав до суду заяву про його скасування, судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

Останній має право пред'явити його до виконання за загальними правилами виконавчого провадження в межах трирічного терміну давнини. На прохання стягувача судовий наказ може бути спрямований безпосередньо суддею для виконання до Державної виконавчої служби.

Закон не передбачає можливості оскарження судового наказу в апеляційному порядку, але встановлює спрощену процедуру його можливого скасування.

При цьому скасування відбувається за формальними підставами. Боржникові досить подати заяву про скасування судового наказу в установлений строк, і протягом п'яти днів з дня її надходження вона без судового розгляду і виклику сторін розглядається судом, про що постановляється ухвала, якою скасовується судовий наказ. Переконливість заперечень боржника не має значення. Мовчання боржника розцінюється як його згода.

Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення встановленого строку, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку подання цієї заяви.

В ухвалі про скасування судового наказу зацікавленим особам роз'яснюється, що заявлені стягувачем вимоїн можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. Оскарження такої ухвали законом не передбачено.

Копії ухвали надсилаються стягувачеві та боржникові не пізніше трьох днів після її постановления.

Контрольні запитання

1. Чим було викликане закріплення в новому ЦПК України
   наказного впровадження?
   
2. Чому наказне впровадження веде до економії цивільно-
   процесуальних засобів?
   
3. Охарактеризуйте зміст судового наказу.
   
4. З яких категорій цивільних справ може бути прийнято
   судовий наказ?
   
5. Охарактеризуйте набрання сили судовим наказом.
   
6. Як може бути оскаржено та сказовано судовий наказ?
   

162

IV

163

Цивільний процес

Розділ 14.

ДОКАЗИ І ДОКАЗУВАННЯ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

14.1. Поняття судових доказів і засобів доказування. Предмет доказування

Здійснення завдань і досягнення цілей правосуддя по цивільних справах припускають застосування судом норм матеріального права для встановлення в ході судового розгляду фактичних обставин справи. Самі ж фактичні об­ставини конкретної справи не можуть бути пізнані судом безпосередньо, оскільки вони, як правило, мали місце в минулому. Тому виникає питання про дослідження джерел, що містять відомості про фактичні обставини справи.

Таке дослідження спрямоване на з'ясування наявності чи відсутності певних юридичних фактів (дій чи подій, що мають юридичні наслідки), з якими закон пов'язує виникнення, зміну і припинення прав і обов'язків суб'єктів правовідносин. Таке дослідження джерел, що містять відомості про розшукувані юридичні факти, називається судовим доказуванням, а самі відомості про факти, будь-які фактичні дані називаються доказами.

Судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи. Доказування передує акту застосування в судовому рішенні норм мате­ріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

Як зазначалося, обставини справи встановлюються за допомогою доказів.

164

Доказами по цивільній справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.і ст.27 ЦПК).

З наведеного визначення випливає, що доказами є такі фактичні дані, які отримані у встановленій законом проце­суальній формі. Фактичні дані (докази) суд одержує з певних джерел, що називаються у законі засобами доказування. Цивільний процесуальний закон дає вичерпний перелік засобів доказування: пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків; письмові докази; речові докази; висновки експертів. Тому, виходячи із закону, суд вправі використовувати для одержання фактичних даних тільки засоби, зазначені в ч.2 ст.27 ЦПК України.

Новим ЦПК України до засобів доказування включено також пояснення представників, звуко- та відеозаписи.

Пояснення сторін, третіх осіб та їх представників - це інформація, отримана за їх згодою при допиті в суді, про відомі їм обставини, що мають значення для справи.

Показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Письмові докази - це будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру чи витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

Речові докази - це предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи.

165

ЧорнооченкоС.І.

_Г

Цивільний процес


Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом (ст.ст. 62-66 нового ЦП К України).

Предметом доказування слід вважати коло юридичних фактів, від установлення яких за допомогою доказів залежить правильне вирішення цивільної справи. Встановлення наявності чи відсутності у справі певних юридичних фактів буде свідчити про дійсні взаємовідносини сторін.

Предмет доказування визначається судом і особами, які беруть участь у справі, на підставі норм матеріального права, які підлягають застосуванню, і протягом процесу можуть в силу тих чи інших причин піддаватися змінам, наприклад, при відмові позивача від частини позовних вимог.

Як відзначалося вище, обставини, які підлягають доказу­ванню, випливають з диспозиції норм матеріального права. Така норма вказує на обставини, які слід довести по будь-якій справі даної категорії. Наприклад, загальними фактами, які входять до предмету доказування по всіх справах про розір­вання шлюбу, є: факт укладення шлюбу; факт наявності чи відсутності взаємної згоди подружжя на розірвання шлюбу; факт наявності чи відсутності спільних неповнолітніх дітей.

Інші факти включаються до предмету доказування в залежності від конкретних обставин справи. Наприклад, у випадку розірвання шлюбу подружжя, які не мають спільних неповнолітніх дітей, один із яких не згоден на розірвання шлюбу, повинно бути розглянуто питання про встановлення факту неможливості подальшого спільного проживання подружжя і збереження сім'ї.

Юридичні факти матеріально-правового порядку, що є основними фактами предмету доказування, служать орієн­тиром для сторін. Спираючись на них, позивач обґрунтовує

166

підставу позову, а відповідач - заперечення проти позову. Специфіка справи випливає з позову і заперечень проти нього. З цієї причини конкретні обставини, які необхідно довести по даній справі, випливають з підстав позову і заперечень проти нього.

Правильне визначення предмета доказування по кожній цивільній справі дозволяє визначити коло фактів, з'ясування яких необхідне для успішного виконання завдань, які вирішуються судом.

14.2. Факти, що не підлягають доказуванню

Не за усіма фактами предмета доказування здійснюється доказова процесуальна діяльність. Не потребують доказу­вання загальновідомі, преюдиціальні факти і факти, що презумуються (ст.32 ЦПК). Суд також може вважати визнаний стороною факт встановленим і звільнити від його доказування (ст.40 ЦПК).

Загальновідомі факти - це обставини, які відомі широ­кому колу осіб, у тому числі і складу суду. Вони не потребують доказування тому, що об'єктивність їх існування очевидна, це в основному не дії, а події: землетрус на Тайвані, аварія на Чорнобильській АЕС тощо. Загальна відомість фактів залежить від часу виникнення і поширеності на певну територію. Сторона, яка має використати загальновідомий факт, повинна про нього зазначити. Визнання обставини загальновідомою і такою, що не підлягає доказуванню, вирішується судом, який розглядає справу, про що ним виноситься ухвала, яка оскар­женню не підлягає.

Преюдиціальність фактів ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони й інші особи, які брали участь у справі, а також їх право­наступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судом у рішенні в такій справі факти і право-

167

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


відносини (ч.З СТ.231 ЦПК). Тому факти, встановлені рішен­ням суду, іцо набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті самі особи. Але факти, встановлені вироком суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої відбувся вирок суду, лише в двох питаннях: чи мали місце ці дії та чи вчинені вони даною особою (ст.31 ЦПК). Наявні в кримінальній справі інші матеріали про факти, які складають предмет доказування у цивільній справі, підлягають дослідженню при розгляді судом спору про право цивільне. Тому при розгляді позову про стягнення завданої майнової шкоди, яка випливає з кримінальної справи, суд не має права обговорювати вину відповідача. Але якщо на підтвердження розміру відшкодування збитків, які випливають з кримінальної справи, були подані, крім вироку, й інші докази, то вони включаються в сферу доказової процесуальної діяльності у справі.

Не потребують доказування при розгляді справи і факти, які згідно з законом припускаються встановленими, тобто законні презумпції (ч.З ст.32 ЦПК).

На відміну від загальновідомих і преюдиціальних фактів законні презумпції можуть бути спростовані в загальному порядку. Так, відповідно до Цивільного кодексу за шкоду, заподіяну громадянином, визнаним недієздатним у судовому порядку, відповідають його опікун і організації, які зобов'язані здійснювати за ним догляд, якщо не доведуть, що шкода завдана не з їх вини. В цій нормі вина опікуна презумується, але він може здійснювати процесуальну діяльність, спрямо­вану на доведення наявності вини інших осіб, а, отже, на спростування презумпції своєї вини. Законні презумпції стосуються лише юридичних фактів, а не доказових, які також входять до предмета доказування.

В судовій практиці поширеною підставою звільнення від доказування виступає безспірність фактів. У понятійному

168

обігу ЦПК таке поняття відсутнє, але ст.40 Кодексу закріпила правило, за яким суд може вважати визнаний стороною в суді факт встановленим, коли в нього не виникне сумніву в тому, що визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози, помилки або з метою приховання істини.

Новим ЦПК України встановлено підстави звільнення від доказування, до яких відносяться: 1) обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; 2) обставини, визнані судом загальновідомими; 3) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; 4) вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопо­рушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою (ст. 61 ЦПК України).

14.3. Розподіл обов'язків по доказуванню

Особливість доказування полягає в тому, що воно виступає як право і обов'язок осіб, які беруть участь у справі. Вони мають право подавати докази, брати участь в їх дослідженні, давати усні і письмові пояснення суду, подавати свої доводи, міркування та заперечення (ст.99 ЦПК), тобто мають право на доказування. Сторони, подаючи докази, реалізують своє право по доказуванню і одночасно виконують обов'язок по дока­зуванню, оскільки ст.ЗО ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок по доказуванню покладається також на третіх осіб, прокурора,