СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание 21.10. Розгляд скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій Контрольні запитання Цивільний процес 22.3. Розгляд справ про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим 22.5. Розгляд заяв про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

з дня одержання рішення суду.

21.10. Розгляд скарг на рішення, прийняті відносно релігійних організацій

Згідно з ст.З Закону України від 23 квітня 1991 р. „Про свободу совісті і релігійних організацій" кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію чи переконання на власний вибір і розсуд одноособово або разом з іншими сповідати будь-яку релігію чи не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання.

Однією зі складових права на свободу совісті є передбачена законом можливість подачі скарги в суд на рішення, прийняті відносно релігійних організацій. У судовому порядку можуть бути оскаржені рішення державних органів з питань пере-

299

Чорнооченко C.I.

вищення встановленого законом строку прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій; відмови в реєстрації статутів (положень) релігійних органі­зацій; володіння і користування культовими будівлями та майном (ст.248¹¹ ЦПК).

Статтею 248¹² ЦПК встановлена родова і терито-ріальна підсудність: скарги на рішення місцевих державних органів подаються до Верховного Суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, а на рішення державного органу України у справах релігій — до Верховного Суду України.

Скарга може бути подано до суду у місячний строк, обчислю­ваний з дня постановления рішення державним органом.

Скаргу на рішення відповідного державного органу суд повинен розглянути в десятиденний строк у відкритому засіданні за участю громадян - засновників чи їх представ­ників або представників релігійної організації та представника державного органу, рішення якого оскаржується. Неявка в судове засідання зазначених осіб не перешкоджає розгляду скарги (ст.248¹³ ЦПК).

Відповідно до ст.248¹⁴ ЦПК, якщо суд визнає, що оскар­жуване рішення прийняте з порушенням вимог закону, він постановляє рішення, яким зобов'язує відповідний державний орган усунути допущене порушення. Якщо суд встановить, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до закону, він постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.

Рішення суду по скарзі надсилається до державного органу, що прийняв рішення, та заявникові. Відповідно до ст.124 Конституції України рішення суду обов'язкове для державного органу. Тому державний орган (обласна, Київська чи Сева­стопольська державні адміністрації, Уряд Автономної Рес­публіки Крим, Державний комітет України по справах релігій), якому адресоване рішення суду, зобов'язаний усунути допущене порушення.

300

Цивільний процес

21.11. Розгляд заяв прокурора про визнання

незаконними правового акта органу, рішення чи дії

службової особи

Відповідно до ст.248'⁵ ЦПК прокурор має право зверну­тися до суду із заявою про визнання незаконними правового акта органу, рішення чи дії службової особи, крім акта, перевірку законності якого віднесено до компетенції Консти­туційного Суду України.

Заява подається у разі відхилення протесту прокурора в порядку загального нагляду або якщо протест не був розгля­нутий службовою особою або органом у десятиденний строк після його надходження.

Подача заяви припиняє дію правового акта.

Суддя відмовляє в прийнятті заяви прокурора, якщо вона має бути розглянута в порядку позовного провадження.

Заяву до суду може бути подано прокурором протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або якщо він не був розглянутий у встановлений десятиденний строк (ст.248¹⁶ ЦПК).

Заява прокурора подається до районного (міського) суду за місцем розташуванням органу чи роботи службової особи, акт яких було опротестовано (ст.248¹⁷ ЦПК), і розглядається суддею одноособово в десятиденний строк з дня її над­ходження у відкритому судовому засіданні з участю прокурора і представника органу чи службової особи, які прийняли рішення про відхилення протесту або не розглянули протест у встановлений строк після його надходження.

Неявка у судове засідання без поважних причин пред­ставника органу, службової особи не перешкоджає розглядові заяви прокурора, проте суддя може визнати їх явку обов'яз­ковою.

Суддею повинні бути досліджені матеріали, які стали підставою для принесення протесту та його відхилення органом чи службовою особою, необхідні документи й інші

301

Цивільний процес

докази (ст.248¹* ЦПК). Встановивши, що опротестовані акт органу, рішення чи дія службової особи не відповідають вимогам закону, суддя постановляє рішення про задоволення заяви, визнання акта органу, рішення чи дії службової особи незаконними та про їх скасування і стягнення судових витрат з службової особи, яка видала незаконний акт.

Якщо буде встановлено, що опротестовані акт органу, рішення чи дія службової особи не суперечать вимогам закону, суддя постановляє рішення про відмову у задоволенні заяви (ст.248¹⁹ ЦПК).

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга або внесено апеляційне подання прокурора.

21.12. Розгляд скарг на рішення, дії або бездіяльність

державного виконавця або іншої посадової особи

державної виконавчої служби

Згідно зі СТ.7 Закону України „Про виконавче прова­дження" державний виконавець зобов'язаний використо­вувати належні йому права в точній відповідності з законом і не допускати у своїй діяльності порушень прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або притягнутим до проведення виконавчих дій, державним виконавцем повинні бути роз'яснені їх права відповідно до вимог Закону України „Про виконавче провадження".

Дії державного виконавця, його відмова в здійсненні певної виконавчої дії, зволікання з виконанням виконавчих дій, а також відмова в задоволенні заяви про відвід державного виконавця можуть бути оскаржені особами, які беруть участь у виконавчому провадженні або притягнутими до виконання виконавчих дій у порядку, установленому Законом України „Про виконавче провадження".

Згідно зі СТ.85 Закону України „Про виконавче проваджен­ня" на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших

302

посадових осіб Державної виконавчої служби по виконанню рішення або відмову у вчиненні зазначених дій стягувачем або боржником може бути подана скарга начальнику відповідного відділу Державної виконавчої служби, чи до суду за місцем знаходження відповідного відділу Державної виконавчої служби, чи до іншого суду відповідно до вимог закону.

Заявниками по даній категорії справ можуть виступати учасники виконавчого провадження і особи, які залучаються до здійснення виконавчих дій. Вони мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби порушені їх права чи свободи (ст.248²⁰ ЦПК).

Скаргу може бути подано до суду безпосередньо або після оскарження рішення, дії або бездіяльності державного вико­навця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу державної виконавчої служби.

Скарга подається до суду за місцезнаходженням відпо­відного відділу державної виконавчої служби або до іншого суду відповідно до вимог закону. Про подачу скарги суд повідомляє відповідний відділ державної виконавчої служби не пізніше ніж наступного дня після прийняття її судом (ст.248²¹ ЦПК).

Для звернення зі скаргою до суду за загальним правилом установлений десятиденний строк, обчислюваний із дня, коли особа довідалася або повинна була довідатися про порушення її прав чи свобод. І тільки в разі оскарження постанови державного виконавця про відкладення провадження вико­навчих дій (ст.32 Закону України „Про виконавче прова­дження") скарга повинна бути подана до суду в триденний строк із дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення її прав чи свобод.

Пропуск зазначених строків не є підставою для відмови в прийнятті скарги, тому що він може бути поновлений судом

303

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


при наявності поважних причин. Скарга, подана після закінчення відповідного строку, залишається без розгляду, якщо суд по клопотанню заявника не знайде підстав для її поновлення.

Скарга розглядається в десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржується.

Якщо заявник, державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби не можуть з'явитися до суду з поважних причин, справу може бути розглянуто за участю їх представників.

Якщо суд встановить, що особа, рішення, дія чи безді­яльність якої оскаржуються, не працює на попередній посаді, він залучає до участі в справі посадову особу, до компетенції якої належить вирішення питання про усунення порушення прав чи свобод заявника (ст.248²³ ЦПК).

За результатами розгляду скарги суд постановляє рішення.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу Державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повно­важень державного виконавця або іншої посадової особи Державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє рішення про відмову в задоволенні скарги.

При задоволенні скарги суд може допустити негайне виконання рішення.

Рішення суду в справі може бути оскаржене (ст.248²⁴ ЦПК).

Витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в

304

задоволенні його скарги, або на відділ державної виконавчої служби, якщо було постановлено рішення про задоволення скарги заявника (ст.248²⁵ ЦПК).

Рішення суду за скаргою надсилається не пізніше десяти днів після набрання ним законної сили до відповідного відділу державної виконавчої служби для виконання, а також заяв­нику. Про виконання рішення відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання рішення суду (ст.248²⁶ ЦПК).

21.13. Розгляд справ про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського населення і державному обов'язковому страхуванню

Відповідно до СТ.249 ЦПК заява про стягнення з громадян недоїмки по податках, самооподаткуванню сільського на­селення і державному обов'язковому страхуванню подається відповідно фінансовим відділом виконавчого комітету районної, міської або районної в місті Ради народних депутатів, або виконавчим комітетом селищної чи сільської Ради народних депутатів, або органом державного страхування в суд за місцем проживання недоїмника чи місцем знаходження його майна.

У залежності від виду недоїмки ініціаторами цих справ можуть бути фінансовий відділ виконкому районної, міської або районних у місті рад або виконком селищної, сільської ради, або орган державного страхування.

Згідно з ст. 11 Закону України від 4 грудня 1990 р. "Про державну податкову службу в Україні" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства покладено на органи державної податкової служби, які мають право стягу­вати в бюджет і державні цільові фонди донараховані за результатами перевірок суми податків, інших платежів, суми недоїмки з податків, інших платежів. Права органів стягнення і порядок стягнення не внесених у строк податків і непо-

20« 305

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


даткових платежів регулюються Декретом Кабінету Міністрів України "Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів" і Інструкцією про особливості застосування Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. прийнятою 15 листопада 1993 р. Не внесені в строк податки і неподаткові платежі, за загальним правилом, стягуються з громадян за рішенням суду або за виконавчими написами нотаріусів. У судовій практиці податкові інспекції звертаються до суду або з позовами про стягнення недоїмок, або з заявами в порядку даної глави ЦПК. На думку Вер­ховного Суду України, останнє є правильним, оскільки ці вимоги виникають з адміністративних правовідносин. У разі несплати передбачених постановою сум державна податкова інспекція може звернутися до суду з заявою про стягнення недоїмки (якщо неможливо одержати виконавчий напис).

У заяві повинно бути зазначено: прізвище, ім'я, по батькові недоїмника та місце його проживання; закон, на підставі якого громадянин притягнений до сплати відповідних платежів, сума платежів і строки їх сплати, сума недоїмки, що підлягає стягненню, пені і строк платежу, по якому утворилась недоїмка.

При подачі заяви до суду до неї повинні бути додані: 1) копія платіжного повідомлення, страхового свідоцтва або виписка з особистого рахунку недоїмника з зазначенням часу вручення йому платіжного документа, розміру і строку платежу; 2) виписка з постанови загальних зборів громадян про про­ведення самооподаткування і суму самооподаткування, акт опису майна недоїмника, а при відсутності у недоїмника майна, на яке за законом може бути звернено стягнення, - акт про відсутність майна; 3) довідка від інших осіб про належні з них недоїмникові грошові суми при відсутності майна або недо­статності його для погашення недоїмки ( ст. 250 ЦПК).

При розгляді справи суд повинен перевірити: чи перед­бачений законом даний вид платежу; чи є законні підстави для стягнення з громадянина даного платежу; чи додержано органами стягнення встановленого законом порядку при-

306

тягнення громадянина до платежу; чи взято до уваги органами стягнення пільги в разі, якщо за законом громадянин має право на них.

Якщо у суду виникнуть сумніви в правильності обчис­лення розміру платежу, він своєю ухвалою зупиняє про­вадження у справі і надсилає матеріал органові стягнення для перевірки. Провадження у справі відновлюється після перерахунку платежу органом стягнення або підтвердження заяви про стягнення його вищестоящим органом (ст.251 ЦПК).

Рішення суду по даній категорії справ має відповідати загальним вимогам ЦПК. У законну силу воно вступає також у загальному порядку. Тому рішення може бути оскаржено в суд апеляційної інстанції, а після вступу його в законну силу -у суд касаційної інстанції.

Особливості рішення в справах про стягнення недоїмок передбачені ст. 252 ЦПК. Якщо суд встановить, що заява про стягнення недоїмок є обґрунтованою, він постановляє рішення про стягнення з недоїмника суми заборгованості, яка підлягає стягненню. Законодавство не надає суду права зменшувати розмір недоїмки (у тому числі і сплати фінансової санкції) залежно від матеріального стану громадянина.

Згідно зі ст. З Закону України "Про виконавче прова­дження" судові рішення є підставами примусового виконання, відповідно до яких видаються виконавчі листи. Як один з найважливіших заходів примусового виконання ст. 4 зазна­ченого Закону передбачає звернення стягнення на майно. За заявою стягувача, який визначений судовим рішенням залежно від характеру недоїмки, державний виконавець відкриває виконавче провадження і надсилає боржнику постанову про це. У постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання судового рішення в межах семи днів. З метою забезпечення виконання рішення за заявою стягувача державний виконавець одночасно з ухваленням постанови про відкриття виконавчого прова­дження описує майно боржника і накладає на нього арешт, про що вказує в постанові про відкриття виконавчого про-

20»

307

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


вадження. При накладенні арешту державний виконавець повинен враховувати розмір недоїмки (ст.253 ЦПК).

Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконає судове рішення, не внесе зазначену в рішенні суду недоїмку, державний виконавець невідкладно починає його примусове виконання за загальними правилами і в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Контрольні запитання

і. Дайте загальну характеристику провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин.

2. Розкрийте зміст розгляду скарг на дії органів і службових
   осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень.
   
3. Який суд розглядає справи по скаргах на неправильності
   у списках виборців та у списках громадян, які мають право
   брати участь у референдумі?
   
4. Який суд розглядає заяви про дострокове припинення
   повноважень народного депутата України у разі невиконання
   ним вимог щодо несумісництва депутатської діяльності з
   іншими видами діяльності?
   
5. Хто може звернутися до суду із скаргою на рішення, дії
   або бездіяльність державних органів, юридичних чи служ­
   бових осіб у сфері управлінської діяльності?
   
6. Охарактеризуйте підвідомчість та підсудність справ по
   скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних
   органів, юридичних чи службових осіб у сфері управлінської
   діяльності.
   
7. Визначте питання, з яких можуть бути оскаржені в суді
   рішення державних органів відносно релігійних організацій.
   
8. Назвіть строки звернення прокурора до суду про
   визнання незаконним правового акту державного органу,
   рішення чи дій посадової особи.
   
9. Охарактеризуйте розгляд скарг на рішення, дії або
   бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи
   державної виконавчої служби.
   

308

Розділ 22. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ

22.1. Загальна характеристика окремого провадження у цивільному судочинстві

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, створення умов здійснення нею особистих немай-нових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ст. 254 ЦПК в порядку окремого прова­дження суд розглядає і вирішує такі справи:

1. про визнання громадянина обмежено дієздатним чи
   недієздатним;
   
2. про визнання громадянина безвісно відсутнім чи про
   оголошення громадянина померлим;
   
3. про усиновлення дітей, які проживають на території
   України;
   
4. про встановлення неправильності запису в актах
   громадянського стану;
   
5. про установлення фактів, що мають юридичне значення;
   
6. про відновлення прав на втрачені цінні папери на
   пред'явника;
   

7) про оскарження нотаріальних дій чи відмови в їх
здійсненні.

Всі зазначені справи мають загальні риси, які відрізняють їх від справ позовного провадження і справ, що виникають з адміністративно-правових відносин. У справах окремого провадження суд не розглядає і не вирішує спір про право. У ч.З СТ.255 ЦПК передбачено: якщо при розгляді справи порядком окремого провадження виникне спір про право,

309

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


підвідомчий судам, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Це дає підставу називати окреме про­вадження „безспірним", оскільки в ньому не вирішується матеріально-правовий спір, а можуть встановлюватися тільки факти або статус, що мають юридичне значення. Факт визнається юридичним, якщо для досягнення поставленої заявником мети він має правоутворююче значення.

Склад осіб, які беруть участь в окремому провадженні, відрізняється від складу осіб, які беруть участь у позовному провадженні. В окремому провадженні визначено специфічне коло суб'єктів цивільного процесу - справи розглядаються за участю заявників і заінтересованих осіб, органів державного управління, державних підприємств, установ, організацій, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громад­ських організацій, осіб. Заявники - це особи, які порушують справи в суді в порядку окремого провадження.

Коло заявників, як правило, встановлено нормами ци­вільного процесуального права, які регулюють порядок розгляду тієї чи іншої справи окремого провадження (ст.ст. 256, 276, 285 ЦПК).

Коло заінтересованих осіб визначається взаємовідно­синами з заявником у зв'язку з обставинами, які підлягають встановленню і які можуть вплинути на їх права й обов'язки (наприклад, органи РАГС у справах про встановлення, неправильності запису в актах громадянського стану). Участь у справі цих осіб обумовлена тим, що з установленням певних обставин заявник може реалізувати своє право в право­відносинах, у яких беруть участь і заінтересовані особи. Для цих осіб характерно те, що їх суб'єктивні права і обов'язки мають юридичний зв'язок із суб'єктивними правами й обов'язками заявників.

Процесуальні права і обов'язки осіб, які беруть участь у справах окремого провадження, визначені ст.99 ЩІК України, а також нормами, що передбачають порядок розгляду справ

310

окремого провадження (глави 33-39 ЦПК).

Особливістю справ даного провадження є і те, що при розгляді таких справ не застосовуються деякі інститути і категорії, властиві позовному провадженню: позивач, від­повідач, співучасть, треті особи, відмова від позову, визнання позову, мирова угода і т.д. Всі справи окремого провадження розглядаються суддею одноособово. Що стосується справ про визнання громадянина недієздатним і про усиновлення дітей, то у разі скасування одноособового рішення судді по цих справах вони повинні розглядатися колегіальним складом суду. У зв'язку зі складністю справи апеляційна чи касаційна судова інстанція, скасовуючи рішення одноособового судді, можуть направити будь-яку справу окремого провадження на новий розгляд колегіального суду (ст.255 ЦПК).

Новий ЦПК України суттєво розширює та змінює перелік категорій справ, які розглядаються в окремому провадженні. Згідно зі ст. 234 нового ЦПК України в порядку окремого прова-дження суд розглядає справи про:

1. обмеження цивільної дієздатності фізичної особи,
   визнання фізичної особи недієздатною та поновлення
   цивільної дієздатності фізичної особи;
   
2. надання неповнолітній особі повної цивільної діє­
   здатності;
   
3. визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи
   оголошення її померлою;
   
4. усиновлення;
   
5. встановлення фактів, що мають юридичне значення;
   
6. відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'яв­
   ника та векселі;
   

7. передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну
   власність;
   
8. визнання спадщини відумерлою;
   

9. надання особі психіатричної допомоги в примусовому
   порядку;
   
10. обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного
    

311

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.

Статтею 235 нового ЦПК України більш чітко врегульовано порядок розгляду справ окремого провадження. Під час розгляду справ окремого провадження суд зобов'язаний роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи. З метою з'ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил цивільного судочинства, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. В той же час кожна категорія справ окремого провадження має свої особливості розгляду, закріплені главами 2-12 розділу ІУ нового ЦПК України.

Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявників і заінтересованих осіб. Такі справи не можуть бути передані на розгляд третейського суду і не можуть бути закриті у зв'язку з укладенням мирової угоди. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

312

22.2. Розгляд справ про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним

Згідно зі СТ.256 ЦПК справа про визнання громадянина обмежено дієздатним унаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними засобами може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування (ст.256 ЦПК).

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. №3 „Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недіє­здатним" вказав, що справи про визнання громадянина обмежено дієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, зазначених у законі. Таким чином, коло цих осіб обмежене і розширеному тлумаченню не підлягає. Право на порушення справ про обмеження дієздатності громадянина, що зловживає спиртними напоями чи наркотичними засобами, мають лише ті члени сім'ї, які проживають разом з цією особою і внаслідок зловживання нею спиртними напоями чи наркотичними засобами виявляються у важкому матеріальному становищі. Працездатний один з подружжя, що проживає окремо, працездатні, проживаючі окремо батьки чи діти не мають права на порушення справи, оскільки громадянин не може ставити їх у тяжке матеріальне становище.

Заява про визнання громадянина обмежено дієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина. У заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним повинні бути викладені обставини, що стверджують дії, внаслідок яких громадянин, що зловживає спиртними напоями або нарко-тичними засобами, ставить себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище (ст.257 ЦПК).

Справи про визнання громадянина обмежено дієздатним суд розглядає з обов'язковою участю представників органів опіки і піклування. Питання про виклик громадянина, щодо

313

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


якого розглядається справа, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану його здоров'я.

Судові витрати по провадженню справи про визнання громадянина обмежено дієздатним відносяться на рахунок держави.

Суд, встановивши, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності здорового громадянина, стягує з заявника всі судові витрати (ст.259 ЦПК).

Рішення суду про визнання громадянина обмежено дієздатним після набрання ним законної сили надсилається органу опіки і піклування. Воно є підставою для призначення обмежено дієздатному піклувальника (ст.260 ЦПК).

Скасування обмеження дієздатності громадянина, який припинив зловживання спиртними напоями або нарко­тичними засобами, здійснюється рішенням суду за заявою самого громадянина, його піклувальника або установ, організацій і осіб, зазначених у статті 256 ЦПК України, а також з власної ініціативи суду (ст.260 ЦПК).

Згідно зі ст.256 ЦПК справа про визнання громадянина недієздатним внаслідок психічної хвороби чи недоумства може бути розпочата за заявою членів його сім'ї, профспілок та інших громадських організацій, прокурора, органів опіки і піклування, психіатричного лікувального закладу.

Право на порушення справи про визнання особи недіє­здатною внаслідок психічної хвороби чи недоумства мають батьки, діти, один з подружжя незалежно від того, чи прожи­вають вони разом з цією особою або знаходяться на його утриманні, а також інші родичі і непрацездатні утриманці, що проживають з ним однією сім'єю.

Заява про визнання громадянина недієздатним подається до суду за місцем проживання цього громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі, то за місцем знаходження лікувального закладу (ст.256 ЦПК).

314

В заяві про визнання громадянина недієздатним повинні бути викладені обставини, що свідчать про психічну хворобу або недоумство, внаслідок чого особа не може розуміти значення своїх дій чи керувати ними (ст.257 ЦПК).

Відповідно до СТ.258 ЦПК суддя в порядку підготовки справи до судового розгляду при наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина для визначення його психічного стану зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу.

Достатніми даними про психічну хворобу або недоумство є документи лікувальних установ, які підтверджують наявність у громадянина психічної хвороби, знаходження його на спеціальному обліку, акти, що свідчать про відхилення від поведінки, не властиві психічно здоровій людині. Непри­пустиме призначення такої експертизи тільки на підставі заяви про наявність у громадянина психічної хвороби.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 28 березня 1972 р. №3 „Про судову практику по справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздат­ним" вказує, які питання повинні бути поставлені суддею в ухвалі про призначення експертизи: 1) чи страждає даний громадянин психічною хворобою; 2) чи розуміє він значення своїх дій і чи здатний керувати ними.

У виняткових випадках, коли особа, відносно якої пору­шено справу про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, вона ухвалою суду направля­ється на судово-психіатричну експертизу в примусовому порядку. Питання щодо призначення експертизи розгля­дається в судовому засіданні.

Суд розглядає такі справи з обов'язковою участю пред­ставника органів опіки і піклування.

Відповідно до ст.260 ЦПК рішення суду про визнання громадянина недієздатним після набрання ним законної сили надсилається органам опіки і піклування. Воно є підставою для призначення недієздатному опікуна.

315

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Відповідно до ст.259 ЦПК України судові витрати по провадженню справи про визнання громадянина недіє­здатним відносяться на рахунок держави.

Суд, встановивши, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавити дієздатності психічно здорового громадянина, стягує з заявника всі судові витрати (ст.259 ЦПК).

Поновлення громадянина в дієздатності у разі його видужання або значного поліпшення здоров'я здійснюється рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна або установ, організацій і осіб, зазначених у ст.256 ЦПК, а також за власною ініціативою суду (ст.260 ЦПК).

22.3. Розгляд справ про визнання громадянина безвісно відсутнім чи оголошення його померлим

Громадянин може бути в судовому порядку визнаний безвісно відсутнім, якщо протягом одного року за місцем його постійного проживання немає відомостей про місце його знаходження.

При неможливості встановити день одержання останніх відомостей про відсутність початком безвісної відсутності вважається перше число місяця, що випливає за тим, у який були отримані останні відомості про відсутнього, а при неможливості установити цей місяць - перше січня наступ­ного року. Судове визнання громадянина безвісно відсутнім викликане необхідністю захисту інтересів інших осіб (гро­мадян і організацій), для яких тривала відсутність цього громадянина є перешкодою у здійсненні своїх прав.

Підсудність цих справ визначена за місцем проживання заявників.

На порушення справи подається заява, у якій, крім відображення загальних вимог ст.137 ЦПК, згідно зі ст.262 ЦПК повинно бути зазначено, з якою метою необхідно

316

заявникові визнати громадянина безвісно відсутнім, а також обставини, що стверджують безвісну відсутність громадянина.

Суддя в порядку підготовки справи до розгляду з'ясовує осіб (родичів, співробітників і ін.), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запитує відповідні організації за останнім місцем проживання відсутнього (домоуправління, органи внутрішніх справ або виконавчий комітет місцевої Ради) і за останнім місцем його роботи про наявність відомостей щодо відсутнього.

Одночасно суд вживає заходів через органи опіки і піклу­вання щодо призначення опікуна для охорони майна від­сутнього, а якщо потрібно, то і для управління цим майном (ст.263 ЦПК).

Суд розглядає справу за участю заявника, свідків, зазна­чених у заяві, і осіб, яких сам суд визнає за потрібне допитати і постановляє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім (ст.264 ЦПК).

Якщо з'явиться громадянин, якого визнано безвісно відсутнім, суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання з участю цього громадянина, заявника й інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про визнання громадянина безвісно відсутнім (ст.265 ЦПК).

Громадянин може бути в судовому порядку оголошений померлим, якщо в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його знаходження протягом трьох років, а якщо він пропав безвісти при обставинах, що загрожували смертю або які дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців.

Військовослужбовець чи інший громадянин, який пропав без вісти у зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закін­чення двох років із дня закінчення воєнних дій.

Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вва­жається день набуття законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. У разі оголошення померлим

317

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


громадянина, який пропав безвісти при обставинах, які загрожують смертю чи дають підставу припускати його загибель від нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його передбачуваної загибелі.

Справи про оголошення громадянина померлим розгля­даються районним (міським) судом за місцем проживання заявника (ст.261 ЦПК).

Для порушення справи подається заява, у якій, крім відображення загальних вимог ст.137 ЦПК України, згідно зі СТ.262 ЦПК України, повинно бути зазначено, з якою метою необхідно заявнику оголосити громадянина померлим, і обставини, що загрожували громадянину, який пропав без вісті, або які дають підставу припустити його загибель від певного нещасного випадку.

У порядку підготовки справи до розгляду суддя повинен з'ясувати осіб (родичів, співробітників і ін.), які можуть дати відомості про відсутнього, а також запросити відповідні організації за останнім місцем проживання і роботи від­сутнього (ЖЕК, органи внутрішніх справ і ін.) про наявність про нього відомостей. Оголошення розшуку громадянина по цих справах закон не передбачає.

Одночасно суддя може вжити заходів через органи опіки і піклування щодо призначення опікуна для охорони майна відсутнього, а якщо потрібно, то і для управління цим майном (ст.263 ЦПК). Розгляд справи здійснюється у відкритому судовому засіданні за участю заявника, заінтересованих осіб, свідків, яких суд визнає за потрібне допитати (ст.264 ЦПК).

Якщо громадянин, оголошений померлим, з'явиться або буде встановлено його місцезнаходження, то особи, за заявою яких суд змінив його правовий стан, а також сам громадянин вправі подати до суду заяву про скасування постановленого рішення. Суд, одержавши відповідну заяву, призначає справу до слухання за участю цього громадянина, заявника й інших заінтересованих осіб і скасовує своє рішення про оголошення громадянина померлим.

318

Рішення суду після набуття законної сили повинно бути направлено відповідному органу реєстрації актів грома­дянського стану для анулювання запису про смерть гро­мадянина, а також органам опіки і піклування для зняття опіки над його майном (ст.265 ЦПК).

22.4. Розгляд справ про усиновлення дітей,

які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами

Згідно з законодавством ці справи відносяться до справ окремого провадження, тому що за своїм характером вони являють собою визнання судом окремого стану — стану усиновлення. Справи щодо усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом за місцем проживання дитини, яка усиновляється, чи за місцем проживання заявника (заявників) (ст.265¹ ЦПК). Зазначена стаття встановила родову підсудність: як суд першої інстанції по цих справах виступають районні (міські) суди. Територіальна підсудність визначена альтернативно: суд за місцем про­живання дитини чи суд за місцем проживання заявника (заявників).

Заява про усиновлення дитини подається громадянами України та іноземними громадянами до суду в письмовій формі і повинна містити: 1) назву суду, у який подається заява, прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання заявника (заявників), а також прізвище, ім'я по батькові, вік усинов-люваної дитини, її місце проживання, клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини і про запис заявника чи заявників батьками дитини; 2) обізна­ність про стан здоров'я дитини.

До заяви додається висновок органу опіки і піклування про доцільність усиновлення і відповідність інтересам дитини, а у разі усиновлення дитини одним з подружжя - також письмова згода на це другого з подружжя. Іноземними громадянами до

319

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


заяви додається також рішення Центру по усиновленню ді­тей при Міністерстві освіти і науки України (ст.265²).

Суддя в порядку підготовки справи про усиновлення до розгляду вирішує питання про участь у ньому як заінтере­сованих осіб відповідних органів опіки і піклування, а в справах, порушених за заявами іноземних громадян, -Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України.

Відповідним органом опіки і піклування або Центром по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України до суду подаються документи, що підтверджують доцільність усиновлення, зокрема: 1) висновок, виданий відповідним компетентним органом за місцем проживання заявника (заявників), про можливість бути усиновителем; 2) медичні довідки про стан здоров'я заявника (заявників) і усинов­люваної дитини; 3) довідка про заробіток і інші доходи; 4) копія свідоцтва про шлюб (для одружених); 5) копії паспортів; 6) відомості про житлово-побутові умови усиновителів.

У справах, порушених заявниками, які є іноземними громадянами, крім того додаються: 1) дозвіл компетентного органу країни усиновителя на в'їзд і постійне проживання усиновлюваної дитини; 2) нотаріально засвідчене зобов'я­зання усиновителя про надання представникам дипло­матичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину і можливості спілкування з нею. Доку­менти оформляються відповідно до вимог, передбачених законодавством України (ст.265³ ЦПК).

Суд розглядає справу про усиновлення з обов'язковою участю заявника (заявників), з викликом заінтересованих осіб та інших осіб, яких суд визнає за потрібне допитати. Для забезпечення таємниці усиновлення суд розглядає справу у закритому засіданні. Суд перевіряє законність підстав для усиновлення, у тому числі наявність згоди усиновлюваної дитини, якщо така згода є необхідною (ст.265¹ ЦПК).

320

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд постановляє рішення. У разі задоволення заяви суд відзначає

В реЗОЛЮТИВНІЙ ЧаСТИНІ рІШеННЯ Про уСИІЮВЛеННЯ ДИТИНИ'

заявником (заявниками). За клопотанням заявника (заяв­ників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища і по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про запис усиновителів батьками дитини.

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про уси­новлення, відносяться на рахунок заявника (заявників).

Усиновлення виникає з часу набрання судовим рішенням законної сили. Для внесення змін до акта про народження усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів громадянського стану за місцем ухвалення рішення, а в справах про усиновлення дітей іноземними громадянами - також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві освіти і науки України (ст.265⁵).

22.5. Розгляд заяв про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану

Згідно зі СТ.1 Закону України від 24 грудня 1993 р. „Про органи реєстрації актів громадянського стану" акти гро­мадянського стану - це засвідчені державою факти на­родження, смерті, одруження, розірвання шлюбу, встановлення батьківства, зміни прізвища, імені, по батькові, що є юридичними фактами, оскільки з ними закон пов'язує виникнення, зміну чи припинення відповідних прав і обов'язків.

Ці акти підлягають обов'язковій реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану. Про зроблений запис видається відповідне свідоцтво.

Актові записи, зроблені з дотриманням встановленого законом порядку, до спростування їх у судовому порядку є безперечними доказами засвідчених ними фактів. Акти громадянського стану обумовлюють виникнення, зміну, припинення і можливість реалізації майнових та особистих

321

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес