СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание Рішення про присудження Рішення про визнання Конститутивні рішення Описова частина Резолютивна частина 19.4. Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання 19.5. Виправлення недоліків рішення судом, що його Виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні Постановлениям додаткового рішення Роз'яснення судового рішення 19.6. Законна сила судового рішення Неспростовність рішення Р валізо ваність Класифікувати ухвали суду можна за такими ознаками. 2. За формою, якої вони набувають 3. За змістом 20.2. Умови і порядок заочного розгляду справи Неявкою відповідача Належним повідомленням відповідача Згода позивача. ... Полное содержание

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

16"
Розділ 19. СУДОВІ РІШЕННЯ

19.1. Поняття і види судових рішень

Провадження по розгляду і вирішенню цивільних справ у суді завершується прийняттям актів реалізації судової влади - судових рішень. В залежності від характеру вирішених судом питань судові рішення викладаються у двох формах: ухвали і рішення (ст. 208 нового ЦПК України).

Новий ЦПК чітко визначає порядок і форму ухвалення рішень та постановления ухвал суду. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду -суддями, які розглядали справу.

У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більше ніж п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд повинен проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Проголошені вступна і резолютивна частини рішення мають бути підписані всім складом суду і приєднані до справи.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати. Тому ухвали суду, які постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею (суддями) і приєднуються до справи, а ухвали, які постановлені судом, не виходячи до нарадчої кімнати, заносяться до журналу судового засідання. Ухвали, постановлені в судовому засіданні, оголошуються негайно після їх постановления. Виправлення в рішеннях і ухвалах повинні бути застережені перед підписом судді (ст. 209 нового ЦПК України).

240

Акти суду з приводу вирішення справи по суті, тобто вирішення основної правової вимоги у справах позовного провадження, у справах, які виникають з адміністративно-правових відносин і в справах окремого провадження, закріплюються в процесуальній формі рішення. За класи­фікацією, запропонованою М.Й. Штефаном, залежно від способу захисту права і правових наслідків, які вони викли­кають, судові рішення (як і позови) поділяються на види:

Рішення про присудження - це постанови суду, якими підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін і одна сторона присуджується виконати на користь другої сторони певні дії або утриматися від їх виконання (про стягнення завданої шкоди, авторської винагороди, виселення з жилого приміщення).

Рішення про визнання - постанови суду, якими підтвер­джується наявність або відсутність між сторонами певних юридичних відносин, певних обставин чи юридичних фактів (визнання права власності, визнання факту родинних відносин громадян тощо).

Конститутивні рішення - постанови суду, спрямовані на зміну чи припинення правовідносин. Ними будуть рішення про виділ частки з спільного майна, припинення договору найму жилого приміщення, розірвання шлюбу та ін.

Рішення суду можуть бути поділені залежно від обсягу вирішених ними питань на завершальні (основні) і додаткові. Завершальними рішеннями повністю вирішені всі правові вимоги, передані на розгляд суду. Додатковими — вирішують­ся окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, котрі не були розв'язані основним рішенням (ст.214 ЦПК).

В юридичній літературі з цивільного процесу виділяються альтернативні і факультативні рішення суду.

Альтернативними називаються рішення, якими встанов­люється два можливих точно визначених способи їх вико­нання, передбачені нормами матеріального права. Аль-

241

Чорнооченко C.I.

тернативне виконання допускається тому, що норми ци­вільного права передбачають можливість виникнення аль­тернативних зобов'язань. Ухвалення альтернативного рі­шення можливе також тоді, коли позивач в процесі розгляду справи погодився замінити спірний предмет на інший або одержати його вартість.

Факультативними називаються рішення, які зобов'язують відповідача до виконання певних дій і які у випадку неможли­вості їх виконання одночасно визначають інший спосіб виконання. Наявність факультативних рішень підтверджується СТ.206 ЦПК, за якою суд, присуджуючи майно в натурі, повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності.

Згідно зі ст. 208 нового ЦПК України судові рішення поділяються на основні та додаткові. Основним рішенням закінчується судовий розгляд справи. Додаткове рішення може бути прийняте судом, який ухвалив основне рішення за заявою сторін чи власною ініціативою у випадках, перед­бачених ст. 220 нового ЦПК України.

Суть судового рішення опосередковується метою і завдан­нями цього процесуального акта. Судове рішення - акт правосуддя в цивільних справах, у зв'язку з чим визначення його суті невіддільне від завдань і мети правосуддя, на досягнення яких воно спрямовано, від політичної, економічної і юридичної його характеристики.

Прийняттям рішення завершується стадія судового розгляду. Отже, судове рішення виступає цивільним проце­суальним актом, який підсумовує діяльність суду. В рішенні відбивається вся проведена судом діяльність по дослідженню і оцінці доказів по встановленню юридичних фактів, а також по застосуванню норм права до конкретних правовідносин і їх суб'єктів.

Рішенням суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та

242

Цивільний процес

охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і громадських інтересів. Рішенням реалізується владна воля держави - сторони присуджуються додержуватися певної поведінки щодо існуючих між ними правовідносин.

У рішенні від імені України дається оцінка спірної вимоги чи правовідносин та діям заінтересованих осіб. Цим самим суд мобілізує громадян на боротьбу з цивільними, трудовими й іншими правопорушеннями та сприяє підвищенню їх правової свідомості.

Судові ухвали - це одна з форм судових рішень, якими врегульовуються лише окремі питання, поставлені перед судом у заявах і клопотаннях осіб, які беруть в ньому участь, чи питання, які виникли самостійно в процесі порушення, розвитку і припинення судочинства по справі.

Новим ЦПК України передбачено, що шляхом постанов­ления ухвал судом вирішуються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених цивільним законодавством.

Судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду.

19.2. Вимоги, яким має відповідати судове рішення

Згідно з діючим цивільно-процесуальним законодавством рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим (ст.202 ЦПК), ухваленим у передбаченому порядку (ст.209ЦПК), викладеним у письмовій формі (ст.211 ЦПК), за встановленим змістом (ст.203 ЦПК), проголошене публічно (ст.212 ЦПК).

Законність рішення суду - це вимога до формальної, юридичної сторони судового рішення, яка передбачає дотри­мання і правильне застосування норм матеріального і про­цесуального права.

243

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Рішення буде законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального права та всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами мате­ріального права, що підлягають застосуванню до даного право-відношення, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованість судового рішення - це його правиль­ність з фактичної сторони. Відповідно до ст.ст. 15, 202, 203, 312 ЦПК умовами обґрунтованості рішення є: повне з'ясування обставин, що мають значення для справи; доведеність обста­вин, що мають значення для справи, які суд вважає встанов­леними; відповідність висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи.

Обставини у справі - це юридичні факти. Тому з'ясування обставин у справі полягає у встановленні всіх юридичних фактів, які згідно з нормами права мають значення для розкриття існуючих між сторонами правових відносин чи існування певних подій. Встановленню підлягають і неюри-дичні факти, коли вони можуть розкривати динаміку дій чи подій, які підлягають встановленню. Повнота і всебічність забезпечують відповідність обставин справи об'єктивній істині. Встановлені судом факти повинні відбивати реальну дійсність, ті фактичні обставини, що існували чи існують в об'єктивному світі.

Встановлені судом обставини справи мають бути обґрун­товані доказами, які були одержані у визначеному законом порядку. Відхилення доказів має бути обґрунтованим.

Важливою умовою обґрунтованості рішення суду є відпо­відність його висновків істині - дійсним обставинам справи, правам і обов'язкам сторін. Істина встановлюється тільки в результаті повного, всебічного і об'єктивного дослідження судом всіх обставин справи, на підставі змагальності між заінтересованими особами, із сукупності всіх сторін, явищ, дійсності та їх взаємовідносин.

244

Зміст істини, що встановлюється в цивільному процесі, перебуває в прямій залежності від його завдань, тому юридич­ним фактам суд повинен дати не тільки фактичну, а й правову оцінку. Оцінка доказів справи провадиться суддями за внутрішнім переконанням, яке створюється в процесі досліджен­ня матеріалів справи і є його наслідком. Внутрішнє переконання суддів - це їх переконаність у правильності рішення, яке ґрунтується на перевірці і оцінці у сукупності доказів, дослідже­них ними в процесі судового розгляду. У зв'язку з цим внут­рішнє переконання носить суб'єктивний і об'єктивний характер. Об'єктивний означає, що воно ґрунтується на всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суб'єктивний те, що базується на правосвідомості суддів (ст. 62 ЦПК).

Отже, обґрунтованим визнається рішення, в якому відобра­жені всі обставини, що мають значення для справи, всебічно і повно з'ясовані в судовому засіданні, а висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, такими, що відповідають дійсності і підтверджуються досто­вірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Порушення цих вимог може тягти за собою відміну незаконного і необгрунтованого судового рішення апеля­ційною чи касаційною судовою інстанцією.

В.І. Тертишников звертає увагу на те, що цивільний процесуальний закон вимагає, щоб рішення суду було повним. Повнота судового рішення передбачає його всебічність, а це означає, що в рішенні повинна міститися відповідь щодо наявності чи відсутності матеріального права; належності його позивачеві; визначено, чи існує юридичний обов'язок і чи покладено його на відповідача; дана кількісна характеристика права та обов'язку і терміни та порядок його виконання.

Якщо названі питання не вирішені в судовому засіданні, воно є неповним. Цей недолік може бути усунутий ухваленням додаткового рішення. Додаткове рішення виноситься судом, який виніс основне рішення за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи за його ініціативою.

245

Чорнооченко C.I.

До судових, рішень в яких суд конкретизує права і обов'язки сторін, наприклад, відшкодування моральної шкоди, стя-гнення аліментів на батьків тощо, важливою є вимога спра­ведливості, тобто відповідності розміру присуджених гро­шових сум та іншого майна економічним можливостям сторін та фактичним обставинам справи. Справедливість судового рішення не суперечить його законності, а є приватним випадком її реалізації.

Судове рішення повинні відрізняти ясність і чіткість формулювань. У ньому ясно і визначено повинна бути дана відповідь на головні питання справи: долю позову, розмір задоволених вимог тощо. Ясність є однією з вимог до форми викладу матеріалу.

Чіткість є вимогою, яка відноситься до змісту рішення. Згідно з цією вимогою рішення повинно бути викладене чітко, грамотно, не містити помилок, описок, явних арифметичних помилок.

19.3. Зміст судового рішення

Новим ЦПК України закріплено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1. чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги
   і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
   
2. чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної
   давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та
   докази на їх підтвердження;
   
3. які правовідносини сторін випливають із встановлених
   обставин;
   
4. яка правова норма підлягає застосуванню до цих
   правовідносин;
   
5. чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
   
6. як розподілити між сторонами судові витрати;
   
7. чи є підстави допустити негайне виконання судового
   рішення;
   

246

Цивільний процес

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (ст, 214 нового ЦПК України).

Рішення за формою має бути викладено письмово, а за змістом - відповідати ст.203 ЦПК.

Зміст судового рішення - це його структура у взаємозв'язку, взаємообумовленості і послідовності його частин та їх складових елементів.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким і відповідно до ст.203 ЦПК обов'язково мати: вступну, описову, мотивувальну і резолютивну частини; має бути викладене письмово у встановленій послідовності.

Вступна - це перша, початкова частина рішення, яке суд ухвалює іменем України негайно після судового розгляду, в якій вказується час і місце постановления рішення, на­йменування суду, що постановив рішення; в якому засіданні розглядалася справа: у відкритому чи закритому; склад суду; прізвище секретаря судового засідання; прізвище прокурора, який брав участь у справі; найменування сторін та інших осіб, які брали участь у справі, представника громадської організації або трудового колективу.

Описова частина судового рішення вміщує коротке ви­кладення обставин справи так, як подали до суду заінте­ресовані особи в заявах та поясненнях, а саме: зміст вимог позивача та їх обґрунтування; заперечення відповідача та їх обґрунтування; вимоги відповідача за зустрічним позовом та їх обґрунтування і пояснення позивача на цю вимогу та його обґрунтування; розпорядчі дії сторін: позивача про зміну позову та відповідача про повне чи часткове його визнання; самостійні вимоги третіх осіб та їх обґрунтування; вимоги прокурора, органів державного управління, профспілок та інших суб'єктів, пред'явлені на захист інших осіб, їх об­ґрунтування і ставлення осіб, в інтересах яких порушено цивільний процес, до цих вимог тощо.

У мотивувальній частині рішення наводяться всі мір­кування суду, на яких ґрунтується рішення у справі. Це

247

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

₁


фактичні і юридичні мотиви висновків суду у справі. В них наводяться обставини справи, встановлені судом; докази, на яких ґрунтуються висновки суду; доводи, за якими суд відхиляє ті чи інші докази; закони, якими керувався суд.

Резолютивна частина рішення повинна містити сфор­мульовані в імперативній формі завершальні висновки суду по суті справи:

• про задоволення позову або про відмову в позові
  повністю чи частково;
  
• вказівку на розподіл судових витрат, строк і порядок
  оскарження рішення.
  

Відповіді суду на всі правові питання повинні випливати з встановлених фактичних обставин, бути вичерпними, визначеними і безумовними.

Вичерпними будуть рішення, в яких судом дається повна відповідь на всі передані на його вирішення правові питання.

У чинному ЦПК чотири частини судового рішення можна виділити умовно, в новому ж ЦПК України згідно зі ст. 215 вони виділені як невід'ємні елементи судового рішення. Рішення суду складається з:

• вступної частини із зазначенням: часу та місця його
  ухвалення; найменування суду, що ухвалив рішення; прізвищ
  та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді);
  прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен
  (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі;
  предмета позовних вимог;
  
• описової частини із зазначенням: узагальненого викладу
  позиції відповідача; пояснень осіб, які беруть участь у справі;
  інших доказів, досліджених судом;
  
• мотивувальної частини із зазначенням: встановлених
  судом обставин і визначених відповідно до них право­
  відносин; мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність
  або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи
  заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує
  зазначені в рішенні нормативно-правові акти; чи були
  

248

порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким; назви статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався;

• резолютивної частини із зазначенням: висновку суду про задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку суду по суті позовних вимог; розподілу судових витрат; строку і порядку набрання рішенням суду законної сили та його оскарження.

Вимога визначеності полягає в тому, що рішення суду повинно дати чітку і конкретну відповідь на всі поставлені перед ним питання.

Безумовність полягає в тому, що висновки, зроблені в рішенні, не повинні включати умови, які б поставили його виконання в залежність від їх настання. Суд не може покласти на відповідача обов'язок виконати певні дії за умови ви­конання зустрічних дій з боку позивача або настання певних подій.

Рішення суду постановляється в нарадчій кімнаті, воно викладається в письмовій формі головуючим або одним з суддів при колегіальному розгляді справи і підписується всім складом суду, який бере участь у постановленні рішення. Постановлене судом рішення проголошується прилюдно. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження (ст.212 ЦПК).

Новим ЦПК України визначено, що після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити це рішення (ст. 218 ЦПК нового ЦПК України).

19.4. Негайне виконання, визначення порядку виконання, надання відстрочки і розстрочки виконання

Негайне виконання судового рішення є виключенням з загального правила і полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу

249

Чорнооченко C.I.

набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно - з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави. Негайне виконання рішень буває обов'язкове і факуль­тативне. Стаття 217 ЦП К зобов'язує суд допустити негайне виконання рішення в справах:

1. про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один
   місяць;
   
2. про присудження робітникові або службовцеві заро­
   бітної плати, але не більше як за один місяць;
   
3. про стягнення відшкодування шкоди, заподіяної каліц­
   твом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою
   годувальника, — у межах суми стягнення за один місяць;
   
4. про поновлення на роботі незаконно звільненого або
   переведеного працівника тощо.
   

Новим ЦПК допускається негайне виконання рішень суду у справах про відібрання дитини і повернення її тому, з ким вона проживала, та у справах про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізич­них осіб (ст. 367 нового ЦПК).

Стаття 218 ЦПК надає право суду допустити негайне виконання рішень у справах: про присудження винагороди авторам за використання творів у галузі літератури, науки або мистецтва, за відкриття, винахід, на які видано авторське свідоцтво, за раціоналізаторську пропозицію та за промис­ловий зразок (п.1); якщо від затримання виконання рішення може статися значна шкода для сторони, на користь якої постановлено рішення (п.2); коли є підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати неможливим або утрудненим (п.З).

Допускаючи негайне виконання з підстав (п.2,3), суд може поставити позивачеві вимогу забезпечити поворот виконання рішення на випадок його скасування.

250

Цивільний процес

Стаття 219 ЦПК не допускає негайного виконання:

• коли негайне виконання може викликати такі зміни у
майні, після яких повернути його до попереднього стану
в разі скасування рішення буде неможливим або дуже
утрудненим;

• у справах про виселення громадян з жилих приміщень.
Негайне виконання рішень підпорядковане загальним

правилам виконання судових рішень, а тому, виносячи рішення щодо негайного виконання, суд повинен одночасно виписати виконавчого листа та здійснити заходи щодо його виконання. Одночасно в рішенні суду може бути передбачена відстрочка та розстрочка негайного виконання.

Суд, який постановив рішення, може також визначити порядок і строки виконання рішення (ст.204 ЦПК), виходячи з вимог закону і обставин справи. Так, присуджуючи майно в натурі, суд повинен вказати в рішенні його вартість, яку належить стягнути з відповідача, якщо при виконанні рішення присудженого майна не буде в наявності (ст.206 ЦПК).

Відповідно до СТ.207 ЦПК суд, постановляючи рішення, яким на відповідача покладається виконання певних дій, не зв'язаних з передачею майна або грошових сум, може в тому рішенні вказати, що, коли відповідач не виконає рішення протягом встановленого строку, позивач вправі виконати цю дію за рахунок відповідача, стягнувши з нього необхідні витрати.

19.5. Виправлення недоліків рішення судом, що його

постановив

Після оголошення рішення суд, який його постановив, не вправі сам його змінити або скасувати (ч.і ст.213 ЦПК). Допущені в ньому помилки, внаслідок яких воно стає незаконним і необгрунтованим, виступають підставою для зміни і скасування рішення в апеляційному та касаційному порядку. Однак деякі недоліки судового рішення можуть бути,

251

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


у точно передбачених законом випадках, усунені судом, який постановив рішення, одним з трьох способів: виправлення описки і явної арифметичної помилки; постановления додаткового рішення; роз'яснення рішення (ст.ст. 213-215 ЦПК).

Виправлення описки і явної арифметичної помилки в рішенні (ст.213 ЦПК). Опискою називається зроблена судом механічна помилка у визначенні об'єкта присудженого, сторони, строку виконання рішення та ін. Помилка — це неправильність в діях і висновках. Це допущена внаслідок неправильності ариф­метичних розрахунків неточність в рішенні суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Під видом виправлення арифметичної помилки не можна допускати зміни висновків суду по суті спору.

Питання про виправлення зазначених недоліків судового рішення розглядається судом у відкритому судовому засіданні як з ініціативи самого суду, так і за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши питання про внесення виправлень, суд виносить визначення, на яке може бути подана скарга чи внесене приватне подання. Закон не містить яких-небудь обмежень у термінах для здійснення дій по виправленню винесеного рішення. Однак варто виходити з того, що питання про внесення виправлень може бути порушено у межах термінів для пред'явлення рішення до виконання. Внесення виправлень у рішення, що не підлягають виконанню в примусовому порядку, не обмежується яким-небудь терміном. Якщо відновлюється термін примусового виконання рішення, то відповідно подовжується термін і для внесення виправлень у дане рішення.

Постановлениям додаткового рішення (ст.214 ЦПК) виправляються порушення вимоги вичерпності, якій повинно задовольняти судове рішення. Додаткове рішення є способом виправлення таких недоліків судового рішення, як неви­значеність і неповнота, що не дає належним чином вирішити

252

спір. Закон чітко регламентує, у яких випадках може бути винесене додаткове рішення (ст.214 ЦПК).

Заява про ухвалення додаткового рішення повинна бути подана протягом 10 днів з часу ухвалення рішення. Додаткове рішення ухвалюється на підставі заяв осіб, що беруть участь у справі, чи з ініціативи суду.

Суд виносить додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, що беруть участь у справі. На додаткове рішення поширюються загальні правила, що визначають порядок ухвалення і зміст рішення. Додаткове рішення не може змінювати основне рішення, торкатися інтересів осіб, які не брали участі у справі.

На додаткове рішення може бути подана апеляційна скарга, внесено касаційне подання протягом 10 днів із дня його постановления.

При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення основне рішення не набуває законної сили. Строк на оскарження розпочинається з моменту ухвалення додаткового рішення.

Новим ЦПК змінено термін прийняття судом заяви про ухвалення додаткового рішення, вона може бути подана до закінчення строку на виконання рішення (замість десяти днів, як це було раніше). Новацією є і те, що присутність сторін при ухваленні судом додаткового рішення не є обов'язковою (ст. 220 нового ЦПК України).

Роз'яснення судового рішення (ст.215 ЦПК) настає тоді, коли його зміст викладено нечітко, його положення незрозумілі, внаслідок чого реалізація такого рішення викликає труднощі чи стає неможливою.

Право вимагати роз'яснення рішення мають особи, які брали участь у справі, і органи виконання судового рішення (ст.215 ЦПК). Під органами виконання судового рішення розуміються не тільки органи судового виконання, а й усі інші державні установи, що покликані провадити реєстрацію встановленого судом правового становища, але через незро-

253

Чорнооченко C.I.

зумілість змісту рішення зробити цього не можуть. Право роз'яснення рішення належить лише суду, який постановив його в колегіальному складі чи одноособово. Роз'яснення рішення можливе без зміни його змісту в межах вирішеної судом правової вимоги.

Право вимагати роз'яснення рішення - строкове. Подача заяви допускається, якщо рішення не виконано або ще не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'яв­лено до примусового виконання.

Заява про роз'яснення рішення розглядається судом за правилами цивільного судочинства з викликом сторін, проте їх неявка не перешкоджає її розглядові питання про роз'яс­нення рішення. Ухвала суду про роз'яснення рішення може бути оскаржена і внесено на неї окреме подання.

Новий ЦПК України більш чітко визначає підставу для роз'яснення рішення суду. Рішення суду роз'яснюється, коли воно є незрозумілим для осіб , які брали участь у справі, або для державного виконавця (ст. 221 нового ЦПК).

19.6. Законна сила судового рішення

Властивість судового рішення як акта правосуддя залежить від набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження (ст. 290 ЦПК). У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи вищестоящим судом (ст.231 ЦПК).

Рішення Верховного Суду України набирають законної сили негайно після їх проголошення (ст.231 ЦПК).

Рішення судів у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, набирають законної сили негайно після їх проголошення.

Законна сила судового рішення означає набуття ним властивостей акта правосуддя, спрямованого на виконання

254

Цивільний процес

завдань цивільного судочинства, визначених ст.2 ЦПК; на охорону політичної та економічної основи України, захист прав і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій, на зміцнення законності і правопорядку та виховання громадян, посадових і службових осіб в дусі неухильного виконання Конституції, законів України та поважання правил співжиття, честі і гідності людини. Властивість судового рішення, що набрало законної сили, виявляється в правових наслідках, які воно викликає.

З набранням законної сили рішення набуває властивість викликати певні результати. Результативність його ґрунту­ється на авторитетності і загальнообов'язковості.

Авторитетність судового рішення, що набрало законної сили, ґрунтується на авторитеті закону, який застосовується ним до конкретних правовідносин і забезпечується його правоохоронним, запобіжним і виховним виливом, спри­янням мобілізації громадської думки проти порушників норм права і моралі.

Набравши законної сили, рішення суду стає загально­обов'язковим для всіх установ, підприємств і організацій, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України (ст.124 Конституції, ст.14 ЦПК).

Загальнообов'язковість виявляється в таких результатах, як стабільність і реалізованість.

Стабільність - це надання судовому рішенню, що набрало законної сили, такого гарантованого правового режиму, який встановлює неможливість його оскарження з боку заінте­ресованих осіб і зміну судом, який його постановив;

Незмінність рішення виникає до набрання ним законної сили і полягає в тому, що після його проголошення суд, який постановив рішення, не має права сам його скасувати або змінити (ст.213 ЦПК).

Неспростовність рішення - неможливість оскарження для сторін та інших осіб.

255

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Виключність - неможливість для сторін, інших осіб які брали участь у справі, а також їх правонаступників заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав (ч.З СТ.231 ЦПК).

Преюдиціальність - обов'язковість фактів і правовідносин, встановлених рішенням суду в одній справі, при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж самі особи.

Р валізо ваність характеризується як гарантована для захисту права можливість впровадження в життя фактів і правовідносин, визначених рішенням суду, що набрало законної сили.

Законна сила рішення суду не безмежна, її дія має об'єк­тивні та суб'єктивні межі.

Об'єктивні межі визначаються предметом судового роз­гляду. Встановлені судом дійсні правовідносини чи факти характеризуються неспростовністю і реалізованістю, які разом з резолютивною частиною набирають законної сили.

Суб'єктивні межі законної сили судового рішення визна­чаються його дією щодо осіб", сторін та інших осіб, які брали участь у справі, та правонаступників в частині неспро­стовності, виключності і преюдиціальності.

19.7. Ухвали суду

Ухвали суду першої інстанції - це процесуальні документи, якими вирішуються різноманітні питання, що виникають в ході розгляду справи чи у випадку її закінчення без ухвалення рішення.

Ухвалами суду вирішуються питання, спрямовані на виникнення, розвиток або припинення цивільних проце­суальних правовідносин, на створення належних умов для всебічного, повного і об'єктивного розгляду та вирішення справи, на реалізацію і захист процесуальних прав суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин.

Класифікувати ухвали суду можна за такими ознаками.

1. За суб'єктною ознакою:

256

а) одноособові - виносяться суддею одноособово го­
ловним чином з питань руху справи;

б) колегіальні - виносяться судом при колегіальному
розгляді справи з питань руху чи закінчення справи без
ухвалення рішення.

2. За формою, якої вони набувають:

а) протокольні - заносяться до протоколу судового
засідання (наприклад, про відкладення розгляду справи);

б) у вигляді окремого процесуального документа (на­
приклад, про припинення провадження в справі).

3. За змістом:

а) підготовчі - у них вирішуються питання підготовки
справи (наприклад, про призначення експертизи, про
розшук відповідача);

б) з питань, що виникли при розгляді справи (наприклад,
про заміну неналежної сторони);

в) заключні - ухвали, що завершують розгляд справи (про
припинення провадження і залишення заяви без
розгляду);

г) із приводу винесеного рішення (наприклад, про роз'яс­
нення рішення);

д) окремі ухвали - про розкриті в ході розгляду справи
порушення законності посадовими особами чи гро­
мадянами або істотні недоліки в роботі підприємств,
організацій і установ (ст. 235 ЦПК).

Ухвали виносять у нарадчій кімнаті, а по нескладних питаннях — порадившись на місці.

Новий ЦПК визначає чіткі вимоги до змісту ухвал суду. Ухвала суду, що постановляється як окремий документ, складається з: вступної частини із зазначенням: часу і місця її постановления; прізвища та ініціалів судді (суддів - при колегіальному розгляді); прізвища та ініціалів секретаря судового засідання; імен (найменувань) сторін та інших осіб, які брали участь у справі; предмета позовних вимог; описової частини із зазначенням суті питання, що вирішується

17^м

257

Чорнооченко C.I.

ухвалою; мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу; резолютивної частини із зазначенням: висновку суду; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.

Ухвала, яка постановляється судом не виходячи до нарадчої кімнати, повинна містити мотивувальну та резолютивну частини.

Якщо ухвала має силу виконавчого документа і підлягає виконанню за правилами, встановленими для виконання судових рішень, така ухвала оформлюється з урахуванням вимог, встановлених Законом України „Про виконавче провадження" (ст. 210 нового ЦПК України).

Контрольні запитання

1. Розкрити зміст поняття законної сили судового рі­
   шення.
   
2. Визначити об'єктивні та суб'єктивні межі дії законної
   сили судового рішення.
   
3. Порівняти судове рішення та судову ухвалу.
   
4. Назвати основні структурні елементи судового рішення.
   
5. Назвати умови постановления додаткового рішення.
   
6. В який строк постановляється додаткове рішення?
   
7. Розкрити зміст таких якостей судового рішення:
   виключність, преюдиціальність, загальнообов'язковість.
   
8. В який строк подається заява про роз'яснення рішення?
   
9. Назвати випадки, в яких суд вправі роз'яснити своє
   рішення.
   

258

Розділ 20. ЗАОЧНИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ

20.1. Поняття і значення заочного розгляду справи

Глава 8 нового ЦПК України "Заочний розгляд справи" розділу „Позовне провадження" встановлює умови і порядок розгляду справи в порядку заочного провадження заочного рішення.

Відновлення інституту заочного рішення- у чинному процесуальному законодавстві обумовлено рядом причин. Головна з них полягає в тому, що здійснення права на судовий захист неможливе без і закріплення дійових, ефективних і доступних правових механізмів, що забезпечують його реалізацію. Одним з таких механізмів є розширення гарантій прав і інтересів учасників процесу.

Судова практика засвідчує, що відповідачі не завжди прагнуть брати участь у змагальному цивільному судочинстві. Така ситуація обумовлюється рядом обставин, в тому числі і усвідомленням відповідачами законності та доведеності звернених до них позовних вимог, відсутністю належних юридичних процесуальних знань та навичок захисту, неба­жанням залучати до процесу досить дорогу адвокатську допомогу.

За таких умов, в першу чергу через неявку відповідачів, суди змушені відкладати розгляд справи зі всіма насту­паючими правовими наслідками ( порушення строків розгляду справ, збільшення судових витрат тощо).

Небажання відповідачів з'являтися до суду відоме і світовій юстиції, а тому в ряді країн (Великобританії, Німеччині, Франції, США, Росії) прийняті і діють інститути заочного судочинства.

Інститут заочного рішення спрямований, з одного боку, на розширення судового захисту суб'єктивних прав громадян і організацій, свободи їх вибору (принципу диспозитивності),

п* 259

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


а з іншого - на недопущення можливості зловживання відповідачем суб'єктивними процесуальними правами і встановлення несприятливих наслідків за зловживання ними. Зазначена мета відповідає ст. 23 Конституції України, згідно з якою кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.

Відповідно до нового цивільно-процесуального законо­давства заочний розгляд справи провадиться у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином по­відомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані судом непо­важними. За таких умов суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

В юридичній літературі заочним провадженням називають також установлений законом порядок проведення судового засідання і ухвалення рішення по позову під час відсутності відповідача. Однак при відсутності відповідача чи в разі явки в судове засідання одного з кількох відповідачів допускається розгляд справи і в порядку загального провадження. При наявності тих самих умов: відсутності відомостей про причини неявки відповідача, або у випадку визнання судом причин неявки в судове засідання неповажними, або коли відповідач навмисне затягує процес - суд вправі розглянути справу у загальному порядку.

Головною відмінною рисою заочного розгляду справи є правові наслідки, які настають внаслідок заочного прова­дження та ухвалення рішення.

Основним правовим наслідком заочного розгляду справи є ухвалення заочного рішення і встановлення способів його перегляду: як спрощеного - шляхом подання заяви про перегляд заочного рішення, так і загального - апеляційного або касаційного.

До порядку розгляду справи в заочному провадженні цивільного процесу України недопустиме застосування

260

терміну "спрощена процедура". Розгляд справи в порядку заочного провадження за спрощеною схемою є характерною рисою англійського й американського цивільного процесу, де не ведеться дослідження будь-яких доказів, а судовий розгляд зводиться лише до оголошення рішення проти сторони, що не з'явилася.

20.2. Умови і порядок заочного розгляду справи

Заочний розгляд і вирішення справи можливі за наявності умов, визначених в законі. Стаття 224 нового ЦПК України відносить до них неявку у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини його неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Таким чином, ініціатива заочного розгляду справи може належати як позивачеві, так і суду. Про заочний розгляд справи суд постановлює ухвалу.

Головні вимоги, які закон передбачає при заочному розгляді справи:

• відповідач повинен бути належним чином повідомлений
  про час і місце судового засідання;
  
• відповідач не з'явився до суду без поважних причин або
  від нього не надійшло повідомлення про причини
  неявки;
  
• позивач згоден на заочний розгляд і вирішення справи;
  
• позивачем не змінені предмет, підстави позову та розмір
  позовних вимог.
  

Неявкою відповідача визнається фактична відсутність сторони в залі судового засідання при розгляді і вирішенні справи. Мовчазна присутність сторони в судовому засіданні неявкою не вважається, а розцінюється як ухилення від участі в наданні та дослідженні доказів.

261

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


До неявки відповідача п.5 ст. 169 нового ЦПК України прирівнює залишення стороною залу судового засідання.

Варто також враховувати, що заочний розгляд справи і ухвалення заочного рішення можливі за відсутності як сторони, так і її представника. У випадку явки представника заочне провадження не допускається.

Належним повідомленням відповідача визнається пові­домлення, проведене способами й у порядку, зазначеному в главі 7 розділу І нового ЦПК України.

Визнання причин неявки відповідача неповажними. Обов'язок повідомити суд про причини неявки і надати докази поважності цих причин покладається на сторони. У випадку визнання причин неявки відповідача поважними суд відкладає розгляд справи. При неявці відповідача, який був належним чином повідомлений, з неповажних причин стає можливим як загальний, так і заочний розгляд справи. Остаточне рішення поважності чи неповажності причин відсутності заздалегідь повідомленого відповідача приймає суд.

У випадку визнання причин неповажними суд за згоди позивача має право розглядати справу заочно. Коли ж такої згоди немає, справа розглядається за загальними правилами із ухваленням звичайного рішення.

Згода позивача. Дана умова передбачена ч. 1 ст. 224 ЦПК.

Суддя в кожному випадку неявки в судове засідання без поважних причин відповідача, який був належним чином повідомлений, повинен роз'яснити позивачу його право на заочний розгляд справи і які правові наслідки тягне за собою ухвалення заочного рішення.

Згода позивача на заочний розгляд справи повинна бути виражена чітко і ясно. Новий ЦПК не встановлює способів вираження і фіксації даної згоди. На практиці усна згода позивача, зроблена в підготовчій частині судового розгляду, фіксується в протоколі судового засідання. В разі відсутності згоди позивача на заочний розгляд справи суд зобов'язаний відкласти розгляд справи і роз'яснити позивачу його право на

262

розгляд справи у загальному порядку відповідно до ст. 169 ЦПК України. При цьому суд повинен вказати особливості того або іншого провадження, які наслідки спричиняє ухва­лення звичайного і заочного рішення.

Позивач, який не згоден на заочний розгляд справи, має право подавати клопотання про розгляд справи в звичайному порядку, а суд таке клопотання повинен задовольнити.

Частина 2 ст. 224 ЦПК передбачає можливість заочного розгляду справи і ухвалення заочного рішення у разі участі у справі кількох відповідачів і неявці в судове засідання всіх відповідачів. Тому при явці хоча б одного з відповідачів розгляд справи повинен проходити в загальному порядку.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу. Закон не встановлює обов'язкову форму такої ухвали. У практиці одних країн такі ухвали постановлюються у вигляді окремого документа в нарадчій кімнаті; інших - заносяться до протоколу судового засідання. З метою процесуальної економії доцільним вважаємо постановления ухвали про заочний розгляд справи без виходу суду до нарадчої кімнати і включення його до протоколу судового засідання.

Порядок заочного розгляду і вирішення справи в цілому підпорядковується загальним правилам судового розгляду, встановленим главою 4 „ Судовий розгляд" розділу III „Позовне провадження" ЦПК України з деякими особли­востями, закріпленими главою 8 „Заочний розгляд справи" розділу III нового ЦПК України.

Це означає, що при заочному розгляді справи суд може не обмежуватися поданими доказами, а в разі необхідності призначати експертизи в справі, витребувати докази від інших осіб, в тому числі і тих, які не беруть участі у справі, коли без цього неможливе повне і всебічне дослідження обставин справи.

Суд досліджує докази, представлені не тільки сторонами, а й іншими особами, які беруть участь у справі. Так, у випадку участі в справі третіх осіб, прокурора, державних органів, органів місцевого самоврядування, організацій і громадян, що захищають порушені або оспорювані права чи охоронювані

263

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


законом інтереси інших осіб, суд досліджує також докази, надані цими особами, оскільки без цього ухвалення законного й обґрунтованого рішення неможливе.

Якщо відповідач не надав письмових пояснень і доказів, суд може ухвалити заочне рішення на підставі доказів, наданих позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі.

Розгляд справи в порядку заочного провадження обмежує межі здійснення наданих позивачеві процесуальних прав. У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Таким чином в разі будь-якої зміни позовних вимог (збільшення або зменшення позовних вимог), зміни предмета позову суд позбавлений права проводити заочний розгляд справи в даному судовому засіданні. Отже, суд повинен відкласти розгляд справи.

Заочний розгляд справи завершується ухваленням заоч­ного рішення.

20.3. Зміст заочного рішення

Заочне рішення є актом правосуддя, а тому воно повинно відповідати вимогам до судових рішень, тобто бути законним, обґрунтованим, повним, визначеним і безумовним.

Структура і зміст заочного рішення визначаються загаль­ними правилами, передбаченими ст.ст. 213, 215 нового ЦПК України. Воно, як і звичайне судове рішення, складається зі вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Разом з тим особливості заочного розгляду справи знаходять відображення в змісті заочного рішення.

У найменуванні рішення повинне бути слово "заочне".

В описовій частині необхідно вказати, що справа розгля­далася за відсутності відповідача за правилами гл. 8 розділу „Позовне провадження" нового ЦПК України із дотриманням зазна-чених вище умов.

У разі, коли відповідач не подав письмові пояснення на позовну заяву, в описовій частині наводяться тільки доводи

264

позивача. Однак у цьому випадку доцільно відобразити в рішенні пасивність відповідача 3 цієї самої причини в моти­вувальній частині висновки суду будуть ґрунтуватися тільки на доказах, наданих позивачем та іншими особами, які беруть участь у справі.

У резолютивній частині заочного рішення поряд із загаль­ним порядком оскарження, передбаченим для обох сторін, суд має зазначити строк і порядок подання заяви про перегляд такого рішення. Це право надане тільки відповідачеві чи його представникові шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до ст. 227 нового ЦПК України відповідачам, які не з'явилися в судове засідання, копія заочного рішення направляється рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. У такі ж строки і такий же спосіб заочне рішення повинно бути направлене відповідачеві, який заявив прохання про розгляд справи в його відсутність. Відлік даного строку здійснюється за загальними правилами визначення процесуальних строків.

Дане положення є важливою гарантією своєчасної реа­лізації сторонами права на апеляційне або касаційне оскар­ження, а відповідачем, крім того, - і права на подачу заяви про перегляд заочного рішення.

20.4. Способи і порядок перегляду заочного рішення. Повноваження суду

Згідно зі ст. 228 нового ЦПК відповідач протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення може подати до суду, який його виніс, заяву про перегляд заочного рішення.

Закон встановлює вимоги до форми і змісту такої заяви (ст. 229 нового ЦПК). Заява про перегляд заочного рішення повинна бути подана у письмовій формі. В ній повинно бути зазначено:

• найменування суду, який ухвалив заочне рішення. Зазначена вимога необхідна для того, щоб з'ясувати, чи правомочний даний суд переглядати справу;

265

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес

• ім'я (найменування) відповідача або його представника,
  які подають заяву, їх місце проживання чи місцезнаходження,
  номер засобів зв'язку. Визначення сторони необхідно для
  вирішення питання про те, чи володіє вона правом на подачу
  такої заяви. Відповідно до закону таким правом володіє тільки
  відповідач;
  
• обставини, що свідчать про поважність причин неявки в
  судове засідання і неповідомлення їх суду, і докази про це;
  
• посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої
  заперечення проти вимог позивача. Це обумовлюється тим, що
  згідно зі ст. 232 нового ЦП К України заочне рішення підлягає
  скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не
  з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки
  з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне
  значення для правильного вирішення справи;
  
• клопотання про перегляд заочного рішення. Воно
  повинно містити вимогу про скасування заочного рішення і
  поновлення розгляду справи по суті.
  
• перелік доданих до заяви матеріалів.
  

Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка ЇЇ подає, чи уповноваженим нею представником. У цьому випадку до заяви про перегляд заочного рішення, поданої представником відповідача, додається довіреність або інший документ, який підтверджує його повноваження.

До заяви про перегляд заочного рішення додаються її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. Дана вимога обумовлена головним чином дотриманням принципу рівноправності сторін, відповідно до якого сторони мають рівні права для відстоювання своїх інтересів.

За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується. Цим самим закон фактично ставить відповідача в привілейоване у порівнянні з позивачем положення: він має право не тільки на два оскарження судового рішення, а й пільгу в оплаті судового збору.

Заява, що відповідає вимогам закону, приймається суддею до розгляду.

266

Після прийняття належно оформленої заяви про перегляд заочного рішення суд невідкладно надсилає її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі. Одночасно суд повідомляє особам, які беруть участь у справі, про час і місце розгляду заяви.

Ця вимога обов'язкова, тому що особи, які беруть участь у справі, повинні мати можливість здійснення своїх проце­суальних прав і, зокрема, подати свої заперечення проти доводів заявника.

Заява про перегляд заочного рішення повинна бути розгля­нута в судовому засіданні протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Даний строк є процесуальним, отже, обчис­люється не з моменту надходження заяви, а з наступного дня.

Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Однак якщо в справі немає відомостей про повідомлення або причини неявки будуть визнані судом поважними, розгляд заяви повинен бути відкладений.

Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто з осіб, які беруть участь у справі, з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви і з'ясовує думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, щодо вимог про перегляд заочного рішення.

В той же час закон чітко не регламентує права й обов'язки осіб, які беруть участь у справі і з'явилися за викликом суду. Безперечно, що вони мають право давати пояснення і заявляти клопотання з приводу поданих відповідачем доказів.

Стаття 231 нового ЦПК встановлює вичерпні повно­важення суду при розгляді заяви про перегляд заочного рішення.

Розглянувши заяву про перегляд заочного рішення, суд може своєю ухвалою:

1. залишити заяву без задоволення;
   
2. скасувати заочне рішення і призначити справу до
   розгляду в загальному порядку.
   

267

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загаль­ному порядку, встановленому новим ЦПК. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

20.5. Підстави до перегляду заочного рішення. Скасування та оскарження заочного рішення

Підстави до задоволення заяви і скасування заочного рішення визначені ст. 232 нового ЦПК України.

Заява про перегляд заочного рішення підлягає задо­воленню при наявності підстав щодо перегляду заочного рішення. До них відносяться: поважність причин неявки в судове засідання; поважність причин, за яких особа не могла повідомити причини своєї неявки в судове засідання, і наявність доказів, на які посилається заявник, і які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Поважними причинами неявки можуть бути хвороба, тривале відрядження, інші обставини, що об'єктивно пере­шкоджали явці в судове засідання. Дані обставини повинні бути підтверджені відповідними доказами.

Відповідач повинен також вказати докази, що можуть вплинути на зміст прийнятого заочного рішення. До них варто віднести такі докази, які мають значення для справи і можуть привести до ухвалення іншого рішення, протилежного винесеному цілком або частково, або зміни рішення.

Наявність підстав до перегляду рішення необхідна в їх сукупності. При відсутності хоча б однієї з них заочне рішення не підлягає перегляду.

У тому випадку, якщо причина неявки відповідача не­поважна, а рішення не відповідає обставинам справи, від­повідач вправі подати апеляційну скаргу.

Задоволення заяви про перегляд заочного рішення і перегляд самого рішення не означають автоматичного ухва­лення нового рішення на користь відповідача. Після перегляду

268

заочного рішення розгляд справи відновляється і ведеться за загальними правилами цивільного судочинства.

Заочне рішення має усі властивості судового рішення і набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК (ст. 233 нового ЦПК України).

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку згідно з загальними правилами ЦПК. Правом на оскарження повторного заочного рішення наділені обидві сторони (позивач і відповідач).

Встановлення двох способів оскарження - одна із спе­цифічних ознак заочного рішення. Саме в цьому полягає головна відмінність заочного рішення від рішення, ухваленого під час відсутності відповідача.

Закріплення в законі двох способів оскарження ставить питання про те, чи виключає вибір одного з них можливість використання іншого? На першому етапі у відповідача є лише один шлях - подача заяви про перегляд заочного рішення. Право на апеляційне (касаційне) оскарження виникає після прийняття заочного повторного рішення або до закінчення строку і подачі такої заяви. Однак використання спрощеного порядку оскарження не є перешкодою для можливого подання апеляційної чи касаційної скарги.

Контрольні запитання

1. Чим обумовлене запровадження до цивільного процесу
   України інституту заочного рішення?
   
2. За яких умов може проводитися заочний розгляд справи?
   
3. Що спільного і відмінного є у звичайному та заочному
   розгляді справи?
   
4. Охарактеризуйте структуру та зміст заочного рішення.
   
5. Який порядок оскарження заочного рішення суду?
   
6. Схарактеризуйте підстави оскарження заочного рішення.
   
7. Який порядок набуття законної сили заочного рішення
   суду?
   

269

Цивільний процес

Розділ 21.

ПРОВАДЖЕННЯ ПО СПРАВАХ, ЩО ВИНИКАЮТЬ З АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИН

21.1. Загальна характеристика провадження по справах, що виникають з адміністративно-правових відносин

Поряд з позовними справами, в яких вирішуються спори про право цивільне, справами окремого провадження суди розглядають справи, що виникають з адміністративно-правових відносин (ст.24 ЦПК). Стаття 236 ЦПК передбачає перелік справ, що виникають з адміністративно-правових відносин.

Відповідно до СТ.237 ЦПК України справи, що виникають з адміністративно-правових відносин, розглядаються судом за загальними правилами цивільного судочинства, з винятками і доповненнями, зазначеними в главах 30-32 ЦПК.

Юридична природа справ, що виникають з адміністра­тивно-правових відносин, полягає в тому, що суд хоча і вирішує спір про право, але спір про право адміністративне, а не про право цивільне.

При цьому одна сторона в такому спорі наділена власними правами, а інша сторона - громадянин - повинна виконати певні обов'язки відповідно до приписів норм державного, адміністративного чи фінансового права, а тому вони в спорі не є юридично рівними суб'єктами, що й обумовлює деякі процесуальні особливості розгляду таких справ.

Своєрідність даного провадження полягає в тому, що в ньому немає деяких інститутів позовного провадження, як наприклад: позову, позовної заяви, відмови від позову, мирової угоди, збільшення або зменшення позовних вимог тощо.

Справи в даному провадженні порушуються скаргами

270

(заявами). Особами, які беруть участь у справі, є заявники скарг і зацікавлені особи.

Як правило, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин, судочинство безоплатне. Виключення складають лише справи по скаргах громадян на рішення, дії або бездіяльність державних органів, юридичних чи служ­бових осіб у сфері управлінської діяльності.

Не всі рішення по справах, що виникають з адміні­стративно-правових відносин, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Деякі з них набувають законної сили негайно після їх проголошення.

Новим цивільно-процесуальним кодексом України дана категорія справ виключена зі сфери цивільного судочинства. Це пов'язане із формуванням в Україні згідно зі ст.125 Конституції України і Законом України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 р. системи адміністративної юстиції.

Адміністративна юстиція являє собою систему судових органів, які контролюють дотримання законності у сфері дер­жавного управління шляхом вирішення в адміністративному процесуальному порядку публічно-правових спорів, що виника­ють у зв'язку зі зверненням фізичних чи юридичних осіб до ор­ганів державного управління або їх посадових чи службових осіб.

Розгляд та вирішення справ, що виникають з адміністра­тивно-правових відносин, новостворюваними адміністратив­ними судами буде здійснюватись на основі Адміністративно-процесуального кодексу України. Нині він пройшов друге читання у Верховній Раді. Лише після його прийняття набуде чинності новий Цивільний процесуальний кодекс України.

21.2. Розгляд скарг на неправильності в списках

виборців та в списках громадян, які мають право брати

участь у референдумі

Відповідно до ст. 238 ЦПК скарги на відхилення діль­ничною виборчою комісією або дільничною комісією з

271

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес