СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание Позови щодо встановлення нових правовідносин. Позови про зміну правовідносин. Позови про припинення правовідносин. 15.4. Право на позов 15.5. Захист інтересів відповідача Процесуально-правові заперечення Матеріально-правові заперечення Зустрічний позов Порушення цивільної справи в суді Суб'єктивною передумовою Об'єктивні передумови Негативними вважаються передумови Контрольні запитання Підготовка цивільних справ до судового розгляду C.I. товувати 17.3. Об'єднання та роз'єднання позовів

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

Чорнооченко C.I.

Перетворювальними називаються позови, спрямовані на припинення, зміну чи створення (формування) нових правовідносин. Виносячи рішення за перетворювальним позовом, суд додає щось нове існуючим між сторонами правовідносинам, у зв'язку з чим даний вид позовів називають ще конститутивним.

Перетворення судом правовідносин може здійснюватися трьома способами, відповідно можна виділити три підвиди перетворювальних позовів: про встановлення, зміну і припи­нення правовідносин.

Позови щодо встановлення нових правовідносин. У даному випадку позивач просить, щоб суд на основі правовідносин, які існували раніше, встановив нові правовідносини. Так, наприклад, згідно зі ст.114 ЦК при продажі частки в спільній власності з порушенням права привілейованої купівлі інший учасник спільної власності протягом трьох місяців може звернутися до суду з позовом про переведення на нього прав і обов'язків покупця.

Позови про зміну правовідносин. У даному випадку позивач просить суд змінити існуюче між ним і відповідачем мате­ріальне правовідношення. Так, наприклад, якщо між учас­никами спільної дольової власності не досягнуто згоди щодо способу виділення частки кожного, а майно не можна розділити без значних збитків для його господарського призна-чення, суд за позовом власника, який виділяється, призначає йому грошову компенсацію (ст.115 ЦК).

Позови про припинення правовідносин. Вказані позови містять прохання до суду припинити існуючі між позивачем і відповідачем правовідносини. Так, наприклад, виносячи рішення про розірвання шлюбу, суд припиняє шлюбно-сімейні правовідносини між подружжям.

Предметом перетворювального позову є ті матеріально-правові відносини, що підлягають судовому перетворенню, зміні за рішенням суду.

182

Цивільний процес

Підставою перетворювальних позовів, спрямованих на створення прав, є правоутворюючі факти, підставою право-змінюючих позовів є правозмінюючі та правоприпиняючі факти, підставою позовів щодо припинення прав є право-припиняючі факти.

Змістом перетворювального позову є вимога до суду про припинення, зміну чи встановлення нових правовідносин.

Деякі автори заперечують можливість виділення перетво­рювальних позовів, посилаючись на те, що суд не вправі змінити, припинити правовідносини, а має право тільки захищати права й охоронювані законом інтереси. Це твер­дження уявляється необгрунтованим, адже існування пере­творювальних позовів підтверджується законом (ст.6 ЦК). Крім того, законодавство встановлює конкретні випадки захисту прав шляхом зміни, припинення і форму-вання нових правовідносин.

Як справедливо вказує професор М.А. Гурвич у своїй відомій роботі „Право на иск", яка вийшла ще в 1949 р. і з якою можна ознайомитися через комп'ютерну мережу Інтер-нет (адреса: www.law.ru), виносячи перетворювальне рішення, суд не створює нових прав, а захищає право позивача на зміну чи припинення існуючих правовідносин.

Матеріально-правова класифікація позовів заснована на матеріально-правовій ознаці - за матеріально-правовою належністю правовідносин. Ґрунтуючись на зазначеній ознаці, позови поділяють на цивільні, трудові, сімейні тощо. Такий поділ з врахуванням особливостей їх розгляду в судовому процесі має практичне значення при узагальненні судової практики. На цій основі побудовані постанови Пленуму Верховного Суду України.

15.4. Право на позов

Поняття права на позов - одне із дискусійних і складних у теорії цивільного процесу. Позиція ряду авторів (К.С. Юдель-

183

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


сона, H.I. Масленникової) полягає в тому, що право на позов -це поняття лише процесуального права, і розглядається як забезпечена законом можливість звернення до суду за захистом своїх цивільних прав.

Представники іншого напрямку (М.А. Гурвич, А.А. Ференц-Сороцький, М.Й. Штефан) розглядають право на позов як право, що складається з права на пред'явлення позову у процесуальному змісті і права на його задоволення у мате­ріально-правовому змісті. У процесуальному змісті під правом на пред'явлення позову вони розуміють право на звернення до суду за судовим захистом. У матеріальному змісті, на їх думку, позов - це право на примусове здійснення свого матеріального права (вимоги) до відповідача.

Аналіз судової практики, процесуального і матеріального законодавства показує, що в понятті права на позов повинні бути відображені його дві нерозривні сторони: матеріально-правова -вимоги позивача до відповідача (предмет позову) і процесуально-правова сторона - вимога до суду про захист права.

У цивільному процесуальному праві не може бути автоно­много права на судовий захист, відірваного від права на позов у матеріальному змісті. Матеріальне право не може існувати без можливості бути реалізованим у примусовому порядку. Звертаючись до суду, позивач виходить з того, що він має право на порушення процесу (а саме, право на пред'явлення позову), і правом на задоволення матеріально-правової вимоги до відповідача (а саме, право на задоволення позову).

Отже, право на позов - це єдине поняття, що складається з права на пред'явлення позову і права на задоволення позову. Зазначені правомочності нерозривно зв'язані, тому що без права на пред'явлення позову не може бути права на задово­лення позову, а право на пред'явлення позову є способом реалізації права на позов. Однак право на пред'явлення позову не може бути для позивача засобом захисту порушеного чи оспорюваного права, якщо в ньому відсутнє право на задо­волення позову.

184

Право на пред'явлення позову і право на задоволення позову відносно самостійні, але не автономні. У позивача може бути право на пред'явлення позову, але відсутнє право на задоволення позову (недоведеність фактів, які є підставою правової вимоги позивача до відповідача). Позивач може бути володарем права на задоволення позову, але при цьому не мати права на пред'явлення позову (при відсутності ряду передумов - СТ.136 ЦПК і порушення визначеного порядку).

Право на пред'явлення позову слід розуміти як право на порушення процесу, право на задоволення позову - як право на позитивний результат процесу.

Право на позов - це право на звернення до суду у визначеному процесуальному порядку за захистом пору­шеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охороню-ваного законом інтересу.

15.5. Захист інтересів відповідача

Захист інтересів відповідача гарантується принципами цивільного процесуального права України: змагальною формою процесу, рівноправністю сторін, диспозитивністю.

Завдання цивільного судочинства рівною мірою розподі­ляються між позивачем та відповідачем. Обидві сторони в процесі захищають свої права та інтереси. Для позивача засобом порушення процесу є позов, проти заявленого позову відпо­відач може виступати з запереченнями і зустрічним позовом.

Заперечення є вимогами відповідача щодо припинення провадження в справі через відсутність передумов права на пред'явлення позову чи внаслідок відсутності підстав для виникнення та розвитку спірних матеріальних правовідносин, з яких витікають позовні вимоги позивача.

Дане визначення охоплює два види заперечень: проце­суально-правові і матеріально-правові.

Процесуально-правові заперечення не торкаються мате-ріально-правової сутності позовних вимог. Відповідач вправі

185

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


заявити, що справа не може бути розглянута в суді, тому що позивач є неправоздатним, є судове рішення з того ж спору, яке набуло законної сили, або раніше позивач відмовився від позову тощо.

Матеріально-правові заперечення мають на меті ухвалення рішення про відмову в позові як такому і полягають в запереченні фактів підстав позову чи предмета позову. Відповідач може заявити про виконання зобов'язання, закінчення строку давності, те, що норми матеріального права не передбачають виникнення цивільного суб'єктивного права з фактів, наведених позивачем тощо.

Зустрічний позов - це заявлена відповідачем до позивача у справі самостійна позовна вимога для сумісного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов не є позовом особ­ливого виду, а відноситься до позовів про присудження, визнання чи перетворення.

Зустрічний позов відрізняється від заперечення за наступними підставами:

1. пред'являючи зустрічний позов, відповідач прагне
   відхилити первісний позов цілком чи частково, пред'являючи
   вимогу до позивача, заперечення цієї мети не переслідує;
   
2. зустрічний позов займає самостійне становище в
   процесі;
   
3. зустрічний позов повинен бути викладений у формі
   позовної заяви (ст.ст.137, 138 ЦПК) і оплачений державшім
   митом, заперечення може бути заявлене в письмовому виді
   (пояснення на позов) і в усному (у формі клопотань);
   
4. зустрічний позов може бути пред'явлений не пізніше як
   за три дні до судового засідання (ст.140 ЦПК), строк подання
   заперечень до суду законом не обмежено, заперечення можуть
   бути заявлені на будь-якій стадії цивільного процесу (ст.ст. 143
   299,330, 347^й). Водночас новий ЦПК України знімає такі
   обмеження у строках подачі зустрічного позову. Згідно з п.1
   СТ.123 відповідач має право пред'явити зустрічний позов до
   або під час судового засідання.
   

186

Суддя приймає зустрічний позов у трьох випадках (ст.141 ЦПК):

1. зустрічний позов повинен бути прийнятий, якщо він
   спрямований до первісної вимоги;
   
2. якщо задоволення зустрічного позову виключає цілком
   чи частково задоволення первісного позову;
   
3. зустрічний позов приймається до провадження, якщо
   між ним і первісним існує взаємозв'язок і їх спільний розгляд
   приведе до більш правильного і своєчасного розгляду спору.
   Рішення про відмову в прийнятті зустрічної позовної заяви
   не може бути оскаржено, тому що не заважає розгляду справи
   за первісним позовом (ст.291 ЦПК), зустрічний позов може
   бути пред'явлений як самостійний позов.
   

Контрольні запитання

1. Розкрийте поняття позову у матеріальному та проце­
   суальному змісті.
   
2. Охарактеризуйте елементи позову.
   
3. Дайте визначення предмета і підстави позову.
   
4. Чим відрізняються позитивні і негативні позови?
   
5. Дайте класифікацію позовів за способом процесуального
   характеру.
   
6. На якій стадії процесу вирішується питання про
   наявність чи відсутність у позивача права на звернення до суду
   за захистом своїх суб'єктивних прав?
   
7. Охарактеризуйте способи захисту відповідача.
   
8. Визначити правила пред'явлення зустрічного позову.
   

187

Цивільний процес

Розділ 16.

ПОРУШЕННЯ ЦИВІЛЬНОЇ СПРАВИ В СУДІ

16.1. Передумови права на звернення до суду і порядок

його здійснення

Для порушення позовного провадження необхідно, щоб була подана позовна заява і вона була прийнята судом. Для порушення справ, що виникають з адміністративно-правових відносин і справ окремого провадження, подається скарга чи заява і вони повинні бути прийняті судом. Безпідставна відмова в прийнятті заяви є відмовою здійснення правосуддя. Рішення щодо відмови в прийнятті позовної заяви (скарги, заяви) може бути оскаржене в апеляційному порядку (п.1 ст.291 ЦПК).

Зміст і форма позовної заяви повинні відповідати вимогам СТ.137 ЦПК. У позовній заяві повинно бути зазначено: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу подання заяви.

Від якості позовної заяви, юридично правильного змісту позовних вимог, зазначення способу судового захисту залежить швидкість і ефективність розгляду справи. Законодавство не вимагає матеріально-правового обґрунтування вимог, однак обґрунтування позову неюридичними фактами може нега­тивно вплинути на наслідки вирішення вимоги по суті.

Відповідно до ст. 5, 137 ЦПК в заяві належить зазначити докази, що підтверджують позов, а для забезпечення доказової

188

діяльності позивача надається можливість в цій частині позовної заяви викласти окремі клопотання. Наприклад, виклик свідків, витребування письмових та речових доказів, забезпечення доказів тощо.

Важливе значення має відображення в позовній заяві ціни позову. Вона обумовлює розмір сплати державного мита, розподіл судових витрат між сторонами. Зважаючи на актуальність даної проблеми для українського судочинства, охорони та захисту прав фізичних і юридичних осіб, у ст. 80 нового ЦПК України закріплено, що ціна позову визначається: 1) у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується; 2) у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна; 3) у позовах про стягнення аліментів - сукупністю всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців; 4) у позовах про строкові платежі і видачі - сукупністю всіх платежів або видач, але не більше ніж за три роки; 5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі - сукупністю платежів або видач за три роки; 6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач - сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше ніж за один рік; 7) у позовах про припинення платежів або видач - сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше ніж за один рік; 8) у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три ро­ки; 9) у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, -дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; 10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.

Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент

189

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

У разі збільшення розміру позовних вимог або пред'яв­лення нових вимог несплачену суму судового збору належить сплатити до звернення в суд з відповідною заявою. У разі зменшення розміру позовних вимог питання про повернення суми судового збору вирішується відповідно до цивільно-процесуального законодавства.

Позовна заява повинна бути підписаною. Розгляд ано­німних позовних заяв не допускається. На заяві повинна бути вказана дата подання її до суду. Час подання свідчить про пред'явлення позову в межах строків давності і забезпечує своєчасний розгляд судової справи.

Позовна заява повинна бути подана з копіями за кількістю відповідачів і оригіналом для суду та оплачена державним митом. Суд чи суддя, з огляду на майнове становище громадян, може за своєю ухвалою відстрочити чи розстрочити сплату судових витрат на строк не більш ніж до закінчення розгляду справи в суді першої інстанції, у всякому разі, не більше ніж на три місяці з дня пред'явлення позову. У випадках, визначених законом, позивачі (з визначених категорій справ) і визначені категорії громадян звільняються від сплати державного мита.

Суддя має право, якщо він визнає за необхідне, у залежності від складності і характеру справи, витребувати від позивача необхідну кількість копій документів відповідно до кількості відповідачів. Це положення не поширюється на вимоги у трудових спорах, справах щодо відшкодування збитків, заподіяних каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника (ст.138 ЦПК).

Повноваження на ведення справи у представника, який пред'являє заяву від імені позивача, повинні бути стверджені

190

документами, передбаченими ст. 113 ЦПК, при відсутності належно оформлених повноважень суд на підставі п.9 ст. 136 ЦПК зобов'язаний відмовити у прийнятті позовної заяви.

Недотримання особою, що подала позовну заяву, вимог ст.ст. 137 і 138 ЦПК, а також несплата державного мита призводять до певних процесуальних наслідків. Суддя в цьому випадку виносить ухвалу про залишення заяви без розгляду, повідомляє про це позивача і надає йому строк для ви­правлення недоліків. У випадку, якщо позивач відповідно до вказівки судді у встановлений строк виконає усі вимоги, зазначені в ст.ст. 137, 138 ЦПК, і сплатить державне мито, заява вважається поданою у день, коли її було подано до суду вперше. У противному випадку заява вважається не поданою і повергається заявнику, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу (ст.139 ЦПК). Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку (ст.291 ЦПК).

Положення, передбачені ст.139 ЦПК, застосовуються не тільки до позовних заяв, але і до заяв і скарг у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин і по справах окремого провадження.

Повернення заяви (скарги) особі, яка звернулася до суду, не позбавляє її права після усунення недоліків повторно звернутися до суду з тією ж заявою.

16.2. Реалізація права на пред'явлення позову та

підстави для відмови у прийнятті позовної заяви

(скарги, заяви)

Як було зазначено, для порушення цивільної справи в суді необхідна подача позовної заяви (скарги, заяви) до суду і прийняття їх судом. Для здійснення права на звернення до суду за судовим захистом необхідна наявність ряду передумов. Передумови можуть залежати від об'єктивних якостей особи, яка звертається до суду, характеру справи. Виходячи з цього, їх можна розділити на суб'єктивні та об'єктивні.

191

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Суб'єктивною передумовою права на звернення до суду є процесуальна зацікавленість особи (ст.4 ЦПК). За загальним правилом особа може звернутися до суду, коли у неї є юридична зацікавленість у вирішенні справи. Необхідність юридичної зацікавленості у вирішенні справи пояснюється тим, що рішення суду в справі може бути основою для виникнення прав особи, яка звертається до суду, припинення чи зміни прав цієї особи чи прав особи, яку особа, що звертається до суду, представляє, або особи, в інтересах якого подана заява (скарга).

Об'єктивні передумови права на звернення до суду можна розділити на позитивні та негативні.

Позитивними об'єктивними передумовами є умови, на­явність яких необхідна для реалізації права на звернення до суду. До загальних об'єктивних позитивних передумов відносяться цивільна процесуальна правоздатність особи, яка звертається до суду, і особи, яка залучається як відповідач, третіх осіб, заявників і заінтересованих осіб у справах з адміпістративно-правових відносин і справах окремого провадження, представників, свідків, експертів, перекладачів. Стосовно участі в процесі прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування, то вони наділяються компетен­цією - правами і обов'язками, в яких закріплені державні функції. Це відноситься і до суду. Для них необхідна наявність законодавчо закріпленого права і обов'язку брати участь в процесі та реалізувати дозволену і обов'язкову поведінку.

Ст.100 ЦПК передбачає, що всі громадяни мають цивільно-процесуальну правоздатність, тому наявність процесуальної правоздатності слід перевіряти лише відносно підприємств, установ та організацій. Підприємства, установи і організації мають цивільну і цивільно-процесуальну правоздатність, якщо вони мають статус юридичної особи (ст.100 ЦПК). Наявність цивільно-процесуальної правоздатності не є обов'язковою передумовою для розгляду всіх категорій справ. Так, по справах, пов'язаних зі здійсненням виборчих прав громадян, у ряді випадків не потрібна наявність процесуальної право-

192

здатності. Відповідно до глав ЗО, 30-А, 30-Б як зацікавлені особи можуть залучатися представники дільничних, тери­торіальних виборчих комісій. Ці комісії не мають прав юридичної особи і, отже, не мають процесуальної право­здатності. Відповідно до глав 30-А і ЗО-В заяви до суду можуть бути подані окружною (територіальною) виборчою комісією (ч.З СТ.243²), окружною виборчою комісією (ч.2 ст.243¹²), уповноваженими виборчих блоків партій (ч.і ст.243¹²). Блоки партій також не є юридичними особами.

Загальною об'єктивною позитивною передумовою є також підвідомчість справи суду (ст.24 п.1 ст.136 ЦПК). Це означає, що тільки суд, а не інший юрисдикційний орган має право вирішувати спір у конкретній справі. Згідно з Конституцією компетенція суду поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. За загальним положенням підвідомчість справ суду носить безумовний характер і тільки в незначних винятках залежить від певних умов, наприклад, передача справи за згодою сторін на розгляд третейського суду.

Як окрему позитивну передумову слід виділити необ­хідність дотримання попереднього досудового порядку вирішення даного спору. В той же час у п.8 Постанови Пле­нуму Верховного Суду України №9 від 1 листопада 1996 р. „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" і п.2 Постанови від ЗО травня 1997 р. „Про посилення судового захисту прав і свобод людини і гро­мадянина" у зв'язку з тим, що СТ.124 Конституції поширює юрисдикцію судів на всі правовідносини в державі, зазначено, що суди не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви тільки на тій підставі, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.

Позитивною передумовою є також наявність спору про право цивільне. Спір про право характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб'єктами правовідносин з приводу їх прав і обов'язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право

1 194

¹³ 193

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


має місце і тоді, коли у здійсненні прав особи перед нею виникають перешкоди, які можуть бути усунені з допомогою

СУДУ-

Негативними вважаються передумови, за відсутності яких закон пов'язує можливість звернення до суду. До них відносяться:

1. відсутність рішення суду, що набрало законної сили,
   винесеного по спору між тими ж сторонами, щодо того ж
   предмету і на тих же підставах або ухвала суду щодо відмови
   від прийняття позову чи про затвердження мирової угоди
   сторін (п.З СТ.136 ЦПК);
   
2. відсутність у провадженні суду справи по спору між
   тими ж сторонами, щодо того ж предмету і на тих же підставах
   (п.4 СТ.136 ЦПК);
   
3. перешкодою до пред'явлення позову є укладення між
   сторонами угоди щодо передачі спору на вирішення третей­
   ського суду (п.6 СТ.136 ЦПК);
   
4. відсутність рішення товариського суду в межах його
   компетенції по спору між тими ж сторонами, про той же
   предмет і з тих же підстав (п.5 ст. 136 ЦПК).
   

Підставою відмови в прийнятті заяви є також непідсудність справи даному суду (п.7. ст.86 ЦПК).

Суддя також може відмовити в прийнятті заяви і з причин суб'єктивного характеру, тобто в залежності від наявності дієздатності заявника, а саме, коли заява подана недієздатною особою, або якщо заяву від імені зацікавленої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи (п. 8 і 9 СТ.136 ЦПК).

Недієздатність відповідача не є перешкодою для порушення цивільної справи, тому що інтереси недієздатних осіб або осіб, що не володіють повною дієздатністю, а також осіб, визнаних обмежено дієздатними, захищають в суді їх законні представ­ники. Суддя, відмовляючи в прийнятті заяви, виносить про це мотивовану ухвалу. На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга або апеляційне подання (ст.136 п.1 ст.291 ЦПК).

194

Відмова судді в прийнятті заяви за підставами, перед­баченими п. 2,7,8, 9 ст.136 ЦПК, не перешкоджає повторному зверненню до суду із заявою в тій же справі, якщо буде усунуто допущене порушення. Якщо суд при наявності допущених порушень, передбачених ст.136 ЦПК, порушив цивільну справу, то за наявності порушень, передбачених п. 1, 3, 6 ст. 136 ЦПК, суд припиняє провадження в справі (пп. 1, 3, 4, 5, 7 СТ.227 ЦПК), а у випадках, передбачених п. 8 і 9 ст.136 ЦПК, залишає заяву без розгляду (п. 2, 3 ст.229 ЦПК). Якщо суд розпочав розгляд непідсудної йому справи , він не має права передавати її до іншого суду, за винятком випадків, перед­бачених СТ.133 ЦПК.

Новий ЦПК України чітко розмежовує вимоги до форми і змісту позовної заяви та доданих до неї документів (ст. 119-120 ЦПК України), невиконання яких тягне за собою зали­шення позовної заяви без руху, повернення заяви та вимоги, недотримання яких призводить до відмови судді у відкритті провадження у справі. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви, відмова у відкритті провадження у справі відносяться до ускладнень, які виникають на стадії порушення цивільної справи в суді.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додер­жання вимог, викладених у статтях 119 і 120 нового ЦПК України, або не сплачено судовий збір чи не оплачено витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає визначені суддею вимоги, сплатить суму судового збору, а також оплатить витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Крім цього, заява повертається у випадках, коли:

13"

195

Чорнооченко C.I.

1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову; 2) заяву подано недієздатною особою; 3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи; 4) справа не підсудна цьому суду; 5) подана заява про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотри­мання вимог, встановлених Сімейним кодексом України.

Про повернення позовної заяви суддя постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо:

1. заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного
   судочинства;
   
2. є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду
   про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою
   позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у
   спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з
   тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу
   сторону права пред'явити такий самий позов до особи, яка
   відмовилась від позову;
   
3. у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору
   між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих
   самих підстав;
   
4. є рішення третейського суду, прийняте в межах його
   компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той
   самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків,
   коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове
   виконання рішення третейського суду або скасував рішення
   третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді
   виявився неможливим;
   
5. після смерті фізичної особи, а також у зв'язку з припи­
   ненням юридичної особи, які є однією із сторін у справі, спірні
   правовідносини не допускають правонаступництва.
   

Цивільний процес

Питання про відкриття провадження у справі або про відмову у відкритті провадження у справі суддя вирішує не пізніше десяти днів з дня надходження заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків.

Про відкриття провадження у справі чи відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: найменування суду, прізвище та ініціали судді, який відкрив провадження у справі, номер справи; ким і до кого пред'явлено позов; зміст позовних вимог; час і місце попереднього судового засідання; пропозиція відповідачу подати в зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються.

Ухвала про відмову у відкритті провадження у справі повинна бути невідкладно надіслана позивачеві разом із заявою та всіма доданими до неї документами. Відмова у відкритті провадження у справі перешкоджає повторному зверненню до суду з таким самим позовом (ст. 122 нового ЦПК України).

Контрольні запитання

і. За заявою яких суб'єктів може бути порушено цивільну справу?

2. Які обставини є передумовами права на звернення до
   суду з позовом?
   
3. Які обставини визначають порядок реалізації права на
   звернення до суду з позовом?
   
4. Що обов'язково повинна містити в собі позовна заява?
   
5. Які правові наслідки тягне за собою подання позовної
   заяви, що не відповідає вимогам закону?
   
6. Для здійснення суддею яких процесуальних дій під­
   ставою є відсутність права на звернення до суду?
   

196

197

Цивільний процес

Розділ 17.

ПІДГОТОВКА ЦИВІЛЬНИХ СПРАВ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

17.1. Завдання, зміст та процесуальний порядок підготовки цивільних справ до судового розгляду

Підготовка справи до судового розгляду є самостійною та обов'язковою стадією цивільного процесу. Метою зазначеної стадії цивільного процесу є забезпечення своєчасного і правильного вирішення справи (ч.і ст.143 ЦПК).

Підготовка цивільних справ до судового розгляду про­водиться з врахуванням особливостей тієї чи іншої категорії цивільних справ (трудових, житлових, земельних і ін.), а також характеру кожної конкретної справи. Ретельно проведена підготовка справи закладає основу для правильного її вирішення.

Законом встановлено, що до підготовки справи суддя приступає після прийняття заяви.

У ст.143 ЦПК містяться вказівки на найважливіші про цесуальні дії, які повинні бути вчинені суддею на стадії підготовки справи до судового розгляду. Разом з тим цей перелік процесуальних дій не є вичерпним і визначається конкретними особливостями тієї чи іншої цивільної справи.

Отже, обсяг підготовки конкретної справи до судового розгляду визначається особливостями спірних правовід­носин, їх суб'єктним складом, а також фактичними обста­винами, які суду необхідно встановити. При підготовці справи суддя зобов'язаний визначити характер спірних право­відносин і зміст правових вимог; матеріальний закон, що їх регулює, факти, які підлягають встановленню; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених вимог чи заперечень і вжити заходи щодо їх своєчасного подання; визначити коло

198

осіб, які повинні брати участь у процесі; вжити заходів щодо забезпечення своєчасної явки в судове засідання всіх учас­ників процесу.

Підготовка справи до судового розгляду - це сукупність процесуальних дій, вчинюваних одноособово суддею, спря­мованих на забезпечення своєчасного і правильного розгляду і вирішення справи в першому судовому засіданні.

Всі дії судді по підготовці справи до судового розгляду прийнято підрозділяти на такі групи:

1. визначення складу осіб, які беруть участь у справі;
   
2. визначення предмета доказування;
   
3. забезпечення судового розгляду цивільної справи
   доказами;
   
4. вирішення інших питань.
   

В першу чергу суддя повинен визначити склад осіб, які беруть участь у справі. З цією метою він вирішує питання щодо участі в справі сторін, третіх осіб, їх представників, прокурора, органів державної влади і місцевого самоврядування та інших осіб, які мають право у передбачених законом випадках звертатися до суду з заявами на захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб або державних чи громадських інтересів.

Питання про сторони в процесі суддя вирішує в момент прийняття позовної заяви. Питання про участь у справі третіх осіб і співучасників вирішується на стадії підготовки справи до судового розгляду.

На стадії підготовки справи до судового розгляду суддя повинен вирішити питання і щодо залучення, у необхідних випадках, відповідного органу державної влади чи місцевого самоврядування для дачі висновку по справі (ст.121 ЦПК). При цьому суддя повинен враховувати думку сторін та інших осіб, які беруть участь у справі і чітко сформулювати питання, на які повинні бути дані відповіді у висновку.

Суддя також розв'язує питання щодо участі у справі прокурора, якщо останній звернувся до суду із заявою про

199

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


захист прав і інтересів інших осіб, і залучає його до участі в підготовці справи до судового розгляду.

При пред'явленні позову (заяви) судовим представником суддя зобов'язаний перевірити повноваження цього пред­ставника (ст.113 ЦПК).

Далі суддя розв'язує питання про предмет доказування для того, щоб визначити межі доказової діяльності.

Аналіз фактів, що входять до предмету доказування, надає судді можливість точно визначити коло доказів, необхідних для правильного вирішення справи.

Суддя повинен роз'яснити сторонам правила про те, що кожна з них повинна подати докази щодо тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У випадках, коли щодо витребування доказів для сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є труднощі, суд за їх клопотаннями сприяє у витребуванні таких доказів (ст.ЗО ЦПК).

У необхідних випадках суддя повинен звернути увагу сторін та інших осіб, що беруть участь у справі, на факти, які не підлягають доказуванню (ст.32 ЦПК). В окремих випадках суд, який розглядає справу, у разі необхідності збирання доказів у іншому місті або районі доручає відповідному судові провести певні процесуальні дії (ст.ЗЗ ЦПК). При цьому важливим є якість і чіткість визначення судді про судове доручення по збиранню доказів.

На прохання осіб, які беруть участь у справі, суддя може застосовувати заходи по забезпеченню доказів (ст.ст. 35-39 ЦПК). Так, згідно зі ст.35 ЦПК особи, які мають підстави побоюватись, що подача потрібних для них доказів стане згодом неможливою або утрудненою, мають право просити суд під час розгляду справи або суддю як до, так і після подачі заяви забезпечити ці докази.

Суддя забезпечує докази, зокрема: допитом свідків, призначенням експертизи, витребуванням і оглядом письмо-

200

вих і речових доказів. Про забезпечення доказів суд або суддя постановляє ухвалу, в якій вказує порядок і спосіб його виконання.

Протоколи і всі зібрані в порядку забезпечення доказів матеріали надсилаються до суду, який розглядає справу (ст.36 ЦПК).

При вирішенні клопотань сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, про виклик свідків у судове засідання судді необхідно, насамперед, з'ясувати питання про обставини, відносно яких може дати показання свідок. При вирішенні питання щодо виклику свідків суддя повинен керуватися СТ.42 ЦПК, що визначає коло тих осіб, які не можуть бути свідками взагалі або по даній конкретній справі.

При необхідності допиту в судовому розгляді непов­нолітніх свідків суддя повинен вжити заходів до того, щоб у судове засідання були викликані педагоги або батьки, усиновителі, опікуни і попечителі (ст.184 ЦПК).

Якщо надійшли клопотання сторін і третіх осіб щодо залучення до справи письмових доказів, то суддя, розглядаючи їх, повинен керуватися вимогами ст.ст. 46-51 ЦПК.

У необхідних випадках суддя може витребувати до справи речові докази, керуючись ст.ст.52-56 ЦПК, хоча частіше виникає необхідність їх огляду на місці (у справах про розподіл житлових приміщень).

Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань в галузі науки, мистецтва, техніки або ремесла, суддя або суд під час розгляду справи може призначити експертизу відповідно до правил, викладених у СТ.57 ЦПК.

Після встановлення кола осіб, які беруть участь у справі, і вирішення питання щодо предмету доказування і необхідних доказів суддя під час підготовки справи до судового розгляду може вирішувати й інші питання.

У процесі підготовки справи до судового розгляду, суддя може запросити позивача і відповідача для спільної бесіди з

201

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


тією метою, щоб уточнити вимоги позивача і можливі запе­речення відповідача проти позову і, якщо це необхідно, пропонує їм надати додаткові докази, а також роз'яснює їм їх процесуальні права та обов'язки. Для розгляду складних справ суддя може запропонувати відповідачу подати письмові пояснення по справі.

На стадії підготовки справи до судового розгляду може бути пред'явлений і зустрічний позов відповідачем. Так, згідно зі СТ.140 ЦПК відповідач вправі не пізніше як за три дні до судового засідання пред'явити зустрічний позов. При вирі­шенні питання щодо прийняття зустрічного позову суддя повинен встановити взаємну зв'язаність обох позовів і доцільність їх спільного розгляду.

Перераховані процесуальні дії судді в стадії підготовки справи до судового розгляду є загальними для всіх цивільних справ. Разом з тим, для окремих категорій цивільних справ характерні свої особливості, що слід враховувати в практичній діяльності.

Законом (ст.146 ЦПК) встановлені строки підготовки справи до судового розгляду. За загальним правилом підго­товка справи повинна бути проведена не більше як у 7-денний строк, а у виключних випадках по складних справах цей строк може бути продовжений до 20 днів з дня прийняття заяви.

Після закінчення підготовки справи до судового розгляду суддя постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює час розгляду справи (ст.147 ЦПК). Призначені до слухання справи повинні бути розглянуті в такі строки: трудові справи - у 7-денний термін; справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також втратою годувальника - у 10-денний строк; всі інші справи - у 15-денний строк. Цей строк обчислюється з дня закінчення підготовки справи.

202

17.2. Попереднє судове засідання

На етапі підготовки справи до судового розгляду суддя згідно з новим ЦПК України зобов'язаний призначити попереднє судове засідання. Таке засідання не пов'язане з розглядом і вирішенням справи по суті, тобто в ньому не повинні досліджуватися докази, встановлюватися факти матеріально-правового значення, взаємне становище суб'єктів спору та інші питання, що відносяться до суті правового конфлікту. Тому і порядок проведення регулюється загальними правилами проведення судового засідання, але відрізняється від засідання, призначеного для розгляду і вирішення справи по суті.

Попереднє судове засідання повинно бути призначено і проведено протягом одного місяця з дня відкриття прова­дження у справі. Воно проводиться з метою з'ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення справи.

Попереднє засідання проводиться одноосібно суддею, що здійснює підготовку справи до судового розгляду. Таке засідання проводиться за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За заявою однієї або обох сторін про неможливість явки до суду проведення попереднього судового засідання може бути відкладено, якщо причини неявки буде визнано судом поважними.

У разі неявки у попереднє судове засідання сторони без поважних причин або неповідомлення нею причин неявки з'ясування обставин у справі проводиться на підставі доказів, про подання яких було заявлено до або під час попереднього судового засідання. У подальшому прийняття інших доказів залежить від поважності причин, через які вони були подані несвоєчасно.

У попередньому засіданні сторони можуть заявляти кло­потання, представляти судові докази, копії матеріалів справи відповідачеві, викладати свої доводи по усіх виникаючих питаннях, що виникають. При цьому сторони вправі обґрун-

203

Чорнооченко C.I.

товувати свою позицію посиланням на представлені ними докази і на нормативні акти. Зазначені дії, на відміну від дій у судовому розгляді, не обов'язково повинні здійснюватися в строгій послідовності, закріпленій законом, вони спрямовані на уточнення позицій сторін і визначення перспектив справи.

Проведення попереднього судового засідання на етапі підготовки покликано сприяти оперативності процесу, а також гарантувати законність при здійсненні процесуальних прав сторонами. Це забезпечується процесуальною формою судового засідання. Попереднє засідання проводиться з метою здійснення підготовчих дій (визначення обставин, які мають значення для правильного розгляду і вирішення справи; визначення достатності доказів) та здійснення дій, що не відносяться до підготовки справи для подальшого розгляду і спрямовані на процесуальне закріплення розпорядницьких дій сторін, щодо вирішення справи та дослідження обставин, що мають значення для подальшого руху справи.

Для врегулювання спору до судового розгляду суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі; визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають дока­зуванню; з'ясовує, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, та встановлює строки їх подання; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про витре­бування доказів та виклик свідків, про проведення експертизи, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача, особи, яка надає правову допомогу, або про судові доручення щодо збирання доказів; у невідкладних випадках проводить огляд на місці, огляд письмових і речових доказів; за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про вжиття заходів забезпечення позову; вчиняє інші дії, необхідні для підготовки справи до судового розгляду; визначає час і місце судового розгляду.

204

Цивільний процес

Ухвалення у попередньому судовому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому ст.ст. 174, 175 нового ЦПК України.

Якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення третейського суду, суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду.

Попереднє судове засідання важливе в першу чергу для складних справ, при виникненні труднощів з визначенням предмета доведення в справі, для контролю суду над обсягом доказів, вирішення питання про витребування доказів.

Якщо при підготовці справи виявлена помилковість її порушення (коли в заявника відсутнє право на пред'явлення позову), або заявник не виконав умови реалізації цього права, тобто наявність обставини, які можуть слугувати підставою для припинення справи або залишення заяви без розгляду, а також для призупинення провадження, суддя призначає попереднє судове засідання для встановлення цих обставин на підставі наявних доказів. Сторони повинні бути інформовані про ці обставини і попереджені про наслідки припинення провадження в справі або залишення заяви без розгляду. Суддя зобов'язаний проконтролювати правомірність здійснення таких розпо­рядницьких дій, як відмова позивача від позову, укладення сторонами мирової угоди, роз'яснити процесуальні наслідки цих дій. Заяви про відмову позивача від позову або заява сторін про підписання мирової угоди долучаються до справи.

Про процесуальні дії, які необхідно вчинити до судового розгляду, суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

17.3. Об'єднання та роз'єднання позовів

При підготовці справи до судового розгляду суддя може вирішувати питання про об'єднання або роз'єднання позовів.

205

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Об'єднання позовів полягає в тому, що в одному про­вадженні у справі може бути об'єднано декілька вимог одного і того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного і того ж відповідача (ст. 144 ЦГІК). Об'єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом протилежних рішень.

Сторони заінтересовані в тому, щоб всі їх спірні вимоги були розглянуті одним і тим же судом і одночасно. Цим досягається швидкість у провадженні справи і зменшуються судові витрати. Об'єднанням позовів забезпечується правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих цивільних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об'єднуються однорідністю вимог.

Під однорідністю вимог необхідно розуміти вимоги, які випливають з одних і тих же правовідносин, зокрема: поновлення на роботі і виплата середнього заробітку за вимушений прогул; з сімейних правовідносин - розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей тощо. При цьому не впливають на об'єднання позовів ті обставини, що зміст вимог, які об'єднуються, за характером буде різний, -одних про присудження, інших - про визнання (визнання права авторства і стягнення гонорару).

Зв'язок однорідних вимог, необхідних для об'єднання, може бути обумовлений особливостями спірних матеріальних правовідносин. Такі вимоги можуть випливати з одних цивільних правовідносин або з різних правовідносин, але пов'язаних між собою. Тоді, коли вимоги виникають з різних правовідносин, врегульованих різними галузями права, і спрямовуються на досягнення різної мети і, особливо, коли їх розгляд пов'язаний з різними методами дослідження, які ускладнюють процес розгляду та вирішення справи, то такі об'єднання не доцільні.

Об'єднання позовів можливе за ініціативою позивача (ст. 144 ЦГІК), коли декілька однорідних позовних вимог об'єд-

206

нується в одній позовній заяві, що найчастіше зустрічається на практиці. Але кожна з вимог може бути пред'явлена до суду окремою позовною заявою, і якщо в його провадженні буде декілька справ, то сторони можуть просити суд об'єднати їх для спільного розгляду. Об'єднання позовів може бути зроблено під час провадження по одному з них, коли до пред'явленого в суді додаються нові вимоги, що допускається згідно з ст. 103 ЦП К в межах зміни позовних вимог предмета або підстави позову, збільшення позовних вимог. Об'єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, ґрунту­ючись на ст. 144 ЦПК, може постановити ухвалу про об'єд­нання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог, за позовами одного й того ж позивача до того ж самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовами різних позивачів до одного й того ж відповідача. При об'єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення і всі вони підлягають вирішенню судом спільно в одному процесі. По кожній з них він повинен дати відповідь у своєму рішенні про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково (ст. 203 ЦПК).

Результати вирішення однієї вимоги можуть впливати на вирішення інших (поновлення на роботі і виплата заробітної плати за вимушений прогул). Якщо щодо якої-небудь позовної вимоги, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не постановлено рішення, то такий недолік може бути виправлено постановлениям додаткового рішення (ст. 214 ЦПК).

Залежно від обставин справи суддя вправі постановити ухвалу про роз'єднання одного або декількох об'єднаних в одне провадження позовів у самостійне провадження, якщо їх спільний розгляд утруднює вирішення справи (ст. 145 ЦПК). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ сумісного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, то така вимога виділяється в самостійне провадження.

207

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес