СІ. Чорнооченко цивільний процес

Вид материала

Документы

Содержание Заходами процесуального примусу Заходами процесуального примусу є 154 яких виникав спір про право. Перші фактично

Подобный материал:

• План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
• Одеська національна юридична академія, 548.25kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка, 1283.07kb.
• Прикарпатський національний університет імені василя стефаника, 1123.13kb.
• Міністерство освіти І науки україни цивільний процес навчальний посібник, 5326.94kb.
• Національна юридична академія україни імені ярослава мудрого, 3071.65kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка осетинська ганна анатоліївна, 355.9kb.
• “Механізм та принципи регулювання договірних відносин у цивільному праві України”,, 44.56kb.
• Київський національний університет імені тараса шевченка на правах рукопису Безклубий, 2337.3kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені в. М. Корецького фурса, 688.71kb.

10*

147

Чорнооченко C.I.

настає безвинна відповідальність. Для застосування заходів захисту вина правопорушника не потрібна.

Заходи цивільної процесуальної відповідальності мають майновий або особистий немайновий характер.

Майновий характер мають штраф, стягнення завданих збитків (в тому числі стягнення винагороди за втрату робочого часу і судових витрат, позбавлення права на повернення суми, внесеної покупцем до початку прилюдних торгів), немай­новий - видалення з залу судового засідання.

Цивільні процесуальні санкції захисту і відповідальності сприяють попередженню правопорушень, але встановлені ЦП К такі заходи, як окрема ухвала (ст.235), забезпечення позову (ст.149), забезпечення можливих збитків відповідача (ст.158), попередження (ст.164), спрямовані виключно на запобігання порушенням цивільних процесуальних норм, а також шкідли­вим наслідкам, які можуть настати в результаті правопорушень.

Режим законності в цивільному судочинстві забезпечується також можливістю застосування до суб'єктів цивільних процесуальних правопорушень заходів кримінальної, дисци­плінарної, адміністративної і громадської відповідальності.

Застосуванням санкцій захисту і відповідальності забезпе­чується реалізація їх функцій: поновлення порушеного цивільного процесуального правопорядку шляхом припи­нення неправомірних дій (бездіяльності) суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин і спонукання їх до виконання своїх обов'язків, а також забезпечення реалізації кореспон­дуючих їм прав суду або органу судового виконання; захист прав громадян і організацій як конкретних суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, порушених неправомірними діями; зміцнення законності в цивільному судочинстві і запобігання цивільним процесуальним правопорушенням; виховання суб'єктів правовідносин, інших громадян в дусі неухильного виконання норм цивільного процесуального права.

Цивільні процесуальні штрафи - це самостійна галузева відповідальність (цивільна процесуальна відповідальність) у

148

Цивільний процес

вигляді заходу майнового впливу, встановленого ЦПК, яка застосовується судом до осіб, котрі не виконали покладених на них конкретних процесуальних обов'язків у складі цивільних процесуальних правовідносин у справі. ЦПК України цивільні процесуальні штрафи зокрема встановлено: за неявку в суд свідка (ст.44), за неподання на вимогу суду письмових і речових доказів (ст.ст. 48, 53), за порушення вжитих судом заходів по забезпеченню позову (ст.153) тощо.

Єдина для всіх зазначених правопорушень штрафна санкція характеризується особливостями за суб'єктним складом, підставами відповідальності, умовами і процесуаль­ним порядком застосування. У всіх правопорушеннях штраф передбачений в розмірах до одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Суб'єктний склад відповідальності у вигляді штрафу неоднорідний. Це - особи, які беруть участь у справі (сторони, свідки; посадові особи підприємств установ, організацій і громадяни; посадові особи підприємств, установ, організацій), а також ті, які не беруть участь у ній - незабезпечення явки представника організації в судове засідання (ст.172 ЦПК).

Штраф може бути накладений суддею або судом при колегіальному розгляді справ, передбачених ст.ст. 124^і, 237,255 ЦПК.

У більшості норм цивільного процесуального права накладен­ня штрафу передбачене за винні протиправні дії (порушення порядку в залі суду) чи бездіяльність (невиконання обов'язку щодо подання суду доказів, незабезпечення явки представників в судове засідання, порушення заходів по забезпеченню позову тощо). В той же час за окремі правопорушення штраф може бути накладений за невиконання у встановлений строк певних процесуальних дій без наявності вини.

Про накладення штрафу виноситься ухвала, копія якої надсилається оштрафованій особі (ст.82 ЦПК). Остання протягом десяти днів після одержання копії може просити суд, який наклав штраф, про зняття або зменшення його розміру.

149

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Заява розглядається в судовому засіданні з повідомленням оштрафованої особи, але ЇЇ неявка не перешкоджає розгляду заяви. На ухвалу про відмову зняти штраф чи зменшити його розмір може бути подана скарга і внесене подання прокурором (ст.83 ЦПК). Інший процесуальний порядок встановлений СТ.417 ЦПК. Ухвала суду про накладення штрафу може бути оскаржена особою, на яку його накладено, а прокурором -внесено подання.

Штраф, встановлений цивільним процесуальним правом, є самостійним галузевим видом відповідальності, яка відрізняється від штрафної відповідальності, встановленої іншими галузями права - цивільного, адміністративного, кримінального.

Цивільну процесуальну відповідальність у вигляді відшко­дування майнових збитків несуть особи, які порушили вжиті судом заходи по забезпеченню позову, а перед відповідачем -позивач за збитки, завдані йому забезпеченням позову (ст.ст. 152, 158 ЦПК). Заявник зобов'язаний відшкодувати держа­телю цінного папера збитки, заподіяні йому забороною видачі вкладів або облігацій державних позик та інших цінних паперів на пред'явника (ст.284 ЦПК). Аналогічно особи, в яких знаходиться майно боржника, - за ухилення від виконання розпоряджень судового виконавця, пов'язаних із зверненням стягнення на це майно, якщо внаслідок цього були завдані збитки стягувачу. Шкода, заподіяна виплатою працівникові грошових сум внаслідок невиконання рішення суду, може бути стягнена з посадової особи, винної в невиконанні рішення про поновлення на роботі.

Понесені стороною витрати у справі (ст.75 ЦПК) і неодер-жана винагорода за фактичну втрату робочого часу відповідно до середнього заробітку (ст.77 ЦПК) мають розглядатися як збитки, а обов'язок по їх відшкодуванню — як майнова цивіль­на процесуальна відповідальність. На підставі ст.75 ЦПК суд присуджує стороні, на користь якої постановлено рішення, з другої сторони всі судові витрати, хоча б ця сторона і була звільнена від сплати судових витрат на користь держави.

150

Відповідач повинен нести судові витрати тому, що він не виконав цивільний обов'язок, порушив суб'єктивне матеріальне право позивача, який змушений був звернутися в суд за захистом і поніс певні витрати, пов'язані з розглядом справи.

Позивач несе відповідальність по відшкодуванню відпо­відачу понесених останнім судових витрат у випадку відмови суду в задоволенні позову, тобто у зв'язку з тим, що ним був пред'явлений безпідставний позов (ст.99 ЦПК).

Передбачена ЦПК майнова цивільно-процесуальна від­повідальність є в одних випадках додатковою до штрафної (ст. 153 ЦПК), а в інших - самостійною - ст.ст. 77, 158, 284 ЦПК.

Важливою умовою майнової цивільної процесуальної відповідальності є протиправність дій (бездіяльність), внаслідок яких були завдані збитки. Протиправними діями (бездіяльністю) є такі, що вчинені проти права, передбаченого цивільного процесуального правопорядку, порушують суб'єк­тивні права сторін. Такий характер матимуть дії осіб, вчинені проти встановлених судом заходів по забезпеченню позову, коли всупереч прийнятій судом забороні, такі особи вчинили певні дії, платежі або передали майно (ст.153 ЦПК), чим завдали збитків позивачу.

На захист суб'єктивних прав позивача може бути пред'яв­лена позовна вимога органами державного управління, профспілками, іншими організаціями, установами, підпри­ємствами (ст.121 ЦПК), прокурором (ст. 11S ЦПК). За їх ініціативою може бути прийнято судом і забезпечення позову, яким відповідачу були завдані збитки. Тому було б непра­вильним, щоб у цих випадках наставала відповідальність лише позивача.

У правильному визначенні відповідальності за цивільні процесуальні правопорушення вирішальне значення має встановлення наявності причинного зв'язку між проти­правними цивільними процесуальними діями (бездіяльністю) і шкодою.

151

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


Для характеристики цивільного процесуального право­порушення важливе значення має суб'єктивний елемент -вина заподіювача. Наявність винної поведінки посадової особи необхідна для настання майнової відповідальності за шкоду, завдану затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Збитки, завдані виплатою працівникові грошових сум внаслідок затримки виконання рішення суду, можуть бути стягнені з винних посадових осіб. Наявність вини сторони необхідна для покладання оплати на користь другої сторони винагороди за фактичну втрату робочого часу (ст.77 ЦПК). Винна поведінка сторони може полягати в заявленні безпідставного позову, в систематичному протидіянні правильному і швидкому розглядові та вирішенню справи, тобто в прямому умислі. Не вимагається наявність вини позивача для відшкодування ним відповідачеві судових витрат (ст.75 ЦПК).

Процесуальний порядок відшкодування завданих май­нових збитків процесуальним правопорушенням звичайний: пред'явлення самостійного позову, який розглядається за правилами цивільного судочинства.

У новому цивільно-процесуальному законодавстві від­сутня спеціальна глава, присвячена судовим штрафам, яка була в ЦПК 1963 р. В самому тексті кодексу штраф згадується лише один раз - у ч. 9 ст. 75 нового ЦПК України, а саме судова повістка чи оголошення про виклик у суд повинна містити роз'яснення про можливість накладення штрафу на особу, яка викликається до суду, у випадку її неявки.

Натомість новий ЦПК України включає главу 9 розділу І „Заходи процесуального примусу". Заходами процесуального примусу є встановлені ЦПК процесуальні дії, що засто­совуються судом до осіб, які порушують встановлені в суді правила або протиправно перешкоджають здійсненню цивільного судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом негайно після вчинення порушення шляхом постановления ухвали.

152

Заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) ви­далення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід. До однієї особи не може бути застосовано кілька заходів процесуального примусу за одне й те саме правопорушення (ст.ст. 90-91 ЦПК України). Порядок застосування названих заходів процесуального примусу закріплено у ст. 92- 94 нового ЦПК України.

Контрольні запитання

1. З чого складаються судові витрати?
   
2. Як визначається ціна позову про строкові платежі і
   видачі?
   
3. Визначте загальні правила обчислення державного мита.
   
4. Назвіть відомі випадки звільнення громадян від сплати
   державного мита.
   
5. Охарактеризуйте випадки звільнення від сплати дер­
   жавного мита державних органів, громадських організацій,
   підприємств і установ.
   
6. Які випадки повернення сплаченого державного мита
   передбачені законом?
   
7. В яких із зазначених випадків сплачене державне мито
   не повертається?
   
8. Як повинен діяти суддя, якщо вказана ціна позову не
   відповідає дійсній вартості стягуваного?
   
9. Який порядок внесення коштів на оплату судових
   витрат?
   

10. В яких випадках судові витрати відшкодовуються
    сторонам за рахунок коштів бюджету?
    
11. Який розмір судового штрафу передбачено за неявку
    свідка в судове засідання з причин, визнаних судом не­
    поважними?
    
12. За порушення яких правил ЦПК України суд може
    накласти штраф?
    
13. Чи можуть бути застосовані до відповідача санкції та
    які саме?
    

153

Цивільний процес

Розділ 13. НАКАЗНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

13.1. Поняття і сутність наказного провадження і судового наказу

Реформування цивільного процесуального законодавства України передбачає пошук шляхів оптимізації і раціоналізації правосуддя, підвищення його ефективності. В умовах обмеже­ного фінансування і настільки ж обмеженого числа штатних одиниць у судовій системі значну роль може зіграти змен­шення навантаження на суддів. З іншого боку актуальною є проблема процесуальної економії та своєчасного розгляду цивільних справ.

Саме реалізації цих цілей служить судовий наказ - інститут, включений до процесуального законодавства новим Ци­вільним процесуальним кодексом України.

Будучи новим для сучасного процесуального законо­давства, судовий наказ має глибокі історичні корені. Про­образи наказного провадження дослідники знаходять у римському праві. У XIX ст. у процесуальному праві деяких країн Європи з'являються інститути стягнення за безспірними документами. Існувало наказне провадження й у дореволю­ційній Росії у виді справ про спонукальне виконання. Дієвість спонукального виконання по актах визначила закріплення аналогічного інституту в першому ЦП К УРСР 1923 p., але застосовувався судовий наказ недовго, оскільки стягнення в безперечному порядку було передано до компетенції нотарі­ату, де здійснювалося у вигляді виконавчого напису нотаріуса.

Прообразом судового наказу в недалекому минулому послужила процедура безперечного стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, введена Указом Президії Верховної УРСР від 10 лютого 1987 р. "Про деяку зміну порядку стягнення аліментів на неповнолітніх дітей". Цим Указом була проведена чітка грань між безперечними справами і тими, у

154

яких виникав спір про право. Перші фактично були виключені з числа справ, які розглядалися у порядку цивільного судо­чинства, і передані для одноособового розгляду суддею з дотриманням визначеної процедури, але поза рамками цивільно-процесуальної форми. Другі - залишилися серед справ позовного провадження.

Спираючись на доцільність та практику застосування судового наказу, в першу чергу в Російській Федерації, які показали його належну ефективність, врахувавши цілий ряд недоліків, що виявилися, законодавець у новому ЦП К України закріпив процедуру наказного провадження.

У новому ЦПК норми про судовий наказ містяться в дванадцяти статтях (95-106), об'єднаних у другому розділі "Наказне провадження".

Відповідно до ст. 95 нового ЦПК судовий наказ є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника гро­шових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Таким чином, судовий наказ є рішенням суду, винесеним суддею одноособово на підставі заяви про видачу судового наказу з питань, визначених ст. 95 відповідно до вимог, визначених ст.96 нового ЦПК.

Сутність даного рішення підкреслюється самою назвою -судовий наказ, тобто правозастосовчий акт, державно-владного органу, який пропонує суб'єктам визначену право­вою нормою поведінку.

Питання про сутність судового наказу і наказного прова­дження є предметом дискусій у теорії процесуального права. Уявляється правильним розглядати наказне провадження як вид цивільного судочинства, а не як альтернативну проце­суальну процедуру, здійснювану суддею з метою прискореного захисту права. Судовий наказ - це акт правосуддя, особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

155

Чорнооченко C.I.

Будучи однією з форм судових рішень, судовий наказ має силу виконавчого документа. Однак сила судового наказу інша ніж судового рішення. Суд, який виніс рішення, не може його відмінити чи змінити, в той час як винесений судовий наказ може бути скасований тим же суддею, якщо від боржника буде подана заява про скасування судового наказу, після чого вимога заявника може бути пред'явлена в порядку позовного провадження (ст. 106 нового ЦПК України).

Судовий наказ має меншу юридичну силу, аніж судове рішення, з тієї причини, що останнє є не тільки актом застосування норми матеріального права, а й результатом дії детально урегульованої складної цивільно-процесуальної форми, у рамках якої проходив розгляд і вирішення цивільної справи, що завершилося ухваленням рішення суду. Судовий наказ вино­ситься в спрощеному порядку без будь-якого судового розгляду.

Хоча процедура наказного провадження гранично спрощена, у ній можна виділити чотири етапи: порушення наказного провадження; видача судового наказу; надіслання боржникові копії судового наказу та видача судового наказу стягувачеві в разі набрання ним законної сили; скасування судового наказу.

13.2. Порушення наказного провадження

Загальні правила порушення наказного провадження від­повідають принципові диспозитивності - провадження розпо­чинається за ініціативою зацікавленої особи - кредитора, яка в новому ЦПК називається стягувачем. Суб'єкт, до якого адре­сована вимога заявника, називається боржником (ст. 103 нового ЦПК). Позивача і відповідача в наказному провадженні немає.

Згідно зі ст. 96 ЦПК судовий наказ може бути виданий за наявності таких вимог:

1. заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, вчи­
   неному у письмовій формі;
   
2. заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не
   виплаченої працівникові суми заробітної плати;
   

156

Цивільний процес

3) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.

На відміну від цивільно-процесуального законодавства окремих зарубіжних країн, в тому числі Російської Федерації, перелік вимог, за якими може бути виданий судовий наказ, не вичерпний.

Зважаючи на світовий та вітчизняний досвід, це означає, що потенційно в порядку наказного провадження можуть вирішуватися вимоги щодо стягнення аліментів на неповно­літніх дітей, не зв'язані із установленням батьківства, заперечуванням батьківства (материнства) або необхідністю залучення інших зацікавлених осіб; податкової недоїмки, зборів та інших обов'язкових платежів з громадян тощо.

За правилами підсудності заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими новим ЦПК.

Заява про видачу судового наказу подається в суд у письмовій формі.

У заяві повинно бути зазначено:

1. найменування суду, в який подається заява;
   
2. ім'я (найменування) заявника та боржника, а також ім'я
   (найменування) представника заявника, якщо заява подається
   представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження;
   
3. вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються;
   
4. вартість майна у разі його витребування;
   
5. перелік документів, що додаються до заяви.
   

Заява підписується заявником. Вона може бути підписана і (або) подана представником. У цих випадках до заяви повинно бути додано документ, що підтверджує його повно­важення. Заява подається разом з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників.

У змісті заяви варто виділити три основних взаємо­залежних компоненти - вимоги стягувача, обставини, на яких вони ґрунтуються, і документи, що підтверджують обґрун­тованість вимоги. Наказне провадження - документальне, а

157

Чорнооченко C.I.

Цивільний процес


тому ніякого спеціального розгляду не передбачає. Від наявності і якості представлених документів залежить зміст прийнятого суддею акта, а також у визначеній мірі і запе­речення боржника щодо виконання судового наказу.

Документи, які додаються до заяви, різні і залежать від вимог стягувача. Якщо вимога заснована на нотаріально засвідченому або письмовому правочині, кредитор повинен додати до заяви оригінал відповідного правочину, а також всі інші документи, що підтверджують його невиконання або порушення.

Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові заробітної плати, то до заяви повинні бути додані докази, які безперечно засвідчують заборгованість роботодавця. Ними можуть бути розрахункові книжки, завірені виписки з розрахункової або платіжної відомості, довідки з бухгалтерії організації-роботодавця.

При заяві органом внутрішніх справ, органом податкової міліції, підрозділом Державної виконавчої служби вимог про стягнення витрат, щодо компенсації витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника, повинні бути додані документи, що підтверджують наявність і розмір цих витрат.

Заява про видачу судового наказу оплачується судовим збором у розмірі п'ятдесяти відсотків ставки, яка визначається з оспорюваної суми у разі звернення в суд з позовом у порядку позовного провадження.

Як свідчить аналіз законодавства, до оплати таких заяв можуть бути застосовані відстрочка або звільнення від сплати.

У разі відмови у видачі судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного прова­дження ця сума зараховується до суми судового збору, встановленої за позовну заяву.

У разі дотримання всіх встановлених вимог суддя приймає заяву. У новому ЦПК не визначається, як повинно бути оформлене прийняття заяви. З огляду на те, що на розгляд заяви про ухвалення судового наказу закон виділяє три